Ретроспективи · 18+

18+ Відверта ретроспектива команди Коучеварка – Козій, Дубровін, Сусленко, Солодов

29 березня 20251 год 28 хвАндрій Сусленко, Юрій Козій, Ігор Солодов, Віктор Дубровін

Коротко

Чотири автори самі сідають на ретроспективу проєкту: незафіксовані домовленості, довіра, чи цікаво продовжувати, спільні й не спільні цілі, амбасадорство коучингу і питання «якщо ми розпадемося». В описі випуск порівнюють із «Коучеваркою тривожної прив’язаності»: теми довго були прикриті від сторонніх очей. Випуск 18+, запис 29 березня 2025, тривалість 1 година 28 хвилин.

Це внутрішня розмова команди, винесена в ефір свідомо. Ведучі кажуть, що довго вагалися, чи публікувати. Мета – показати, що напруга між партнерами буває навіть у спільному проєкті, і що про неї можна говорити вголос.

Ключові ідеї

Привід ретроспективи – не «підсумок сезону для галочки», а стосунки всередині четвірки: узгодженість, умови продовження, готовність розійтись, якщо спільного вже немає.

Незафіксовані домовленості накопичують напругу.

У розмові звучить принцип: якщо домовились, змінюємо це узгоджено; інакше домовленості «закидають», і з’являється відчуття, що команду «морозять».

Окремі блоки – довіра й формат, у якому рухатись далі, чи цікаво взагалі продовжувати, амбасадорство коучингу, «як себе продати», наміри й цінності.

Спільні цілі й інтереси перевіряють прямо: вони не обов’язково однакові в усіх чотирьох.

Питання «якщо ми розпадемося» стоїть в офіційному змісті, його не обходять.

На завершення кожен говорить, що нового дізнався про себе.

Це не пресреліз про «команду мрії», а робоча ретроспектива з відкритим фіналом.

«Якщо домовились, ми міняємо ці домовленості узгоджено, тобто вони мають виконуватись, unless ми переузгодили. А ми їх просто типу закинули.»
З розмови Слухати з 16:51

Питання, які часто шукають

Чому цей випуск позначений 18+?

Це відверта внутрішня ретроспектива четвірки, з напругою, претензіями й розмовою про можливий розпад проєкту. Офіційна назва на YouTube вже стоїть з 18+.

Про що сперечаються ведучі?

Про незафіксовані домовленості, довіру, чи цікаво продовжувати, чи спільні в них цілі, і що буде, якщо Коучеварка розпадеться. Це розмова про партнерство всередині проєкту, не про техніку коучингу.

Чи оголошують вони, що подкаст закривається?

Ні. Питання «якщо ми розпадемося» стоїть як сценарій, який треба проговорити. Окремо питають, чи цікаво продовжувати і в якому форматі.

Навіщо виносити таку розмову в публічний ефір?

В описі сказано: показати, що складності у взаєминах і напруга між партнерами бувають у всіх, і що про них можна говорити, а не тримати «під ковдрою».

Згадки: книжки, люди, інструменти

В офіційному описі випуск називають також «Коучеваркою тривожної прив’язаності» – як метафору, не як клінічний діагноз команди.

Повна розшифровка

Розшифровка вичитана редакцією; можливі дрібні неточності.

00:00 – Я хочу, щоби ми краще готувалися. – Мені це не цікаво робити вчотирьох, що, мол, давайте розійдемося окремо. – Вчотирьох це не прикольно, це херня. – Це може бути нудно. – Що ще нового ти тут хочеш отримати? – Я вражений рівнем рефлексії. – Тому що зараз ми в кризовому моменті знаходимось. – А ці мовчать, язики в жопу позасовували. – Я роблю те, що я вмію робити найкраще в «Коучеварці»: мовчати. – Образу більше не тримаю. – Так як ми не партнери в бізнесі… – Я перепрошую, я хочу попросити тебе… – На Юриній енергії ми часто виїжджали. – В мене одне питання: це про узгодженість і відносини між нами. – В мене немає рішення. – Чи готові продовжувати, на яких умовах? – Якщо ми розпадемося… – Це може бути. – І ми також в цю історію попали. – І як… я просто не розумію, звідки у вас це питання. – І не отримали те, чого хотіли. – Словами через рот казати прямо. – Зробити якусь невелику перерву. – Прикро, що не записав оце. Ти, Юра, як ти міг? [музика] – 20 секунд до старту. – Якби ми так в лайв стартували, оце була б тема. – Це може бути. [музика]

Андрій Сусленко: Ну добре. Всім привіт. Ви слухаєте і дивитесь «Коучеварку». На зв'язку разом з вами з різних континентів, країн, станів, світоглядів Юрій Козій, Віктор Дубровін, Андрій Сусленко та Ігор Солодов. Всім привіт. Ну що, парні, живая ретроспектива. Хто кому Рабінович, для чого нам це треба, чому нам це було потрібно на старті, чи хочемо ми разом

01:45 робити це далі. Бо як каже Вітя в чаті: «Не бачиш напруги, а вона є». Я правда радий, що ми зібрались. Ігор Солодов придумав для нас хороший фреймворк для ретроспективи. Але Вітя каже: «Надобавить чуть-чуть мяска». І я погоджуюсь і з тобою, і з тобою, Віть, Ігор, і з тим, що Юра каже, що воно, якби, складеться разом з часом. Дуже швидко, бліцово, типу: як ви сьогодні, що на умі. Я від себе скажу, що в мене були дуже складні тижні. Ну, важкі, важкі прям емоційно якось, не знаю, фізично, і підступна дебільна хвороба, кашель, психосоматика, якийсь прям даун, робоча, консалтингово-коучингова прям напруга з усіх сторін, сімейні питання, внутрішні кризи. Переживаємо: їхати, не їхати. Тому я з такої зони вчора вибрався, виспався, і сьогодні я в якомусь світлому стані. Сонце якраз у Варшаві вийшло, 17°, і починаю це перемелювати і переживати, потрошки проживати. І я в такому наче хорошому стані сьогодні. Я готовий бути з вами на 100% присутнім, чесним. Я готувався, мені є що сказати. Я хочу, щоб це продовжувалось, щоб наше спілкування і робота продовжилися. Це спойлер. Хто далі? Просто по руке, пожалуйста, підходьте. Ну добре, Вітя, давай. Ти гарно руку тримаєш, мені подобається.

Віктор Дубровін: Слухай, ну, фізично я так середненько, ментально втома, бо останні кілька тижнів були напружені, плюс хвороба, плюс там новини, там сімейні штуки. Витратив емоційний капітал. З початку лютого, ну, сів на таку оздоровчу програму з дружиною: без кави, без глютену, без лактози, без алкоголю. Сон, книжечка ввечері, Кастанеда і Холліс – мої

03:34 дружбани ввечері. Тому я, типу, клас, купив собі WHOOP, відслідковую сон, навантаження. Тому взявся за себе, схуднув майже на 5 кг за місяць і добре себе почуваю. Так, глибинно, ну, в мене стан такий рівний. Перезавантаження. Було кілька проєктів, в яких я, знаєте, був дуже спокійний, легкий і впевнений. Щодо сьогодні – в мене є напруження. Я його відчуваю, воно непроговорене, накопичене. Я це хочу проговорити, розібратися з цим. – Юрчик, що там ти? – Я хотів сказати, що я з тобою, Вітя, Холліса ділю. – Ні, я теж, пацани, з вами Холліса ділю, якщо чесно. – В ліжку проводиш час? – Щас принесу, буду ділити. – Трансформаційний період, але такий не на драйві і не на втомі, а навпаки, на розслабленні і на пошуку нових челенджів. І радий, що команда зі мною теж в цьому процесі. Кожного тижня просто збираємося і говоримо, хто як просунувся в цьому розумінні. Зараз закінчиться «Коучеварка», в мене буде 6 годин поспати, і я прокидаюся і йду на тренування по боксу. – Тобто ти заходиш з такого, ну, розслабленого стану, наскільки це можливо, не лайтової трансформації, а slow cooking трансформації. Ігор, привіт, друже.

Ігор Солодов: Привіт. У мене є відчуття, знаєш, що

04:53 зустрілися українці, тому що треба розказати, у кого гірше за інших. Да, це якось, мені здається, що це наша стратегія виживання в якомусь сенсі. Вирішив побавитися з опитувальником щодо ознак депресії. Набрав 15 балів, що означає певний рівень депресії. Відкатився до старих налаштувань. Це означає, що зараз більше буду працювати з темою управління командою. У мене друга робота. Окрім того, що знову невідомо, де жити. Хоча це лише підтверджує мої роздуми про те, що справа і бізнес мають бути глобальними, незалежно від того, де локально ти знаходишся. Я більше бачу в тому, що відбувається, підтвердження, підштовхування до того, щоби все це запрацювало. Взагалі розфокусований, напевно, забув про те, що сьогодні «Коучеварка», хоча дивився в розклад, що в мене сьогодні. Дуже радий, що приїхав, і вчасно, і ми зустрілися. Це супер. Є певне напруження всередині, тому що я зазвичай готуюся, а зараз наче непідготовлений, тому говорю те, що говорю. – Я радий, що ти не підготовлений в традиційному своєму

06:12 форматі, тому що я би хотів, щоб ти, якби, зсередини віддавав, як є. От. А тепер кнопка. Це, якщо що, то я буду включати цю кнопку. Бачите, «Коучеварка» змінюється, інтерактивна стає. Ігор запропонував нам такий спосіб висловитися. Принаймні для Ігоря, можливо, було шість-сім пунктів… – Чекай, чекай, чекай, чекай. Мені не вистачило інтро для глядачів: чим цей випуск особливий? – Та, хочеться нагадати нашим глядачам, в чому особливість сьогоднішнього випуску. Бо це (якщо ви його побачите, бо ми ще це не вирішили до кінця) ретроспектива в майже прямому ефірі. Тобто ми принесли сюди свої напруження стосовно наших стосунків, нашого партнерства, стосовно «Коучеварки» як проєкту і його майбутнього. Ми не знаємо ще, як розвернеться майбутнє «Коучеварки», але ця ретроспектива точно для цього потрібна. І ми вирішили її зняти для вас. Тобто якщо ви дивитесь її зараз, якщо ми її таки виклали на YouTube, значить, ми там не побилися і в цілому конструктивно провели цю ретроспективу. – От, тобто… – Та навіть якщо і поб'ємося, теж викладемо. – Тобто як проводити «Коучеварку», як проводити ретроспективу або як навіть

