Розшифровка вичитана редакцією; можливі дрібні неточності.
00:00 – Кто ты по шкале «ебанутости»? – Всі. – Я… шкала… – Хороший старт. – Коли ти вперше це зробила? – Был напряг, и его не стало. Я така: «Я хочу бути психологом». – Що ми, Юра, хочемо сьогодні від Віки, як ти думаєш? – Сам себе надрочуй. – Не без того. – Сьогодні сесію не оплачую: нема інсайта. – До кого ти ходиш? – Я хочу працювати з людьми, з якими я хочу працювати. – Як ти розумієш? – Ти кажеш: «Я відчуваю», да. – Люди не столько хотят денег, сколько не хотят жить хорошо. – Хіба ви не хочете після 60-ти жити на дивіденди? – Ні, ***, не хочу, хочу вже займатись улюбленою справою. – Я обожнюю заробляти гроші. – І, коротше, треба жити. [музика] – Зараз хороший старт, да? – Дякую. Хороший старт.
00:53 Андрій Сусленко: Це чудовий момент, мені здається, представити нашу гостю офіційно, хоча наша гостя себе красно представила: Віку. По-перше, всім привіт! Ви дивитесь «Коучеварку». Юрій Козій, Андрій Сусленко сьогодні з нашої четвірки тут. Нарешті Віка Придатко в нас в гостях. Дякую, Юра, за ідею запросити Віку. Дуже здорово, що ти така мультитул: ти тут і рекрутер, і бізнес-консультант, і власниця бізнесу, і коуч, і career expert. І в тебе така реально мультимодальна робота з людьми, яким ти допомагаєш. В моїй голові ти чисто хелпер, в сенсі що ти точно допомагаєш. Сьогодні ми з тобою зрозуміли, що ти, окрім того що маєш 15 років підприємницького досвіду, як executive anyway 20-річний досвід, ти ще і з 2000-го далекого року навчалася і навчилася коучингу. Тобто ти ще й наша колега теж, уже майже, не знаю скільки, ну, 15 років
01:47 виходить, one kind in a way. Ти сказала, що ви в твоїй компанії VP Team працюєте тільки з тими клієнтами, яких ви обираєте. Це шматок, який мені хочеться тут підкреслити для тих, хто нас дивиться, хто хоче бути коучем, консультантом, і вже є: що ми обираємо своїх клієнтів. Можемо… ти можеш собі це дозволити, і ти це робиш. В тебе monobank, [нерозбірливо], MacPaw – це просто top-notch. – Угу. – Top-notch, та. Ти здорово сказала, що ти тепер просто, як це, класний matcher такий: «Мені треба там…» – «Давай тут, давай». Та, ти всіх знаєш, в тебе шикарний нетворк, і тебе всі знають. Слово «Придатко» нині – ім'я називне, розумієш, а не просто твоє прізвище. Ну і те, чого ти ще не сказала, але ми з Юрою знаємо, давай, це здивує багатьох: в тебе 10 000+ годин практики якраз
02:38 бізнес-консалтингу, коучингу і advisory. Ну і ще ми не сказали, що ти маєш вищу освіту з психології. Holy shit! От я… Холі респектую тебе. Ну плюс ти ще крута людина. Я це до ефіру розповідав: Юрію, тобі… в 24-му році ми з тобою познайомилися, з тих пір я бачу твій аптренд і щиро тобою захоплююсь. Дякую, що ти знайшла можливість з нами поговорити. Що ми, Юра, хочемо сьогодні від Віки, як ти думаєш? Що ми в кінці хочемо дізнатись, з чим хочемо вийти? – Давай, коуч-вопрос. – Давай.
03:04 Юрій Козій: Слухай, багато чого… Нема в мене, то не дам я тобі зараз тої відповіді. Я тримаю зараз свої два питання стартові, для особистого інтересу. До речі, ми з Вікою з 12-го року знайомі, коли вона мене пробувала в Grammarly захантити, да, напевно. – А якби ти був в Grammarly, дорогий Козій, то ти вже долю мав би, да. – Та і не факт, що сидів би тут зараз. Я дуже радий тут з вами сидіти, да. – Франциско, Сі… була б. – Та, десь невідомо де це я зараз. От, в потоці в мене те питання виникло, типу: коли ти вперше це зробила? Чи була освіта до, чи була освіта вже потім? Як ти взагалі, оця твоя коучингова ідентичність, де вона, як вона дружить з твоїми іншими ролями?
