Розшифровка вичитана редакцією; можливі дрібні неточності.
00:01 – Ти часом не відкрив скриньку Пандори? – І сьогодні у нас буде анбоксинг антипатернів коуча. – Накидайте в клієнта запитання, піти курити, хай там рефлексує. – А, але у нас є ці скелети в шафах. – Всі говорять, наче якась така казка і міф. І це стосується продакт-менеджерів, до речі. Вони не говорять зі своїми людьми, своїми підлеглими про гроші. – Вони просто не доросли, їх треба розвивати. – Той самий менеджер чи лідер, він не дає простору для того, щоб команда вийшла з дитячих ролей. – Поклич мене, коли розшириш свій awareness. – А чи можливо це? – Я кажу: ну, якщо коротко, то можливо. Я зараз буду тут робити так, щоб я потім був тут не потрібний. – Скучно не стає. – Але я пройшов через цю травму раніше набагато. – Ти йди з ними попрацюй, і я такий: «О». – В якийсь момент ти ж не можеш більше займатись булшитом. – В мене є дострокова відповідь. [музика]
00:56 Юрій Козій: Друзі, вітаємо вас у новому сезоні «Коучеварки»! Сьогодні в нас спеціальний гість, Міша Нестор, який є Chief Product Officer в «Київстарі», величезній компанії. Окрім того, коуч. Крім того, ко-фаундер фонду «Коло», цього такого жовтенького, здібного і продуктивного фонду, який збирає купу мільйонів вже другий рік з половиною. І, крім того, ще є викладачем, автором курсу «Антропологічний менеджмент», чи лідерство… – Лідерство. – «Антропологічний менеджмент і лідерство». От, як ви розумієте, сьогодні будемо якраз про це і говорити: про менеджмент і лідерство. Тому що Міша є тим прикладом людини, яка є управлінцем і водночас коучем. І в мене це викликає зразу безліч питань, які, я думаю, у Віті також, і ми їх будемо задавати з вами. Я – Юрій Козій, керуючий партнер компанії Uphill Partners, executive-коуч, і Віктор Дубровін, стратегічний фасилітатор, консультант. От. І ми одні з двох співавторів «Коучеварки», а інші двоє зараз пишуть інший подкаст. Отже, Міша Нестор.
02:15 Ти ж Міша, не Михайло? Це окей, правильно так називати? – Та абсолютно, абсолютно. – Я думаю, що в корпорації ти підписаний як Нестор Михайло По батькові, от, в пошті, напевно. – У нас, на щастя, так, по імені по батькові не дуже звертаються, тому мені це допомагає. Але я пройшов через цю травму раніше набагато.
Юрій Козій: Окей. Перше, що мене цікавить: опиши метафорично свій шлях в менеджменті і як ти прийшов до коучингу. От як ця метафора могла б звучати? А потім поясни її.
02:44 Міша Нестор: Ну, я думаю, це як, знаєш, якась складна система, якийсь складний механізм, в який ти потрапляєш, не знаю, на корабель, на фабрику. Ти спочатку там, ну, типу спеціаліст, гребеш там щось, там під ніс там ще щось. Придивився, як воно це все там організовано. От, почав допомагати це все робити якось більш ефективно, більш правильно, разом з командами різними, на різних човнах. Гріб, гріб, гріб, кудись плили, плили, плили, було багато різних пригод, якихось успіхів, невдач, невідомі землі, відомі землі, такі комерційні маршрути. Я почув, що є такий клан людей, які володіють сакральним знанням про те, як, власне, організовувати роботу цих людей. І мені стало цікаво приміряти їхні сакральні знання і систему на свій емпіричний досвід і такі інтереси по життю, які стосуються поведінки людей і так далі. От. Тому я з такої менеджерської позиції пішов в коучинг, не плануючи
04:03 ставати коучем. – Окей. І я так розумію, що ці знання допомогли тобі масштабувати продуктову організацію в «Київстарі»? – Насправді, ну, так, якщо подивитись по таймлайну, це не зовсім так було. Але я би сказав, що цей процес, він допоміг мені краще відрефлексувати, систематизувати, десь вивести на більш свідомий рівень ті речі, які я робив. З'явилось щось нове. Тобто, з одного боку (я вже так буду вилізати з метафори), з одного боку, багато і, ну, в різних організаціях абсолютно різного типу, і управлінського досвіду, і проєктного, і як там керуючого, і власника бізнесів, фаундера там, і як людини, яка для інших людей примножує капітал. А з іншого боку – мій такий пожиттєвий інтерес, який починається ще з університету, до всього, що стосується, власне, поведінки людей і того, як влаштований світ, суспільство, соціальний світ, в контексті культурної антропології, психології, соціальних наук, комунікації. Я комунікаційник з самого початку. І третя складова – коучинг. І ми працювали… я навчався в школі коучингу, потім ми почали… мене запросили бути котренером. А я почав практикувати такий більш, ну, мабуть, це через мій бекграунд, якесь таке оточення, більш такий executive-коучинг для людей, які десь, ну, десь вперлися. Це часто буває, думаю, ви тут краще за мене це все знаєте, у вас більше досвіду. Ось. Я ніде не афішую абсолютно. Це насправді буде публічний перший майданчик, де я взагалі
05:46 кажу, що я практикую коучинг, бо я не афішую, якби, там клієнтів не шукаю. Ось. Але, ну, якесь коло людей є. Ну а, як ми часто жартуємо, що хороший executive-коучинг швидко переходить в екзистенційний, де ви починаєте говорити про те, як це все разом поєднати. Ось. І десь на цьому стику так, спілкуючись з великою кількістю різних людей, менеджерів, лідерів, хедів, лідів і так далі, в якийсь момент відчулось, що є якийсь такий вакуум. Але він якраз про те, що я кажу: менеджерами часто стають раптово, і особливо people-менеджерами. Якщо ми говоримо не проєктних, а, власне, менеджерів, people-менеджерами, ніхто нікого не вчить, як поводити себе з людьми, і при цьому як вижити там, не вигоріти дотла, і ще якось себе усвідомлювати, рухатись і розуміти, куди ти йдеш. Це таке, ну, велике поле. От. І в якийсь момент ми власне з моїм котренером зробили цю програму «Антропологічний менеджмент і лідерство», де поєднались кілька складових: менеджмент, лідерство, антропологія і коучинг. І це вийшов прям бомбічний мікс, мені здається, нескромно. – Так і є. – Так і є.
06:58 Юрій Козій: Слухай, сьогодні буде багато про людей. Перш ніж туди йти, хочу, щоб у людей склалось коректне уявлення твого масштабу як управлінця, та, і трошки про результати. Та от, ця твоя Kyivstar journey в ролі CPO: куди ти прийшов? Прям зразу зі старту в компанію, зразу на топроль, так можна сказати? Скільки років пройшло, до якого обсягу, чи в кількості людей, чи в якихось інших метриках ти виростав, і чим найбільше пишаєшся за цю каденцію свою?
07:31 Міша Нестор: Гарне питання. Я прийшов в 19-му році, то зараз трошечки більше п'яти років, там підбираються до 5,5. Ось. Мене, власне, запросили робити те, що називається трансформацією, але вже трошечки в іншому режимі. Є в корпораціях традиційна роль, типу CDO, Chief Digital Officer. Я її не хотів мати. Як на мене, на той, вже навіть на 19-й рік, це була застаріла концепція. Вона з'явилась, коли ентерпрайзи раптом зрозуміли, що світ змінюється, і ти не можеш просто далі там наймати безкінечно підрядників, які тобі будуть робити сайти, і там всі ремки, і так далі. Тобі потрібно якось нарощувати всередині цю експертизу, мінятись десь там ближче до, ну, до ДНК навіть, десь до культури організації. Так, всі почали говорити про agile. Ось. Але, як на мене, на той момент і в тій ролі, в якій я приєднувався, це вже була трошечки outdated ідея. Чому, власне, відразу на управлінську посаду? Тому що, з одного боку, в мене був управлінський різний досвід, і в тому числі створення команд, організацій, бізнесів, відповідальності за P&L, відповідальності перед акціонерами і так далі. З іншого боку, в мене був вже досвід софтверної розробки в ролі там продуктового лідера, і власний стартап за плечима, і так далі. В якийсь момент це все зійшлося. Тому завдання було… і мені пощастило: якби не мій безпосередній керівник, не CEO компанії, я би не прийшов би, це 100%. Це був мій перший ентерпрайз. Я до цього був або в консалтингу все життя: реклама, піар, вибори національні, локальні, мерські, будь-які, управління репутацією. Потім діджитал: я, власне, збудував одну із таких перших мережевих агенцій тут, [нерозбірливо] Digital, відкрив. Знову ж таки, мені довірили, і це одна із таких ролей, де були ролі менеджера, директора і так далі. Ось. Власне, коли я прийшов, у нас там була
09:16 якась команда, але вона ще працювала в такому старому режимі. Багато є цікавого розповісти, як от: що ти робиш, коли ти приходиш, там є команда, у неї якісь задачі, навколо ентерпрайз, який робить там мільярд доларів, і там [цифри прибрано редакцією] чоловік, і ти один, і тобі треба, якби, в цьому все зробити по-іншому. У мене було два junior frontend стажери, якась група таких людей, типу account-менеджери. Зараз це [цифри прибрано редакцією], і ми наймаємо, десь ще вакансій [цифри прибрано редакцією] відкрито. Ми наймали всю війну і далі продовжуємо наймати. [цифри прибрано редакцією] продуктових команд, DevOps, повністю культура, вся архітектура, весь пайплайн CI/CD, реліз за 7 хвилин натисненням кнопочки. Стейкхолдери, які не просто там ходять на там sprint review, і там цікавляться роадмапами, і там приймають участь в воркшопах, але які драйвлять вже бізнес-кейси, які стосуються там софтверної розробки, які вже часто рухають роадмапи сильніше, ніж продукти, які з ними повинні працювати. Мені сказали там: «Міша, давай, ти ж зараз будеш наймати з ринку…» Ну, нам потрібно було… Ніколи не наймали жодного софтвер-розробника, ну, типу, в класичну продуктову організацію. Немає HR-бренду, немає розуміння, немає HR-процесів, немає рекрутерів технічних там. І, ну, потрібно було це зробити. Зараз це працює, а я happy. Чим я найбільше пишаюсь? Мабуть, це останній пункт, про який я почав говорити. Ми не відсіли. В нас був цей діалог, типу: «Міша, давай ти візьмеш там і десь висядете в якомусь коворкінгу в UNIT.City, бо будете там… будеш наймати оцих своїх, які там смузі п'ють, а в нас тут, типу, жорсткий кривавий ентерпрайз, ми тут бізнес робимо». Я кажу: так не працює. Ну, у вас буде ще один підрядник. Ну, для мене так простіше, але мені так не цікаво. Мені цікаво сісти всередині і разом там зі всією радою директорів, зі всіма процесами. Я хочу, щоб
11:00 через три роки, чотири роки люди, які зараз ставляться до нас, як до, типу, там «перекинемо через паркан, і біжіть там, робіть, як хочете», і там люди, які навіть не знають, як працює софтверна розробка, як працює продукт, ну, що таке взагалі продуктовий підхід, які ніколи не були в ніякому [нерозбірливо] процесі, тільки писали там ТЗ по кілька місяців, віддавали і так далі, і так далі, щоб вони в це все вникли, щоб їм було цікаво, щоб вони почали цікавитись метриками, щоб вони почали дивитись на весь цей процес і так далі. Зараз це є. Я думаю, що це найкрутіше.