07:28 налаштовуватися на ретроспективу в лайві, коли у вас нема зовнішнього фасилітатора, коли у вас четверо партнерів рівноцінних. Окей. В нас є Сусленко, це, якби, наш рятівний ключик в будь-яких ситуаціях комунікаційних. – Так, дякую, Андрій, що ти зробив нам це інтро. От, і тепер ми готові переходити до м'яса. – Дякую, що ти дав це інтро того, що ви почуєте і побачите. Вітя, дозволь я від мого усміхненого обличчя до тебе. Але перед тим мікроспостереження таке, любі глядачі: значить, ми ж така сама жива організація, як і будь-які інші системи, які складаються більше, ніж з однієї людини, одного юніта. І в нас за час… скільки нам років? Два роки, півтора? Серпень 22-го, здається, да? І от тоді ми розпочинали з якимись своїми цілями. У кожного були свої, і була і спільна мета. І ця спільна мета, інтереси якось вони разом ішли. Ви, як глядачі, дали нам фідбек, що вам це потрібно, для вас це теж цінно. І найбільше фідбек ви давали, що вам четвірка наша цінна, а не так, як наші гості, хоча вони класні. Просто саме цей процес життя і змін наших стосунків, для вас він також цінний. І у нас вони відбувалися, ці стосунки, звичайно ж, в дорозі. І цією дорогою ми в кадрі могли бути одні, а за кадром могли шматочками бути іншими.

08:49 Переживання, які між нами виникали, в чаті намагались розрулювати. З кимось вдавалось бачитись офлайн. З Ігорем, на жаль, жодного разу поки що не вийшло, але, можливо, життя складеться так, що в наступні роки вдасться. Тобто там тут поговорили, тут поговорили, тут joint-проєкт якийсь, тут спільне інтерв'ю хтось з кимось провів, тут хтось один провів інтерв'ю, тут ми з Юрою ретрит організували. Ну, тобто є ще й різні стосунки всередині цього, і це суттєво впливає на мікроклімат, впливає. Плюс у кожного є свої цілі в житті, і зміни в житті, і стан в тому житті. От. І зараз ми в кризовому моменті знаходимося як «Коучеварка», принаймні знаходилися три тижні назад, і вибрали, що ми або продовжуємо через ретроспективу, або хто його знає. Просто я цей контекст хотів дорозкрити. Все, дивіться, тепер тобі віддаю. Можливо, ти захочеш через Ігорів фреймворк або свій, якби від того, для чого ти прийшов в цей проєкт, що для тебе змінювалося, чого воно не працює для тебе і що ти хочеш.

Віктор Дубровін: Для чого прийшов – воно, в принципі, в значній мірі працює. Я прийшов, як це, до однодумців: кайфово поговорити про цікаві мені речі, їх пропрацювати по-новому, на них подивитися. І я бачу, що в цьому є

10:08 цінність не тільки для мене, а для багатьох людей, да. І це і для коучів, і для HR-ів, і для лідерів, і, ну, скоріше десь з професійної перспективи, десь з особистісної. Ось. І ділитися оцими думками. Ну, по суті, я сформував ті речі, про які рідко де і з ким можна глибоко поговорити. Да. Оце для мене цей простір, і про розширення цих думок. Тобто в мене є напрям про заглиблення якості проживання свого життя. І «Коучеварка» – це платформа, яка цьому допомагає. Це один із інструментів, да: є там глибока робота індивідуальна, є командна, є навчання, є книжки. Це ще один з форматів, який кожен потрошки слухає, да. Там як-не-як 5000 годин люди не слухали, да? І я вважаю, що це класний контент, да. Є маркет, є трошки

11:04 такий більш sophisticated. Це не таке глибоке, як могло б бути, але це точно відрізняється, на мою думку, і це круто, да. І мені здається, воно і продовжує так працювати. І з точки зору «Коучеварки» як платформи, це, ну, типу, її сутність, ну, для мене немає якось зникнути, да. Там форма може змінитися, наповнення змінитися, але суть в неї залишається. Да. В мене одне питання – це про узгодженість і відносини між нами. Те, що ти казав: є така формальна історія, є підковерна історія, да, щось там відбувається. Так як я людина відносин, да (є там технарі, є там власники і є люди відносин), я людина відносин, мені відносини важливі. І те, що у нас оці такі якісь мікроспалахи виникали… Так як ми не партнери в бізнесі, я такий: «Ну ладно, ладно, не так воно критично». Але якщо були б партнери, це дуже класична ситуація. Я, типу, розглядав: якщо б в нас наші такі історії були, наприклад, ви були моїми босами, я був співробітником, або навпаки, я був би босом, ви були

12:24 співробітниками, або б ви були моїми партнерами, як би я на це реагував, да? І це питання на особистісному рівні, коли речі мене не влаштовують з точки зору комунікації і взаємодії, да. От те, що ти казав, якісь течії самі собою з'явилися: я розумію все це, як воно відбувається, типу, я окей з цим, да. Але питання, наприклад, що ми один одного інформуємо постфактум. Постфактум мені зовсім не окей. Я про це теж писав. Да. Мається на увазі, що ми можемо записувати з кимось гостьові епізоди і казати про це команді уже, коли ми записали. – В цьому був помічений я і Юра. – Можна я це розбавлю? Розбавлю атмосферу. Мені нагадує зараз оцей діалог наш, постфактум дізнаватись, що хтось записував епізод, так наче, знаєш, в поліаморній парі домовляються: «Ну, я, конечно, окей за поліаморію, но мені не окей постфактум дізнаватись, в кого там що з ким було». – Для мене це спільна справа, і, типу, що там відбувається… ну, не така велика корпорація, щоб було складно це зробити. Друга штука: що ми кілька разів були, коли робота йшла в шухляду, да. Ми там

13:44 щось готуємо, якісь теми нарізаємо, обговорюємо. Там на початку сезону: ми робимо 14 випусків, вісім разом, шість там з гостями. От такі чотири теми, ось там скріншот. Потім та типу: «А що? Та ця тема не цікава, давайте з нуля, а ми щас залетимо і поговоримо». І, типу, такий: «Бляха, ну, чуваки, типу, нам час знайти для цієї «Коучеварки», типу, [нерозбірливо] треба дофіга, а тут ми ще витрачаємо час свій, і разом, і окремо». А потім воно в топку, і я такий: «Та бляха, ну, типу, це розчарування, демотивація і така собі історія». – Значить, звідки вона виникла, треба сказати: на початку минулого сезону, це, здається, було в серпні… серпень, серпень. Ми підбивали підсумки і сідали між нами спланувати, і в нас була

14:39 фасилітаційна сесія, і прям ми старалися, 2,5 години інвестували, погодилися. Я ж лідер в сайті. В нас є менеджерка, яка нам допомагає, Таня, привіт, дякуємо тобі. Ми погодили уяву про те, як би ми хотіли: оце багато випусків таких, багато таких. А далі всі пішли жити в [нерозбірливо]. Відповідальність за ведення самих записів ми не розподілили реально. Ну, типу, прикольно, що Андрюха провів це, взяв на себе сайт. Це мої враження були потім. Але, типу, далі воно, ну, ситуативно. На Юриній енергії ми часто виїжджали, скажемо чесно. Ну, моє враження було таке. І тому Вітин… це як пояснення глядачам. Вітин concern про це: про те, що ми домовлялися, але домовленість не зафіксували до кінця, і пішли в життя, і не отримали те, чого хотіли. – Підсвітити таку паралель також: що ви також, мабуть, попадаєте, як і ми попали цього разу, в ту історію, що ви провели якусь стратсесію, на щось закомітились на рік там чи на півроку (я навіть не беру на якісь дальші перспективи). Та. І пройшла половинка того періоду, і ви бачите, що ви сильно не йдете тим шляхом. Так. І ми також в цю історію попали. І, як на

15:57 мене, це ти правий, Вітя: це правильна нагода сісти і обговорити. А ми якось не йдемо тим курсом, бо, може, він перестав бути актуальним для всіх чи для когось, да? Тобто що такого має змінитись? Знаєш, якщо я раніше там вважав, не знаю, слабкодухими, низькодисциплінованими такі топкоманди чи організації, чи власників, та, які не досягають самими ж собі поставлених цілей, та, то, бачиш, з такими кейсами приходить мудрість. Вітюш, продовж, будь ласка. – Класно, що ти даєш… Ми так нормально взагалі фрейм, пацани: що ми, якби, не пояснення даємо, а в процесі дачі показань. Мені дуже подобається. – Прекрасно. – Да, мені прекрасно. – Я вважаю, прекрасно, бо там багато між рядків, як зазвичай, є, і це треба розпаковувати.