03:32 Віка Придатко: Угу, да. Ну, как бы вообще абсолютно органічно дружить. Ну, по-перше, в мене коучингова освіта 2011 року, я кажу, що перша. Вот. И так я училась офлайн, прямо у самой Мерілін Аткінсон, тогда ещё в Севастополе. Она приезжала в Севастополь, у нас там таким образом образовалась школа коучинга, да. И она приехала офлайн, і я на всіх модулях я була з нею. Ну, я лично с ней знакома, вона в мене приймала екзамен. Вот. Тобто я, как это, була учениця, колись це не було мейнстримом. Вот. Да, и у меня там золотой диплом, все дела, я дуже классно сдала экзамен. Вот. И потом я практикувала. Ну, как бы, я практикувала не так, что… ну, тобто я це навчання, я його хотіла не то щоб просто змінити повністю професію, стать тільки коучем. Воно, мені здається, дуже класно додається до моєї основної діяльності як бізнес-консультант. Я давно вже не рекрутер, ти ж знаєш це, да. Да, в мене, как бы, ну, тобто да, моя компанія
04:52 займається рекрутингом, а я такий matchmaker, да. Тобто вот, наприклад, у меня буквально, ну, не знаю, сегодня, сьогодні зранку прям сталася історія, коли там один чувак там з Америки, він там… Йому треба людину, він мені пише там: «Мені треба там такий суперпупер девелопер». Я пишу там Сєрьозі, який в Долині сидить, я пишу: «Сєрьога, треба тебе». Сєрьога: «Да, отлично». Раз – сконектила, знаешь. Вот. Ну, тобто, ну, тобто я вже, зрозуміло, займаюсь не тільки девелоперами, и мы занимаемся сеньор-людьми и всяческими директорами, C-level. Вот. Просто за рахунок того, що я знаю дуже багато людей, маю таку довіру людей. І ми, ну, ти ж знаєш, ми дуже обираємо клієнтів собі, до себе, ну, в компанію, да. І також клієнти нас обирають, ну, теж за рекомендаціями. Тому просто мені здається, що коучинг – це така, ну, как бы, естественное доповнення до моєї там
05:44 діяльності там бізнес-консультанта. До речі, про це теж цікаво. Я буквально, коли в понеділок, да, в мене це було, я замовила у одної компанії дослідження себе як бренду, ну, саме себе, Віки Придатко. Вот. Ну і там опрашивали чотири, скажем, чотири категории людей. Вони опросили венчурные фонды, вони опросили CEO продуктових компаній, вони до 500 людей, вони опросили CEO стартапів, фаундерів, да, і опросили кандидатів. Ну, щоб зрозуміти, яка категорія мене як сприймає. І було дуже цікаво, тому що прикольно, що всі чотири категорії в принципі aligned, ну, как бы, стосовно там думки про мене. Але цікаво те, що люди… ну, тобто рекрутинг настільки закріпився в голові, що люди вважають, що до мене можна прийти або за рекрутингом, або за
06:39 карьерным консалтингом, або за коучингом монетизации. Це прямо моя любима тема: я обожнюю заробляти гроші, і, звісно, якось в мене так получається вчити людей заробляти гроші. Вот. І получається, що, ну, моя, скажемо так, ідентичність бізнес-консультанта, вона ще людям не дуже видна, ну, наразі, да. І я, ну, зараз там перебудовую, скажемо, там свій бренд в цьому, як би, в цьому напрямку. Тому я вважаю, що коучинг дуже класно, ну, входить в цю ідентичність бізнес-консультанта. І більш того, ну, те навчання було в мене давно, але я постійно ж навчаюсь, ти ж бачиш, що я постійно десь, коротше, навчаюсь. Вот. А зараз я ще навчаюсь на екшн-коучингу у Макса Романського, Action System Coaching школа. І це, я вам скажу, така глибина глибин, що просто це найкраще навчання вообще, яке я колись ще
07:32 проходила, да. От саме навчання, вот, дуже глибоке, тому що ми там вивчаємо не просто людину, питання, а ми вивчаємо системи. Тому що, ну, коли ми коучимо людину, anyway, будь-яка людина знаходиться в різних системах: сімейних, соціальних. Ми не можемо їх просто, ну, вичеркнуть, да. Вот. Коротше, це дуже цікаво, дуже глибоко, і я просто в страшному захваті. У нас кожного місяця онлайн-сесії, суббота та неделя, да. І потім в нас там буде, понятно, екзамен, все там. Ну, тут я туда пошла, навіть мне там нафиг не сдался никакой сертификат. Я туди пошла, тому что Макс дуже классный, щирий, просто глибина глибин. Я у нього давно вчуся. Я познайомилась з ним в 2023 році, ну, я маю на увазі вот так прям познайомилась, да. І с тех пор я просто у него покупаю вообще все программы, які я просто така беру [нерозбірливо]. Вот. Ну, тобто він дуже крутий чувак.
08:22 Ну і ще вот я недавно закінчила школу, не школу, вернее, а прямо курс Олега Ленецького. У него курс называется «Естественный подход». Вот. Ты же был, да, Андрію? – Я був у нього на «Нерозв'язності». Мені здається, що він філософію дає там цю, та.
Юрій Козій: Тому так. Окей, попри те, що класна компанія, в мене таке питання. Ти, окрім того, що Андрій назвав про твої регалії, ти працювала в корпоративних компаніях ще до того, як пішла у власний бізнес, та: ти працювала з Хмілем, GlobalLogic, розбудовувала [нерозбірливо], Barclays стартувала. Так, там ми з тобою, напевно, вперше… – Це ще був якийсь… да, мені здається, [нерозбірливо], да. – Угу, угу. І так, Андрію, щоб ти розумів: в мене тоді була своя група, і Віка запрошувала мене на корпоратив Barclays. – Ми на ві… Ні-ні-ні, це було більш благоразумно. – Barclays порвала в тряпки, що називається, да, [нерозбірливо].
09:14 – В мене питання: була ж в тебе точно якась dream team, прототип якоїсь dream team, де прямо от все було на своїх місцях, круто? Такі команди зазвичай все життя не живуть, та, чи довго не живуть, але якийсь в них є період, який нас надихає. Ми повертаємося, з теплотою про них згадуємо, і потім часто в свій бізнес беремо частинку тої культури, тих звичок. От що в твоїй такій супер яскравій кар'єрі було, отакого, що прям повний метч?
