Розшифровка вичитана редакцією; можливі дрібні неточності.
00:00 По факту люди, які працюють тісно з людьми, в тому числі коучі і терапевти, так, вони дійсно багато [нерозбірливо], та настільки контейнують всього, що коли вони попадають на свою [нерозбірливо], то там просто [нерозбірливо] несеться, та, тому що багато всякої, скажемо так, дічі доводиться контейнувати. – Людина в сесії, вона настільки перегружає свою оперативку, да, що їй треба дати більше енергії на те, щоби вона могла просуватися вперед, а не просто обробляти, що їй сказати там, наприклад. Тому, наприклад, для мене дуже важливо, щоби людина говорила тією мовою, якою вона думає. – Попросив себе в цьому році зменшити цю кількість в ракурсі експерименту, подивитися, як це покращить моє життя і змінить стан. Мені не вдається. Тобто кількість напруження, втоми… Це місяць тільки пройшов, розумієш? Ще й контейнувати цю ***.
00:58 – І в моєму розумінні це такий, як хайлайт емоційності, справжності чогось. Якщо це на постійній основі, в тебе все захайлайчено, воно не працює, да? А якщо це такі точкові інтервенції, снайперські, то воно додає справжності, додає життя. – Хочеться точно, щоб ви якісь історії розказали з того, що можете розказати. Та, по-друге, мова ж не лише про коучинг, індивідуальний сетинг, але й про групові сесії. Мене особисто на групових проривало не раз, типа, просто мій контейнер не вивозив того, що неслось, і мати через мене просочувались в груповому сетингу. Як я їх собі пояснював чи виправдовував, то вже інше питання. Чи
01:54 собі, чи супервізору своєму. От тут питання, наскільки ви готові йти в таку відвертість. Бо наче як в мене таке предубеждение, що там дехто з нас зберігає, типу, лицо і там нічого такого про себе старається не розказувати. – [нерозбірливо] *** держи, ***. – Це не Андрій, як ви розумієте. – А *** не у всіх є? У всіх є тіньова ***. Оце мій бандит, короче, сука, ***, гопник, ***, з Харьковского. – В мене тоже бик є в тіньових, і він просочиться прям, причом такий хитрий бичара, який хоче всім, короче, навалять, а сам не получить, типа всім [нерозбірливо] і сховатись. Це да, мій. – А у мене, якщо ми говорити про тінь, то, скоріш за все, це такий Чикатило, який не матюкається, він просто ***. Вот тому, да, тому він працює тихо. – Навіть не знаю, що тобі сказати. – Хоть пише кудись, я не знаю, там *** якісь малює. – Такой Декстер. – Декстер.
03:15 – У мене ж персона, тобто обличчя, яке я показую людям, да, для того, щоби там стратегічно виживати і подобатися, принаймні більшу частину свого життя, – це був такий гарний хлопчик-відмінник.
Юрій Козій: Друзі, раді вас вітати сьогодні на випуску «Коучеварки» про матюки. Про матюки. Нагадаю, що «Коучеварка» – це подкаст, де четверо коучів… Да, да, нагадаю, що «Коучеварка» – це подкаст, в якому четверо коучів діляться тим, що в них відбувається, тим, що в них несеться. От тому сьогодні в нас Андрій Сусленко, якого розносить прямо в прямому ефірі, так, Віктор Дубровін, Ігор Солодов, Юрій Козій. І пару слів про походження цієї теми. Чому ми вибрали цю тему? Так. В попередньому випуску, як ви
04:12 вже могли бачити (сподіваюся, як ні, то подивитесь), ми досить вільно себе вели в плані мови. От, відповідно, випуск вийшов такий добрячий 18+, за що ми отримали декілька коментарів від нашої аудиторії на тему: «Ой, ріже вухо ваш матюк» або там: «Не можу рекомендувати тепер ваш подкаст, тому що тут матюкаються». От. Ми ж не змогли пройти повз такі коментарі, вирішили… – Ти не зміг пройти повз і вирішили. – Та ладно. – То а правильно: я не зміг пройти і написав в наш чат. Кажу: «Пацани, давайте зробимо випуск про матюки». Там же стільки всього є глибокого і для коуча, і для клієнта, і для групи, і для читачів, що це ж не просто: матюкатись нам чи ні. Ми тут завжди матюкались. Просто в якісь моменти наші редактори запікували, в якісь моменти… ми зрозуміли, що в нас немає політики стосовно запікувань. Воно якось відбувається хаотично. Можливо,
05:08 сьогодні то режисер [нерозбірливо] запікує. – Та, так, може, ми сьогодні і приймемо. – От. Але, але, але хочеться почати цей випуск з історії, щоб ви уявили собі (не вигадана історія): коли ви ведете сесію, допустим, групову, як коуч, і в процесі психодинамічному на вас накочують емоції. Ви ще не встигли з ними розібратись, але от вам хочеться зробити інтервенцію, і вона виходить доволі емоційно, і прориваються через вас ці голоси матюкливі назовні. Ви її зробили, як зробили, сесія пішла далі. Ну, ви собі запаркували як коуч, і щось з цим треба зробити. Так, сьогодні ми про такі кейси, які трапляються чи в індивідуальній, чи в груповій роботі. От, і почати я хочу з коротенького кола, такого бліцу для нас, на тему: які взагалі у вас особисті стосунки з матюками? І це не має бути супер довгий монолог, як ми вміємо. Давайте коротенько. Які особисті стосунки з матюками? Як ви його вживаєте, той мат, чи вживаєте взагалі, чи в різних контекстах по-різному? Типу, зі своїми друганами можна, а з дітьми не можна? Чи з дітьми теж можна? Професії. От. Хто готовий взяти слово? Може, той, хто
06:33 найбільше сміється? Сусленка до дошки. – Нарешті Козій показав нормальне обличчя. Смішно йому, ***, а не цього рафінованого ведучого. – Дзвінок для вчительки.
Андрій Сусленко: О, my God. Я на початку цього свого нового року, 23 липня, коли мені 40 стукнуло, думав про те, що з того, що з мене вилазить в світ, от що я хотів би, щоби вилазило менше. І в минулому році чимало непотрібних було матюків, які з мене виходили в побутовому житті, взагалі в житті в цілому. І я намагався собі зрозуміти, яка їх природа, чому вони з'являлись, чи міг я їх не говорити. Я абсолютно міг не говорити, і мій стан, вірогідно, гірший би не став від цього. То я собі попросив себе в цьому році зменшити цю кількість в ракурсі
07:29 експерименту, подивитися, як це покращить моє життя і змінить стан. Мені не вдається. Тобто кількість напруження, втоми… Це місяць тільки пройшов, розумієш? І ще й контейнувати цю ***. Типу, ще думати, коли я щось скажу, додатково. В мене і так забагато місць з клієнтами, а дещо місць, де мені треба витягуватися в лінієчку, бути уважним тут і там, але при цьому бути собою. Вот. При цьому скажу, що не схоже, що це я. Ну, тобто коли матюки вилазять, не схоже, що це, якби, типу, я. Воно як якась надбудова, яку я сам добудовую, думаючи, що воно – я, що я так зрозуміліше, чи воно так репрезентує те, що я хочу сказати. [нерозбірливо], я так думаю. Тому я би сказав, що я би хотів зменшити трохи в
08:28 побуті. Крапка. Це було запитання. Окей. І Наташа моя в минулому році сказала мені, типа: «Слухай, щось ти багатенько матюкаєшся, незвично багатенько». І от і є зовнішня оцінка валідної, вагомої для мене людини. Я аж здивувався цьому. Вот. І, ну, все, поки все. – Супер, дякую. Хто підхопить? – Я можу. – Декстер, давай ти.