Віктор Дубровін: Ну, дивіться, для мене просто історія така: що ми, якщо домовились, ми міняємо ці домовленості узгоджено. Тобто вони мають виконуватись, unless ми переузгодили. А ми їх просто, типу, закинули і потім так почали якось наче морозити: і про кількість випусків, і про теми, які ми запланували, і воно все якось там в шатковку там пішло, да. І, типу, тему про підготовку ми ж

17:17 піднімали вже три рази: що, типу, бляха, хлопці, коли не готуємось, не дуже. – Да, да, не дуже. – І тільки я такий кажу: «Пацани, не треба готуватися, приходьте, я буду вас радий бачити». – Будь… наш Ігор нам завжди казав: «Пацани, я некомфортно себе почуваю щодо цього». Що для мене останньою історією стало: коли Юра пише: «Так, хлопці, я, здається, втратив сенси в цій херні. Вчотирьох це не прикольно, це херня. Не бачу сенсу це робити». Я, значить, такий: «Ну окей». Ну, типу, я просто до цього моменту жив в цих домовленостях: ми плануємо вісім випусків, є там теми, є про що говорити, і, типу, планувати. Е-е, значить, я ж описую всі свої питання: чи наскільки інтересно, чи готові продовжувати, на яких умовах. І Юра якраз пише такий… містер, сука, суперлаконічність, яка мене просто бісить в істерику: «А мені не цікаво, я не готовий. Сорі за короткість, скорочую слова до сенсів». Я думаю: це за 2,5 роки я заслужив три фрази в наших довгих відносинах. В мене іде відгук від моїх партнерських

18:33 відносин, в яких я був дев'ять років, і в мене партнер так робив. І інтенсивність цього повідомлення для мене в 10 разів більша. Ось це, типу, знаєш: «Я не бачу сенсу це навіть обговорювати. Все, пока». А потім проходить півтора місяця, Юра такий: «Так, пацани, ну що, робимо ретроспективу?» – Ні, ну, спочатку [нерозбірливо] записали, а потім робимо ретроспективу. – Ні-ні, ми ж про випусків чотирьох… про випусків трьох там не було проблем. Ми ж домовились, що у вільному форматі… – Про саму дію. Треба сказати, що Вітя величезний написав для нас, хлопців, пояснювальний пост про свої переживання і все інше, все інше. Тобто це теж в нашому чатіку, да. Це, і саме це плюс Юрин коментар в дві строчки, буквально, який мав сенс. Звичайно, для Юри його можна було зрозуміти, але не можна було зрозуміти з позиції Віті. Ось чому. – Тому що є ще екстра-тригер, і, типу, я дійсно хочу тебе почути і зрозуміти, Юра: чому? Ну, дай нам ясність, чому. – Але в Юри буде шанс сьогодні пояснити чому. І це велика радість. – Да. Ну, тому, як це, якщо підсумувати, типу, я відчув там гнів і роздратування великі на глибинному рівні. В мене була така

19:52 знецінність, зневага, якась така шкода за це все, ну, такому на глибинному рівні. І для мене це, знаєте, як стільчик стояв на чотирьох ніжках, і тут одну підрубили, на яку я опирався, да. Типу, я був в моделі, що це наша опорна четвірка, я на неї можу розраховувати, спертися, а тут так: хрясь, підкосили. І для мене в моїй системі координат це, ну, типу, з урахуванням наших відносин два роки, це недостатньо. Це не по-партнерськи, це не по-людяному по відношенню до мене було, да. І тому мені було важливо почути, як це, обґрунтування, якось це проговорити. Бо, знову ж таки, я людина відносин, мені сенси: що за цим стоїть. Окей, якщо, знаєш, ну, тобто якщо б це було на рівні: чувак на вулиці тобі щось

20:47 пропонує, ти казав: «Мені не цікаво, не готовий, сорі за короткість». Я такий: «Ну, нема проблем», да. А з урахуванням відносин це для мене важлива історія, і для мене це вплинуло на довіру і на близькість, да. Тобто так ми стояли… за одним таким столиком маленьким сиділи, а так наче відстань змінилася, да. І оці пояснення і узгодження, це для мене важливо, а не просто в односторонньому порядку так: хрясь, обрізав, і, ну, типу, приймайте воно як є, да. І я оце відчув: купу ситуацій, проєкцій клієнтських, і в них партнерських відносин, і там лідер – команда. Я через себе все пропустив, і воно в мені варилося, і це мене непокоїло. – А тобі від Юри сьогодні потрібно пояснення? Ну, це важливо чи що? – Ясно, конечно, важливо. Ну, звичайно, [нерозбірливо]. – Добре. А як вам здається, пацани, коли найкраще це робити, по контексту? Бо в нас нам трьом ще треба висловитися, а, якби, про інтереси. Звідти піднімуться ще проблеми, у нас буде, якби, пул проблем: і на які проблеми реагувати зразу, а які підвісити на пізніше. – Угу. Угу. Дивись, я на то так дивлюсь. Та. І теж, знову ж таки, зноска для слухачів: що ми, на мою

22:06 думку, робимо зараз. Та, ми робимо те, що називається вентиляція кругова. Тобто кожен по черзі у вільному форматі вигружає з себе, да, спускає пар, да, висловлює невисловлене. Один-два раунди такої зазвичай вистачає, тобто щоб вже фон вгамувався і можна було конструктивно говорити про майбутнє. А зараз треба, якби, розмасажувати минуле. От, тобто ми робимо цю ретроспективу, як ви бачите, без якогось шаблону, без фреймворка, без нічого, як переважно ретроспективи робляться там фасилітаторами, скрам-майстрами. Мені б хотілось зараз після Віті сказати, щоб там покрити його concerns і своїх докинути. Дивись, тут є там частина… у нас же була про минуле, і там була частина ще питання про майбутнє. – Я ж думаю, що ми про одну закриємо. – От я про те і думаю, бо то зараз про минуле і про зараз. – Да, да, да. – Якщо коротко, одну річ я не сказав: що для мене після цього всього в мене пропала легкість от в нашому спілкуванні. От ключова історія. Один нюанс, який я не озвучив, а який мене бентежить, але не так сильно, – це те, що

23:25 після того, що я написав і Юра написав, ви нічого не написали. Ви, Ігор і Андрій, промовчали. І я такий, типу: оп. Типу, я… це що, впадло було? Нема нічого, не хочемо сюди лізти? Для мене це було дуже дивно. Ми з тобою в Варшаві зустрічалися, я тебе запитав, але в цілому для мене, типу, в сенсі, а вам, типу, пофіг, ви це не помітили? Отаке в мене було. І тому оця дистанція збільшилася, зменшився рівень довіри і, головне, легкість, да. Тому чому напруження: то в мене зараз нема такої легкості, як була [музика] раніше.

Юрій Козій: Справді, в нас була стратсесія, і ми домовились там на, як на мене, трохи надто амбіційний план. Дійсно, щось там 14 випусків за якийсь період, чи не до літа 25-го року. І я включився в записи і провів їх. Напевно, з перших чотирьох випусків три задрайвив я, якщо так можна, ну, такі на рівні відчуттів, це не факт, це на рівні

24:42 відчуттів. І потім я якось думаю: «Ей, стоп, в нас є четверо». І якби кожен так фігачив, якби кожен драйвив, то ми вже би записали там, ну, рази в два більше. І мене це ***. А потім в нас був вчотирьох випуск, який я казав, що він, ну, не провальний, но він, якби, недостойний того, щоб його викладати, да. Тобто я не бачив, що він достатньо геніальний, як то кажуть. От. Ну, командою ми вирішили, що ми його все-таки викладаємо, а для мене це було вже, типу, якби, пониження планки якості. От я побачив, що коли ми робимо випуски з гостем, ми як інтерв'юери готуємося. Коли ми робимо випуски вчотирьох, ми розслабляємося, приходимо просто потріщати. І я тоді йду на компроміс своїм відчуттям якості продукту, який я роблю. Мені хочеться, щоб ми розвивались, а ми стоїмо на місці, як на мене, з таким підходом. І тому я написав в чатик, що мені це не цікаво робити вчотирьох, що, мол, давайте розійдемося окремо, почнемо під «Коучеваркою» якийсь час поробимо окремо випуски, да, щоби розподілити цей лідершип, який, як я відчув, як Андрій каже, і що я тягну на

26:01 своїй енергії. Це мої відчуття були: що я тягну «Коучеварку». Якщо Козій не пушить, не драйвить, не пропонує нових гостей, не домовляється з ними, не пушить команду, то нічого не стоїть, бо всі суперзайняті. Та, хоча, інакше, я суперзайнятий теж. І я вирішив тоді цей баланс виправити, та, тобто вкладатись на рівні з іншими. Ну і потім відбулись ті факти, про які Віктор каже, що Віктора зачепили певні речі. Він написав довгий в чатику пост. А я в чатику, коли бачу довгий пост, я розумію, що є якась проблема, но я точно не буду в чатику відповідати довгим постом на довгий пост. Ну, в мене такий мій, не знаю, підхід до взаємодій, до комунікації: що це зазвичай неконструктивно, да. Тобто я або набираю людину голосом, або зустрічаюсь вживу, або в даному випадку забиваю. В той момент я не був готовий щось сильно розписувати. Вітя, ти дуже багато всього накидав. Я навіть не готовий був, ну, з кожним пунктом там щось по ньому доводити чи свою позицію. Ну, для мене це, типу, якби, втрата часу, да. То есть, як ти кажеш, ти людина стосунків. Я теж думав, що я людина стосунків, но після того, як ти пояснив свою позицію,

27:21 я розумію, що десь, напевно, в нашій екосистемі я більше про результати, ніж про стосунки. Чи хочу я, щоб «Коучеварка» далі жила? Хочу. Чи хочу я, щоб ми якось по-рівному вкладались в неї? Там мені наче як стало то не так важливим. От. Ну, тобто я не очікую чуда. В мене немає якихось претензій там, [нерозбірливо] чи ще щось. Я просто от собі сказав: «Юра, ти щось засильно активнічаєш порівняно з іншими», да. І тоді… і це теж інсайт в мене, для того, що я бачив такі патерни чи антипатерни в командах: що зробили стратсесію, включились, кілька тижнів пробігли, і тут в деяких людей починають опускатися руки, бо вони розуміють, що десь якусь ділянку вони повністю тримають на собі, або в них склалось враження, що вони роблять більше. Може, це не факт, що так. От. І я бачу, що з нами те саме відбулось за останніх кілька місяців. Тут же багато такого ціннісного ми сьогодні проговорюємо, да: за чим я хочу, нащо я роблю те, що я роблю, ну, «Коучеварку» зокрема, да. Як і в будь-якій справі, я хочу бачити розвиток, я хочу бачити увагу до того… що ми уважні до деталей, статистики нашої, як нас дивляться. Та. Тобто я вже, ну, ми

28:42 стільки вже вклали в неї, що якось залишати її на тому самому рівні статистики, кількості переглядів, якості контенту, якості картинки, звуку, для мене якось, ну, втрачає сенс повторюватись. Та. Тобто якщо ми зробили цей новий сезон, то давайте його далі робити і покращувати результат сам, щоб ми десь почеленджили себе, щоб воно було якось крутіше, цікавіше. От. То робити, знаєш, 10–20 випусків на одному тому рівні – не цікаво. Оце я пояснив зараз фразу: «Мені це не цікаво, я не готовий». Це якщо вдовше вкласти, в довший меседж. – Клас. Зрозуміліше ж стало.