09:40 Віка Придатко: А, повний метч… Ну, я точно можу сказать, що з Хмілем і з GlobalLogic був абсолютно повний метч. Це була дуже смішна історія, я десь її розказувала, ну, на якомусь стендапі. Коротше, я тоді працювала, перед GlobalLogic, після «Домотехніки», мені здається, я працювала якийсь час на себе і там допомагала одному фаундеру знайти айтішників. Вот. І я у него там сижу, це була на Печерському узвозі, звали фаундера Женя, ну, в смысле звуть, все добре. Вот. И я пам'ятаю, що сижу, і мені пише якийсь чувак на имя Вова, і він пише: «Вікторія», типа, туда-сюда, «нам вас рекомендовали». Тоді ж все російською спілкувались, да. Вот. Типа: «Рекомендовал вас Станислав Валентинович. Вы не хотите прийти к нам на собеседование?» А я тоді працюю на себе, в мене нормально з грошами, взагалі немає ніякої потреби в найму. Вот. Я кажу: «Ну, не знаю». Говорю: «А вы где сейчас находитесь?» Я говорю: «Ну, я вот тут, на Печерском узвозе». Он такой: «А мы тут поряд». Ну, пам'ятаєш, GlobalLogic був, ну,
10:59 не так далеко. Я кажу: «Ну…» А ще була прикол: було чи 8 березня, коротше, да, мені здається, було 8 березня. И прямо вот, коротше, в этот… каже: «Наш директор Рома тогда имеет час». Я така думаю: «Ну, зайду». А я була в такій леопардовій сукні, ну, нормальна така, не пошло, такий гарний, коротше, леопардової сукні. И, коротше, вот, ну, така, ну, нормальна сукня, тобто ничего супер[нерозбірливо], ну, леопардова. Вот. Я пришла, коротше, поперлась. У меня вечером был час, и у Ромы был час, и мы с ним, значит… меня этот Вова Мельник… а он, я не помню, кем тогда Вова работал, ну, коротше, кем-то он тоже был важным в GlobalLogic. Це був 2007-й рік. Вот. И мы, значит, он нас там проводит, ми знайомимось з Ромою, і что-то мы так сразу как-то начинаем спілкуватися, так, знаєш, дуже, ну, прикольно нам якось. Ну, тому що я не шукала роботу, в мене, знаєш, не було цього відчуття співбесіди, знаєш, там
11:52 такої, що мене якось там, ну, там перевіряють, знаешь. Вот. И я, коротше, ми просто, по суті, ми просто базарили там, говорили про взгляды на жизнь, про погляд на життя і все таке інше. Вот. И потому что тогда ещё было популярно не КВН, а скажи, что там было після КВН, что сталося, якась там, эти были чуваки, которые [нерозбірливо], Comedy Club, да. Вот. И, коротше, что ты, мы там заговорили про [нерозбірливо]… Ну, вообще, три… дві години вообще про роботу була трошки. І в кінці він мені каже: «А що у вас з англійською, у тебе, вірніше?» А я така, в мене тоді вообще не дуже була з англійською. Я така кажу: «Ну да, да, типа, да, let me speak from my heart». Рівень був приблизно такий, коротше. Я така маю… А він мені так сподобався, знаєте. Я, коли перший раз Рому побачила (Рома про це знає, тому я про це спокійно говорю),
12:43 вот, я думала: «***, как с таким вообще сексуальным чуваком можно работать, сука, он красивый просто капец». От, значить. І да, і що, я така кажу: «Блін». І он каже: «Слухай, я, типа, хочу тебе, ну, типа, найняти на роль HR-директора». Ну, звісно, говорили про професійні всякі штуки. Вот. «Але, типа, в тебе є три місяці, чтобы покращити свою английскую, я, типа, тебя отправлю в Индию на…» А, господи, на что там? Нет, чи Індія була пізніше? Мне кажется, майже… ну, коротше, в общем, майже сразу была Индия, командировка, тоже был офис GlobalLogic в Индии. – А вот що, «Бонус Тех» вже тоді називалось, чи вже GlobalLogic? – GlobalLogic вже тоді був, не «Бонус Тех» точно. Вот. Я в Индию, я прилетаю в Индию такая офигевшая, там HR-директор, класна така,
13:38 до сих пор ми спілкуємось. Вот. Англійська в мене там, типа, на рівні… Але ж я зразу туда встроилась, и реально я за місяць… Ну, она у меня была десь там, знаешь, на бекенді, як то кажуть, але я якось не спілкувалась. И, коротше, я приезжаю такая… Ну, в Индии была вообще ржака, как мы там зажигали, значит. Я помню, я забула, як «розетка» по-английски. Я ходила со штекером, казала: «Where is, коротше, put ***?» Да-да, «put it ***», да, типа того. Коротше, це була така ржака. Ну, я завжди до цього легко відношуся. І коли я повернулась вже на Родіну, як то кажуть, і був якийсь мітинг, я там вже така спілкуюсь. Рома такой: «Ну все, типа, все добре», ну, типа, все, залишаємось. Вот. І таким чином я, значит, в леопарді… А потім мені Рома сказав, що йому не подобаються жінки в двох, типа… Ну, тоді я
14:31 не знаю, зараз вже 20 майже років пройшло. Вот. Тоді Рома сказав, що йому, типа, він терпіти не міг жінок в леопардовому і в джинсах. Я кажу: «Ну, я просто була [нерозбірливо], я була без джинсів, але я була в леопардовому». І це, я не знаю, в мене немає нічого леопардового досі. Це була така доля, знаєш, потім в цьому платті, в цій сукні. Ну, коротше, була така ржака, да. І ми дуже класно з Ромою… Я пам'ятаю, що от коли ми почали працювати, це от реально була dream team. Я вообще не розуміла, чому я знімаю квартиру, тому що я там просто жила. У нас навіть душ там був, можна було спати в кальянній кімнаті і приймати душ, і йти в свій кабінет. Вот. Я пам'ятаю, що це було прямо дуже круто, і я прям назавжди запам'ятала оцю атмосферу, коли можна дуже багато працювати (я там до дев'ятої, до 10-ї сиділа, по-різному було). Вот. І, ну, как бы, і мати фан при цьому. Вот.