Ігор Солодов: А-а, таймлайн. Значить, це, щоб було зрозуміло: наприклад, от оцей фейс, да, це зазвичай чомусь його зчитують як людину, яка такий відмінник, гарний хлопчик і все знає. Наприклад, я пам'ятаю, це, здається, другий чи третій курс там університету, перша, ну, якась там практична, чи лекція, чи щось там, якесь заняття по [нерозбірливо], да? Я сиджу на першій парті. Чомусь там я, значить, опинився в костюмі, тому що в мене потім буде виступ після університету, тому я був в костюмі. Переді мною професор, значить, і він там щось ля-ля-ля-ля-ля-ля. І потім таки каже: «Питання, вот скажіть мені там». Вот. І я його бачу перший раз,
09:49 він мене бачить перший раз, і він мене питає, і я, типу, значить, маю йому щось відповісти. Я йому відповідаю неправильно, якусь фігню повну. Він каже: «Ну, там, хто ви там?» – «Ігор Солодов». – «Ну, я від вас не очікував». От як він міг від мене не очікувати, хоча він мене бачить перший раз, невідомо. Вот. Але це, мені здається, що я настільки сильно побудував те, що називається персона, тобто образ, який я проєктую, да, на суспільство, показую, аби була така стратегія виживання, і взагалі отримання певних, я не знаю, адаптації, сподобатися, да, результатів і таке інше, що зазвичай люди думають, ну, що від цього… ну, це неможливо. Тому, Юр, якщо чесно, мені здається, що той коментар моєї партнерки і
10:47 знайомої, він був не взагалі до нас, він був і до мене, тому що вона написала: «Як я від тебе не очікувала». І у мене був такий момент, коли я намагався в Фейсбуці також, значить, думав: «Боже, ну треба якось, типу, більш реально якось». Ну, я там іноді вставляв, я називаю це «свою французьку». Вот. І люди також писали «фі-фі-фі». І в мене були спроби прийти до мату. Ну от, типу, коли мені давало, не знаю, оточення, да, негативний фідбек, я зазвичай відходив, я казав: «Ой-ой-ой». Ну, я був такий переляканий, і я нічого не робив. Тому, наприклад, на відкритих якихось там подіях, конференціях, сесіях групових зазвичай нічого такого немає. Де це є? У мене це є на індивідуальних зустрічах. – Угу. – А тому що для мене мат – це одна з мов. А для мене от дуже важливо те, що Андрій сказав: це те, що людина в сесії, вона зазвичай знаходиться… вона настільки перегружає
12:05 свою оперативку, да, що їй треба дати більше енергії на те, щоби вона могла просуватися вперед, а не просто обробляти, що їй сказати там, наприклад. Тому, наприклад, для мене дуже важливо, щоби людина говорила тією мовою, якою вона думає. – Угу. – Якщо це російськомовний українець, наприклад, то ми спокійно можемо розмовляти російською, тому що мені важливо, щоби він не перекладав це у себе в голові там: «Блін, а як це сказати: пахви чи під мишки?» Чи що там, вот, [нерозбірливо], да? А він просто думав там про своє. І буває так, що… – А ти точно коуч, якщо ти про під мишки з клієнтами розмовляєш? – Да-да. От. І коли йде якийсь матюк, наприклад, да… ну, є люди, які думають матюками. От часто це в моїй практиці це власники
13:08 малого бізнесу. – Угу. – А, ну, от вони такі, ну, нормальні, да. Але от якщо це будівництво, наприклад, да, то вони не мотивують людей… вони мотивують людей зазвичай [нерозбірливо]. От. І вони використовують ці слова, да. Для мене важливо помічати… Мені, коли кажуть «знайти спільну мову», да, от мені важливо знайти спільну мову з клієнтом, але клієнт не буде шукати спільну мову зі мною. Це моя задача – знайти спільну мову з клієнтом. – Угу. – Це означає, що якщо він говорить російською чи він говорить матом, я маю навчитись, дізнатися, навчитися і адаптувати свій лексикон під нього. Тому що я маю в якомусь сенсі стати
14:06 своїм для нього, ну, щоб там не було занадто сильної дистанції, да. І тоді я можу використовувати певні речі, ну, для того, щоб просто повертаючи йому ці слова. І те, що я ще роблю (не знаю, рідко буває), коли я сходжу, ну, емоційно, мене там щось включає. А-а, от. Але мене вчили наступному: що якщо щось відбувається, це має відбуватися там for purpose, да, on purpose, це має бути навмисно. Тому, якщо відбувається від мене якийсь матюк, це означає, що він відбувається навмисно. Зазвичай я через нього підкреслюю якусь емоційність. – Угу. – Чи, ну, там, що я дійсно маю на
15:04 увазі це. Чи, ну, повертаючи просто слова. Тобто от людина розуміє, що… Слухай, ну, може, наприклад, я пробую якісь фрази придумати, який приклад. Ну, не знаю. Дивись, є, наприклад, клієнти… притягують, ну, подібне до подібного, да. Хто до мене приходить часто… Ну, як клієнт, да, уяви: гарна дівчина, айтішниця, да, значить, галузь, а вона там, не знаю, QA, наприклад, почала, да. І вона така експертка, задротка, а в неї все добре було настільки, що в якийсь момент вона стає тим лідом, керівником. – Угу. – Вот. І потім що? Потім починається найцікавіше, тому що
16:01 ти не можеш бути… тобі треба… люди тебе челенджать постійно. От. І так, як ти намагаєшся там: «Давайте по-доброму, по-хорошому якось там домовимося», ну, не виходить це. Вот. І тоді от якраз те, що відбувається: вона починає там казати: «Ну, я не можу, ну, типу, ну що…» І тоді що треба зробити? Треба якраз, ну, допомогти дослідити тіньову частину, в тому числі цієї людини. Вот. Ну, і, наприклад, да, інтервенцію зробити таким чином, що сказати: «Ну, окей, ти боїшся бути сукою для них? Чи що саме відбувається? Ну, просто як ти це відчуваєш? Чи як для тебе це відбувається?»
Юрій Козій: Дякую, дякую за приклад, Ігор. Ми пішли трохи вже в клієнтську роботу, на яку буде точно простір тут. Віктор, я тут. – Так, ребята,
16:59 ожидаю.