29:37 А чи легше від цього? – Ні. Ну, слухай, легше, коли в тебе є розуміння. Ну, знаєш, коли тобі кажуть: «А можна нам зробити таку ініціативу?» – «Ні, не можна». – «І не можна»… Тому що пам-пам-пам, в тебе інше сприйняття. Тут та сама, ну, та сама історія, да. Типу, я розумію, я сам не люблю там переписуватися. Мені було це прописати для себе в першу чергу, озвучити в простір і поставити запитання. Там те, що там, звичайно, було б круто, якби аудіо було з твого боку, або там кол, або хоч щось, щоб ти там в хвилину це приблизно розказав, ну, половину б вистачило, да. А оце твої сумніви… Там просто цікава штука: що ми на початку ж, коли говорили, що ми плануємо в сезоні, ми говорили, що ми вкладали в розвиток. Але по відчуттях, типу, реалізація цього розвитку, вона не співпадала з очікуваннями. І ми не переузгодили, а що ми в це вкладаємо, да. Бо, типу, розвиток, перехід в інший… Отут от вже кожен по-різному буде бачити, інтерпретувати: і там це одне й те саме чи

30:56 не одне й те саме. Да, тут оце, оці нюансики, вже вони вже matter. Бо я теж згоден, що є рівень якості, але є розвиток, і це трошки різні речі, да. І от отут от вже не вистачало синхронізації між собою. Тому… але класно. Дякую, що пояснив. Мені вже від цього точно легше. – А мені, Юра, в якийсь момент, додам, склалося враження, що тобі просто з нами не цікаво. Можливо, тому що природа нашої роботи така, що ми сидимо один з одним і з власного досвіду дістаємо щось, і ми, типу, вивчаємо один одного непогано. І що ще нового ти тут хочеш отримати від цих людей? Ну, це я зараз спеціально так накидую, але цей шматок був. Я в тебе зараз дозапитаю, тому що це твій [нерозбірливо] ще. – Хоча це мій upload… unload, але я в тебе відразу… Дивись, знову ж таки, технічну зноску для глядачів зроблю, яка, мені здається, буде корисною. Суть же ж ретроспективи не просто, щоб, умовно, з'ясувати стосунки чи визначити, хто правий, хто ні. Та. Суть

32:14 ретроспективи – покращити продукт, ну, процес, а через нього і продукт, відповідно. Та. Чи там, коли в мене з дружиною ретроспективи на якусь непримиренну тему, де ми заходимо в дискусію, розуміємо, що це десь на півгодини, годину часу, і ніхто не має про образ бажаного результату, то наша задача в цій дискусії – знайти щось нове, що out of mindset кожного з нас. І от зараз в мене прийшла така думка, що стосовно розвитку… І коли ти, Андрій, сказав, що «не цікаво вчотирьох», типу, та мене підкосив оцей випуск, який я хотів не опубліковувати. Та. Тобто і прийшла паралель на думку: одного подкасту, який мені подобається, де двоє професіоналів з продажів кожного тижня записують якийсь подкастик, трохи коротший, ніж наш. І вроді вони удвох постійно, нема гостей практично ніколи. Та. Я думаю: а в чому ж різниця? Так. А різниця в тому, що вони на кожен випуск беруть якусь конкретну тему стосовно продажів і про цю тему говорять. Та. І я впевнений, що якщо би ми взяли якісь… і в нас були такі випуски, та, коли ми брали або конкретні

33:34 теми, або кейси інших коучів, та, і супервізійно розбирали так, всліпу, от, то це би було цікавіше, це було би предметніше. Та. А коли ми записуємо там півторагодинний випуск, з якого хвилин 40 іде тільки на «привіт, як справи, в кого що несеться» і «пока», та, тоді в мене питання до питомої цінності того контенту. Мені починає ставати соромно за те, що я в таке інвестую свій час. Стосовно чотирьох: це були не просто «в кого як справи» випуски, а давайте… ну, а це вимагатиме підготовки якоїсь, але це буде цінно не лише для нас і зустрічі, да. Або, до речі, ми можемо сьогодні тільки ретроспективу зробити, а на наступну таку четвірку зробити, як ми обираємо те, що ми робимо, типу, який наступний фреймворк ми обираємо. Але це пропозиція, ви можете відмовитись, можете запропонувати краще.

Андрій Сусленко: Юра, я от що записав, і я тобі дякую, що ти пояснив і Віті дав відповідь. Що в тебе виникло відчуття, що ти дофіга драйвив, а ми менше. І ти просто для себе, ти кажеш, прийняв рішення, що не хочеш вкладати більше, ніж треба. Ти б хотів, щоб ми рівноцінно вкладали. Це ти сказав. Цей випуск, про який ти пояснюєш, де для тебе було lower quality, але ми настояли, щоб ми його видали, бо нам здалося, що це цінно все одно було, те,

34:52 що було. І глядачі нам сказали, що це цінно, але в твоїх очах це не було достатньо цінно. Оце цікавий розрив, його теж треба підсвітити. Ти почав помічати, до якого результату це може вести, якщо ми не готуємось. Так. Результат того, як ми співдіємо, готуючись менше, ніж ти це очікуєш, або як ти уявляєш це, він для тебе не такий, в який ти хочеш інвестувати. Тому тобі, як ти сказав, простіше і результат краще контролювати його присутність, там, якщо це інтерв'ю на один, на два, на три людини. От це так, як я тебе зрозумів. І дуже прикольно, ти сказав, що ти про результат, а Вітя сказав, що він про стосунки. Баланс, diversity. – Слухай, знову ж таки, don't get me wrong. Я сподіваюсь, що я там нікого не блеймлю. Та. Це виключно, якби, моя особливість така: що коли мене питають, який проєкт ти вважаєш… що для тебе є маркерами, що проєкт успішний, то для мене маркером основним є, що кожен учасник проєкту робить надзусилля. Тоді я спокійний, що буде крутий результат. Та. Відповідно, в якийсь момент мені почало здаватись, що «Коучеварка» перестала відповідати цим

36:12 показникам. І мені, як Віті, стало сумно, і мені стало сумно. Ну що, типу, а чого я тут? – Прикольно, мені є щось потім на це сказати. Клас, дякую тобі. – Прямо, це, може бути, кажу, це на рівні відчуттів, не фактів. Я зараз не дивився, хто там скільки записав відосів. – Та. От, Ігор.

Ігор Солодов: Добре. Якщо ми так тоді робимо, я тоді спробую зараз не просто що сказати, а ще і як сказати, да, для того, щоби показати, як це може бути. І, по-перше, я вражений рівнем рефлексії. Тому що, знаєте, бути в колі людей з таким рівнем рефлексії, які можуть онлайн це робити… Ну, я так не можу робити. І це одна з причин, чому мені подобається «Коучеварка». Тому що я з великою повагою, якщо не захватом, ставлюся до кожного з вас. А разом це, знаєте, це як можливість бути найдурнішим в кімнаті для того, щоби найшвидше розвиватися. І для мене це дуже важливо. Я тут підтримую Віктора в тому сенсі, що

37:31 стосунки для мене також важливі. Тому що я наче не про дружбу зовсім, але для мене дуже важливі такі речі, як солідерство, я називаю це, чи співлідерство: коли я ж, ну, найрозумніший, так, але є речі, які ти не можеш зробити сам, коли ти можеш зробити… Коли потужніше робиться тоді, коли ти разом. Для мене метафора – це хор. І для мене зараз от це, знаєте, можливо, ви бачили хори в Зумі, відоси. Так от, для мене наша «Коучеварка» – це якийсь квартет, да, напевно, можна сказати, який співає пісню амбасадорства коучингу і взагалі розвитку, тому що мені цього дуже не вистачає. Я вважаю, що люди можуть це краще використовувати як інструменти. Не лише коучинг: маю на увазі стратегічні сесії, маю на увазі тренінги, маю на увазі фасилітаторство, менторство. І якраз от для мене є відчуття, що от мої люди…

38:50 Я точно шукаю своїх людей. Для мене це ознака яка? А я роблю щось з цими людьми, тому що ми поділяємо певні сенси. І ви для мене такі люди, да. Тому я відчуваю не лише вдячність за те, що «Коучеварка» – це моя перша терапевтична і підтримуюча група за час війни, якщо так можна сказати. І саме тут я знаходив опори. А ще і момент, на що спиратися, да, і момент приналежності, да, belonging, те, що називається: що можна відчувати, що не лише тебе підтримують, а і ти розвиваєшся тут, але ти разом щось робиш. І ця от синергія, вона потужна, вона для мене дуже красива, вона дуже гарна. Це те, що мені дуже-дуже подобається. Звичайно, я розумію, що в якийсь момент хочеться, щоб Солодов зробив відос, а краще три. Звичайно, хочеться, щоби Солодов написав якийсь відгук, значить, в чат тоді, коли

40:08 ти очікуєш його. Да, звичайно, хочеться, щоб він заткнувся і припинив продавати, наприклад, да, і давав якусь цінність. Напевно, ще щось там хочеться. Це я просто поки що назвав те, що я почув, те, що я чув в свою адресу, і таке інше. І я вас абсолютно, цілком розумію, чому. Тому що в якийсь момент мені стали люди казати, що, наприклад, ти просуваєш «Коучеварку» більше, ніж ти просуваєш себе. І тоді, коли там ми зняли випуск, чи ми випустили випуск, да, був момент, коли я там всіх [нерозбірливо], багато писав, зазвичай це декілька постів. І від вас також це було. Ми робили цей хвіст такий, да, коли там кожен пише з проміжком три дні, і це означає, що десь, ну, два тижні в інформаційному просторі буде ця інформація про «Коучеварку». Але, але це було замало для мене. От так само, як в продакшені замало було мене для Юри, для мене в

41:27 промо «Коучеварки» було замало вас. Для мене. Чому? Тому що якщо ми про амбасадорство, то в мене є велике переконання щодо коучів, щодо експертів, що для багатьох команд, які працюють як для внутрішнього, так і зовнішнього стейкхолдера, замало круто робити свою роботу. Дуже важливо круто комунікувати свою круту роботу. Тому що зараз такий йде шум, і так… велика йде боротьба за увагу, і така низька спроможність людей щось почути, що якщо ми просто зробили випуск і його виклали, це означає, що, ну, нас будуть дивитися фанати наші. От.