– Ти за п'ять, за 5,5 років вибудував організацію на [цифри прибрано редакцією]. Все працює, скучно не стає. – Будується ж не лише система, типу, як конвеєр, знаєш, пайплайн. Будується система, яка включає в себе, в тому числі, там людей. Ну, тобто в мене прямо піді мною є [цифри прибрано редакцією] директорів, кожен з яких там people-менеджер, під кимось з них є ще свої people-менеджери. От. Але, ну, я завжди намагаюсь тримати якомога більш плоску структуру, наскільки це можливо. Я думаю, що якщо менше семи прямих підлеглих у людини, а вона починає… вона має дуже багато спокуси, якщо вона особливо не готова, займатись там наноменеджментом. Не забагато, типу, якщо там більше 15-ти, уже, мабуть, ти не можеш приділяти нормального часу. Ну, якщо ти people-менеджер, якщо в тебе відбулась нормальна ініціація. Якщо ініціація в менеджери не відбулась, то ти ще ж там бігаєш і руками щось хочеш робити, бо тобі страшно, що всі скажуть, що ти ж нічого не робиш руками, просто ходиш там, ля-ля-ляркаєш по дзвінках, і тебе звільнять. Ну, якби, ти ж це імпостер. Ну, якби, там же ж оцей весь обвіс, через який люди горять. Тому мені насправді моя найбільша така робота і зараз, крім того, що, ну, наприклад, там дві команди і два нових продукти ми запустили зараз, набір, лише за останні місяці… Тобто це не статична структура.
12:46 Тому мені потрібно, щоби там кожен з моїх прямих підлеглих був там people-менеджером і в принципі там менеджером, який підбирається до executive-левела, як я. Я завжди з 19-го року я будую структуру, в якій я не потрібен. Для мене не є несподіванкою, коли раптом у мене є дві чи три вільних години протягом дня, де я можу там зібрати голову. Насправді це ж така велика розкіш часто для менеджерів у великих організаціях, коли ти можеш просто попрацювати. Бо якщо ти… якщо там вісім мітингів на день… А перші два роки в мене було вісім мітингів на день, кожен день, два роки, інакше б це не злетіло. – Коуч був в тебе? – Так, в мене був коуч ще до того, як прийшов в «Київстар». Тому десь він мене і саппортив в цьому транзишені. От. Але я вважаю, що найбільший саппорт був в тому, і це дуже парадоксальна річ, до речі, цього ніколи не розповідав: що одночасно зі стартом роботи в «Київстарі» я запустив свою першу програму освітню, де я викладав. Тобто одночасно з цим рівнем навантаження. Чому? В мене був, як завжди, геп два тижні між попередньою роботою і наступною, і я вже якийсь час дозрівав. В мене було багато контенту, було щось, що я… ну, я пишу, я весь час щось пишу, щось читаю, пишу років 10–12, збирав якісь речі, які, знаєш, в якийсь момент починають розпирати, тобі треба ними ділитись. В мене не було режиму там
14:04 one-to-one роботи такої, типу, як в коучингу. Тому, ну, мені потрібно було… Я зрозумів, що зараз я залечу в цей там двох-трирічний такий забіг, де я просто не буду піднімати голову, і в мене будуть дуже законні екскюзи перед собою, чого я не роблю щось екстра. Ну, бо, якби, і так. От. Я зрозумів, що якщо я зараз це не запущу, то, ну, це відкладеться, щось для мене дуже важливе, там на 2–3 роки. І тому я написав пост, типу: «Шукаю там 10–12 таких самих схиблених, як я, будемо експериментальний проєкт робити, там от стільки коштує, от розклад». Зібрав якісь ключові такі теми, блоки, про які хотів би говорити. Як на мене, вони є такими базовими для, ну, якогось такого алфавіту, щоб розуміти, що взагалі коїться навколо, і менше офігівати. Коли, власне, так за перший тиждень відписали, зареєструвались 100 чоловік. Я зрозумів: 50 заплатили одразу. Я такий: «Бляха, доведеться робити». Найкращий комітмент. Так. Але щоб закінчити цю думку, чому це парадоксально: мені це дуже допомогло. Зрозуміло, що це були там мої суботи, я їх робив по суботах, спочатку навіть по суботах і неділях. Але для мене це було набагато краще відновлення і перемикання, ніж якби я просто, типу, лежав тюленем перед Netflix ці два дні чи там в парку сидів. Тобто і в якийсь момент це дало таке відчуття двох ніг. Тобто тут виявилось, що це більше така перевага. Типу, коли я там, ну, якби, це життя, всяке буває: хтось тебе там вже… ви десь… ти там уже лупишся в якусь там бюрократію, особливо перший рік, коли багато всього треба було міняти. І ти приходиш з якимись речами, з якими там, ну, компанія працює 20 років. Досить легко, мені здається, щось міняти в компанії, де все йде не так. Ну, бо всі шукають, за що вхопитись. Коли ти приходиш в компанію, яка
15:45 лідер номер один на ринку, яка заробляє мільярд доларів, які всі там дуже, якби, досвідчені люди, і ти їм кажеш: «Давайте тут щось будемо робити по-новому», – набагато складніше. От. І це дуже допомагало тим, що я йшов, в мене є група, в мене є теми, мені цікаві, глибокі. І десь навіть цей досвід, він почав перетинатися з якимись, знову ж таки, темами про людей, про групи, про поведінку. І потім я повертався, і ти постійно, от, така якась спіралька. – Класний такий контрінтуїтивний підхід. Так, коли ти в трансформації особистій плюс організаційній. Так і хочеться, як ти кажеш, в суботу сказати: «В мене, лапки, я в Netflix». Та ну, ти обрав цей нетрадиційний шлях, і він же ж і тримав тебе в ресурсі, давав наснагу працювати. – Ну, я не знав, що так буде. Я не буду казати, що я так спланував, ні. Там була абсолютно така, знаєш, десь егоїстична, десь місійна така історія, коли ти, типу: «Ну, блін, я буду собою незадоволений, якщо я це відкладу ще на кілька років». Ну, в мене буде фрустрація, типу, що я просто там, знаєш, ходжу в роботу, яка супер цікава. Я займаюсь людьми, я б нічим би більше не займався, тим більше в сфері, яка мені цікава. Я працюю в теку там, якби. Ну, все круто, працюю з дуже розумними, цікавими людьми. Все одно, це, ну, важливо. Мені здається, що в кожної людини повинно бути там як мінімум хобі. Як максимум – якась така штука, яка там, ну, ще якийсь
17:06 аспект, особливо якщо вам в житті дуже багато всього цікаво. А я така людина, мені завжди все було цікаво. Мені не досить просто там ходити на роботу і їздити у відпустку. Ну, типу, так я почну вити.
Віктор Дубровін: Я хотів звернути увагу, мабуть, слухачів більше, про що і як Міша говорить, бо ти вже кілька дуже крутих тез закинув. По-перше, про свій лайфстайл, так, про балансування оцього продуктивного і відновлюючого режиму. І мені по відчуттях, що… я так знаю, він в тебе дуже круто налаштований. І ти наче кажеш: «Воно якось так сталося», – але сталося ідеально з усіх прикладів, що я бачу. Це важливо розуміти. Друге – про те, що ти працюєш в ніфіга собі ентерпрайзі, інакше можна сказати, що це така продуктова, бізнесова історія. А ти при цьому кажеш багато про людей, про менеджмент. І це другий аспект, який мені виглядає важливим. Кілька питань… вони великі, я розумію, але це так цікаво по суті. Ось. І третя штука, яка вже так виглядає нерутинно, скажу так: це бачення і погляд на систему таким чином, щоб я міг вийти з системи і я їй міг бути не потрібен. Бо про це, знаєш, так всі говорять, наче якась така казка і міф.
18:26 Ось. А ти людина, яка уособлює, яка це впроваджує і цим живе як філософією. Так, і я в багатьох людей бачу, і в клієнтів, які це бачать, і вони усвідомлюють, і типу: «О, типу, а так можна взагалі? А це можливо?» І один із запитів, ну, це окреме, я припаркую, Юр, там, якщо буде час там в цю тему заглибитись, – це баланс між бізнес-результатами і людяністю. Оце велика проблема, з якою я прям… «А чи можливо це?» Я кажу: ну, якщо коротко, то можливо, клієнтам, але треба досліджувати і дивитися. Але це взагалі є питання, чи так можливо. Короче, моє питання, яке було: от дивлячись на твій шлях в рамках «Київстару», які б ти виділив найбільші зміни чи вплив на себе, які що
19:21 в тебе відбулося, на ключових стейкхолдерів, лідерів і на культуру в компанії? Так. А друга частина – це буде: які ти бачиш в тих же сферах ключові виклики для себе на зараз?
Міша Нестор: Слухай, ну, питання справді величезне. Я так не буду поки що сильно спойлерити те, що ти запаркував на узбіччі там. Скажу лише, що точно можливо поєднувати людяне і бізнес. Більше того, якби це не працювало для мене, я б не працював би там, де я зараз працюю. Ну, тобто в якийсь момент ти ж не можеш більше займатись булшитом. – Ну, Юра, Юра, це дострокова відповідь. Це вже важливий інсайт, секунду, треба це дуже зафіксувати прям. Ти не завжди можеш займатися [нерозбірливо].