Віктор Дубровін: Я живу в Україні, в Києві, тому не матюкатися тут, ***, неможливо. Неможливо. Особливо останні дні. От я поїхав в п'ятницю [фрагмент прибрано редакцією] на змагання. Тривога, тривога. Через тривогу ми чотири години чекали бою, [нерозбірливо] готові. Ну, типу, можна спокійно на це дивитись. Ні, я не матюкався, але всередині я матюкався, конечно. – Угу. – Я тут схожий на Ігоря, бо я багато контейную. Але з дружиною у нас періодично воно вилазить, бо це підкреслення чогось наболілого або дуже зарядженого. І це показник, що тобі не пофіг просто, да? Типу, чи зараз… ну, типу, до війни для мене було, ну, не дуже прийнятно матюкатися, да? Якби я так стримувався. Ми там
17:54 все красиво, в нас має бути назовні. Зараз лаємось, бо це там проявлення якогось чогось складного, непростого, да? Це не стає, як в бригадирів цих, в монтажників, да? Але іноді воно проявляється, іноді проявляється з дітьми. Діти в мене звикли, вони розуміють. – А як ти це пояснюєш? А як ти це дітям пояснюєш? Типу, папа матюкається, это що означає? Що папа злий? – Ну, папу щось чіпляє. Папі щось важливо. Я там… Ну, і дружина теж може, да? Тобто є простір там, де я даю цьому вигулятись, да? Коли я їду за кермом, тут якісь водії, і тут простір відірватися і вигадувати нові конструкції. Це такий просто, як це, випуск з себе, да? А якщо в бесіді, взаємодії (Ігор про це казав),
18:54 це підкреслення чогось там емоційного. Бо, ну, не можеш ти певні речі… ну, точніше, можеш, але складно передати. Бо я кажу так, ну, якщо в клієнтську історію: «Ребята, нам важливо будувати таку компанію». Скажіть: «Ребята, ***, я хочу це побудувати. Я хочу, щоб ви зі мною пішли». Люди включаються, вони бачать там емоцію, бачать там живе. Те саме в житті: що коли ти щось чіпляєш, ну, для мене це не пофіг, і там є щось за цим, там ховається важливе для мене, да. Бо от в мене буде івент, я його назвав «Як не *** життя». От я не підібрав іншого формулювання, щоб воно чітко доносило, про що. Бо я скажу «Як не провтикати життя» – ти розумієш, що це пластикова фігня, люди так не кажуть. Ну, розумієш, [нерозбірливо] так не спілкується.
19:51 [нерозбірливо] Я от, як Ігор, підлаштовуюсь під клієнта, але іноді сам додаю, щоб сконфронтувати. Бо там, де емоція, там важливе, там значить, що людям не пофіг. Коли це пластикова розмова, як це, знаєте: «Любі колеги, продуктивного всім дня», а всередині: «Сука, може, ви підете попрацюєте, ***». І ти розумієш, що за цією фразою стоїть. Ну, так скажи разок, що: «Хлопці, я замахався вже оце, давайте нормально поговоримо і домовимось», да? І от те ж саме: в мене є якісь речі, які мене турбують. Просто коли вони накопичились, воно саме в такій формі проявляється. От воно таке рафінат сенсу, і якусь тему, яка тобі важлива, вона підкреслює. Там, може, страх, може, якусь цінність твою підкреслює, якої тобі дуже довго і сильно
20:47 не вистачає. Те саме питання: «А не *** я роблю?» Да, воно ж таке доволі вже, мені здається, як питання пішло в маси, да? І воно ж, ну, от спробуйте действительно, ну, дійсно сказати інакше там: «А не фігню я роблю? Чи а не роблю я щось там погане?» Чи: «А, слухай, фігню» – це ти от якби транзакційно ти зробив якусь невеличку фігню. А «Чи не *** я роблю?» – це екзистенційне вже, да? Все життя. – Слухайте, дякуємо. Я тут прям фіксував за вами речі, які мені відгукуються. – А, Юр, вибач. Я ще посилю. Але просто, мені здається, що після того, як Юра скаже… Я хотів почати з історії, я нею завершую. Бо те, що Ігор казав, що є там оцей образ: в мене мама не лається від слова зовсім. Ну, типу, це неможливо в всесвіті, щоб вона сказала якийсь матюк. Ну, я з нею ріс, ви розумієте. Передаємо тут привіт їй, якщо вона дивиться. Да, якщо подивиться, привіт. Во, от прям, ну, там навіть, типа, вона не може на когось сказати, що він, типу, козел. Нема таких файлів. Це людина, в якій все добре, все красиво. Навіть тут і зараз вона живе на Подолі, щоб ви
22:08 розуміли, з батьком. Ось. І, значить, я з нею по телефону говорю, вона каже: «Ой, я бачила, ти там робиш якийсь івент такий цікавий, але там така назва… Ну, я не можу таке вголос проговорити. Я прочитати можу, а переказати, які івенти робить мій син, не можу». Я кажу: «Мам, ну нічого страшного, пересилай картиночку, і ти не будеш замішана в цьому лайні». – Oh shit, короче, клас. Я більше зафіксував, ніж в мене є часу, тому почну. Ігор, «оце я від вас такого не очікував» – ти мені згадав шкільну історію якогось там 10-го класу, коли я щось вичудив таке. І класна керівничка заходить в клас і так на всіх сканує, знаєте, таким прокурорським поглядом, і каже: «От ладно, фігня, що ви там зробили. Ну, найгірше, що з вас
23:06 ніхто не признається». А я ж то знаю приблизно, хто це. – Я ж знаю, наприклад, що Козій такого зробити не міг. – Тут мені стало… ще там вона поназивала там якихось відмінників, мене серед них. Я розумію, як діти офігіли, коли вони бачили, що це Козій робив. Тут же я підняв руку, сказав, що це я робив. В неї був там іспанський сором і все таке. Але так дитинство проходило. Тому зараз… коли навіть не зараз, коли оцей підлітковий пубертатний вік, там я дуже торчав від метал-музики. І коли там музиканти матюкаються, знаєш, там Suicidal Tendencies, з альбом [нерозбірливо] року, я на тому… тобто там, де половини його нема на Spotify навіть. От найдіть хіба на YouTube, «Suicidal for Life» називається. Тобто там перших п'ять пісень, з них чотири містять мат в своїй назві. Я не кажу вже про тексти, вони там повністю. І там було стільки, знаєш, цього виходу енергії, тої тіньової, що [фрагмент прибрано редакцією]
24:56 [фрагмент прибрано редакцією] – Ага. – Що я реально так матюкаюсь? Ну, особливо коли їдеш там і на інших водіїв лаєшся. А, окей, понятно. Так, це допустима історія. Наче, знаєш, як взяти там етичний кодекс ICF, чи як мене там мої MCC-супервізори, як вони зі мною пропрацьовують ту тему, як я відреагував на мати клієнта чи там на свої в сесії, то наче дійсно вони
25:53 показують, що мат може бути як явище, як інструмент, на який важливо там без мату екологічно це прояснювати, досліджувати разом з цим, чи пропонувати досліджувати. Але разом з тим по факту люди, які працюють тісно з людьми, в тому числі коучі і терапевти, так, вони дійсно багато [нерозбірливо], та настільки контейнують всього, що коли вони попадають на свою [нерозбірливо], то там просто від них несеться. Та тому що багато всякої, скажемо так, дічі доводиться контейнувати. Чи коли ми чуємо, читаємо про Білла Кемпбелла книжку, та «Коуч на трильйон», по-моєму, називалась, там є цілий окремий розділ про його вординг. Ну, він перед тим, як стати коучем, пам'ятаєте, в Силіконовій долині, він був тренером футбольної команди тінейджерської. Думаю, зрозуміло, звідки все пішло. Але в цілому всі ці executive з Apple, Google, Facebook кажуть, що: «О, Білл матюкався як сапожник, просто постійно». Типу, він себе в тому не обмежував, типу. Ну, і нічого. І вся, знаєш, вся Силіконова долина прийшла на його похорон. Тобто я веду до того: чи робить тебе поганим коучем, якщо ти матюкаєшся? За певними стандартами етичними колеги там піднімуть брову,