42:22 Але збільшити аудиторію якраз для того, щоб було більше, ну, ця от надивленість, да, і імпакт, то цього немає. Взагалі, знаєте, я зараз подумав, що якщо вже ми наче вирішили, що Віктор, значить, про відносини, а Юра про результат, я чомусь згадав, ну, чотири… тому що вітаміни, Адізеса, який казав, що немає жодного ідеального лідера і що ідеальним лідером є команда з різними вітамінами, тому що кожен сам природньо, він про той чи інший вітамін. І тоді, якщо умовно Віктор – це про integration, якщо Юра більше про production, я починаю думати: а про що Андрій? І про що я? І от мені чомусь здалось, що Андрій – це про entrepreneurship, тому що він постійно щось придумує: про кнопку, про реп, який не потрапив, напевно, в запис. Ну, от є чудові ідеї, блискучі. А от для мене, напевно (і це трохи дивно), але, напевно, я administration, в тому сенсі, що для мене дуже важливий фрейм, для

43:42 мене дуже важливі якісь там речі. І тут дуже цікавий момент: що той момент, те, що каже Юра, що я хочу, щоби ми краще готувалися… Давайте візьмемо цей випуск. Я зробив фрейм, по якому ми наче погодили, що ми йдемо. Ми по ньому йдемо? Ні. Знаєте, що ми взяли його шматок? Кожного разу… Тобто у нас… я розумію, що просто для мене дуже важливо підготуватися, щоб були певні тези, але зазвичай ми йдемо в іншу зовсім тему. І це не моя сильна сторона. Це дуже сильна сторона Андрія, тому що він в польоті, він в хвилях,

44:37 ну, як підприємець. – Давайте вже я цю метапробу… Де Юра підприємець? Бляха, який я підприємець… Але це вже інша історія. Ну, окей. – Так, Юра, це також… Ну, там, там супер, там це точно джаз. Ви вдвох це точно класно вмієте. Для мене, якщо я відходжу від фрейму, я роблю те, що я вмію робити найкраще в «Коучеварці»: мовчати. – Угу. – Тому правда, да. Тому що я це, ну, знаєте: я прийшов грати в баскетбол, а тут поле для великого тенісу, ну, не дуже пограєш. Тоді просто краще вболівати, підтримувати якісь там повідомлення і таке інше. І це ж, я ж кажу, що це точно зона розвитку для мене. І для мене, коли я починаю цьому вчитися, да, я починаю бути

45:32 незручним, і я починаю робити те, що Андрій називає продажі. Для мене один з моментів, чому я так роблю: тому що я вірю, що коучі замало продають. Вони роблять коучинг собі, і вони замало продають коучинг. Я це зараз згадав: Андрій, ти був у [нерозбірливо] на подкасті, був «Коучинг в бізнесі» тема, да? Ти нам написав, кинув скрін: «Рекламую «Коучеварку»». Я вчора дослухав. – Да. – От, нативно це було. – Нативно, так. – Але, але ж я ж кажу, що зараз такий рівень шуму йде, що мені здається, що треба ротом, ну, словами через рот казати прямо, що відбувається. І для мене, якщо я розказую про свої продукти, мені здається, що це правильно. Що ми зараз робимо? Ну, ми зараз нативно показуємо, що ми можемо робити різні фрейми і модерації, фасилітації. Ну, це чудово. Але мені здається, що ми можемо давати більше цінності, коли ми будемо розказувати про свої продукти: щоб люди знали, як я можу до вас звернутися, а не просто на сайті «Коучеварки» прочитати

46:54 про продукти. До речі, в мене там немає жодного. Вся інформація про вас є на сайті «Коучеварки». Я не даю свою інформацію про свої продукти. Чому? Тому що тут важливо ще зрозуміти мій стан. Тому що мене носить зараз. Мене завжди носить, але останні роки мене носить ще більше, тому що я намагаюся знайти, ну, хочу назвати це нішу, чи позиціонування, чи щось. І я знайшов двох чудових спікерок. Я їздив на офлайн-зустрічі з ними, щоби з ними домовитися, що ми, ну, ми записуємо. Ми домовилися з ними, що ми записуємо. Можливо, ви пам'ятаєте. Але ми не записали це. Чому? Тому що, я не знаю, чи у мене не вистачає енергії на

47:49 це, чи… я не знаю, от у мене немає відповіді, чому не було цих записів. А, можливо, це точно будуть інші «Коучеварки». Тому що якщо говорити, наприклад, про те, що мені подобається, що мені не подобається в «Коучеварці»: мені здається, що подкасти, вони точно мають бути живі, да, щоби це, ну, слухали. Але коли ми робимо живі подкасти, то іноді, тут я погоджуюсь з Юрою: побалакали, і мені не вистачає глибини. А якщо робити глибину, от якраз я знайшов там дві дуже глибокі такі спікерки, мені здається, що це може бути нудно, що це може бути не лише окремим, да, як ми там, «Коучеварка» стоїть окремо, а, ну, умовно, не попсові, а це от окремо, окремо. Ну, добре. Так що зараз я подивлюся, що я скажу поки що.

Андрій Сусленко: Ти сказав, і для мене це співзвучно, що взагалі ти прийшов сюди, тому що треба була опора. Ти її в лайві отримував таку і отримуєш: що ти відчуваєш приналежність і відчуття, що я не один, ми разом, типу,

49:08 я в чомусь, де ми є разом. Я можу сказати, що ми разом. У мене є це «разом». Ми разом потужні. Це для мене можливість розвиватися. Ми точно маємо краще продавати і комунікувати. Ми як квартет: в мене є вже музична зарисовка про це. Ти про свій стан сказав: що ти в цьому… ти все одно ці роки тебе шатає, носить місцями, буває непросто, і є непросто. Я, до речі, про це подумав: що ми як трійка, як ми можемо підтримати нашого партнера, якому непросто? Чи можемо, і як ми взагалі переносимо, коли комусь складно? Типу, це ж як, знаєш: хочеш бути оточений тим, хто завжди в класній енергії, тоді ти теж в класній енергії. Наприклад, Ігор не в класній енергії, і може хотітися менше часу проводити з Ігорем, тому що Ігор не в класній енергії, а більше з Юрою, наприклад, чи з Вітею, чи з Андрієм, бо вони в кращій енергії. Просто як думка про те, що це абсолютна реальність для життєвих ситуацій, для партнерських життєвих ситуацій, і в нашій динаміці теж так є. І це ж, ну, тобто ми з цим працюємо ось так, наживо, буквально. Ігор, [нерозбірливо] просто.

Ігор Солодов: Так, у мене є ще три моменти. Я от подивлюсь, що сказати, так, щоб все

50:24 було, чи чотири. Обмін кікерами, да, там з Віктором. Я не розумію, чому я не можу… в мене немає пояснення, знаєте, це як у мене немає пояснення, чому я дивлюся в розклад і я не бачу в розкладі «Коучеварку» сьогодні. Ну, на які я… ну, я не знаю, ну, фізично я маю побачити. Я можу вам показати телефон, да, що в мене, ну, сьогодні «Коучеварка», не знаю. Давайте, ну, подивимося просто мій розклад сьогодні: ретромітинг, 10… там на 10-му, да? Дякую до Віктора зараз. Мене не було тоді. Мені дуже шкода. І мені також шкода, що є такі іноді відчуття, що коли ми обговорюємо там, коли ми зустрічаємось, яка тема, то наче ти в роботі, ти між стратегічними сесіями, і тебе немає. І взагалі, дивіться, який момент: що мені… де я підтримую і де мене бентежить. Нам точно треба робити певний, як це називається, бенчмаркінг, да: коли ми

51:43 дивимося на те, що відбувається там в подкасті з продавцями чи іншими і таке інше. Проте мені сподобалася одна думка колеги, який каже: «Ви, ну, коучем, да, там, він чи там будь-кому». Він каже: «Ви точно маєте чітко фокусуватися на клієнтах конкурентів, щоби знати, чому вони обирають їх, а не вас. Але не фокусуватися на конкурентах, фокусуватися на собі, на своїй місії, на своїх цінностях, на своїх принципах». Тому що конкурентів багато, в них різні стратегії. І якщо ми починаємо… У мене таке було декілька разів: якщо я починаю йти за ринком, і він мені каже: «О, а ти робиш тут класно. О, ти робиш класно», – у мене з'являється багато капелюхів таких, знаєте: я про імпакт, чи я про сенси,

52:38 чи я про що? Я про менеджмент, чи я про коучинг, чи я про що? І можна просто розірвати себе, і маркетинг свій, і позиціонування своє, і свій особистий бренд. І взагалі незрозуміло, ну, зрозуміло, що це. А я познайомився з компанією, яка чітко каже, що, наприклад: «Ми робимо те, що ми робимо, і нам все одно, що роблять конкуренти». Це трохи дивно, але я бачу, як вони стало розвиваються, і мене це надихає. Мені дуже хочеться, щоб ми робили так, як ми робили на початку. Пам'ятаєте, як ми це робили? Ми взагалі не питали у наших слухачів, а що їм цікаво. Виявилося, що нам настільки цікаво… ну, от нам це знайшло свій ліміт, що ми подумали: а може, це цікаво ще нашим колегам? І ми просто поділилися від щедрості. І оце, от, знаєте, от я зараз починаю думати: а чому я не можу додавати цінності «Коучеварці»? Тому що мені здається, що я не додаю цінності собі. Тобто мені не вистачає енергії для того, щоби віддавати, тому що, ну, брак її просто. І останнє: мені здається, що в будь-яких

53:58 стосунках, особливо якщо більше людей в якійсь системі, у той момент, коли вони об'єдналися, з цього моменту починається такий процес, як дезінтеграція. Тому що ми змінюємося фізично, ментально, психологічно, змінюються контексти, цілі. І це означає, що важливо постійно піднімати якісь речі, що може об'єднувати. І в кінці я не знаю, що нам робити з цим, з усім цим. У мене немає рішення. І я дуже радий, що ми розмовляємо. – Раз, два, три. Так, додали енергію. Але давай ми ретроспективненько глянемо: ти не знаєш, що робити, але хочеш, щоб це відбувалося. І тобі подобалось на початку те, що ми були цікаві один одному і те, що нам було цікаво, ми намагалися віддати. Далі я хотів уточнити просто, Ігор, те, що ти казав про продажі. Ну, типу, думку я розумію, а зв'язок з екзекюшеном в мене тут