20:14 Міша Нестор: [нерозбірливо] баланс між людяністю і бізнес-результатом в організації можна підтримувати, якщо ти підтримуєш той баланс в своєму житті. Це такий трошечки трюк, коли ти заходиш одразу в якийсь engagement з цією установкою, типу: «Я зараз буду тут робити так, щоб я потім був тут не потрібний». Тому що якщо ти, типу, заходиш і працюєш, працюєш, працюєш, а потім з'являється оце, знаєте, з Instagram-марафонів «Як вийти з операціонки», а ти вже не просто там в операціонці, у тебе вже це все несуча конструкція твого життя і твоїх всіх там копінгів і допінгів… Ну, тоді так, складно. Але, якби, от в цьому лайфхак, що це забирає страх. Ну, мені здається, що тут, звісно, є багато такого балансу між там, ну, роботою над собою якоюсь і так далі. Це не працює просто так. Ти не можеш, не займаючись собою… То, що основний ресурс лідера – це він сам, правда, а не якісь там чарівні фреймворки і артефакти магічні. Ось. Не можете займатися собою, піти прочитати книжку, сходити на тренінг і прийти – і все, якби, запрацює. Такий підхід, він забирає ось цей страх, який автоматично вимикає дуже багато різних дурних речей. Ну, те, що роблять часто менеджери, лідери, навіть не entry-левела:
21:31 там, типу, замикання на собі всіх потоків інформації, контроль, без мого апруву нікуди нічого. Там: «А може, це занадто розумна людина, щоб її наймати, бо, може, вона розумніша за мене, мене тут кікнуть». Ну, тобто маса рефлексів дурних абсолютно, які цементують і які ж впливають потім на культуру, то, що це висить в повітрі. Ти можеш по стінах там вішати будь-які транспаранти і там на town hall-ах розповідати про солодке життя і там transparency in values, але це не працює, якщо цього немає в тобі. Ось. Це такі, ну, дуже коротка рефлексія на цю тему. Але, ну, чому це важливо? Бо це такі, як, ну, перші принципи. Але це знову ж таки, мені подобається слово «філософія», яке тут з'явилось. Це дуже від твоєї життєвої філософії. Бо якщо ти по життю не хочеш витрачати зайву енергію на якісь там подвійні стандарти, маніпуляції… Знаєте, я кажу: я дуже поганий брехун, бо дуже погана пам'ять. Я ніколи не запам'ятаю, що я кому набрехав, я не хочу на це витрачати енергію. Мені набагато дешевше просто, типу, лупити як є, і все, і відповідно своїх цінностей. Це, ну, це дешево, типу. Мені в житті стільки всього цікаво, я стільки всього хочу робити. Щодо результатів. Ну, я так трошечки вже ж, ну, там
22:49 сказав. Навіть з точки зору бізнес-результатів є багато ключових метрик, скажімо так, багато ключових метрик, які там [цифри прибрано редакцією]. І це в тому числі в грошах. Тобто це серйозно. Знову ж таки, я, ну, нагадаю, що всі люди, які… ці [цифри прибрано редакцією] чоловік, які працюють, і вакансії, які є, – це не субсидія «А давайте позаймаємось [нерозбірливо] девелопментом». Тобто це все кости, які компенсуються певним ревеню, і ми не працюємо в нуль. Тут теж є такий кеч. Дуже багато хто, і це стосується продакт-менеджерів, до речі, в тому числі, але, ну, всіх менеджерів, вони не говорять зі своїми людьми, своїми підлеглими, там своїми командами продуктовими, про гроші. Типу: «Ну, ваша справа… Це складно, не знаю, це секретно. Ваша справа, типу, пиляти фічі там, придумувати архітектуру, малювати вайрфрейми і так далі, кнопки фарбувати». Ну, ніхто так не каже, але, ну, це така, якби, передумова. І це ставить всіх в дитячу позицію, транзакцію: «Я дорослий, ви діти». – Абсолютно. – Розумієш, так? «Це моя задача як дорослого – піклуватись про гроші в сім'ї». І про яку культуру далі самостійності, автономності, лідерства знизу, ініціативи можна говорити, якщо я з
24:06 самого початку поставив всіх в таку транзакцію? Здається, такий subtle момент, правда? Тому говорити людям про те, що ви є частиною костів цієї організації, – це чесна і доросла позиція. Говорити їм: «Ми зараз тут три місяці займались рефакторингом і пиляли прикольні фічульки, а ваші зарплати в цей час з'являлися з… Як ви думаєте?» Це нормальна доросла позиція. І це всіх починає [нерозбірливо]. – Лідеру легше? – Скажемо так, цей шлях, він складніший. Ну, як і всі наші найкращі результати лежать в складніших шляхах, а не в простіших. Так, так. Відповідно, це точно ні лідеру, ні людям не спрощує життя, коли з ними ділитися фінансовою інформацією, казати: «Ребята, в нас тут скоро може бути касовий розрив. Давайте подумаємо, що, щоб його не було». Люди, ну, починають швидше дорослішати, і це не дуже приємний процес. Тобто треба бути готовим потім one-on-one з кожним його коучити. Але фундаментально через якийсь досить недовгий період мені як лідеру стає легше від того, що це вже не я не сплю ночами через касовий розрив, а що ще як мінімум п'ятеро людей приходять, думають, з ідеями. І я відчуваю прям полегшення, що я не один в тій лодці. – 100%.
25:26 Більше того, це ж напряму лягає от в цю філософію, яку знову ж таки багато хто повторює як мантру, але не реалізує на практиці, про те, що ти даєш людям, там навіть в такому аспекті, проблему, а не рішення. Так, тобто якщо вони всі знають, що це наша спільна [нерозбірливо], вони починають думати, вони починають думати про наслідки, вони починають… Тобто ти даєш… Ну, задача лідера яка? Постійно всім нагадувати, якби, візію, куди ми йдемо, і якісь цінності на конкретних прикладах, конкретних ситуаціях. Це основна робота. Ти не можеш один раз прибити на стіну там, як Мартін Лютер, і піти, як ти кажеш, курити, поки вони там розчепляться. Тобто до тебе приходять: «[нерозбірливо], в мене така проблема». І ти в цю конкретну ситуацію нагадуєш. У тебе є завжди там якась рамка, до якої ти всіх відправляєш, типу: «Ага, там. А чого ми вчиняємо так? Тому що ми та-та-та». І це в таких ситуаціях [нерозбірливо]. Тобто це така кропітка щоденна робота. Так, але робота people-менеджера. Люди ж часто чому погані менеджери? Хороших менеджерів, я зараз, може, гостро, але хороших менеджерів дуже мало. Ну, і це з досвіду, знову ж таки. Ну, їх ніхто не вчив. Я не буду казати, що вони, типу, невинні, але, ну, значною мірою не винні, типу. Ну, всі можуть навчити там, як писати код, а тут, ну, якось там… Це хороше питання, як нам
26:45 передаються оці хороші менеджерські навики. Як на мене, це так само, як і колись з agile вважалось, що його по книжках неможливо вивчити, а тільки від носіїв переймати. Так. От з лідершипом те саме. Тобто я досі, приймаючи управлінські рішення, опираюсь на рольову модель своїх там двох-трьох найкращих керівників, а мені, тьфу-тьфу, на них щастило завжди. Що би зробила Маша в той момент? Ага, ну, схоже на цю ситуацію, піду тим шляхом, тому що там він спрацював. От і тут він також. Тобто, попрацювавши під якимось класним people-менеджером хоча б роки три, ти вже багато чого [нерозбірливо], особливо якщо ця людина тобі приділяє менторський час. – Так, я точно думаю, що ти правий. Ну, ми десь це в себе так всмоктуємо. І знову ж таки, це нас повертає до того, що головний ресурс лідера – це лідер, бо він тим самим, навіть тим, як він поводиться, він передає, так, якісь ці патерни, які навіть несвідомо вбираються. І потім людина там, рефлексуючи, десь собі скаже: «А там, а Міша, Юра, Вітя, вони би що б зробили зараз тут?» – Хочу ту ж підсвітити цю штуку, бо вона теж не очевидна і для більшості трошки дивна: що найбільший інструмент впливу – це лідер. Бо частий запит приходить: «Зроби
28:02 щось з ними». Ну, умовно кажучи: «З ними щось, а я тут, значить, постою, поспостерігаю, бо вони просто не доросли, їх треба розвивати. Ти йди з ними попрацюй». І я такий: «О, буде цікаво». А друга штука, що я залюбки берусь за такі запити. Приходьте до мене. Тільки, зрозуміло, є нюанс. Так, я дуже обережно на них зараз дивлюся, бо знаю ресурс, який мені потрібно буде витратити, і тому дуже обережно з цих причин підходжу. А другий… ну, не другий принцип, з того, що ти казав, оце про прозорість і розуміння, як працює бізнес. От, дійсно, є така десь скритність, десь страх, десь щось просто нерозуміння, як це вибудувати, щоб діяльність людей, їх
28:58 вплив і як це впливає на бізнес, було прозоро. Бо в мене прям по гарячому остання сесія: це продуктова команда, вона там девелопить і випускає продукт. І вони кажуть: «Ну, навіщо тобі… твоєму програмісту знати, які будуть результати от цього продукту?» Ну, типу: «Поясни мені», так, власник питає. І ти… ну, якби, в нього настільки це закоренілось, що… А люди ж не можуть пояснити, навіщо. Але по суті це таке, знаєш, black box: ти щось робиш, комусь передаєш, а в тебе щось вимагають, і приходять якісь рішення: «Тут нам треба змінити команду, тут нам треба відкоригувати курс». А ти не розумієш, який результат і як він впливає на ціле. І оце відношення власника там чи першої особи до того, наскільки він готовий ділитися фінансовими цілями і результатами, для мене дуже показове. Бо там такий: «Ну, фінансові цілі їм не потрібно чи результати, давайте це приберемо». Я такий: окей, зробив собі поміточку. А друга штука – про те, що ти казав, про те, що люди поступово включаються. Я пам'ятаю, коли я пішов у цю тему коучингового, клієнтоцентричного, людиноцентричного, я
30:15 почав раз на місяць зустрічатися зі своєю командою, коли я був CEO, і показувати всі результати: наш там P&L-льку, наші показники по new business і перформанс по командах. І десь через там, я не знаю, третю-четверту зустріч у людей почало з'являтися: «О, я спочатку не поняв, а тепер я поняв, як я впливаю на результат і як ми разом можемо на це впливати». І ти нам особливо вже не потрібний. Але це оцей перехідний період, коли, типу: «Бляха, ось я розумію, навіщо я працюю і який вплив це має». – Знаєш, мені завжди цікаво, як очима працівника виглядає оця історія, коли з ним не діляться інформацією. Так, мені за останні роки найбільше такого гумористичного задоволення приносить спілкування з моїм братом, який на 10 років молодший, який програміст. Йому коли накипає, як менеджери себе ведуть з людьми, так, він мені розказує. І це просто дуже смішно слухати. Ну, наприклад, там менеджер… Це давно, раніше в його кар'єрі було таке: менеджер, який не ділився там фінансовим станом компанії: «Нащо програмісту то знати?» Запрошує його на якусь там розмову, коли тобі мають сказати, чи тобі піднімають зарплату чи ні. Ну, і переважно в IT піднімають, питання тільки, наскільки.
31:34 Так, він заходить в кабінет, менеджер каже: «Ну що, [нерозбірливо], ти добре працював, можу тобі підняти зарплату на 57 доларів». – Та ідіть [нерозбірливо]. – Ну, грубо кажучи, так, програмістів, яких зарплати там тисячами вимірюються, то… Чому 57? Яка ситуація в компанії? Ну, каже: «Краще б не піднімав. Краще б сказав: в наступному кварталі підніму».