27:12 коли почують твою, не знаю, там екзаменаційну сесію, в якій ти матюкнувся, наприклад. Да. З іншого боку, буває, що клієнт реагує, каже: «О, Юр, так ти живий. А то в мене в попередню сесію було відчуття, що ти дуже все зі мною по стандартах працюєш». Я зараз так комбіную декілька. Ну, але ж може бути і так, що, як це, тут колеги бровою поведуть. Так, може бути. Можуть і деякі клієнти бровою повести. Це теж може бути. Тобто, як, Ігор, ти кажеш: tune in into your client. Ну, може бути так, що ти, якби, себе привніс, там, не знаю, затюнився, не затюнився, пофіг. Ну, короче, себе привніс, а клієнт на це не затюнився або в це не затюнився. Так теж може статися. І тоді твій прояв там живий, матюкливий може стати [нерозбірливо] для вашої взаємодії. Ну, це ж двостороння гра. Тобто, ну, в общем, так. – Да. До речі, прикольно, Юра, що ти наш… ми ж тут
28:09 четверо, і з нас тільки ти ICF-ний тип, і ти наш місточок. Тобто ти нам часто нагадуєш про стандарти, етику, місточок до… до «Коучеварки» в цьому сенсі. Мені здається, класна роль, з повагою це. – Хочеться, знаєш, щоб ми повернули дискусію в тему «мат во благо». Чи можете ви пригадати історію або допустити, як мат може бути во благо в коучинговій чи фасилітаційній роботі? Ігор вже починав ту історію, типу: робити там сильну інтервенцію, розбудити клієнта. Та хоча ми розуміємо, що, знаєш, є, типу, суть інтервенції, як коуч її задумав, як він собі її пояснив, а інше діло, як вона була на користь клієнту чи не була, та то не завжди збігається. Але все одно: можете, коли от мат був прямо во благо, або коли ви вважаєте, що його во благо використовували? – У мене є не моя історія. В мене є історія, яку я почув. Можливо, це якась байка. – Угу. – От. Але, значить, історія від [нерозбірливо]. – Ну, ми побачимо. – Да. – Да-да. А-а, якась, значить, ну, маленька… чомусь я запам'ятав, що це якась фабрика,
29:28 фабрика солодощів. Ну, тобто там є конвеєр, вони щось роблять, я не пам'ятаю точно, що. Вот. І там є якась постійна, суто така, я не знаю, проблема на виробництві, яку от вони обговорюють, обговорюють, але нічого, знаєш, ну, типу, вже не міняється, переходить зі стратегічної сесії в стратегічну сесію. «От це треба зробити». – «Да, да, да». Всі згодні. Значить, вот. І, значить, одного разу… А, і там власник, який такий, ну, типу, лідер нового покоління: там місія, ми одна команда, тра-та-та, от, підтримуємо плани особистого розвитку. Вот. І от, значить, він якось приїжджає знову на виробництво, щоби подивитися, що там, да, там тримати руку на пульсі. Він бачить, що, ну, типу, ніфіга знову не зробили, хоча там, ну, з командою говорили, знову там були плани, нічого не зробили.
30:25 І в нього зносить кришу якусь там, дах, да. І він іде, він там щось починає, ну, там перевертати, матюкається. Ну, тобто він стає такий червоний, він злий, він на всіх оре. От. Після цього він виходить, значить, з цеху, їде додому, вимикає телефони, і до нього ніхто не може зателефонувати там. Ну, він не бере трубку. День, два, три. Зробили, виправили помилку, от, доповіли. І, ну, от як це може бути? А потім це якщо… ну, от не знаю. От, знаєш, а взагалі є така ідея: а можна, наприклад, зробити словник, да, з матами для керівників, наприклад, да?
31:25 От як користуватися, пояснити їх значення, да? Ну ні, ну, в сенсі, от те, що трошки згадував сьогодні Віктор, да: там можна, да, можна сказати: «Яка наша місія, да, друзі? Давайте я вам нагадаю». От. Або можна, ну, подивитися, сказати: «І *** все, да?» Наприклад: «*** це все?» Оце дуже круто. А якщо візія – це, типу, куда ми, ***. – Та, слухай. – А взагалі от мені дуже подобається, що каже Лесь Подерв'янський. Він каже, що мат – це взагалі окрема мова, да? І, наприклад, якщо виходити лише суто з нашої там коучингової чи управлінської там роботи якоїсь, да, мені сподобались дві речі. Там в мене є певні цитати, я думаю, що я під кінець попрошу їх зачитати, там буде прикольно. Але дивіться, в нього є дуже влучні два формулювання. Перше – це що таке Майдан, да? І друге – національна ідея України, яку він сформулював. Напевно, ви знаєте, да? Національна ідея – це «*** від нас». А Майдан – це, ну, типу, що от ключові питання українці мають вирішувати на Майданах, да, коли от вони
32:49 не згодні. І от тут постає питання: «А Майдан – це скільки українців? Це 10 000 українців, це 15 000 українців? Це 100 000 українців?» І от він каже: «От українців має бути ***». – Ага. – От. І якось ясніше тоді: от це Майдан чи це не Майдан? От. І це прикольно, от мені це подобається. Якщо хочете, я продовжу питаннями там і цитатами його ще. – Дозволь, я це зроблю, і алюзію на оцю твою, там, де керівник матюкнувся, пішов в закат, і зробили. Та це ж досить часте явище в тривалому коучингу керівників, та, які прийшли наче там проапгрейдити свій управлінський стиль. Ну, і фаундерів в першу чергу, напевно. Та, і
33:48 досить часто вони можуть принести цю дилему до коуча. Типу: «Я що, от пробую по-новому – не вийшло. А я матюкнувся – і зробили. Так виходить, мій стиль, типу, виправданий». Та. От. І тут важлива звірка з тим, з чим він все-таки прийшов, щоб нагадати. Та, тому що зміни, вони ж хвилями відбуваються. Дійсно, типу, там він слів не добрав, а добрав мат, і спрацювало. Але чи він хоче in the long run, щоби його взаємодія з його підлеглими була такою патерналістською? Так, там: тато крикнув – діти зробили. Та. Тому я би то за чисту монету не приймав, знаєш, що мат – [нерозбірливо] безумовно. Але також мені здається, що є певна категорія людей, які, поки ти не матюкнешся, вони вважають, що, ну, це поки що можна там почекати, значить, ну, це ще несерйозно. – Та, та, та, та. – І ти супер, супер, що ти [нерозбірливо] слідиш. Бо часто ж такі люди / процеси і є цими, якби, cornerstones, да, коли в якийсь момент цей лідер каже: «Блін, а я взагалі хочу так, а мені потрібні люди, які роблять тільки з [нерозбірливо]». – Ну, то я вже включив там свого внутрішнього супервізора. Ми говорили про мат во благо. Андрій, тобі слово.