15:25 – Вот, ну, давай так: на те, що контриб'ютить в це, оце от, що в це контриб'ютить, в те, що так тобі було фаново, легко? Що саме: атмосфера, от те, що були такі доступи до грошей, які створювали ці умови? – Ну, знаєш, я тоді… Ну, в смислі, да, навіть, знаєш, це не в грошах тоді було діло просто, а це настільки відрізнялось від всього, з чим я, ну, до цього працювала, да. Я більш в консервативних компаніях працювала до цього там. Ну і, в принципі, ребята, 2008 рік – це ***, знаєте, коли було, то була взагалі… такі консерватори, вообще адовые, розумієте. Вот. И я тут попадаю в GlobalLogic, где кальянная комната. І взагалі, коротше, а з айтішниками завжди дружила, во всех компаниях, де я працювала, я с этим отделом завжди дружила. Вот. Как это всё по непонятному написано, мне было цікаво завжди, коротше. Вот. И да, ну, до этого я працювала більше з хардверними компаніями,
16:18 тому что софтвер тільки ж тоді зачинався, як то кажуть, [нерозбірливо] був на початку в Києві. Вот. Ну и, звісно ж, ну, коротше, да, и це було, знаєте, такое вообще out of my mind, коротше, company. И понятно, що те, що мы створювали тоді, воно було, ну, просто неймовірно, атмосфера. Ну да, гроші були в компанії, но я тоді навіть не розуміла, знаєш, Андрію, я тоді навіть не розуміла категоріями таких грошей, які були у GlobalLogic. Ну, тобто у меня там була зарплатня, по-моему, трошки 3 000 доларів, щось таке було, ну, досить багато для того часу. Вот. І я навіть їх не встигала тратити, тому що ми там… я постійно працювала. Я в якийсь момент зрозуміла, що в мене купа грошей на рахунку, а я не встигаю витратити, потому что меня тупо нема часу навіть в магазин сходити. Ну от вообще. – І тобі добре від цього, да? Це оптимальний стан? – Це була, ну, я тобі скажу, це було не дуже довго, це було
17:12 десь майже рік. А потом там… Ой, такие истории были, я ржала. В общем, ну, опять же, це было сколько, 17 років тому? Потом рассказать, чем закончилось? Що саме ж… – А що ти кажеш? А чим для тебе завершився GlobalLogic, давай? – Нет, він… ну, нормально. Ну, как… Ми з Ромою поругались, коротше. Вот, таким чином. Тому що ми зараз в нормальних стосунках, але він от, він, сука, газлайтер і аб'юзер абсолютний. Рома, я тобі це в лице казала, я тобі можу казати це зараз. Вот. – Ну, він запрошений гостем до нас новим, да? – Ну, Рома ж він… ну, понятно, що, как бы, нарцисизм – це шкала, але у Роми так вона… Ну, тоді, а зараз… да, вернемся ко мне. Коротше, в общем, я на всі ці штуки, как это,
18:05 эмоциональные качели, тогда не врубалась і дуже реагувала. В общем, суть в том, что я була неправа в тому з директорами. То есть, дивіться, я прийшла, мне Рома дал такий кредит доверия, сказал: «Вот Придатко, вона нам зараз все побудує, типа всім слухатися Придатко». Всем delivery-директорам. Директора сказали, типа: «Что це за херня з гори?» Знаєш, типа: «Ми тут такі». А чоловіки всі були дуже… Помнишь, Петренко у нас був, потом был чувак [нерозбірливо], завідував відділом. Вот. А чуваки були дуже консервативні, і я така, знаєш, після… королева. И они, конечно, [нерозбірливо] с меня, з моєї такої незвичності, знаєш. Ну, я для них була дуже… Ну, я ж завжди була така пряма. Вот. И, коротше, да, и получается, что я стала вибудовувати, наприклад, оцінку 360. Вот. І я кажу: «Ребята, так круто, типа, буде, ну, типа, ви отримаєте фідбек від своїх працівників». Вони такі: «Найдіте в ***… хочемо
18:59 отримувати фідбек». Ну, коротше. То есть я не учла, що… – Що ти кажеш: нема запиту? – Да-да-да, нема запиту, да. Тож я вообще про це… Я така: «Зараз зробимо круто». Ну, вот так. И, в общем, коротше, директора там на меня наехали, пришли к Роме, жалувались. Вот. Ну, типа, каже: «Ну, щось там не це». А было вот як: я другий раз поїхала в Індію, і, коротше, і після другої командировки я поїхала на Гоа. Я пам'ятаю, що я прилетіла на Гоа, коли було захід сонця, і я така виходжу на пляж і дивлюсь на це. А я в GlobalLogic тільки працювала, я нічого більше не бачила. Я така і думаю: «А навіщо воно мені це треба?» Коротше, я після Гоа рішила, що я буду звільнятися. І я якраз приїжджаю… Ну, у меня было таке нормальне вигорання. Я просто хочу до чого це сказати: що вигорання може статися навіть,
19:50 якщо ви дуже любите роботу, дуже любите людей. Я дуже… я досі дружу з купою людей з GlobalLogic, да. Вот. І це може статися просто тому, що, ну, как бы, ви переробили, як то кажуть, занадто, да, десь себе потратили. Вот. И да, і потім я приїхала, і Рома каже: «Ну что, там директора недовольны, давайте прощаться». Я говорю: «Да, давай», тому что мне [нерозбірливо], потому что я поняла, коротше, где счастье, знаешь. Це Гоа, це було перший раз на Гоа. Вот. Потім ще було разів п'ять. Вот. Ну, коротше, и мы расстались. Но мы, как вот… я не помню вже точно, там была якась срань, тому что Рома написал якесь письмо на весь GlobalLogic, что Придатко там увела за собой команду. Я не уводила, команда сами пошли бы. Вот. Я реально… Нет, подожди, я и реально не уводила, знаешь, куда? Я нереально, потому что я пошла потом працювати в [нерозбірливо] недовго. Вот. Но я никого не забрала с собой. Ну, тобто люди пошли