55:20 хромає. Ну, типу, що треба вміти продавати. Тут можна про це поговорити. Але для мене просто, знаєш, є, знаєш, як це, телемагазин, а є більш нативно. І ми наче на різних спектрах: ти – телемагазин, Андрюха дуже-дуже там через масаж п'яток заходить, знаєш, ну, типу, дуже-дуже довгий процес продажу, да. Там тут має бути якось посередині. Ця штука про ринок, про конкурентів: я оце не зрозумів, який меседж твій. Бо я, коли, наприклад, ми обговорювали теми і писали теми, в мене ключовий критерій, щоб це було мені цікаво, і якась просто звірка, чи може це бути цікаво. І я оце не зрозумів: чи де в нас був перекіс в орієнтацію на ринок? Чи якщо я вірно зрозумів твій меседж. – Ну, сьогодні Юра згадував, і ми робили певні речі, коли ми питали (і це важливо, з одної сторони) у наших слухачів, що вам цікаво. Але нам важливо, мені здається, робити те, що цікаво нам. Тому що людей багато, а невідомо до кінця, ну, що цікаво їм, хто вони і що

56:43 вони, наші, умовно, [нерозбірливо]. – Та, я згоден з тим, що слухачів важливо чути, але вирішувати все одно нам, да. Тобто ми творці, типу, та, не вони беруть відповідальність за цей продукт. Та. Якщо я правильно зрозумів Ігорів закид, то, типу, не варто сліпо копіювати те, що роблять конкуренти. От. А в цьому випадку я не погоджуюсь, тому що це, типу, така простенька фіча, яку можна просто взяти і зробити. Та. І ми собі не зрадимо, якщо ми зробимо кілька випусків тематичних, прямо конкретні теми, які коучам, консультантам або нашим клієнтам цікаві. От. Підготуємося і поділимося думками. – Так, якщо вони йдуть в посилення нашої стратегії. Але якщо ми не йдемо по їх, ну, треку… Це, до речі, хороше питання на алайнмент, але це ж на наступний випуск: [нерозбірливо] стратегія і чи потрібна вона? – Я нас слухав. В мене була гіпотеза до випуску. Ну, типу, вчора ми там питалися, там є структура якась, да. І в мене тоді з'явилась гіпотеза. Чи ви всі знайомі з моделлю: connection, relations, conflict,

58:01 resources, co-achievement, results? – Ні. – Тепер знайомі. Ну, коротше, це перші дві букви всіх трьох рівнів, да. І для мене, типу, у нас connections і relations: relations – це більше персональні, у нас тут все добре; з конекшенами у нас невизначеність і є проблемки. Друге – це конфлікт і ресурси: як мінімум, по часу і по залученості, хто скільки залучається. І тут є різночитання, да. І, відповідно, нема коачівменту, який приводить до спільних результатів. І наміри наче однакові. І у нас тут зараз виникла в ході нашої праці неузгодженість. І оця коучингова модель, вона тут і приходить: що є намір, а коачівменту зараз не виходить. Ресурс витрачається, але через конфлікт, як мінімум на рівні конекшенів і відповідальності, і домовленостей, ми доходимо до спільного результату. Воно просто, коли всі проговорилися, воно так лягло. – І, типу, дуже клас, що ти це зараз відзначив. – Не defined спільний результат бажаний дає просадку в житті, от таку, да, де ресурс просто зливається або недоливається. – Угу. – Тому мені вся ця

59:18 ретроспектива про узгодження, утрясання трошки в цьому контексті: про оці конекшени, про наші відносини такі і про очікування, про ресурси, які витрачаються, і про досягнення результату в комфортному для всіх режимі і бажаного для всіх, да. Бо тут починається отут от вже різні бачення, особливо відносно того, що ми починали. Хоча намір і цінності у нас точно, ну, я вірю, що не змінились. – Круте уточнення.

Андрій Сусленко: Дозвольте тепер я… Ігор, тебе щодо продажів. Дивись, я точно напрягався кожен раз, коли ти продавав активно. Зараз я, слухаючи тебе, і нас, і себе, просто розумію, що це ж і я як антагоніст тут говорю. Тому що мені би хотілось теж так, а я так не роблю за різних обставин. Можливо, я соромлюсь так продавати. Можливо, I feel privileged, бо для мене важливо, щоби до мене приходили самостійно. Тому що я тут сиджу, класно фасилітую «Коучеварку», не хочу продавати: хай всі самі до мене приходять, знають же ж до мене дорогу. Навіть рекламу не буду ніяку ставити взагалі. Я що? А я не буду опускатись так низько і ставити рекламу на свій Instagram чи на сайт. Я просто буду пускати хвилі, а ви – мої хвилі. І ми

1:00:40 разом їх пускаємо. І тут ми приходимо… от звідти виникло, щоб ти зрозумів, Ігор, це первинно. Друге: це виникло з фасилітаторської точки зору, що воно просто дає резонанс тому, як ми ідемо. От. Ну і щоб ти зрозумів, звідки це в мене до тебе. Я дуже тебе прошу: якщо ти зможеш і захочеш, знайти приклад в якійсь «Коучеварці», де ти мені зможеш показати: от тут і тут ти продаєш. Тому що для мене поріг… Я заохочую тебе не продавати… – Я перепрошую, в мене така фантазія намалювалась. Знаєш, що зараз буде? Я перепрошую, я хочу попросити тебе: завали. – Маю на увазі, що Ігор так гарно почав. Я думав, от зараз буде якесь таке м'ясо. І це було б дуже чітко. – Треба відкалібрувати це. У мене, знаєш, я зараз, от ти сказав, я подумав: мої перші подкасти і взагалі блогінг, взагалі активна діяльність така, да, в соціальних мережах, вона почалася давно там. Мені здається, зараз, знаєш, я вже віддав стільки цінності людям, і багато людей стали менеджерами, читаючи просто блог чи

1:01:59 дивлячись YouTube. І для мене дуже важливо просто… ну, воронку, да, можна пришвидшити.

Андрій Сусленко: І це нас повертає до спільних чи неспільних цілей і інтересів нашої з вами четвірки. І коли я приходив… Я дуже дякую, що ви мене спочатку не покликали. Ти, Козій… я був розчарований: як це ти не покликав мене? А мене покликав Ігор, з яким… вони були знайомі [нерозбірливо] ще з тобою, Юра, не настільки, може, близько дружили. За війну ми ближче здружилися. Але я прямо очікував: як це ти мене не покличеш? – Я сам дивуюсь, я не розумію взагалі, а як «Коучеварка» народилась взагалі. – Ви втрьох сіли. Ти Вітюшу і Ігорка покликав, і ви втрьох… На це образу більше не тримаю. Значить, я на той момент в дуже розщепленому був стані, в мегапоганому, складному, дезінтегруючись, ідентичність. Просто тобі відповідь, на «як це»: не зразу зрозумів, але коли зрозумів, то зрозумів. І мені, як і тобі, Ігор, дуже хотілося відчуття приналежності до групи. Приналежності, приналежності, от буття не одному, що

1:03:18 рівень відчуття «одному» був дуже високий, і не хотілося знаходитися в тій одинокості. І це те, що я собі [нерозбірливо]: приналежність, буття разом, опора в результаті, яка виникла. І коли в кінці того 22-го року ми з Женею Пєстєрніковим, коучем, ми тоді робили і ретро, і планінг, то він дав одну з моделей, в якій є альянси. Тобто що було по альянсах в цьому році і що ти хочеш в наступному році по альянсах. То ви були моїм альянсом [музика], другим, одним з двох ключових на той момент, які дуже мене витягували. Тобто робота з вами, спільний час мені надію давали, мені дуже потрібна була надія і опора. Друге – це був Сергій і Маша, з нашими курсами пізніше: Сергій Ноздрачов і

1:04:13 Маша Насєдкіна. От. І ви як мій альянс. Це був курс… – Назву курсу скажи. – [нерозбірливо]. Але курс офігенний, тому що Маша і Сергій роблять багато-багато роботи для того, аби допомогти вам стати хорошими експертами. Це раз. А друге: стати вам професійно визначеними. Опора. – А потім в тебе ще був альянс зі мною і з Єлісєєвою. І там ще був один курс. Ну, давай, продавай трошки. – Звісно, звісно. Ця діяльність потрапляє в мої базові інтереси в проявленості. Ще й це можна було закрити. Думаю: зашибісь, офігенно. І воно природним чином ще й, ну, дало мені цю роль фасилітаторсько-ведучого. Натурально, ми пробували роздавати ролі, але виходить начебто так, що мені це… здається так, що ви щасливі теж. О, думаю, класно. А ще якщо це продажі буде давати – це скоріше як, знаєш, як зрозуміла ціль могла би бути, але я не ставив на це ставку. Тобто мені важливо було перше. Спочатку важливо було перше, потім, звичайно, я подумав: «О, а взагалі-то з цього може вийти рівень впізнаваності, типу: «О, Сусленко серед крутих експертів»». Ви ж зрозумієте, що я

1:05:32 ідентифікую себе лиш частково з коучингом, як Юра класно сказав, на нашому… мені здається, як ми всі. Я не знаю цього про вас. Я знаю, наприклад, про зараз, про майбутнє Віті, про майбутнє Юри: що ідентифікують, що це визначна частина, на неї ставиться ставка, на майбутню стратегію життя. В мене це класна додаткова роль, яка в мене добре виходить. Вона не є моєю natural, як, наприклад, ведення. От. Тому я себе на початку відчував, скажімо так: ну, типу, мені треба дорости. Але я радий, що я з вами, я можу закрити так би свій інпут через натуральні таланти. І наступне, до Юри і до Віті, до підготовки. Я подумав: «Бляха, нас четверо, клас, можна менше працювати, можна менше працювати, менше нести відповідальності, але буде спільний результат». Звісно, через те, що я був зв'язаний з телебаченням, [нерозбірливо] є подкаст, може, автоматично, може, ще якось, я більше займався монтажом. До речі, треба подякувати Юрі і твоїй команді, Юра, яка весь цей час на 99% нас підтримує в тому, що ви хендлите, менеджите. Зараз ми це вже децентралізували, розподілили між нами, але ви це хендлили