Андрій Сусленко: Я подумав про те, що [фрагмент прибрано редакцією]
35:12 [фрагмент прибрано редакцією] Я відразу згадав після цього, пам'ятаєте, «Молчаливый Боб наносит ответный удар». І там на самому початку є шматок, [нерозбірливо] російською озвучкою. Ну, там: «Сука, тримай, сука, давай». І там, типа, як діти співають з дитинства: «***». Тому що мама говорила такою мовою, то діти виросли біля магазину, співали от таке: «Сука, твою
36:10 мать, сука». В общем, не будемо это рекламировать, але це так, як я відчув. Тому, [нерозбірливо], я тебе запитав, типу, як ти кажеш дітям: «Я пояснюю». [фрагмент прибрано редакцією] Тому в побуті воно заграє. А в клієнтській роботі, от я собі занотував, записав: іноді я привношу першим, це, ну, первинніше, ніж клієнт. Відчуваю, що можна, і воно, якби, там розкриє начебто зону. А іноді дочікуюсь прям: чекаю, чекаю, чекаю, і приходить все-таки від клієнта, це виходить. І це виходить від 100%, варто сказати. Ну, тобто I have zero experience, щоби клієнти не матюкались, жінки і чоловіки. А zero, щоб не… щоб не матюкались. Так, zero. – Угу. – Що
37:06 таке «матюкались»? Це ж теж треба тезу, якби, розплутати. Це не в сенсі, що в нас сесія з… Ні-ні. Occasional емоція виходить: або підсвітити, або пояснити так, щоби зрозуміліше було, ніж там класичним мовним способом. От. І так, як zero, ну, zero, от, будь ласка, показник. Це ж не говорить щось погане чи хороше про клієнтів чи про мене. Фактуальна інформація. В групі це блискучий інструмент, особливо, як Вітя сказав на початку, там, де вже, якби, пластикова мова, і от вона, пластикова, пластикова, напруга все збільшується. Пластикова, пластикова, а потім прорізаєш. Я як фасилітатор привношу, або ми, якби, виводимо на це, помагаємо вийти на це якісь там вагомі одиниці в цій команді. Оп, угу, ранговій, виникає, або, навпаки, не ранговій, для того, щоби дати енергію. І це все, ну, якби, це щось створює. Таке стається іноді, таке іноді не стається, але майже завжди стається. Ма… принаймні в моєму клієнтському ряді майже завжди стається, що от таке буває. Мало того, іноді, навіть не іноді, а частіше за все мат є частиною взаємодії,
38:26 комунікації цього клієнтського ряду. Так, так, так. Цих клієнтів моїх прекрасних: вони його точково використовують в своїй daily комунікації на своєму рівні, ну, там, де це доречно, як на мене, між собою, а не, типа, *** менших або там *** один одного. Скоріше прояснюють важливість ситуації або меседжу. Але це і проблема, да. Тому що прояснюють вони… ну, в деяких клієнтських кейсах це проблема, тому що іншого способу прояснити немає. Тому відразу йдеш до найвагомішого, як ти, Юра, сказав: ну, якщо не крикну, то не зрозумієш, да? Тому частина роботи моєї з ними якраз складається (якщо говорити про взаємодію) з тим, щоби знизити необхідність матюкатися, вириватися саме так, і знайти іншу мову, яка буде такою, яку почують і зрозуміють
39:21 учасники за столом. От тому, бачиш, це, як це, double-edged sword, да? Меч з двома [нерозбірливо]. Отак. – Слухай, я хотів тобі підсвітити, що ти дійсно, пам'ятаючи твої інтервенції, чи в нашій спільній з тобою роботі клієнтській, чи на ретритах, що в тебе дуже майстерно виходить переносити розмову на інший рівень глибини, так, і заглиблювати, чи завдяки якомусь своєму досвіду суперінтимному, чи завдяки вдалому, якби, матюку, чи несподіваній відвертості. Ти прям майстер в тому. – Це дар і прокляття, але воно дійсно інструментарій мій. Дякую, що ти підмітив. Вітя, мат во благо. – Отец троих на Лукьяновке живе.
Віктор Дубровін: Слухай, ну, я там трошки розмірковуючи про цю штуку:
40:21 ну, в будь-якій ситуації з будь-яким інструментом і підходом воно має бути, як це, дотримуватись принципу доцільності і доречності, да? Що якщо це на постійній основі, на автоматі, це не окей. Це має бути більш-менш свідомо. Або це вибір, да, як за кермом: це випустити все, що ти наконтейнував або наконсервував, да? Тому це як базовий сетап: чи в цілому це окей? Ні. Але є ситуації, в яких це доречно. І в моєму розумінні це такий, як хайлайт емоційності, справжності чогось. Якщо це на постійній основі, в тебе все захайлайчено, воно не працює, да? А якщо це такі точкові
41:16 інтервенції, снайперські, то воно додає справжності і додає життя. Коли це во благо, як Андрюха казав, я це підкреслюю: в спілкуванні це про фокусування на важливому. Ми до чогось живого докопалися, якщо воно прострілює, вистрілює. І це про такий розвиток, ну, давай так я скажу, здібності проявлятися і висловлювати свої думки. Бо оце прорвало – це коли я собі це не дозволяю, і я відчуваю певний, наприклад, рівень довіри, відвертості, щоб це проявити, і ми тут заходимо в цікаву тему, або вийти на наступний рівень проявлення себе. Бо так я в собі все контейную, стримую, і в якийсь момент я скажу: «Та *** твою мать». І ти такий: «О, нарешті». А ти ж як, ну, як коучингова ця… як це? – Лінза. – Лінза, да. Вона ж… ти відчуваєш, що воно є, і ми ще не докопалися. І коли ти це чіпляєш, особливо у людей, у яких
42:37 проявлена оця історія – бути гарним в очах інших, або в них конфлікт між прямотою і турботливістю про людей дуже великий. І ми звикли дивитися тільки в гарне, фокусуватися на гарному, займатися sugar coating, згладжуванням кутів. І ти розумієш, що це нездорова історія. Тут не вистачає життя, не вистачає прямоти. І от коли… або, ну, я намагаюся, щоб у людини самої з неї це вилізло. Але іноді ще нема такої якоїсь впевненості, відчуття і готовності це сказати. Я можу трошки сконфронтувати, і я можу щось сказати, типу: «Слухай, от ти так кажеш, от тут наче посередині хочеться сказать: *** восклицательным знаком». І він каже: «Да». Ось. І це коли ти конфронтуєш з клієнтом, конфронтуєш десь і допомагаєш клієнту просунутись в цій мові, в проявленні себе. Бо 10 разів я поматюкаюсь, а потім, будучи там з навичкою усвідомленості, подумаю: «Так, а чи воно тут доречно?» Да, я там 10 раз поматюкався, наприклад, при дітях, а потім такий: «Та ні, стоп. А чи можу я це опрацювати якось
43:59 більш доречно?» Да. І це така, якщо дуже довга перспектива, але ключове – це вивести на живе, на справжнє і дозволити умовно і собі, і клієнту бути різним. Не тільки таким і таким, а і таким, і таким, бо це частина життя. Іноді це справжнє життя проявляється в такому вордингу, на жаль. – І ти такий, і такий. І ти що робиш ще? Ти оновлюєш контракт з клієнтом, коли ти кажеш, що між нами можемо використовувати ці слова, ми не вважаємо, що це погано. Ми вважаємо, що це може означати, наприклад, дійсно там певну трушність чи емоційність, і таке інше. Ну, це ти не говориш це словами, але коли ти привносиш це, і людина приймає, каже: «Та тут ***», то це те, що ви робите насправді, в тому числі. – Ну да, це от те, що ти сказав, да: ти розширюєш межі нормального, доступного і прийнятного. І тоді наче прочищаються труби між тобою з клієнтом, і він тобі може давати більше інформації тоді, а не сам блокувати певні речі, які він буде вважати: «Ой, це зовнішній світ, напевно, я не можу це сказати зовнішньому світу». Вот. – А ти… Да, слухай, Ігор, я тут продовжу. Бо іноді з клієнтом буває така штука: «А що
45:21 за тим стоїть?» Бо коли там в команді або з клієнтом, він скаже: «Блін, знов якась *** відбувається». Ти такий: «Стоп, слухай, а що… а давай розберемо: а що це для тебе? А чи є якісь синоніми, якими би ти міг до цього прийти?» І ти приходиш: там хаос, абсурд, фігня, і в тебе розмова взагалі в інший кут перевертається. Да. – І що я тепер маю? А всё обсудили. – А ні, Козія ще треба послухати. – Оце тема. Нормально матюкатися? – Так, нормально. – Контекстуально. – Так, контекстуально. – ***. – Мат во благо. – Мат во благо. – А це було, ну, таке дуже нове питання, про яке я не думав, да, Юр? – Ні-ні-ні. – Думаю, я… – Не помагає. – Так, дайте доформулювати людині думку. – Не підказувати вчителю. – Юра, в тебе сьогодні прям реально вчительська проєкція просто від тебе. – Та, бачиш, такі двієчники поприходили, що з вами ще робити. Ладно.