20:44 куда-то, коротше, не за мной точно. Вот. И, до речі, я залишила за собою мого зама, Лену Кривонос, да, но була Зайцева, вийшла за дуже крутого хлопця з GlobalLogic завдяки мені. Я сказала: «На, ты пойдёшь на свидание». Поняла? Она поняла. І зараз она замужем. От. Коротше, да, і я тоді вже метчила класно людей. І от така була історія. Тому да, вигоріти можна, коротше, навіть на улюбленій роботі. І що я хочу сказати для всіх, мабуть, не тільки для коучів: не будьте такі впевнені в тому, що все, що ви впроваджуєте, все дуже вірно. Я була така, знаєте, супер, дуже якось впевнена, що все, що я роблю, дуже правильно. Нет. Перше – отримати фідбек з людей, чиє це… чи це потрібно, да. Ну, це я зараз розумію. Але потім… а потім працюйте з ними, як то кажуть, в співпраці, коротше. А не так, що ви прийшли
21:37 такі класні, щось наробили, а люди такі: «Бляха, треба, ну, з цим якось миритися», знаєте. – О, так. – То це були мої помилки, я їх абсолютно визнаю. – І така, така штука. Тобто ти прийшла така, з відкритим забралом: «Щас я тут все, все повиправляю». А тепер ти кажеш нам, і фактично даєш інструкцію: здорово працювати в рамках спільних інтересів, працюйте разом.
22:02 Юрій Козій: Слухай, ти таку річ сказала, думаю, що вона може бути як така umbrella для нас: що, ідучи з GlobalLogic, ти наче краще зрозуміла, а яким має бути твоє життя. Угу. Яким воно може бути, так. Ти ще попрацювала в інших компаніях, але, те, що я чую, ти потім… це вже, якби, шлях твій пішов: там є шматок advisory, шматок коучингу великий, звісно, matchmaking, рекрутинг, та. А як тоді ти визначала, яким має бути твоє життя? І в чому різниця між тим, як це зараз, і де там якраз місце от оцієї хелпінгової професії нашої?
22:30 Віка Придатко: Ну, тоді я визначала… тоді я би сказала, що я не дуже, ну, скажемо, усвідомлено відчувала, що я хочу більшої свободи. Мені не хватало цієї відпустки 20 днів на рік, да. Я хотіла, я дуже хотіла тоді подорожувати. Вот. Після Гоа в мене прямо на очі відкрилося, реально. А я помню, что ещё перед Гоа я замовила собі тачку Honda Accord. Вот. І коли приїхала, я зрозуміла, що мені не нужна тачка. Я, коротше, відмовилась від неї, все. Вот. І поїхала подорожувати. Вот. Ну, тому що грошей було багато, я ж їх не витрачала. Ну, досить багато, не знаю, на зараз, конечно, це не дуже багато, але тоді мені здавалось, що це дуже багато. Там, не помню, сколько у меня на рахунку було, 20 чи 30 000, тому що я не встигла тратити. Мені здавалось: тут це просто дохера грошей, знаєш, ну, в 2008-му. От. Коротше, вот. І, значить, да, і стосовно мого відчуття: я
23:25 просто точно знала, що я хочу подорожувати. Для того щоб подорожувати, в мене має бути вільний графік. А тоді, ну, не було ще ніякої удалёночки, навіть близько. Вот. І тому я попрацювала трошки з [нерозбірливо], тоже была такая ситуация, и с Barclays тоже. Вот. Коротше, попрацювала в [нерозбірливо], потом [нерозбірливо], між тим я подорожувала, це були прям проєктні роботи. Вот. А потім я вже точно… А потом был кризис. Боже, я вже не пам'ятаю порядок, ну, неважно. Коротше, я остаточно вирішилась… да, восьмий, да-да-да. Угу. [нерозбірливо]. Я, до речі, працювала до кризиса там, влітку, там було декілька, весною, влітку. Там дуже була смішна історія, якщо буде час, розкажу, з фаундером цієї [нерозбірливо], уржаться просто. Вот. Ну і потім, да, а Barclays в мене вже стався десь в дев'ятому чи 10-му році, я не пам'ятаю. І от після Barclays я
24:17 остаточно зрозуміла, що мені не треба йти в найм, просто нікуди. Тому що я і ієрархія взагалі ми никак не пересекаемся. Не тому что найм поганий або я погана, я така людина, яка не може працювати… ну, не те що не може, не хоче, бляха, працювати в ієрархічних умовах. Все. Тобто я класно працюю на себе, я класна, організована, в мене все, ну, якби, добре. Я хочу обирати собі… – Але в тебе є команда, в якій, для якої ти є ієрархія. – Так, є, да. Для мене головне, щоб в мене нікого не було зверху, знаєш. Або… або це може бути дуже… Ну, дивіться, от я, до речі, думала про це: в мене на кожному місці роботи були дуже круті топменеджери. То есть люди, з якими я працювала, мої директори, да. Я, потому что я была, ну, HRD, да, и, ну, головним був фаундер часто, слеш CEO, да. І це, ну, це дуже круто. Це такі
25:10 люди, просто вони мене дуже багато навчили. Я дуже, ну, как бы, ну, вообще дуже вдячна всім моїм руководителям.