1:06:53 і менеджили перший рік. – Так, точно. – Тому що твій інтерес був в цьому задіяний, і сила була в тебе. А я був радий на підсосі сидіти, в хорошому сенсі. Ну, типу, піднабратися від вас, дати те, що я можу. Розумієте, да, що я маю на увазі? Це мені важливо теж вам сказати: що це був щирий інтерес вирівнятися, типу, самому вирівнятися, та енергія, от що мені хочеться від вас і з нами народжувати. І це не змінилось. Тому що тут я продовжую добирати це в проявленість, для мене як енергія. Визнання, звичайно, воно виходить звідси. Я не знаю, чи бували [нерозбірливо] продажі з «Коучеварки», хто його знає, чесно кажучи, треба запитати буде, але, ну, не знаю поки. Але вона точно впливає. Тому що от, наприклад, там от про результати у нас був пункт там в фреймі, і от люди кажуть: «Ну, там дивилися,

1:07:48 дивилися, знаємо». Ну, і вони мене і так знали, але от це дуже просуває. Це дуже просуває. Ось. Тобто, коротше кажучи, я заходив, типу, з позиції, що я менший, ніж рівний. І мені потрібна була… ну, ви були потрібні в цьому сенсі. Я не знав, що мені потрібні, поки ви не з'явились. Я погоджуюсь з Юрою, що на твоїй енергії, Юра, це виїжджало більше, довгий-довгий шматок часу. І перегляд ситуації, як перегляд статус-кво, він вже ламає систему. Ну, тому що система звикла їхати так, як їхала. А коли ти пропав, то інерція, якби, нас ще чуть-чуть довезла. А потім рак, лебідь, щука, і давайте домовлятися. І ми зараз досі в цьому процесі знаходимося. Вітя, чому я не відповів? Дякую тобі за те, що ти прямо запитав. – Угу. – В мене була, звісно, точка зору. Я радий, що я зміг тобі персонально сказати у Варшаві, коли ти був в гостях, тобто в очному режимі. В чомусь я не відчув, що треба писати про це. Хоча це точка зору така, яку я тобі сказав. І Юрі точно так же персонально про це казав. Зараз так скажу: що у Юри йшов свій процес, який Юра нам показав

1:09:06 сьогодні, що з ним відбувалось. Я його знав, бо ми з Юрою про це говорили приватно, розумів. І, як це, ще подумав, Вітя (зверни увагу, це для глядачів теж може цікаво бути, як партнерство), що мої слова зараз нічого не дадуть, що їх зараз немає сенсу так проговорювати, бо це ні на що не вплине зараз, а нам треба буде все одно про це поговорити. От, ось це теж треба сказати. Можливо, це [нерозбірливо] of agency, ти скажеш. Ну, типу, тому що інпут тоді був би важливий. Але я так [нерозбірливо] вирішив, бо користувався даними, яких в тебе не було на той момент, які в мене були від Юри. – Боже, звучить, як ти [нерозбірливо] даними користувався. – От. І мені прикро, що ти так себе переживав, правда. Я тоді бачив, що ми прям на кризі суттєвій. Ну, внутрішні відчуття: бо я, як це, дитинство, де в сім'ї випивали і напруга суттєва була, то ти розумієш: повітря просто нюхати можеш, його. Заходиш – і от наше повітря тоді було супер кризове. Мені відчувалося, що Юра завтра просто встане, каже: «Діти, бо я пішов». І мені хотілося зберегти нас. Скажу чесно, бо для мене важливо продовжувати, зберігати. Я все ще ці інтереси і цілі, які в мене є, виконую і, ну, на свій коміт готовий, але про це пізніше. От. Тому я

1:10:25 радий, що ми прийшли в ретроспективу, і ідею самої ретроспективи я р'яно підтримував, і радий, що ми зараз про це говоримо. А якщо ми розпадемося – це може бути, ну, буде гірко, буде гірко. Перезберемось в іншій формі або в іншому продукті. Але мені подобається, як ти, Ігор, сказав, що ми це робимо вже два роки. 2,5… Ні, це Юра сказав, здається: що хочеться, щоб це далі [нерозбірливо] і, ну, щоб ми продовжили далі. Ми зробили сайт. Ми можемо явно натиснути, якщо хочемо, на маркетинг, там все інше. Тільки якщо, як ти сказав, Вітя, core-модель спрацює: якщо наш алайнмент в тому, для чого ми це робимо, який спільний результат очікуваний буде. Вот. Іноді мені хочеться не ускладнювати, пацани, щоб ми не ускладнювали, ну, типу, не ускладнювали в сенсі прям, ну, сильної стратсесії, прям супер ідеї, стратегічні ініціативи, та-та-та. Дякую.

Віктор Дубровін: Коротше кажучи, важливий коментар, дякую, що відреагував. Але оця штука, я її помічаю в більшості команд: що є якесь напруження, але часто його обирають не фокусуватися на ньому, або не піднімати, або зробити вигляд, що воно не таке актуальне. Але воно лежить там

1:11:43 або в шафі, або під ковдрою, і там трошки воняє, і повітря тхне. І оце про, знаєш, як це, один зі стовпів коучингу для мене: це про сміливість дивитися, йти в конфлікт, да, піднімати оцю ковдру, вигрібати і говорити: «Ну, типу, круто, що ми це зробили в принципі, але оцей період консервування цього, він неприємний, да». І це можна було зробити далі. І, наприклад, якщо б ти там сказав просто якось раніше, це б вже трошки полегшило напруження, да. То я не запитав – важлива штука. Я тоді… це був грудень, і там мені хотілося, але я був в такому режимі, типу: «Сука, а ці мовчать, язики в жопу позасовували». Отака в мене була реакція. І так як я був дуже втомлений, я, типу, не хотів, такий: «Та ну нахер». Отака була історія. Але штука: що якщо можна це напруження якось озвучити і зменшити, воно точно допомагає, знаєш, що ти… відчуття, що ти не один в цьому. Чи хотілось мені хоч раз не бути, завершити, вийти? Ні, жодного разу. «Коучеварка» для мене ресурсне місце. Ну, по природі речей

1:13:03 своїх. – Напруга, яка була, кажу: Ігор, я тобі її пояснив, про продажі, там шматок мій, шматок твій. По ситуації між Вітею і Юрою, і нами, і нами. І от я думаю, Юра, що мені варто було тобі приватно сказати трошки більше тоді. Я думаю, що я не все сказав, що мені би хотілося: щоби ти вийшов тоді на діалог. А я тобі цього приватно не сказав. – Ти сказав. – Сказав, сказав, да? А може, і сказав. Тоді виходить, що [нерозбірливо]. То я не вийшов. – Ага. От. А як прикольно я на себе це приймаю. Ну, мені б хотілось би, щоб ти тоді активувався. – Але ти поясни причину зараз. Ти тоді поясни, поясни, чому хотілось. – Тому що я хотів зберегти. – Але «так зберегти», бачите, просто зберегти по старих лекалах, нам уже не підходить. Тоді переподати… Знаєш, така в мене таке спостереження: що якась в нас, типу, цей… якась «Коучеварка тривожної прив'язаності». Типу, якось так тримаємося з нею, типу, кінець світу буде, якщо ми раптом її завершимо. Зараз я там передумов до завершення не бачу. Тобто я бачу потенціал, якщо всі включимося, типу, да, не тільки, як ти кажеш, на моїй енергії. Я, якби, звик, і я інколи недооцінюю те, що я… Ну, давай так: часто

1:14:22 недооцінюю те, що я роблю. А насправді там знайти спікера, переписуватись з ним, домовлятись з ним (не кожного спікера можна делегувати, якби, команді, да), домовитись, продати ідею тим людям, що треба залучати в ту «Коучеварку». Та. Відповідно, я це все роблю там в летючому режимі. А зараз, коли зупинився, ручник включив, я розумію, що класно, якби ще хтось робив таке. Та. Якби ми дійсно ініціювали… от зараз ми вийдемо, і хоча б двоє (не кажу троє, четверо), хоча б двоє людей почали ініціювати якісь наступні випуски, та, там два на одного спікера чи три на одного спікера, та, тоді ми зможемо. Тому що коли я пішов зі Светлічним робити «Коучеварку», то ми записували в один день дві «Коучеварки» одночасно. Ну, типу, оце продуктивність. Да. От. А ми можемо в тиждень записувати чотири «Коучеварки». Ну, це така якась супер максимальна продуктивність. – До якої відчув ревність, коли ти записав «Коучеварку» сам зі Светлічним. Ну, я відчув реально ревність, да. – Ну, то дивись… Ну, коли я кажу, що ми «Коучеварка тривожної прив'язаності», знаєш, я себе ставлю в

1:15:40 шузи там своїх бізнес-клієнтів і уявляю, коли вони будуть дивитись нашу «Коучеварку», вони скажуть: «Чо там соплі розводити? То все можна було порішати за 5 хвилин». Ну, розумієш, про що я? Та. Тобто так, нам важливі стосунки, ми тому віддаємо належне і все розмасажовуємо одне одного, типу. Так. Але були б ми бізнесом, ми б не вижили з таким підходом до справ. Та. І це ми тому… не тому, але ми не є бізнесом. Але це все одно бізнес-продукт. Тобто ми в нього не просто так інвестуємо свій час, та, не просто заради фану спілкування з класними коучами, хоч фан там також присутній. Але це і, як Ігор каже, майданчик для продажу, майданчик, щоб про тебе пам'ятали. От, майданчик для коригування свого позиціонування, яке часом гуляє, міняється. По якості того нашого контенту люди роблять висновки

1:16:35 про наше мірило якості. Та. Якщо ми дозволяємо собі посередні випуски випускати, ну, питання: а ми як в консалтингу, чи дозволяємо собі посередньо включатись в клієнтську роботу? Тому я за те, щоб ми запрошували крутих гостей, зіркових гостей, якщо хочете, бо ви бачите, як це впливає на перегляди. Ну, грубо кажучи, якщо ми… от Ігор ще сказав, апелюю до цього: що ми мало популяризуємо «Коучеварку» в своїх соцмережах. Ми вже настільки, якби, кроспостили вчотирьох цю «Коучеварку», що наші аудиторії, я думаю, ну, достатньо злились разом в одну велику бульбашку. Та. А от коли ми запрошуємо нових гостей, і вони пишуть про «Коучеварку», це розширює нашу бульбашку, наш периметр імпакту. Тому я за те, щоб ми робили [музика] побільше… розбивались на мікрогрупи, робили з зовнішніми людьми таку «Коучеварку», а потім, знаєш, сходились, як скучили одне за одним, там раз у два місяці, наприклад, робили спільно. Коли я кажу «раз у два місяці», я не те щоби там в амбіційності поступився, я скоріше реалістично дивлюсь на речі.