Юрій Козій: Знаєш, уявити собі маятник, як дві полярності, дві його крайні точки як дві полярності. Перша – це де клієнт зовсім не матюкається, від того
46:44 нам може здатись, що тут живості не вистачає, інтервенція дійсно може ту живість привнести. І коли надто все стерильно, ну, як наша оцінка, так, або сором'язливо, типу, як в Ігоровій історії про IT-спеціалістку. А інша крайність – коли несе клієнта. Я пригадую, що перший раз мене це так, як хвилею, збило в груповій роботі, коли я знайомився з клієнтським контекстом. І тут CEO, пояснюючи їхню ситуацію поруч зі своєю топкомандою, просто розвернувся на мене. І наче не на мене це було спрямовано. От. То мат во благо… Наче от зараз, поки слухав вас, зрозумів, що я зараз не схильний клієнта тримати в крайнощах. Як там в гештальті, по-моєму, кажуть, що крайності – це не є добре. Будь-які крайнощі – це не є добре. Так. Тому, якщо я чую в клієнтському словничку дуже багато матів, то я наче як стаю в центр умовний, да, і точно не матюкаюсь, не підтримую ту історію, та, а відчуваю безпечний момент, коли є для інтервенції, і питаю, з чим може бути пов'язано. Та, ну, і там може щось бути
48:08 про безсилля, про… ну, зазвичай про безсилля, да? А якщо історія надто стерильна, мені здається, надто стерильно і не вистачає живості, я десь можу, не запитуючи дозволу, просто легенько підматюкнутись, та, подивитись, чи привнесе це спайс якийсь в нашу сесію. – Це означає, що ти граєш його частину, яка компенсує, доповнює непроявлене. – Те, що [нерозбірливо] фасилітатора: в групі точно через нього проявляється якась компенсаторна функція. Та, наприклад, ти заходиш, всі супервеселі. Цікаво: а чому тільки веселі? Чому ми там не напрягаємося, не злимось, не сумуємо, не розчаровуємося? Та, або
49:04 навпаки, якщо низький рівень енергії, то ти його піднімеш. Так, так чи інакше тим компенсатором спрацьовуєш. От. А ще я, поки це відповідав, я подумав, що зазвичай, от якщо розділити компанії на корпорації і на ті, які управляються самим фаундером, то там, де управляється фаундером, так чи інакше його емоційний фон і його словничок будуть жити в організації. Так. А от в корпораціях все-таки люди більше контейнують, і вони наче як більш навчені за роки роботи не виносити це на люди. Але це значить, що це просто переноситься там в курилки і невидиму частину культури. Тому в корпораціях, напевно, статистично я менше матюкався, ніж в таких founder-led organizations. От в корпораціях я менше матюкався,
50:00 менше. То есть ми не кажемо «не матюкались», кажемо «менше». Так. А, або ще, знаєш, згадав приклад: корпорація, один з перших моїх проєктів. Як зараз я розумію, він був супер складний, і зараз я би сам точно в таке не пішов, тільки з кимось. І коли до мене подзвонив ввечері один з колег, по-моєму, не з борду, а з «борд мінус 1», десь такого рівня, каже: «Юра, а що ти думаєш загалом про нашу трансформацію?» І я зрозумів, що мене несе, що я йому розповідав. Він супер емпатійний, класний слухач, класний хлопчина. І я розумію, що він став зараз для мене коучем, чи супервізором, чи ким, що мене понесло. Так, ось так, напевно, щось зі мною відбувається, тут треба понести то в терапію чи до супервізора. Було і таке. – Було і таке. – Окей. Можливо, хтось хоче нам задати
50:56 якесь питання, якийсь тренд? Поки тут, на жаль, це не лайв, тому ніхто з вас не може задати нам питання в прямому ефірі, але нічого. Якщо вам хочеться, щоб ми лайвили шоу і ви могли впливати на розвиток подій в нашій програмі, то ви можете написати в коментарях або сказати нам в Фейсбуці чи десь: «Пацани, ***, що матюкаєтесь, але лайв давайте». Будемо раді. Що там є, мислі? Ігорю,
Ігор Солодов: Я просто… мені хочеться перший якийсь лайтовий саммарі зробити, підбити підсумки, тому що декілька там кіл зробили. Тобто в цілому, мені здається, що можна сказати, що це не погано і не добре, а доречно чи недоречно, скоріш за все. І другий момент: це також про певний період
51:51 дорослішення, мені здається. Знаєте, це коли малі діти, то хочеться говорити, значить, як дорослі, і тоді ти, типу, компенсуєш свою недорозвиненість, да, через те, що ти починаєш чи там палити, чи говорити так, чи одягатися, значить, там, [нерозбірливо] якимось, таке інше. А коли ти стаєш більш зрілим, то зазвичай люди менше взагалі говорять. Не те, що там матюкатися. Ну, чого матюкатися? Скажіть, будь ласка, друзі: ваша дружина може матюкатися мовчки, коли вона лише на вас дивиться? Я впевнений, що да. – Да. – І це значно, не те, що там страшніше, а значно сильніше, да, може подіяти. І це певний також рівень майстерності. І
52:46 то це не означає, що його треба використовувати. А просто до нас приходять різні клієнти з різним рівнем зрілості, з різним словником, які часто приносять питання і проблеми, пов'язані не лише з ними, а з іншими своїми колегами, партнерами, підлеглими, керівниками, які також знаходяться на іншому рівні зрілості. І треба все це якось синхронізувати. І тому, ну, іноді, ну, розумієш, що, ну, там без мату, ну, ніяк. А іноді ти розумієш, що мат – це взагалі, ну, червоний прапорець: скажеш – і все піде не так. Тому тут, напевно, якщо у когось було питання (ми ж, ну, типу, проявляємо цю тему для вас також, і не лише для себе), то мені здається, що тут неможливо нічого зрозуміти, окрім набаченості, намацаності і спроб і помилок. От коли ти в результаті розумієш… – А от, можливо, [нерозбірливо], та, про будь-яку концепцію коучингу можна
54:02 сказати, да? – Ні, ну тут я би, мабуть, продовжу те, що Ігор казав. Про перше: це реально ключовий принцип – принцип доречності. А друге, на чому Ігор закінчив, – це про те, як ти сказав, на досвіді це переживати. Бо ти маєш на практиці мати більш широкий досвід, більш широку варіативність своїх здібностей і навичок, щоб вміти бути різним і свідомо обирати, як себе поводити в цій чи іншій ситуації. Бо якщо я не матюкаюся, а є ситуації там, де реально треба, або навпаки: я матюкаюся, а є ситуації, де не треба. І оце вміння, ну, наявність практичних навичок, воно розширює твій, якби, асортимент, діапазон
54:57 поведінки і дозволяє тобі бути більш різним, більш адаптивним і більш доречним в більшій кількості ситуацій. І це про те дорослішення і мови, і поведінки в різних ситуаціях, про які ми, як коучі, турбуємось і в клієнтах, і в командах. Ну, і про себе в тому числі. – 15 секунд. У мене колись був такий, типу, великий тренінг, там людей 120. Я один з тренерів, не головний, групи. І до мене чомусь підходить, значить, з питанням людина, яка не в моїй групі. От. І там я чомусь також використовую, значить, «сука», і, ну, там пояснюючи певні там речі, те, що вона хотіла. Мені так здалося тоді, що я краще можу їй донести певні моменти. От після цього, значить, мене викликає головний тренер і каже: «Ну, тут одна учасниця сказала мені, що ти її сукою назвав, типу, ти… все відбувається».