– А і тоді в продовження цього запитання: а сьогодні життя твоє виглядає оптимальним, те, яке ти будуєш, да? Тому що ти кажеш… я читав твій пост на день народження твій, нещодавній, в тебе в Telegram-каналі. – Він був на Новий рік, ти маєш на увазі? – Знаєш, як я б це сказав… Можливо, це був Новий рік, але мені здалося, це був день народження твій, і ми донатили на котів. – А, ні, це було день народження, да. Вот. – І ти показуєш, як взагалі можна жити і проявлятися в цьому. І я хочу підкреслити, що це для мене було таким moving, воно дало мені енергію. Напевно, якщо наші глядачі хочуть почитати, то ось тут буде посилання. – Дякую. – Ти там писала про те, що в тебе хороше життя, найкраще, якісне, ти
26:02 його сама збудувала, самостійно збудувала. В тебе не просто є щось, а ти така… Розумієш, це ж не просто мати, а це яка я: бути, робити, мати, так. І вже там ти писала, що твоє буття таке, яке є. Ти знаєш, чого ти хочеш, і ти туди рухаєшся. Це власне про завершення цього запитання, з якого я почав, так. І дуже цікаво якраз: куди ти рухаєшся? Ми бачимо, що твоє життя наповнене навчанням, свободою, неієрархічне, та, подорожами, та, улюбленою діяльністю, легкістю, так. От, а далі воно куди веде, і де місце коучингу, консалтингу? Ну, коучингу місце?
26:28 Віка Придатко: Ну, я тобі скажу: в мене прям зараз після вас буде коучингова сесія на півтори години. Тому, якби, да, в мене коучинг, він майже постійно. Ну, тобто для мене це дуже таке енерговитратне мероприятие, прямо скажем, та. Тому я довгостроковий коучинг роблю десь раз на півроку, ну, в середньому, может, раз на три місяці. Я запускаю такий, не знаю, как бы, пост, коротше, по якому я пишу, что я беру долгосрочний коучинг, там не більше п'яти людей. Вот. «Ось ми працюємо такі-такі теми, значить, вот, на виході ви там отримуєте це». Вот. Зараз в мене якраз така група вже закінчується. Вот. Короткостроковий коучинг я беру, ну, іноді там, коли є час, натхнення. Я теж пишу, ну, я навіть зараз не пишу: люди просто приходять, вони там,
27:21 коли їм треба, вони знають. Вот. Тому, якби, коучингу завжди є місце. От просто я це роблю не як роботу, яку я маю робити, знаєш, а я це роблю, ну, коли, коротше, хочу. Ну, тому що це ж не єдине моє джерело доходу. Я маю на увазі роботу, коли ти маєш постійно коучити, щоб отримувати дохід. А я роблю це, ну, є час, натхнення, ну, додаткові гроші, але це, понятно, не ті гроші, на які я живу і на які я купила собі віллу в Туреччині. Ні, ну, я знаю, що можна бути таким коучем, що можна і купити віллу в Туреччині на коучинг, але я ще до цього не доросла. – Що, правда? – О, так, да. Ну і це така, теж, знаєш, це така цікава штука. Я таку коучку… вона росіянка, зараз не про це, а про те, що це цікаво: про те, яку аудиторію ти обираєш. Вона обрала собі аудиторію, умовно, дядечок,
28:14 директорів, які там з 90-х ще побудували багато грошей, і вона їм щось дає дуже просте, але вони прям в захваті, і вони, знаєш, ну, хочуть там платити їй там [нерозбірливо] гроші. Не пам'ятаю фамілію, згадаєте. В общем, а меня просто поразило, ще давно я про неї там читала, що… дуже давно. И меня просто поразило, як багато залежить від аудиторії, якою ти обираєш, на яку ти працюєш. Тобто вона зразу сказала, що вона коуч для топлідів там, і все, да. Тобто не те щоб в неї було якийсь там офігезний досвід до цього. Нет, она тупо, ну, тупо в гарному сенсі, старгетувалась саме на дорогу аудиторію. Она зрозуміла, що ці дядечки, у них багато грошей, а нічого не шарять, і все, і топ. Таким чином теж можна робити. Я не кажу, що, ну, якби, так треба робити. Але, наприклад, я би… ну, для мене гроші, як то кажуть, пахнуть.