Міша Нестор: Так, насправді те, про що зараз ще Вітя говорив. Ну, скажімо так, кілька складових, коли я можу почати віддавати якісь речі там команді, так, і менше хвилюватися. Здатність передавати там повноваження, ну, з балансом влади – це одна лише складова. Друга складова, зрозуміло, що повинна бути компетентність. Про це теж часто ідеалізують. Тобто, ну, якщо людина не здатна, якщо в людини нема професійного рівня, вона не готова на себе брати, то там що ти не роби, це просто буде погано всім. Але власне третя складова, як на мене, – це та ж сама ясність. Тобто це коли всім зрозуміло, чому ми тут, що тут, що в нас з цифрами, куди ми йдемо, для чого ми робимо цей продукт там, для чого ми запускаємо цю якусь там фічу, і так далі, і так далі, і так далі. В мене такий живий приклад, поки ви говорили, я подумав, що це буде теж класна ілюстрація. Ну, мабуть, за останні півроку-рік у мене було кілька кейсів, коли в мене на позиції продакт-менеджерів, в тому числі в нових
32:55 продуктах, які ми, ну, [нерозбірливо] і запускаємо, ставали люди, які працювали в інших моїх командах, не продакт-менеджери. Чотири кейси. Один з них зафейлився, і людина повернулась на попередню позицію. Ну, типу, не змогла: от, ну, навантаження, стейкхолдери, комунікація, ще щось. І три людини, які просто, типу, зіроньки. Ну, от двоє зіроньки (вони, навіть, зараз будуть дивитися), один, який просто нещодавно включився, і уже дуже непогано. Так. Чому це працює? Тому що, ну, якби лише продакт в кожній команді володів всією сакральною інформацією, розумінням, а решта працювали в такому внутрішньому waterfall-чику, один одному там перекидали… Якщо ти працюєш там дизайнером, у тебе величезна твоя частина роботи – це discovery. Ти сидиш з цими стейкхолдерами, ви робите ресерч, ти слухаєш так само в команді все, що відбувається. Ви розумієте, чого у вас такий роадмап чи не такий. Виходите там на all-hands, де Міша розказує регулярно та-та-та, виходите на дзвінок, де CEO компанії «Київстар» регулярно розповідає про… Це ж не лише, до речі, моя частинка культури, тут теж треба бути дуже, ну, справедливим. Це в принципі культура прозорості. Я думаю, те, що ми публічна компанія, яка торгується на NASDAQ, трошечки допомагає. Так є, і це теж хороший такий кейс, де це драйвиться,
34:15 типу, не те що не потрібно ховати там свої фінанси, а вони, ну, врешті-решт, bottom line і так він публічний, якісь звіти акціонерам, Wall Street там і так далі. Але в підсумку людина, яка потрапляє на нову роль, у неї не просто… Вона може спертись на весь свій досвід попередньої ролі і там весь свій досвід того, як працює там продуктова команда чи там software development, чи там, не знаю, весь SDLC. Але у неї є багато уже бізнес… такого awareness, що взагалі відбувається. І, відповідно, transition, ініціація, саппорт, коучинг в цій новій ролі, він значно полегшується, тому що людина до цього роками жила в цій ясності, максимально доступній там, ну, при її там навантаженні і так далі. Це живий приклад. Чи перегляди зарплат: в мене тільки що були перегляди по всіх буквально, з вересня. Типу, ясно, що, ну, якби я би всім би дав би x10, і ми би жили би, як інженери NVIDIA. Але є життя, є війна, є ще щось. Ми в принципі всю війну, якби, рейзимо зарплати, і непогано. Корпоративна справедливість, ліміти, бенди, грейди – ні. До речі, я, ну, при тому, що це, якби, частина структури, яка дозволяє якось це все приводити до корпоративних в принципі речей, я цього
35:35 дуже сильно уникаю. І це ніколи не є аргументом, тому що, мабуть, в мене в самого була дуже рано ця травма, коли я працював в одній компанії, яка була лідер ринку, там номер один, топ-2 в тому ринку, де я працював. І це був мій такий початок кар'єри, я лише переїхав в Київ. Якби я там… і в мене дуже добре виходило. Я прямо їздив, будучи там на джуніорній відносно посаді, там на якісь великі мітинги, великі там, в транснаціональній корпорації. Що там в якийсь момент був перегляд, і мені кажуть: «Ну…» А я кажу: «Ну я ж…» Вони кажуть: «Так, але ти ж розумієш: якщо ми тобі зараз дамо, то в мене завтра всі прийдуть і попросять. Ми так не можемо вчинити». Я сказав: «Поки», що цікаво. Коли я через тиждень прийшов і сказав: «Сорі, ну це несправедливо, я, типу, тут [нерозбірливо] по 18 годин, їжджу, ночую в офісі, їжджу додому душ прийняти, повернутись, закачатись кавою в свої там 20 років, ви мені потім кажете…» Ну, а в мене з дитинства таке, ну, відчуття справедливості. Зараз легше, бо, якби, вже там. Але я кажу: «Поки». Що цікаво: на наступний день приходить мій керівник, каже: «Пішли поп'ємо кави. А от ми можемо тоді зробити таке». – О, тобто ви можете, виявляється? – Міша, ось твої 57 доларів? – Ні-ні-ні, рейз був x2, зразу, за ніч. Я все одно звільнився, щоб була повна
36:52 історія. І ми дуже добре ставимось досі один до одного з цим керівником. Але я досі ніколи не використовую це як аргумент, типу. Тобто я приношу… в мене ж теж, я, наприклад, в мене [цифри прибрано редакцією] чоловік, навіть коли їх було [цифри прибрано редакцією], я вже почав будувати таку культуру. Тобто я не визначаю [цифри прибрано редакцією] перегляду. Кажу: «Ні-ні-ні, дорогі people-менеджери, от у нас є такий бюджет, ми зібрались, от він нарізаний по ваших там стеках, по ваших підлеглих. Це ваш бюджет, ваші підлеглі, будь ласка, самі переглядайте їм зарплати. Ну, мені тільки покажете. Якщо у вас є якісь там, ну, раптом ви комусь вирішили там десь за ліміти якісь умовні, то це можна погодити, якщо ви поясните, чому так». Ну, людина, наприклад, underpaid, або людина пішла на junior-позицію, дуже сильно виросла, і вона може піти на ринок. – Ми ж зазвичай, якщо запрошуємо гостей, то це коучі й консультанти. Так. Сьогодні в нас [нерозбірливо] людина бізнесу в першу чергу, так, попри те, що практикуючий. І думаю: от зараз слухають коучі, консультанти, що вони з того можуть взяти? І розумію, що точно краще розуміти, знаєш, чесно викладену бізнес-риторику, бізнес-проблематику тобою. Буде зрозуміло, грубо кажучи, тим, хто цікавиться executive-коучем, коучингом, з чим
38:12 стикаються управлінці, які їхні ключові виклики, і приклади твої якраз, то, як класно справлятись ефективно з цим. От. Тому, шановні коучі, ми продовжуємо в тому ж дусі. Будуть обов'язково ще питання про коучинг, як Міша це поєднує. Передаю Віті слово.
Віктор Дубровін: Слухай, я хочу повернутися до того, що Міша казав. Мені чесно цікаво, щоб цей випуск більше послухали лідери. Бо, знаєш, хочеться бачити живих героїв наочно і розуміти, що вони є. Ось. Я запевняю, що так, при житті. Ось Міша, в великій корпорації, він може, і він класно виглядає, він жартує, значить, з хлопцем все нормально, і це не істерично. Ось. А крім того… ну, це так, зрозуміло. Слухай, я хочу
39:07 повернутися до того, що ти почав, розширити ту думку про ясність і прозорість. Ось. Бо часто бізнес, він десь ясний, а все інше, воно, типу, не треба, воно в такій сірій зоні. І от ти казав про здібності, так, про здатність щось [нерозбірливо] лідерів і менеджерів. І мені здається, важливе питання. Починається бесіда, коли ми розширюємо систему цілей: яка вона є насправді, а не та, яка декларується. Ну, ми наче про цілі зовнішні, фінансові чи якісь. Але потім ти починаєш питатися, і там починають з'являтися шари. І про що часто не говориться – це про систему внутрішніх цілей: які зміни ми хотіли би в компанії, яку компанію мені по приколу будувати. І з того починається розширення розуміння: а, так ось куди ми йдемо – куди як компанія чи куди як лідер. І з цього починаються трошки такі паростки думок: а які здібності нам потрібно розвивати, і наскільки поточні люди цьому відповідають на зараз? І оце про здібності – це крута тема, бо вона така, зазвичай теж кидається в HR-чари чи в
40:23 когось: «Зроби мені добрих людей» чи «знайди добрих людей». Але це така велика пастка, як наче і фінансові результати їм не треба.
Міша Нестор: Я взагалі думаю… ну, може, це буде не ортодоксально звучати, але я готовий аргументувати. Я думаю, що там 90% відповідальності за рекрутинг, і скіли, і те, що далі відбувається з людьми, несе менеджер. Знову ж таки, не хочу применшувати, так, зрозуміло, що є, типу, весь обвіс там, бекофіс і так далі, є сильні рекрутери, які здатні дуже сильно полегшити життя. А в мене свої виділені рекрутери, це теж те, чого не було раніше там в компанії. От. Тобто які займаються і працюють з моїми hiring-менеджерами кожен день, і, відповідно, десь теж від них вчаться: «А чому цю людину ні? А цю чому так? А що ми… А як там виглядає в нас це?» Ще щось. Але менеджер… не працює щодня з людиною HR. Я маю на увазі, з нею менеджер працює там, людина, яка є їхнім керівником і лідером. І це ключове. Тобто це як, ну, культура – це ж як… ну, як діти. Так, їм не можна видати томик там, бриф, і далі «йдіть, живіть». Тобто культура – це як рослина, ти її вирощуєш. Ми повинні бути… ну, є в антропології таке поняття, як інкультурація, введення в культуру. Повинна людина тертися об свого лідера,
41:44 дивитися, як він робить якісь речі, отримувати фідбек, ходити там на [нерозбірливо] і так далі, і так далі. І так з'являються ті самі люди, які нам потрібні. Щодо HR, це взагалі цікава історія. Якби я думаю, що ми уже там, мабуть, всі пережартували той етап, коли всі говорили, що там люди – це не ресурси. Там, але традиційно це ж так називається: «ресурси». Тобто ж історично менеджмент звідки з'явився як функція? З'явився з конвеєра. В якийсь момент, ну, просто у тебе автоматизація, у тебе стандартизація дуже пришвидшує найм і заміну цих людей. З точки зору капіталіста, ну, це офігенно. Але, мабуть, наша задача як таких менеджерів з людським обличчям сьогодні, вже там в 2024-му і далі, – ну, трошечки відійти від того, як це з'явилося 100 років тому і розвивалось там в 50-х, 60-х, 70-х. Ми не можемо ставитись до людей просто як до там частинок механізму, який там вийняв, поставив. Поки там треба зайти, залити якесь там вугілля в систему, і треба людей туди залити от з такими скілами. Ну, бо це теж mindset. Це так в конкурентних сферах. Ну, чому знову ж таки ми там, в тек-індустрії, так, софтверній, глобально з цим почали стикатись? Дуже високі зарплати, конкуренція за кадри. Ти не можеш лише
43:04 монетарно конкурувати. Тобі важливий retention, тобі важливо, як ці люди будуть працювати: звідси до обіду, чи, типу, їм справді буде цікаво, і вони будуть шукати рішення. Ти не можеш запінати когось, щоб він знайшов тобі оптимальне технічне рішення, якщо він цього не захоче, і так далі, і так далі. Я думаю, що це і причина, що ми з вами, мабуть, дуже часто… першопочатково там і agile, і все-все-все, це ж, ну, якби, в специфічній індустрії почали з'являтись, тому що є на це такі культурні факти. Тому так, я думаю, що нам потрібен всім такий великий шифт. І щоб цей шифт, таке зміщення до цього менеджменту з людським обличчям, відбулось, нам потрібно, щоб ми менше ставились там ментально до людей як до замінних ресурсів і більше як менеджери були для цих людей лідерами. Як ми тільки що з'ясували, вони це все копіюють, люди, один в одного. Трошки проповідь вийшла, але це таке, я дуже живу цим питанням зараз. – Слухай, ну, [нерозбірливо] речення докажу. Мені згадується тут фраза Філоненка, філософа нашого, який казав класно про лідера: що лідер лише з командою може потрапити туди, куди він сам не дійде, і це втілити і реалізувати саме те, що йому цікаво, саме разом з кимось. І тому
44:22 цей перехід від «я» до «ми», він критичний, аби залишити heritage, щось велике і значуще, що я сам нездібний, який би я крутий і прекрасний не був. – Так, так, ну, це те, як ми з тобою говорили знову ж таки на «Антропологічному менеджменті і лідерстві», про перехід організаційної культури там з третього на четвертий рівень. Тобто коли вже є «ми», і ти розумієш: ти легасі сам не можеш лишити, лише через «ми». І це знову ж таки породжує масу системних ефектів, які приводять до того, як би ми хотіли бачити там команду людей. [музика] – Окей, ми годинку тут поговорили про менеджмент, про бізнес. Пропоную змістити фокус на коучинг, оскільки це «Коучеварка», а не «Бізнесварка». Ти маєш навики коуча і навики управлінця. Дехто може казати про лідерство в стилі коучинг, я підозрюю, що це про тебе великою мірою. Але все ж хочу про перемикання ролей спитати тебе. Та от: як часто ти себе знаходиш в ситуації, що от ти зараз на зустрічі, і щось несеться, що вимагає твого вкладу, і ти
45:43 задумуєшся: тут мені зараз з ролі лідера, так, більш директивно включитись, чи мені з ролі коуча, можливо? Так от, як ти те переключення менеджиш всередині себе?