55:57 Вот таки. Вот. Тому тут, значить… – Слушай сюда, сука. – Да, да. Тому тут… – Да, Солодов, від тебе я такого не очікую. – Такого не очікував. – Від кого? Від кого, ***? Солодов? Від тебе? Ой-ой-ой. ***. Никаких клиентов больше. Понял? Ты теперь невъездной. – Мені про дорослішення відгукнулось, про себе, до речі. Так, що часто мат, моя лайлива реакція… ну, наприклад, ти вийшов на вершину гори і побачив, як навколо красиво, і нічого, крім ***, не можеш сказати. Та це ж про таке, знаєш, обмеження внутрішнього емоційного словника. Тобто є, та, всі кажуть, яка милозвучна мова, що одним матом можна замінити там купу емоцій, так. Але в тому числі моє емоційне дорослішання відбувається через те, що я інколи дістаю собі колесо емоцій Плутчика, типу, і розбираюсь: це все-таки там зачарування, розчарування, захоплення, чи що це таке взагалі було? Та, і тоді наче як це одне
57:15 слово «***» розкладається на чотири різні і дає можливість більш точно описати там чи свій стан, чи самому собі. – [нерозбірливо], дякую. Як ти витончено все одно робиш цей випуск все ж таки науково валідним, класним, сильним. І все-таки не про те, що ми, якби, четверо пацанів, пацанам яким по приколу [нерозбірливо], а ти буквально чітко пояснюєш, що це ж зв'язок з тими емоціями, які ми переживаємо. Ти даєш їм назву зараз. І, до речі, колесо Плутчика – це просто топ. Ось воно, величезне. Ну ладно, ми не будемо [нерозбірливо]. Ось там воно буде на посиланні. Вот. Дякую, Юра. І разом з тим, повертаючись до нас, пацанів: та якщо клієнт… ну, вони ж нас вибирають не тільки мізками, правильно? Та якщо він бачить, що: «О, чувак нормально розкуто себе веде, в нього хороший контакт з внутрішньою дитиною чи з внутрішнім [нерозбірливо]. Він матюкається в цій «Коучеварці»,
58:10 ***, треба з цим [нерозбірливо] попробувати». То щось підсилає у них, [нерозбірливо]. Та, ну, такі історії, та, чув. – До речі, а хто з вас більше академік? – Сахарова мені згадали. Я просто колись їздив на хор в дитинстві, моя зупинка трамваю називалася «Академіка Сахарова». – Історія з життя: ви мені про дружину нагадали. Просто вона мусить бути в кого… чи варта ця історія. Спочатку питання до вас. У вас з вашими дружинами явно є якийсь гласний чи негласний протокол вирішення прям таких екстрених, напряжних ситуацій, заряджених? Ну от є, наприклад: «Зараз ми про це не будемо говорити, поговоримо ввечері», наприклад. Або, типу, там: «Або я буду кричати». «Я хочу…» Або там: «Нам треба поговорити [нерозбірливо]». Ну, такого, на щастя, в нас нема, але ви розумієте, про що я говорю. Та. І виявилось, що в нас з дружиною є такий, як last resort, тобто, може, крайній метод: це, типу, коли нам здається, що ми не здатні… що ми напорюємося на одну і ту саму тему регулярно, наче як ми не здатні знайти
59:34 там рішення, то наше рішення – це піти на парну терапію. Ну, умовно, на медіацію, та, поговорити перед психологом, яка нам підсвітить те, чого ми не бачимо. Так. І недавно я з подивом виявив для себе дуже забавну частинку цієї негласної домовленості. Звучало воно наступним чином: якась тема піднімається, піднімається з тижня в тиждень. І дружина моя так в серцях каже: «Слухай, ну в мене вже руки опускаються, давай понесем на парну». Я розумію, що я це ловлю: як мені впадло чекати, синхронізувати наші графіки. Я думаю: «Так, ні, я зараз напряжусь, все-таки її почую, і ми [нерозбірливо]». І я реально включаю, знаєш, всі свої сенси, включаю терпіння, і ми розрулюємо те питання. І я думаю такий: «Перемога, клас!» Проходить кілька днів, ми напорюємося на іншу. В нас, напевно, було всього дві гарячі теми, і це от друга з них, де я вже відчуваю, якби, безсилля вирішити це разом. І кажу: «Слухай, Зая, все, воно не вирішується, ідемо в парну терапію». Вона така… в неї жах. Вона каже: «Стоп, я зрозуміла: це тільки я можу в нас в сім'ї таке пропонувати». Тому що коли ти, Юра, пропонуєш це, воно
1:00:53 вже звучить дуже загрозливо. – Не думали про те, що від того, хто запропонує протокол… від того, да, ти терпіла в результаті? – Ти терпіла-контейнер, і я терпіла-контейнер. – Все так. Але в моєму випадку ніколи б не запропонована була ця терапія, бо Наташа це не робить. Ну, ми знаємо про це [нерозбірливо] добре. Тому в цілому якби не я. Але це вже зовсім інша тема, мені здається. – Це ще хороша тема: коучі і їхні партнери. Ту-туру-туру-ту. – Це прям в нас була ідея колись привести наших жінок в «Коучеварку» і мати такий спільний цей… – Ну, не факт, що нам не потрібен був би якийсь медіатор для того. – Давайте я пару речей… – [нерозбірливо] невизначеної статі в ідеалі. – Угу. – Юра, я чесно не знаю, нащо ти давав цю інтервенцію [нерозбірливо], як вона до матюків наблизила нас. Але прикольно, дякую. Про доречність – затравка на наступну тему. Вітя, дуже-дуже погоджуюся з тобою про те, що доречність вагома, коли ми мат в роботі саме, в практиці нашій, використовуємо. От оце відчуття доречності, воно з багатьох аспектів складається: [нерозбірливо], вміння настроїтися, і знання, і відчуття якості контакту, та інші: настрою, стану.