29:06 Тобто я хочу працювати з людьми, з якими я хочу працювати, навіть за гроші. Я не беру… Мені іноді пишуть люди: «Я перепрошую, я не можу взяти вас на коучинг», по різних причинах абсолютно. От я не відчуваю, що я хочу [нерозбірливо] людиною. – А ти пояснюєш чи не пояснюєш? – Я не готова… Знаєш, я тобі скажу: це залежить від людини. Я відчуваю: якщо людина не готова сприймати чесний фідбек, я не пояснюю, кажу: «Сорі, не готова». І це, ну, дуже… – «Інтернет поганий, вибачте, що погано». – Все супер. – Ні, та це я кажу… Слухай, це як така незріла відмазка, знаєш: «Ой, вибачте, зараз не можу коучити, Туреччина, розумієте, дощ, може, потім я переглянуся». – Я пораджу тоді людину. Наприклад, мені пишуть люди, давай так. Я відмовляю в двох випадках. Перший випадок – коли я відчуваю, що ця людина просто не
29:59 моя. І другий – коли її запит, він взагалі не про… ну, не про мої теми. І я тоді кажу: «Я вам пораджу там таку людину», і все. І раджу, і все, без питань.
30:07 Юрій Козій: Останній час народилась в мене гіпотеза стосовно того, що я проаналізував своїх клієнтів улюблених, думаю: що такого спільного, що їх об'єднує? Чому саме з цими людьми мені по приколу працювати, та? І вималювались якісь, знаєш, спільності з моїм типажем. Ну, наприклад, це люди достатньо бунтівні, для яких саморозвиток важливий, в яких хороший контакт з їхньою жіночою частиною, та. Я то все формулюю і думаю: «Блін, так це ж про мене». Тобто невже я обираю собі в клієнти людей, які схожі на мене? Що ви взагалі обоє про те думаєте? Бо я ще ні на кому не тестував цю ідею. – Візьми себе в свої клієнти, сам себе надрочуй. – Не без того. – Красава, красиво. – Красиво, попрошу. – Красиво, Юра, я такий красивий. Боже, свою другу руку в кадр показати… – Хто тебе знає. – Це зараз було запитання, типу, про те, як, на основі чого, чи так, які у нас клієнти,
31:17 як вони співвідносяться з тим, які ми є, правильно, Юр? – Угу, угу. – Давай, Андрію, ти відповіси перший. – Давай, Андрій думає, не заважаємо.
Андрій Сусленко: Я вже подумав. Я не можу сказати, що це стовідсотково так. Є частина, яких я прям обираю, які проходять ті виклики, з якими я ось-ось проходив або навіть зараз, умовно кажучи, в процесі. Це в першу чергу стосовно екзистенційних запитань: це чоловіки 33+, 36+, у яких якраз перезбирання: «А хто я зараз?» І це… а це якраз більше про дзеркальну частину. Тобто це шматок, де, типу: «Ага, ого, це схоже». А інші не про це, про інший контекст. Так виходить, що більшість – чоловіки, оце важливо сказати. І я свідомо зараз обережно [нерозбірливо], як це, сам цікавлюся, з якими жінками мені хотілось би попрацювати, і самі жінки почали з'являтися. Хочу, ну, хочу дати цьому простір, подивитися, як воно буде працювати, тому що це ж різні енергії зовсім. От. Тому відповідь, Юра, на твоє запитання: чи є я в себе в клієнтах? Так, є, через проєкцію деяких чоловіків, які мого віку, можливо, трохи молодші, які проходять певний екзистенційний поворот, який про
32:40 заміну, перезбірку або просто: «А, оце є моя ідентичність, окей, let's go». Тому так, тут скажу, що так. Цікаво, як у Віки: чи Віка таких, як вона, бере?
Віка Придатко: Таких, я… Я би сказала, що в мене це правда, такой, знаєшь, как это: «Кто ты по шкале ебанутости?» – «Я – шкала». Вот, я знаю. Вот. А, знаєш, я думаю, що в мене десь, умовно, 50 на 50. До мене приходять люди… Перша категорія клієнтів, які хочуть жити вільно, як я. Ну от вони хочуть якоїсь внутрішньої, знаєш… Я ж скажу, що они хочуть від мене, как бы странно не звучало, якоїсь індульгенції, що можна жити так вільно, знаєш, що можна обирати себе, що можна не обирати там якісь жорсткі правила соціуму, да, що можна робити так, як ти хочеш. Що можна обирати там професію, чоловіка, не знаю, бізнес-партнерів так, як ти
33:35 відчуваєш, да. І я зрозуміла колись… Ну, ви знаєте, що я свій Facebook веду так, ну, типа, що хочу, те пишу, да. У меня там нема якогось там строгого контент-плану там, типа… – Я дуже респектую твою свободу. – Так, в мене, ну, що вот на душі родилось, то, как бы, я и туда. Неважно: це мемчик, робочий пост може бути, це теж, ну, моя частина, да. Вот. А, і тобто перша категорія – це клієнти, які, ну, скажемо, хочуть жити… внутрішньо якось вивільнити свою якусь внутрішню таку свободу, не знаю, от якось так, да. Вот. Хочуть, да. Ну, або клієнти, які хочуть побудувати, якщо ми беремо, умовно, кар'єрний коучинг, то це клієнти, які хочуть не просто побудувати кар'єру там вище, ширше і так далі, да, а коли хочуть побудувати кар'єру, яка саме їм підходить. Вот. А стосовно коучингу монетизації, то люди просто приходять, вони кажуть: «Ну, я чувствую затик, я не розумію, я, типа, ніби багато вмію, але не вмію на цьому
34:28 заробляти». Це теж до мене, да. Вот. А другий тип клієнтів, вони, мені здається, більш схожі на мене, а їм подобається там моя, там, внутрішня свобода, то-то-то. И они хотят просто, скажем так, ширше подивитися на себе. А я це дуже гарно вмію, ну, тобто дивитися на людей ширше, ніж вони є. Вот. І вот я… ну, так, якщо грубо поділити, то я би сказала: ці дві категорії.