Міша Нестор: Тому що справді в організації, ну, як і в будь-якій культурі, в будь-якій команді, в племені, є моменти, коли хтось повинен взяти на себе відповідальність і сказати: «Робимо так». І це нормально, інакше не буде світ працювати. Не можна просто, якби, там безкінечно [нерозбірливо] і чекати, поки воно виросте. Але, зрозуміло, ми прагнемо до того, щоб мінімізувати кількість таких моментів і щоб такі моменти відбувались більше не в режимі, коли вони приходять і кажуть «все пропало», а в режимі, коли вони приходять і кажуть: «Слухай, у нас тут такий контекст, така проблема, ми проаналізували, ми поговорили з цими, з цими. Є ось такі варіанти, є ось такі трейдофи. Ми схиляємось до варіанту А, але є ще Б і це. Що ти думаєш?» І ти їм… і ти їм коучингово [нерозбірливо] цей момент. Інколи таке буває, але це, ну, велике навантаження енергетичне на людей, звісно. От, інколи їм треба, щоб ти сказав, типу: «Так». Але не просто «так», а «так, тому що». І кожне таке «так, тому що» з кожною ітерацією робить… все більше і більше питань закривається, ти про них навіть не знаєш. В мене в якийсь момент було, навіть кілька місяців тому, був
47:02 якийсь такий мікроконфлікт між двома напрямками, скажімо так, між двома стеками, ну, умовно кажучи, інженери і дизайнери, наприклад, чи там інженери і продукт. І в якийсь момент це піднялось там на мій рівень. Ну, десь почало, якби… ну, якась тема, вона така була. В мене там є з моїми лідерами щотижневий [нерозбірливо], де ми говоримо: неважливо, є теми, немає тем, це ритуал, ми зустрічаємось завжди раз на тиждень в п'ятницю. Ми про це говоримо. Це теж дуже важливо, бо виявляється, незважаючи на те, що всі кожен день працюють разом і всі там [нерозбірливо] на дзвінках, там завжди з'являються якісь теми, завжди якісь теми в цьому просторі з'являються. І навіть так, як ілюстрація: в якийсь момент вони вибачалися. Я вже ржав, мені вже було незручно, [нерозбірливо]: «Вибач, що це дійшло до твого рівня. Ми прагнемо максимальну кількість питань закривати без тебе, але, типу, ну, тут, мабуть… от тут нам… ми пробували і так, і так, і так, тут, мабуть, треба буде твоя допомога». Я такий: окей, щось я роблю правильно. Хорошо. Але, знову ж таки, це люди з таким високим рівнем awareness, так само, це ж вони, ну, якби, це все розуміють, бачать контекст, і їм так само в кайф приймати ж рішення. Ну, типу, хороший лідер – це той… він же ж отримує від цього теж енергію, коли він приймає рішення і якусь частинку цього заплутаного
48:20 пазлу розв'язує. Так, це ж як закритий гештальт: у тебе інсайт, ейфорія. Кожна бізнес-головоломочка, вона ж таке робить. І якщо в тебе є люди на ключових позиціях, які не отримують енергії від того, що вони розв'язують головоломочки, – misshiring. Так, ну, типу, ти найняв не ту людину на ту позицію, або щось не доробив, або щось пішло не так. Це ключове. Типу, ну, типу, особливо коли молоді people-менеджери там до тебе прибігають в чати і кажуть: «Я тут зробив» чи «зробила». Вони до мене, а я їх туди, а чик-чик-чик, все. Прийшла похвалитись – нормально. А ті, що постарше, вони вже там: «Та, типу, там на [нерозбірливо] поговоримо, нічого такого, щоби варто було б зараз забирати твій час». – Швидше питання, питання, яке швидше приведе нас до чогось: чи можеш згадати приклад факапа, коли треба було бути лідером, а ти був коучем, або навпаки? – Швидше навпаки. Ну, типу, я першопочатково менеджер, тому для мене більш органічно, типу, включатися. Тобто, швидше, я думаю, бувають ситуації, де я поспішаю все ще запропонувати щось замість того, щоб дати їм в цьому поваритися. Абсолютно не ідеальний в цьому. Там навіть не виробнича необхідність, а таке… це вже моє таке, типу: я відчуваю, що десь якась заплутаність, і мені її хочеться, якби, розплутати, вирішити головоломочку самому. Так, так. Ну, я ж теж,
49:41 сподіваюсь, хороший менеджер, раз я тут, от і тут так. І тут, ну, якби, це вже мій виклик до себе, коли я знаходжусь… Зараз буде для коучів цікаво нарешті. Ну, я так жартую, але якщо люди працюють з лідерами і з командами, то їм розуміти, що в голові у цих лідерів, мені здається, ультракорисно. Це як National Geographic в світі менеджерів. Коучинг: коли я знаходжусь в позиції коуча, наприклад, це там мій вільний час там, ввечері, в мене є клієнт, який там чи яка, у них там свої команди, свої бізнеси, свої продуктові якісь там стеки, вони там… Я не називаю тут абсолютно ні прізвищ, ні компаній. Там великі компанії, відомі люди, менш відомі люди, неважливо. І ми сидимо, і, не дай Боже, це продакт-менеджер або людина справді з софтверною… Ну, а в мене ж експертизи стільки. Ох, я можу на будь-що
50:36 розказати, як тобі жить наступні п'ять років, просто по годинах. Але мені легше того, що я знаходжусь формально, типу, ну, у нас є контракт коучинговий, і я знаходжусь в коучинговій позиції. Але коли я починав лише як коуч практикувати, людина там: «От у мене таке-таке», а ти такий: так, вже все понятно, вже все понятно. Але ти такий: ні, дихаємо, дихаєм, дай людині виговорити. Все нормально, все нормально. Там питання, питання: «А ти як думаєш? А от тут? А там?» Ну, і, якби, і ти намагаєшся це… Але це, мені здається, простіше. Набагато складніше в коучинговій практиці, особливо якщо ти до цього експерт, не дай Боже, – це не вести питаннями до того рішення, яке ти знаєш, як тобі здається, типу, буде оптимальне. Це, типу, ще не… – Мені здається, що є ще більш наступний левел, коли, так, типу, важливо не вести, але клієнт прийшов до тебе вроді як до коуча, а насправді очікує від тебе оцю доменну експертизу. Каже: «Ти можеш сказати, що ти своїми запитаннями… Скажи, що робити, так? Ти ж бачив, як воно робиться. В мене відчуття, що ти знаєш відповідь, і мені просто не
51:55 кажеш. Міша, ну, ти ж це робив 100 разів, правда? Ну, я ж до тебе прийшов, а не…» І це власне про переключення. Знаєш, я тоді питаю: «Давай звіримося по контракту: я тобі як коуч чи, може, вже як не коуч, типу, може, вже, типу, як експерт?» – Так, ні, я відразу кажу, типу: «Я не займаюсь консалтингом». Я дуже в цьому чесний, як зі своїми людьми, про багато інших речей. Знову ж таки, це економить час, енергію всім і ставить всіх в дорослу позицію. Я кажу: «Я не займаюсь консалтингом. Є люди на ринку класні, Юра, Вітя, інші, які займаються консалтингом, їм це, якби, прикольно. Я в своєму житті, може, я ще колись буду, але от зараз в мене період в житті, коли я консалтингом не займаюсь ні за які гроші, я не будую вам команди». У мене є простір, в якому я реалізую цю частину своєї ідентичності, величезної: коучинг, мені, типу, цікаво. І це нормально, я ж маю на це право, на свій контракт. Ти не можеш мене примусити бути для тебе консультантом, я на це не погоджувався. Ось, прям в сесії. І інколи, звісно, це для людини може прозвучати грубо. Тому ми можемо просто там почати там… Скажу: давай зробимо там step back. Я зазвичай, коли знайомлюсь з клієнтом майбутнім у новій ідентичності (це не значить, що ми раніше не були знайомі, але там, ну, найчастіше це не друзі, бо друзі й коуч, самі знаєте), я, коли знайомлюсь з клієнтом, ну, ми заходимо в контрактинг, я
53:16 завжди виділяю там 5 хвилин, щоб пояснити своє бачення, чим різні розмовні жанри відрізняються один від одного: менторшип, коучинг, консалтинг, менеджерська позиція. І завжди, якщо у тебе, якби, є прозорий контрактинг на цю тему, ти: «Пам'ятаєш, ми з тобою говорили, якби, там консалтинг ще щось? Я можу, звісно, але ось чому я цього не роблю». Так. Якщо прям ти там вперся чи вперлась, і це прям буде, типу, катастрофа, я можу тобі дати варіанти, і ти вибереш з цих варіантів, і прийдеш, і розкажеш, що в тебе вийшло». Але це такий трошечки last resort, і я пояснюю, чому я цього не роблю: тому що це буде мій досвід, не твій досвід. Ми прагнемо, ну, побудувати дорослий досвід, з якого ти зможеш бути ефективною, ефективним в своїх питаннях. І це нас повертає до тієї ж установки, про яку ми говорили до цього, годину тому: я в коучингу повинен бути в тій позиції, де я максимально швидко стану непотрібним. От тобі коучингова установка на executive-позиції в топменеджменті: я заходжу в будівництво організації, яку я хочу побудувати так, щоб у них у всіх була впевненість, експертиза, розуміння, процеси, обвіси там і так далі, і так далі, правильні інтерфейси в спілкуванні з іншими підсистемами, зовнішнім світом. І вони
54:35 зможуть ці культурні і технологічні якісь каркаси процесні підтримувати, розвивати і розуміти, чого це побудовано таким чином. А не «Міша прийшов, побудував і сказав: живіть так». І як це можна розвивати. Ну, типу, це ж та ж сама установка абсолютно, що в коучингу. Виявляється, воно не таке вже й різне, якщо робити його нормально.