Андрій Сусленко: Дякую,

1:17:52 що ти пояснив цей шматок. Я хочу сказати ще одну річ, яку підняли завдяки цьому: автор – співавтор. Значить, частина з вас мене двічі ловили, в кавічках, типу, і вам було неприємно, що десь було вказано, на якомусь [нерозбірливо], що я автор «Коучеварки». І ви попросили бути уважним до цього. Перша моя реакція була: «Я понімаю, що ми співавтори разом, що я це спеціально роблю? Гайс, камон». А друга моя реакція, типу: «Ну, попрошу зробити співавтором». Але щоб ви знали, що всередині мені було, типу: «Чого ви подумали, що я подумав собі це взяти, що я не поважаю наше спільне співавторство?» Проєкція пішла. Вот. Тому, джентльмени, пам'ятайте наперед, назавжди: що якщо десь це буде написано, хтось напише на якомусь [нерозбірливо], я це не побачу до моменту, поки це не побачу. I mean it: це коавторство завжди. Ну як може бути інакше? – Дивись, дивись. Ну, типу, це не… ну, так наче, як ти знімаєш з себе відповідальність за те, як ти в якихось своїх публічних проявах… тебе презентують. Ти ж кожного разу надсилаєш людям якийсь бриф, як тебе назвати, чи ні? Чи ти кажеш: «Візьміть з інтернету»? – Ну, то хтось взагалі не питає. Буває так, що питає, я

1:19:08 надсилаю, як треба. Звичайно, я не знімаю відповідальність. Юр, до чого ти? Я хочу просто, щоби інтенцію ми зрозуміли: що її взагалі там немає. От. І це ж не до тебе питання. [нерозбірливо] – Андрюха, Андрюха, тут історія: що в мене такого ні разу не було. А чому? Бо я чітко даю, як писати. – Угу. – Або контролюю, якщо ви не самі написали: «А покажіть, що ви тут про мене напишете». – Понятно. Значить, для мене це менш важливо, ніж для вас. – Ну, то що для вас… Тобі здається, що ти всередині це… і це, типу, достатньо, да? – Але це більше ніж достатньо. – Але через тебе комунікують інші люди, знаєш, і з твого відома чи… – Ну, от, до речі, я не знаю, зараз це доречно чи ні, скажіть мені. Але от між «продовжувати «Коучеварку», закривати «Коучеварку»» для мене… я бачу такий сценарій, що, ну, «Коучеварка» буде, ну, давайте так, належати, да, тим, хто в неї вкладається. І був момент просто, коли Юра з Андрієм вкладалися більше. І те, що я писав: що я бачу, ну, певний такий, як там, драйфувати, да, в цей момент, що це може

1:20:29 поступово стати вашим проєктом, і це для мене, наприклад, ок. Ну, тому що якщо я хочу, щоб це був мій проєкт, я маю більше вкладатися. Це зрозуміло. – Я, Ігорю, наприклад, за те, щоб ти не слівався, а більше, а більше вкладався. І вообще «Коучеварка» great again. – Я тут за Юрині слова. Точно. Віть, ти хотів відреагувати. – Я просто не розумію, звідки у вас це питання «бути чи не бути», звідки це прилетіло. – Ну, тут питання, як бути далі, а не «бути чи не бути». – Я не розумію. Якась драма пішла, знаєте, там, типу: «О, так, бути чи не бути». Я оцього розриву… в мене не було проблеми наперед. – В мене є такий копінг-механізм: я те, що колись може статися і це буде боляче, я проживаю наперед, закидаю це в ефір, і ми це проживаємо як думку, і її або віддаляємо, або наближаємо швидше. От в даному випадку, в нашому випадку, ми, якби, її віддалили. – Слухайте, в мене два моменти. В мене є одне закриваюче питання, класне. Але перед тим хочеться все-таки якісь некстепи обсудити. Що мутим? – Треба спільну ціль визначити. – Я погоджуюсь, тому що я хочу

1:21:48 селебрейшн оцей спільний мати і відчуття нашого спільного. – А це ж, якби, ретроспектива, якби, чисто, а вже планування – вже окрема сесія, да? – Ой, теж онлайновий спільний. – Я думаю, що це і для нас буде прорабатувачим матеріалом. Та. Треба походити, багато що, ну, перетравити треба. Це, до речі, цікавий момент: що в стратсесіях таке рідко роблять, роз'єднують ретро і планінг. Та, та, та, кажуть: «Окей, фасилітатор, нам потрібно, в нас є два дні, окей, що там, яка ціна, да?» Ну, і можна теоретично почати з ретроспективи перший день чи перші півдня, да. Але там зазвичай все вже накоплюється, бізнес більше любить планувати, ніж ретроспективити. От. Але ми більше такий канонічний показуємо підхід. Всі підходи мають право на існування. Але коли є конфлікти, та, та, зробити якусь невелику перерву, там вихідні, хоча би між п'ятницею і понеділком. Та. І тоді ці вихідні присвячені докручуванню, розпаковуванню тої рефлексії. Та. Тому що є над чим подумати. А якщо би ми зараз зразу в пленінг пірнули, вот, всьо, якість тої

1:23:05 ретроспективи на наших особистих змінах була би не така фундаментальна. І в зв'язку з цим в мене питання (теж в бізнесі це рідко роблять, може, в якихось дуже таких глибоких медіаціях, але я сьогодні це почув), але я хочу, щоб ми саме [нерозбірливо] зробили. От хто що кожен про себе дізнався, або підсвітилось вам в цій сьогоднішній зустрічі? – Я не знаю про себе. Я скоріше, що відчуваю, напевно, да? – Ні, я саме про себе, типу, знаєш. Тому що часто в таких зустрічах має місце блеймінг: коли люди звинувачують одне одного і виходять з тої зустрічі, що я-то красавчик, а вони всі, от ці наші diverse люди, інші, ніж я, вони всі там придурки, або, бляха, з ким я працюю. – Для мене просто було важливо якраз не знання, да, а пояснення і аргументація. І там оці, знаєш, наче це картина, яку поміщають в рамку, да. Ну, от сама рамка може змінювати картину. Картина та сама, тобто знання не змінилося, але воно змінилося через те, що ми додали цю рамку нову. І, наприклад, вона для мене

1:24:26 більш підтримуюча, більш інтегруюча, більш синергетична, ніж вона була до цього. – Я тоді про себе скажу: що я підсвітив собі свою таку токсичність, коли хтось видає багато тексту, а я хочу сказати [нерозбірливо] і дезінтегруватись на якийсь період, але нічого при тому не сказати, або сказати так, що це більш боляче людині, ніж зрозуміло. Тому це усвідомлення забираю, послідкую за собою. Подумаю: якщо так, то тоді я той, хто не робить, але активно і агресивно продає. І про інтегратора, про Адізеса модель: дуже круто розширилась рамка. – Ну, тобто було фокусне бачення, що воно багатоперспективне. Я, як це, ширше в історію подивився і в свої там провисання, які я там якось не

1:25:21 дуже там помічав і звертав увагу, бо я знав, що вони є. Так. Я їх наче інвентаризував: там якось точково залучився, там не запостив, там щось сам не доробив, там щось якось спустив. І оце важлива штука. Я ще раз на неї сперся: що, типу, в мене, ну, не знаю, по відчуттях мене сильно напружило, а я в моменті чи протягом якогось часу особливо з цим нічого не зробив і залишив, і воно мене ще муляло. Ну, я, типу, не те що нове, я просто ще раз з цим зіткнувся. Ось. Але саме через це проговорення, типу, напруження моє явно знизилось, і оця якась спільність, вона намалювалася і проявилася, да, саме через наше обговорення.

Андрій Сусленко: У мене схоже переживання спільності і зниження, ну, зниження рівня переживання, як ти кажеш, Юро. Ну, я не відчуваю цієї тривожності, «Коучеварка тривожності». Це прикольний брендинг зараз. Ну, тобто прикольний контекст, і класно навалив. Не можу сказати, що я це відчуваю. Мені важливо було певну ясність отримати стосовно мого внутрішнього запитання: є чи ні? І ми є. Наступним кроком ми

1:26:42 зрозуміємо, як ми є, і коли ми будемо знати, що в нас виходить. Я дуже вдячний вам, що ви знайшли час. Дуже. Що ти, Ігор, заменеджив нас. Що Юра, як завжди, даєш своє місце для запису. І що ми, люди з чотирьох різних таймзон, знайшлися. І я скажу так: що ваша присутність сьогодні майже стовідсоткова. Це круто. І моя теж, чим я дуже радію, бо я не на кожній «Коучеварці» на 100% прям присутній. І я дуже радий, що сьогодні ми такі, от як є. Про себе я не можу сказати, що [нерозбірливо]. Скоріше більше вам відкрився і більше вам вивалився про, ну, про все, як є. Дякую, що підсвітили цей контекст про «автор, не автор, контролюєш наратив». Це забираю точно. Просто щасливий вас бачити. От, в мене класний настрій. – Да.

1:27:37 – Слухайте, я забув… – Хочеться обійняти вас всіх. – Та я забув одну штуку. Я її помітив, але не озвучив. Андрюха, пам'ятаєш минулий випуск про автентичність? – Да. – Про «бути собою», екзистенційний? – Да. Да. Да-да. – І класний був випуск. І оце, якщо ви помітили, то в чаті останнім часом я був… моя така side of me, типу: я свідомо нічого не писав про агенду, про програму. Я кажу: «Та нєм», ну, от, типу, ініціювали, lead by example. «Давайте я подивлюся», і, типу, і дуже коротко відповідав. Це була моя така незгода, небажання брати участь у всьому цьому. Тому цю штуку я [нерозбірливо]. – В мене для нас є закриваючий нюанс.

1:28:33 [сміх]

Андрій Сусленко: На цьому все. Ви дивилися ретроспективу в прямому ефірі. «Коучеварка»: Віктор Дубровін, Юрій Козій, Ігор Солодов, Андрій Сусленко. Підписуйтесь. Побачимося на плануванні наступного періоду. До зустрічі. Па-па. [музика]