1:02:14 Та. От, тобто така доречність – це не просто слово «доречність». От оце хотілось би сказати, і собі беру: свою власну роботу і практику уважніше до цієї доречності поставитися. Іноді я в якості відпускання свого бандита внутрішнього, бика, або, може, не бика, типу такого, типа з харківського села, – то вона, якби, ця недоречно виходить. Недоречно. От я помічаю, і в мене навіть свіжий досить є: прям на інтроклієнтській зустрічі думаю: «Ніхера себе», от, ти відчув, що там можна, і такий пару разів. Але зараз оце сиджу, думаю: «Знизь на 2, типу, зменш». Це сам собі говорю. – Добре, що я [нерозбірливо]. – Це ж можна, якби, собі суттєво нашкодити, та, своїм опціям, потенціалу. І це взагалі непоганий випуск, я думав, що буде гірше. – В чому думав, що буде? – Я тут хочу
1:03:13 додати, бо, ну, я думав спочатку… цю штуку підтвердив, коли ти казав, що відносно себе: для мене це показник мого внутрішнього стану і спокою. Бо якщо є напруження, втома, виснаження, вигорання, в тебе, як це, межа падає, і ти собі більше дозволяєш, воно менш контрольовано. Але я, згадуючи себе в гарному стані, там відпочивши, в ресурсі, воно не з'являється в мене, да? Тобто це має бути не пропрацьовано або накопичено чогось багато, що воно тебе починає тиснути, і тобі десь його хочеться проявити. І ти зачепив там, Юра, її зачепив, цю тему про терпілу. Ну, тобі багато… ну, в нашій роботі потрібно десь терпіти. І я вибачаюсь, але
1:04:10 я вважаю, що чувакам більше треба терпіти в житті, бо в них є певні очікування, норми. І навчитися це проявляти – це теж шлях до дорослішення. От тут от я це припаркую. – Насипте, насипте, жінки, йому тут в коменти. – Наскільки він… Я думаю, сейчас буде ***. Я вже прям відчув його враз. – Це я не чіпав тему. – Пандору ***. – Це я не чіпав. Ні, я не чіпав тему маленьких собачок і як до них відносяться в кафешках і в супермаркетах. Ну, тоді мене точно розгризуть на шматки і скажуть, що я… – Дозволь up на тому, що ти сказав, що чувакам доводиться більше терпіти. Я, знаєш, в чому хочу погодитись і прям підняти цю тезу: чоловікам-фасилітаторам складніше в цілому, ніж жінкам-фасилітаторам, контейнувати чоловіків.
1:05:08 – Фасилітаторам, говоримо. Ну ми ж тут… – Та я про те, що в цілому жінки більш емоційно зрілі. Ну, як overall average візьмемо по цьому. Та. Тому тут мені прям от захотілось приплюсувати. – Ні, Юр, дивись, мені тут важливо: ми точно говоримо про чоловіків. Я через свій досвід говорю. І я, згадуючи історію про мою маму, яка не дозволяла слова якогось поганого в принципі собі, і я в цьому ріс, і в мене є… І є батько, який військовий, там, де ти в принципі рота не відкриєш. Тому в тебе, да… – Ух ти ж, полярність. – Оця напруга про себе і здібність бути терпілою, консервувати це все. Я через цю призму кажу, да. І тут ти маєш бути більш прикладом для дітей, для дружини, для клієнта, для того, для того, і трошки дохера виходить. І ти, ну, і оце цим хендлити все, це… це складно. І в цьому контексті я казав, що коли мені хочеться в багатьох контекстах там лаятись, я розумію, що це в мене напруги накопичилось, і вона неопрацьована. І треба щось робити,
1:06:27 тому теж безпечно мати таке безпечне середовище для каналізації того всього. – І, слухай, і це, мені здається, частина відповіді на питання, чи будуть далі мати в «Коучеварці». Тому що натурально це ж коло супербезпечне для нас зараз. Так, і ми там розряджаємося, і ми виматюкуємо те, що ми не виматюкуємо потім на свою родину, правильно? – А, ну, я хочу вірити, що воно також певним чином валідує, наче дає дозвіл і нашим глядачам: що я окей терапевт, я окей коуч, якщо я десь матюкнувся. Так, я можу подосліджувати, що за тим стоїть, але в моменті, знаєте, сильно себе не картати, як то кажуть. Мій перший терапевт Серьога (блін, дякую, що ти був) – просто красавчик. Він спокійненько собі міг матюкатися, чим
1:07:22 реально розслабляв мене. [нерозбірливо] розслабляв просто. – Угу. – Сидить, сидить такий, ну, дуже виважений, дуже глибокий. Він психіатр, если что, то есть доктор прям, medical doctor, MD. Він такой: «Андрей, это какая-то ***». Ну, і там… і как бы це було давно. От. І я йому дуже дякую, тому що він дозволяв багато речей. – Так, я просто пошукав у Леся Подерв'янського декілька цитат, які можуть бути під «Коучеварку», ну, близькі. І мені, значить, ChatGPT видав такий: «***, що ти пророк. Пророчествуй, що знаєш, або [нерозбірливо] щось одне». А-а, потім було там: «Я не вірю в слова, а вірю в силу ***». Це от про те, що там було у нас. «[нерозбірливо] смисл життя, якщо ти єсть? *** ці питання ***». Оце, напевно,
1:08:21 ну, це мудрість. І останнє – це: «К чорту війну, робіть любов, дебіли». От. І, напевно, це все. – Є питання: матюкатися чи ні? Визначайте через доречність. Ми доречність багатошарово розклали. Тут воно не виглядає очевидним, але довіртесь своїм відчуттям. – Класно. Класно, хлопці, що ми змогли це обговорити оперативніше, ніж я собі уявляв, живіше і так по-справжньому. Тому що дійсно звучить так, що канальчик відкривається, і ти живішим стаєш, як і клієнти або група твоя, коли ти працюєш. Не перекручуйте, тому що можна захотіти цього бика включати або гопа з Троєщини a little too much. І це little too much може контакт розірвати, зв'язок. [нерозбірливо] в тому доречність тут. Вітя, дякую, [нерозбірливо]. Просто радий вас бачити.
1:09:16 – Дивіться, люба аудиторія: хочете лайв – скажіть нам, з якою темою ви хочете лайв. [нерозбірливо] Якщо вам тема матюків в природі коучів, консультантів, тренерів, терапевтів відгукнулася, дайте знати, як саме. Можливо, навпаки, вас це обурило, ви хочете нам висловити – висловлюйтесь. Раді бачити. Юрій Козій, Андрій Сусленко, Ігор Солодов, Віктор Дубровін були тут. А Юра, як завжди, додасть в кінці. – Та Юра додасть, що ми в «Коучеварці» продовжимо матюкатися. Так. Але і варто визнати, що за три чи чотири роки існування проєкту ми ростемо, еволюціонуємо. Я, коли дивлюсь наші ранні випуски інколи для інтересу: вау, ми ростем, класно. Тому мені цікаво, як ми би на те питання відповіли років через п'ять. Але для того вам треба нас фоловити і продовжувати. Do our best. – Ще півроку тому не було відомо, чи буде «Коучеварка». А тепер ми думаємо про п'ять років в майбутньому. Оце супер. Кризу пережили. Все, як в стосунках. – Джентльмени, дякую. Цілуємо.