Віктор Дубровін: Юр, я тут і тебе, мабуть, би залучив до цього питання про розрізнення ідентичностей, і з боку тебе, і з боку, наприклад, клієнтів. Бо мені дуже багато потрапляє, ну, запитів, але які не коучингові. І оце розрізнення, те, що Міша казав, що до чого, воно дуже важливо. Бо ти спілкуєшся, і часто, наприклад, в мене буває, що люди приходять на мене особисто, і для мене виклик розказати, що: ребята, я вам досвід не даю, це свідоме рішення, я спрацюю як коуч, щоб ви знайшли свої відповіді, свої, і свій досвід розширили та поглибили. І дійсно є спокуса іноді, як ти казав: та все зрозуміло, або я знаю відповідь, а ти хочеш підвезти. І оце таке: так, фу, дихаємо, даємо простір, це подорож клієнта по карті клієнта, я тут тільки провідник. Це там персональний виклик. Але оце розуміння,
55:55 коли коучинг спрацює, наскільки я до нього готовий, – це важливе питання для клієнта в першу чергу. І відповідальність, мені здається, коуча – оце диференціювати. Бо приходять іноді люди не в ресурсі, і ти кажеш: ні, ну, типу, ти в цьому стані… вибач, не буде роботи. Я тебе можу провести, покоучити з точки зору налаштування свого стану, наприклад, якщо воно тобі підходить. Але треба з цим попрацювати. Або клієнт більше терапевтичний, йому треба попрацювати з дорослою позицією, щоб він міг в ньому попрацювати. А зараз ще багато є оцих пошуків шорткатів, і тому консалтинг і менторинг виглядає дуже спокусливо, якщо в тебе є: тобі прям зараз я [нерозбірливо] зроблю добре. Але ніфіга не добре. І, Юр, тут цікаво, бо ти ж теж в різних дуже ідентичностях, і в клієнтській, і в іншій. Як ти це там бачиш, ці аспекти? Що, мабуть, якісь поради, мабуть, дав би зі своєї перспективи?
Юрій Козій: Слухай, мої поради, вони не будуть академічні, тому що я ж міксую. І дійсно, коли люди приходять до мене, вони… я не впевнений, що вони приходять до мене як до чистого коуча академічного, так, який
57:14 чисто ростить awareness, робить їх дорослішими. Ну, з останніх прикладів згадую, що так: клієнт не те що там запитує, якісь питання задає: «Юра, скажи, як воно буває», так, а прямо в кінці сесії, коли він підводить риску, він каже: «Було дуже корисно, коли ти привніс оцей інструмент там чи навіть якийсь там книжний досвід розказав, як воно буває. Мені от зайшло». Що я розумію, що я там… це конкретно було про wartime CEO, peacetime CEO, так, CEO режиму війни і режиму миру. Коли я знаю цю концепцію і бачу, що в людини ось так, я її так, якби, пропоную, даючи можливість прорефлексувати, знаєш. І ICF-ні асесори поставили би мені там, червоним обвели, сказали: ай-ай-ай, мінус два бали. Так, тут, знаєш, в мене більше про усвідомлення саме, як то кажуть, не там ідентичності не коуча, ментора, не ще когось, а своєї власної, типу: що я, Юра
58:09 Козій, до мене приходять на ось таке. Так, і десь я можу і терапевтичну позицію витримати і поконтейнувати, якщо в людини там раптові емоції, так, і потім ми про це поговоримо. Історія в тому, що в цьому міксуванні є як свої переваги, так і свої виклики. І перший виклик, як ChatGPT пише, я з ним згоден, я недавно цю тему мав в трансфері, про це був подкаст, але про це не вдалось поговорити, саме про цей аспект, мені хочеться його втиснути. Так, в тому, що ключовий виклик – це перенавантаження ментальне. Тому що, чорт забирай, коли ти в ролі коуча, ти собі спокійно фільтруєш, кажеш: «Я не консультант, я чисто коуч», типу. І зразу пояснив готову конструкцію, описав людині, так, яку ти вмієш пояснювати, вона швидко, на кінчиках пальців, так. А коли в тебе є чотири іпостасі, і клієнт заходить з тим, і тобі… ти поки приміряєш його на кожну з чотирьох, поки з клієнтом поговориш, з якої він хоче відповідь, так, от воно ментально перевисновує, виснажує в сесіях і мене, і моїх коучів з Uphill Partners. Тому я їх завжди виганяю у відпустку раніше, ніж вони… я вже бачу по якихось там невербальних проявах, що все. Але дійсно клієнтів, знаєш, таких, що кажуть: «Я прийшов чисто на коучинг»… ну, я не
59:29 відчуваю ще такої усвідомленості, нехай я зараз узагальнюю. Так, але ж свіжий приклад, свіжий приклад, типу, в тому, що шукає [нерозбірливо] системна компанія, явно той коучинг використовують вже десятки років, напевно. Так от, і кажуть: «Ми шукаємо коуча для нашого топменеджера». Подивились профілі коучів, кажуть: «Ні, ну що ви нам коучів показали? Нам потрібен хтось, хто йому прям буде… на нього впливати», знаєш, типу. Це ж не коучинг, але от є таке, такий запит, от таке потрібно. Так. І недаремно, якби, європейська оця… ну, не підшкола, окрема школа, не Міжнародна федерація коучингу ICF, а EMCC, так, Європейська асоціація коучингу і менторингу. І вони таки кажуть, що executive-коучинг – це коучинг плюс менторинг. Це не є чистий [нерозбірливо] коучинг, тому що, бляха, цей коуч сам був, скоріше за все, управлінцем 10–20 років, так, потім ще 5–10 років коучив інших управлінців. І він таки має що підсвітити, відзеркалити, і може навіть не бути чистим дзеркалом, а трошки таким забрудненим дзеркалом. Але якщо клієнти за це дякують, вони отримують користь, цінність… То саме, коли приходять без запиту, Вітя. – Ну от, недавно в мене був клієнт, який все оплатив, приходить, і ми ловимо запит
1:00:50 декілька сесій, ловим, так. Хоча є коучі, які скажуть: так, короче, визначишся з запитом – прийде. Так, але я враховую, що він прийшов, що в нього є якийсь мотив. Ну, йому його складно вербалізувати, і це вже коучингова робота: шукати в нього цей інтерес до життя, цей інтерес до інтересу, так. От я так сприймаю, тому кажу: мене зараз тут закидають, може, якимись помідорами канонічні академічні коучі. От.
1:01:17 Міша Нестор: Ну, мій підхід такий: я погоджуюся. Мені дуже близька ідея про те, що коуч не повинен бути стерильним. Це 100%. Ти не повинен бути стерильним дзеркалом. Тобто, ну, ти ж особистість, і до тебе прийшли як до Юри чи там як до Віті. І можна там десь і про це пожартувати, і десь зробити якусь відсилку, і так далі. Ну, а далі вже там у кожного там свій стиль, наскільки там ти готовий. Але я погоджуюсь з тим, що коли мова йде про executive-коучинг, і особливо коли людина без запиту або з запитом досить абстрактним, типу: там шашлики більше не радують, все є, є BMW, є діти, є… «Збоку всі думають, що я супер успішний, ефективний, кльовий, мені не прикольно. Я не хочу іти в ультрамарафони і заводити собі дві коханки, я нормальна людина. Але
1:02:12 я хочу отримувати задоволення від життя. Что делать?» Ну, бляха, ну, це, типу, ну, це супер ідеальний, цікавий і класичний клієнт в певній конфігурації. І тут дуже класно і чесно як коучу можна сказати: «Боже, це коучинговий запит». Бо чесна відповідь: «Я не знаю, що тобі. І ні я, ні ти. Ідемо разом досліджувати, спробуємо знайти те, що для тебе в твоїй…» Ну, і це нормально абсолютно. Оце коучинговий запит. – Так, а коли, типу, запит там: «Наш менеджер середньої ланки став топом, йому треба прискорити його криву»… – Та ну, ну, ну, це більше про менторинг навіть, так. – А менторинг з коучингом. Так, тому що є інструменти, є якісь світові практики управління, і можна зробити асесмент знову ж таки тої людини. – Так, тут, мабуть, ми, як це вкотре відзначаю нашу схожість: що головне – бути допоміжним клієнту. В якій ролі – це може бути тут варіативність. Але він до тебе приходить, бо є певна довіра і готовність з тобою йти в цю пригоду. Ось. І тут оцей, мабуть, я його так вивів, поки ви казали: баланс між короткостроковими
1:03:30 рішеннями і рішеннями, важливими для клієнта, для його зростання вдовгу. І ти тут можеш його пофіксити, полагодити, але треба усвідомлювати, як довго на це його вплине і на розкриття його здібностей. Бо те, що ти казав про переключення ролей і загруженість оперативки, – це дійсно: в них нема простору не те що якось порефлексувати, а просто зупинитися, видихнути і якось з іншої перспективи на це подивитися. І мені здається, оце одна з таких сильних сторін роботи з коучем, ну, в моєму розумінні: створення простору, де людина починає трошки більше диференціювати і свою реальність, і себе, розширювати свій інструментарій і асортимент мислення, взаємодії, комунікації і дій, пробує це на практиці з тобою і потім привносить у своє життя. Тобто розширюючи свій діапазон і свою варіативність як лідера, як людини.
Міша Нестор: Блін, Віктор, ти так круто сказав просто. Мені здається, що це прям так. І це десь от та позиція, про яку ти кажеш. Ну, може, це мій погляд такий трошки ідеалістичний, але із моєї практики
1:04:49 це така позиція, в якій можна сказати клієнту, типу: «Я тебе чую. Зараз у нас з тобою закінчиться коучинг і буде консалтинг. І це ж чому? Тому що ми зараз… ну, у тебе є запит на готові рішення». І це ця диференціація: де ти готовий сам подосліджувати, де тобі буде складно і так далі, а де тобі потрібно прямо зараз отримати цю підтримку. Тому що там, ну, в мене є там… «Я готовий побути для тебе ментором, чи в мене є там доменна експертиза, чи ми з тобою зробимо взагалі окрему сесію з окремим там контрактом, там під якісь окремі речі». – Знаєш, оце давати готові рішення, це навіть коли назвати це консалтинг, ну, з мого досвіду, воно все одно не працює. – Ну, тобто ні, я кажу, що це ми так формулюємо для клієнта: що в тебе є запит, щоб тобі дали все готове. Може, ми все-таки, якби… – Так, просто, ну, з коучингової точки зору можна подивитись на те, чому ти зараз віддаєш відповідальність за те рішення. І мені цікавіше, ці розмови більш дієвими є, так, ніж просто давати. Я даю навіть, ну, може, з поправкою на дійсно на те, що це менторинг, але обов'язково запитую: «Як тобі це?» Тому що стовідсотково в моєму формулюванні рішення йому ніколи не зайде, так. Щось
1:06:09 витягнути для себе і на його основі [нерозбірливо] своє – це файн. – А я більшу крамолу скажу: мій улюблений формат роботи – цілий рік працювати з людиною кожного тижня. І тут коучі знов скажуть: це терапія, типу, це не коучинг. Та, і десь, може, будуть праві. Це те, де фундаментальні результати. – Це те, де… ну, будь-яка тривала робота – це вже терапевтичний процес, вона має всі його ознаки. Так. Відповідно, ну, от я кайфую. Це не часто стається. Це ніколи корпорація не прийде з таким запитом, що «нашому комусь там потрібен на рік коуч». «Дайте 10 сесій, і все, ми погнали». Так, це виключно там підприємці або якісь дуже високі CEO, які, до речі, шукають насправді більше консильєрі. – Так, так, так. – А не… але нема такої, якби, ролі, популярної позиції на ринку. Так, але я от відчуваю, що їм саме оце потрібен хтось, об кого думати, з ким радитись [нерозбірливо], тому що над ними нема нікого. Так, навіть буває, є бізнес-партнер, і людина так і каже: «В мене є мажоритарний бізнес-партнер, який, я хотів би, щоб він був моїм ментором, і він може, але це один з бізнесу, типу. І я відчуваю, що я не можу
1:07:27 до нього піти, нема в нас такого контракту. Тому мені потрібен хтось зі сторони». – Так, ну, це дуже про самотність лідера, в тому числі. Мені здається, що ти зараз говориш: далі, тим тобі менше з ким поговорити. – Ти сказав, прям з язика зняв. Ми так поступово дійшли до цієї теми, яка не була заявлена, про одинокість лідера і розплату за лідерство. І оце, я це просто окрема ніша запитів, те, що Юра каже: коли наче запиту нема, або «з кимось поговорити». Це просто «дай мені з кимось про це поговорити». І зазвичай навіть іноді двох-трьох сесій буває, якщо тільки такий запит, і такий: «А, все нормально, я нормальний, можна бігти далі». Так, і це такий перший гачок на те, щоби протерапевтувати себе як лідера. – В мене, слухай, в мене є свіжий приклад
1:08:22 реально коучинговий, от прям прям [нерозбірливо]. Приходить до мене керівник однієї компанії відомої, каже: «Так і так, у мене з акціонерами така історія. Я відчуваю, що мене, типу, юзають. Я там запускаю нові ринки, я запускаю те, я запускаю се. Я не отримую фідбеку. Коли я приходжу говорити про якісь свої там, ну, якусь винагороду іншу, якесь ще щось, – немає часу, зараз не на часі, зараз не на часі. Мені треба, типу, про це поговорити». Ну, нормальний запит. Кажу: «Давай». Кажу: «В мене теж, якби…», але кажу: «Давай п'ять сесій, типу, домовимось, щоб у нас зразу був якийсь фрейм, щоб ми це не розтягували в якесь там просто говоріння про життя, бо, ну, тобі потрібно прийняти рішення». Так. Три сесії по факту: дві з половиною, посередині третьої сесії людина каже: «Все понятно, я все, я пішов». Типу: «Я пішов». – А що? – Ну, каже: «Мені треба було зрозуміти, що я, типу, нормальна людина, і що, якби, ну, хотіти якусь… в моїй позиції це нормально. Тобто виявляється, що на те, щоб, якби, мені ставити задачі і там зі мною говорити про там нові якісь об'єми і там простори робіт, час і простір є, а щоб поговорити про мої потреби, часу і простору немає.
1:09:44 Я відчував, що тут щось не так, але мені треба було почути це там, умовно кажучи, від себе в діалозі з тобою, щоб зрозуміти». І все. Дві з половиною години – людина пішла займатися своїм життям. – Це якраз чи людина сформувала це ще там, не знаю, на першій сесії, за перші 5 хвилин, якби, всю проблему? Все, тобі не треба було для неї навіть і формулювати. – Мені подобається, як ми, знаєш, так розширили і своє розуміння, і глядачів, навколо теми executive-коучингу: що насправді шукають і які потреби можуть закриватись, коли шукають коуча, не обов'язково стандартним класичним коучингом. Так. – Ну, це правда, це правда. Мені здається, тут ти підняв велику тему. Я її просто застейчу, бо мені здається, ми б до вечора сиділи [нерозбірливо]. Але там є фрейм, тому, Юра, ти направляй, туди чи не туди. Це тема вліпленості чи розчиненості людини в системі, коли вона повністю зліплена, ідентифікує себе як систему, не диференціює [нерозбірливо]. А ти через таку бесіду, я так розумію, зробив оце: що людина є ти, а є система, і там такі
1:11:02 правила і культура, і ти насправді можеш обирати: чи передомовлятися, пробувати щось змінювати, або вийти з системи. І я те, що бачу: що, по-перше, через багато факторів, і виснаженість, і втому, і страхи, люди часто бояться, але в принципі не бачать цієї опції. Тобто мишки плакали, кололись і продовжили їсти кактус. А опції вийти чи щось змінити просто нема. І я, ну, я це бачу іноді як коуч-консультант, що в мене є спокуса туди заліпитися, і це таких багато зусиль стоїть. Але якщо ти частина системи, це ж капець, і ти стаєш наче заручником цієї штуки.
Міша Нестор: Ти мені такий пас зараз дав. Те, про що ти, Віть, сказав зараз, і хочу підтримати прям, в мене так з'єдналось з тим, про що Юра до цього говорив, з персональної практики. Я точно готовий, і в мене це є. От, бачиш,
1:11:57 після того, як ти це проговорив, я зрозумів, що в мене це є. Я готовий переходити і додавати в коучинг оцю менторську контентну складову, про яку Юра говорив, коли мова йде про те, що я вважаю такими не моїми життєвими принципами, бо це буде моє, а такими культурними універсаліями. Ну, типу, є певна культурна така константа, що кожен з нас, ну, це людина повноцінна, яка іде якось по цьому життю. Вона вступає в якісь контрактні відносини, вона вступає в якісь організації, вона є частиною тих чи інших систем, але вона іде реалізувати свої сенси. І це її шлях, який за неї ніхто не пройде. Тобто такі речі я можу сказати клієнту прямо, коли ми говоримо про такі речі. Це 100%, як ти сказав. Це те, що дозволяє, ну, зайняти цю таку етнографічну позицію, типу. Етнограф, він і всередині племені, з ним щось робить, щоби побачити, якби, всю глибину того, як живе ця система, і бути з нею. Тобто це не чувак, який збоку стоїть. Він так само з ними там будує будинки, полює. Але у нього в голові є розуміння теорії культури. Він знаходить для себе час пописати щоденники, відрефлексувати, описати ці техніки, які тільки що були, чи процеси в цьому племені, там в цьому [нерозбірливо]. А як
1:13:16 вони приймають рішення? А в що вони вірують? І так далі. І оця здатність перемикатись між двома позиціями – я вважаю, що вона у коуча є by default, тому що він натренований. Коуч, який знає фреймворки там, який знає багато всього, і в той же час він тут повністю в просторі, тримає простір для клієнта. І за гроші клієнта він віддає 100% своєї уваги і свого життя в цьому просторі на вирішення питання клієнта. Це його жертва, це такий контракт. Але він не перестає бути коучем, який володіє… Тобто він живе в цих двох світах. І для мене ідеальний топменеджер і ідеальний people-менеджер – це людина, яка здатна жити в двох світах, як Нео з «Матриці»: Містер Андерсон і Нео. Тільки необов'язково з революціями і дауншифтингами на Балі, а там без трусів. А це трошечки простіше, поки гроші не закінчаться. Як для мене, якби, виклик і героїзм – це здатність, ну, реалізувати свій цей героїчний шлях, будучи в суспільстві і, якби, маючи в тому числі якісь конвенційні там ролі і обов'язки. Але при цьому розуміти, що ти – це ти. А не «ти – це оце», як чувак, який в «Піратах Карибського моря» вріс у фюзеляж корабля,
1:14:33 корпус, обріс мушлями і водоростями. Тому для мене тут те, що ви до цього говорили, прям ідеально з'єдналось. І, ну, я це так [музика] бачу.
Віктор Дубровін: Так мощно, ми те все розкрутили саме туди, куди приблизно хотілось, знаєш, навколо коучингу і лідерства. Мені все подобається. В мене є просто одна підтема не закрита, яку я, коли прочитав, про що ми будемо умовно говорити, про що цікаво поговорити, – це прикладний аспект з моєї перспективи. Я занесу, а ви подивіться. Це про ці реалії і виклики: що заважає, або чому не виходить. Бо те, що я помічаю: ну, клієнти приходять там як мінімум до мене, але й до кількох колег, коли вони хочуть змін. Тобто в них починає система там цілей розширюватись, і вони розуміють, відчувають, що вони туди не влізають. Або система професійних ідентичності і цілей, або життєвих, або вони розуміють, що життєве не вкладається. І оці виклики з точки зору лідера і команди, так. Те, що на початку трошки заніс, про
1:15:52 дорослість: точніше, лідер як дорослий і команда як діти. Що на це впливає? Бо я як лідер, я хочу дорослих, відповідальних лідерів, але, з одного боку, я боюся бути непотрібним, я не вмію, як це робити, і взагалі зробити це з ними. І оці внутрішні… це, скоріше, про внутрішні установки чи обмеження, які це бажання не дають йому статися, так. Як це ми… там екзистенційне жлобство, коли ти тиришь досвід від своїх підлеглих. Але ж так кайфово і так сцикотно бути не потрібним. І чому я на початку підкреслив ту думку, що я умовно маю бути не потрібний? Але це приходить через призму психіки і особистісні, характерологічні аспекти лідера, що заважають цьому ставатися. А команда в цьому стані, вона наче заручник цього: вони звикли, що лідер приносить рішення, і в них така вивчена безпорадність. Ми не можемо, як ці блохи, які не можуть перестрибнути. І оце наче дилема і конфлікт: ми хочемо всі змінитися, але не можемо, і воно розбивається про практичні речі. Так, це я там і запит часто з двох
1:17:12 боків на те саме. Але питання, що нема розуміння, як з цим працювати, і особливо розуміння культурогенезу як напрямку, бо це не про процеси. – Звучало взагалі як класне резюме, абсолютно. Так, я дуже хотів сказати, типу, в кінці: «Віть, задай питання», бо звучить як провокація. – Ну, дивись, мені було б цікаво з ваших боків почути ключові складності і виклики в оцих організаційних і культуральних змінах, які наче всі хочуть, а не можуть.
Міша Нестор: Давай я спробую відповісти насправді досить коротко, тезами, і так, щоб якраз не впадати в філософію і в проповідь, бо тема провокуюча, звісно, для проповіді. По-перше, найчастіше не хочуть. Говорять, що хочуть, але не хочуть. Часто говорять, що хочуть, того що читають розумні книжки, дивляться подкасти з Юрою, Вітею і двома компаньйонами, і, типу, хочеться теж належати до цих просунутих людей. Але це, типу, зовнішній шар. Я на початку цього року пройшов навчання, вже комусь казав, в ORSC, де лише це коучинг систем відносин. Це лише коучинг систем, це не персональний коучинг, і вся методологія, все навчання, все заточено під це. І ми говоримо про… Я так
1:18:31 спеціально зробив дисклеймер, щоб ви не думали, що це я такий розумний. Ні, це, типу, я заплатив гроші, повчився. Але, типу, ми говоримо завжди про те, що є як мінімум чотири рівні ролей. Типу, є зовнішні ролі, формальні, це те, що job description: я фінансовий директор, я продакт-менеджер. А є внутрішні ролі, це, типу: я хто? Я тут там так: я чувак, який каже «давайте ризикнемо, спробуємо», чи я чувак, який каже «так-так-так-так-так», чи я той, хто піднімає червоний [нерозбірливо]. Тобто є оці емоційні потреби системи. І часто хайринг, особливо хайринг топменеджерів, відбувається з врахуванням цих емоційних потреб системи: нам потрібна людина в борді, нам не вистачає в борді ось такої людини. Свідомо чи несвідомо hiring-менеджер буде це підбирати. Ну, і далі там: чи мені в команді потрібно… Але це ще не все, там є ще рівні ролей. І в тому числі до різних там таких глибинних ролей: часто це можуть бути ролі і функції людей, які вже не працюють в цій компанії. Це закладено в культуру. Так, це привиди в системі, які чомусь не пускають її. Бо, наприклад, першопочаткова система була побудована на певних принципах 50 років тому, а сьогодні ми хочемо говорити там про щось. Але у нас є ці скелети в шафах. Тому це дуже
1:19:52 глибокі речі, з якими складно працювати, але можна працювати. Другий кейс, такий дуже короткий пункт: це часто, в дев'яти з 10-ти випадків, я думаю, той самий менеджер чи лідер, він не дає простору для того, щоб команда вийшла з дитячих ролей. І це, ну, дуже… тобто він, ну, боїться втрати, все, що ти перерахував: втратити контроль, там стати непотрібним, ще щось, ще щось. Третє, як на мене, ключове: лідер не може це відпустити і дозволити своїй команді бути там автономною, самостійною, починати займатись культурою, а не там управлінням, якщо у нього немає оцього відщеплення від професійної… Скажімо так: якщо професійна ідентичність займає більшу частину його особистості. Тоді це як в тому коміксі, коли терапевт сидить з клієнтом і каже клієнту: «Може, заберемо з вашого життя цю [нерозбірливо]?» – «Та ні-ні-ні, це несуча конструкція». І доки людина… І чому мені тут позиція антропології, типу, дуже близька? Тому що ми говоримо про людину як про холістичну, ну, істоту. Вона не має півміші, який на роботі, півміші, який дома, півміші, який в спортзал там ходить. Це одна людина. І коли ми, з одного боку, на робочому місці починаємо говорити і усвідомлювати, що це та людина, яка от цілісна. Це просто частина її життя, це не work-life balance:
1:21:10 тут робота, а там життя. Робота – це частина життя. І ми приймаємо цю людину в цьому просторі її цілісно, зі всіма її там нюансами, і більше того, готові проявляти її особливості. Але, з іншого боку, у людини повинна бути здатність вижити без цієї роботи і розуміти це. – Несвідомо організація чи навіть команда – це складна заплутана система. Там дуже багато зв'язків, так, між всіма учасниками, і це робить її там супер складною. Я, Вітя, на твоє питання відповім на прикладі простішої, вона все одно складна. Ну, простіше: сім'я, чоловік і дружина. Чому там не відбуваються зміни? Чому вони не розвиваються, навіть якщо один з партнерів хоче? А часто, якби знов цитуючи ORSC, наявність токсинів в системі, тобто токсичної комунікації, – це ознака того, що система потребує змін. Тому це не варто сприймати, що так, треба скоріше їх помирити, так. А розкопати, що там, які потреби не закриті. Тобто один хоче… Це всього дві людини. В топкоманді буде більше людей: 8, 10, 15, як правління. Так що казати за топкоманду, якщо навіть в сім'ї їхній розвиток може бути заблокований тим, що в них нема простору або ритуалу говорити про щось стратегічне, ну, щось, грубо кажучи, не про побутову рутину: як ми взагалі як пара, в досягненні яких
1:22:30 твоїх цілей тобі потрібна моя допомога? То якщо нема такої звички, то звідки візьметься оцей простір для змін? Тому що дуже часто про нас кажуть, про оргкоучів, знаєш, ми самі про себе жартуємо, що таке враження, що єдина наша, якби, задача – це садити людей, щоб вони разом говорили в організаціях. Так. В мене такий прям хрестоматійний був кейс колись, ще в доковідну еру, вживу. Ну, тим не менше, я допомагав розвиватись одному не департаменту, там кросфункціональний департамент був. Але суть в тому, що якісь люди є, які в полях, які звикли, що о 9-й годині ранку він не в офісі на стендапі, як ми пробуємо їм допомогти, так, підказати, а десь там в полях, в магазині, на торговій точці. І в них нема оцього ритуалу чи щоденної, чи навіть щотижневої комунікації. І коли ми ініціювали ті стендапи, кажемо: «Ребята, ви можете прийти в офіс на 9:00, і ми в офісі з вами 15–30 хвилин поговоримо, ви синхронізуєтесь, побіжите все одно». Ну, той ритуал не зразу запускається, і хтось: «Ой, я забув, я не знав, в мене не було в календарі». І довелось… я пам'ятаю, як я стояв на тому стендапі (доковідна ера, ще онлайн не був популярний) і тримав на мобільному телефоні, набрав одного з учасників, так,
1:23:48 тримав його телефон на гучному, і він спілкувався зі своїми колегами. А вже внутрішній скрам-майстер тримав другий телефон. І отак було, знаєш: п'ять людей вживу і два телефони. Так, але щоб показати їм, що ця звичка має для них сенс, типу, знаєш, щоб вони почали вірити в те. Окей. Було багато інтересу і цікавих тем в цій розмові, за що хочеться Міші подякувати, і Віті, і спитати традиційно в кінці: ти з чим ідеш з цієї розмови чи щось [нерозбірливо]?
Міша Нестор: Слухай, я, ну, я вам величезна подяка, абсолютно неформальна, така, типу, дуже щира. Я іду з тим, що я зараз… мені хочеться там, знаєш, відкрити… в мене є Telegram-канал, куди я не пишу. От, щось люди все одно на нього підписані, мабуть, сподіваються, що я колись почну все-таки писати. Мені ще тільки блог лишилось завести, в принципі, з моєю кількістю всього, що я роблю, я буду укомплектований. Але мені хочеться написати, що в мене тільки що була прям, мабуть, найглибша за весь час останній, який я пам'ятаю, розмова про менеджмент, і про людей, про лідерство. І, типу, чекайте запис, бо я сам вже чекаю запис.
1:25:05 Прям я отримав величезне задоволення. З вами дуже круто говорити про ці теми. Часу мало, дві години пролетіли отак. Ну, але, зрозуміло, такі теми, вони ніколи не закінчуються.
Юрій Козій: Зроблю непроханий фідбек. Що в нас з Мішою ніколи не було живого спілкування, було тільки телефоном, як тільки він вступив в свою роль, а я був консультантом. І ми з ним трошки поговорили про його поточні виклики. Далі тебе просто читав в соцмережах. І зараз я хочу відзначити, чисто оціночне судження, так: в твоєму… зрозуміло, що ти виріс як лідер, як управлінець, як коуч, став коучем, скажемо так, в той час. Але така, знаєш, твоя теплота… Ну, якийсь абсолютно інший рівень теплоти, глибини, задоволеності, вгамованості, скажемо так, такої дорослої. Бо я пам'ятаю тебе на старті твоєї ролі: все несеться, «я несусь», організація, зміни, трансформація, то підходить, то нам не підходить. А ми вживу такі зустрілись… в нас же ж була така, як, типу, консультант – клієнт, зустріч в офісі, я згадав. Там тендерний процес був. Так, тендерний процес: «Ні, це нам не підходить, це ми так не хочемо». Думаю: ну нічого, почекаємо ще якийсь час,
1:26:24 треба ще устаканитись в тій ролі. І зараз я прям, знаєш, насолоду… Я вже, коли слухаю нашу розмову, я вже знаю, кому… якимсь своїм знайомим управлінцям чи там клієнтам скину цей подкаст, щоб надихнулися твоїм підходом. Бо за ним, знаєш, те, що ми сьогодні чули, – це вершинка айсберга. От під поверхнею води там лежать, знаєш, я впевнений, цікаві речі, які не просто тобі давались, напевно. – Ні, звичайно, звичайно, це точно шлях. Але, знову ж таки, мені здається, що там вже, знаєш, такі зовсім стежинки у кожного все одно будуть трошечки свої. І в цьому цінність: ну, переплести це зі своєю біографією, своєю характерологією і так далі. При цьому, мені здається, маяк, знаєш, на який ми всі йдемо, він такий трошечки один і той же для всіх. Він про сенси, про задоволеність життям, про там віру в те, що ти робиш якісь речі, які комусь потрібні.
Віктор Дубровін: Я йду з задоволенням таким, знаєш, всередині, хочеться посміхатися щиро, і ззовні, але і всередині. І з натхненням, бо я, знаєш, вкотре насичився оцим якимось вайбом однодумців відносно того, що я там не
1:27:44 один зацікавлений в цій справі. Бо цей людиноцентричний, скажемо так, лідерство і менеджмент – я в нього щиро вірю. І тут є круті приклади, це не я собі вигадав. Це, знаєш, як люди, керівники приходять: «Чи не я не того?» От. Я так точно впевнений, що я не того, і я на своєму шляху. І натхнення від того, що я роблю круту справу, і інші люди це роблять. От для мене це важливо, бо оці є старі моделі, яких забагато, і вони дуже тримають, як це, атмосферу, і бізнес, і людей, і не дають їм кайфувати більше від життя. А це мій глибинний намір: щоб було більше проявленості, більше життя в житті і більше задоволеності. Навіть якщо ти фігачишся об цю роботу… А ти не фігач, а як Міша: заряджайся, зацікавлюйся, і долучай, і ділися
1:28:39 вайбами з іншими такими. Ось. Тому я з великими… – Ти знаєш, як сьогодні вже ORSC ми привнесли: якщо подивитись на організації як на людину, то вони так само бояться, що суперщасливі, самодостатні люди і організація їм буде не потрібна, і вони бояться так само без цього лишитися, як той самий… – Слухай, ну, ти прям таку ще скриньку привідкрив, давай… Так, я обіцяю, що ми те в якихось наступних випусках покриємо. Але мова… те, про що ти тільки що сказав: я раніше чув такі випадки, і бачив, спостерігав такі випадки в своїй практиці, але я не думав, що це світовий тренд. Ну, виявляється, що більша кількість, ніж ви думаєте, клієнтів executive-коучингу, тобто управлінців, коли в них якийсь кар'єрний затик, затик в продуктивності, їм організація призначає executive-коуча, вони після цієї роботи або в процесі цієї роботи з коучем змінюють не компанію, скоріше змінюють діяльність. І дуже часто ця їхня нова діяльність стає executive-коучингом. Але про це у наступних випусках. Це
1:29:58 дослідження Девіда Клаттербака. Тому, Міша, ще раз дякую тобі за розмову. Віктор, дякую за партнерство. Супер надихнувся, день в розпалі, але я в ресурсі, як то кажуть, і йду гори зсувати. Та-та, і в потоці. До нових зустрічей, коучевари! [музика] – Дякую.