– Так, як ти, маючи мультимодальності різні, да: бізнес-консультант, matchmaker, коуч, угу, як ти розумієш, кому що пропонувати? – Відчуваю. Ну, по-перше… ну, давай так: я дуже багато живу по відчуттях. І це тоже вызывает у людей такі питаннячка, знаєш, типа, коли мене питають: «Як ти обрала…», це не дуже багато, «…як ти обрала Туреччину?» Я кажу: «Відчула». Такі, типа: «Ну, в смислі, відчула? Альо! А які логічні доводи?» Знаєш. Вот. Ну,
35:21 це правда. Я вообще, взагалі живу по відчуттях. Я дуже, ну, как бы, гарно відчуваю себе, ну і постійно вчуся відчувати себе краще. І тому я розумію, які люди мої, які люди не мої і так далі. Якщо я себе не дурю. Вот. Коли себе дурю, получается фігня. А коли я себе… давай так: коли я себе сильно раціоналізую… А так, когда я… коли я себе сильно раціоналізую, то це, ну, стопудова для мене вже ознака, що це буде якась фігня. Якщо я маю раціоналізувати щось. Вот. А по-друге, як себе обираю…
35:48 Юрій Козій: Давай сюди повернем, якщо ти не проти, повернем сюди глибше. Бо це в моїй коучинговій роботі досить частий… угу, я не скажу, що запит, не приходять клієнти і не кажуть: «Я хочу менше аналізувати, а більше довіряти своєму тілесному інтелекту, інтуїції і відчувати». Власне, як от: от є людина, яка, ну, прийшла до успіху в бізнесі через, завдяки своєму розуму, та, не в останню чергу. Звикла аналізувати: суперрозумні освіти, сертифікати, та, бізнес-школи, розум, розум, розум. Ну, є багато сфер в житті, де розум, як ти правильно кажеш, більше шкодить, ніж помагає, та. А ти так легко кажеш: «Тю, я відчуваю». Ну, типу, знаєш, для нас з тобою це може бути зрозуміла історія, а є людина, яка хоче на слові «відчуваю» закрити те відео і перейти до іншого подкасту, типу: «Що за ***?» Та, давай їй на оце умовне «що за ***» попробуємо його розкрити. От «відчуваю» – це як? Це тілесні сигнали? Якщо це інтуїція, то чи завжди воно так було, чи ти почала в якісь моменти свого життя до неї прислухатись? Чи вона тебе зраджує, чи не зраджує? Як зрозуміти: *** я собі чи не
37:07 ***? О, так, я на тебе навалив питань, як неправильний коуч, і розгрібай, як в зручному для тебе порядку.
Віка Придатко: Добре. Чи відчувала я так все життя? Мені здається, точно, знаєш. Ну, понятно, что я не была там какой-то сильно осознанной в школе, там тим більше в дитячому садку. Я вообще, це был Советский, радянський Союз, коротше, це було страшно згадати, коли я згадую зараз. Вот. Але я точно пам'ятаю, що я завжди, ну,
37:32 в мене завжди був характер, прям характер. Я ніколи не робила, что мне там, коротше… То, что я вважала против справедливости, або те, что я вважала неправильным, я не робила, несмотря на какие социальные правила. Меня там два раза выгоняли из школы. В общем, за… ну, за то, что я там один раз, коротше, ***, вспомню, господи. Это был девятый класс, да, тогда же было: девятый, помнишь, а потом надо было переходить в десятый и в одиннадцатый, как-то так было, помнишь? Говорю: ты 10 лет позже, коротше. Коротше, да, была якась фигня там, вот эта переходная школа, и це был, мне кажется, девятый клас, и был урок английского. И, коротше, я передала чью-то записку, ну, знаешь, записки тебе передавали ещё, [нерозбірливо]. В общем, я передала какую-то записку, и мне учительница поставила двойку, ну, за это, то есть не за знания, а за это. Учительница английского, до речі. Вот. И, может,
38:24 я не любила ту английскую после. Вот. И, коротше, она испортила в четверти… Меня никогда не ругали за оценки, но мне просто было неприятно, знаешь: «Ах ты сучка». Вот. И я… ну, был подростковый период, все там уже навчились матюкаться. Коротше, я в девятом классе сказала, знаешь, ***, я сказала: «Ах ты, *** недоё***». То есть, понятно, что с логикой у меня было проблем уже тогда, але з відчуттями все було добре. Ну, тобто, да, я попала просто [нерозбірливо], я попала, тому что вона реально была синий чулок. Самое интересное, что я тогда тоже была [нерозбірливо], чего-то меня это не смутило. Вот. Коротше, да, и меня, да, вызвали батьків в школу и сказали, что, типа, це взагалі налазить на голову, тому переводите Віку
39:18 в іншу школу. Меня перевели в іншу школу. А мама в мене була там завідувачкою дитячого садку, и у неё там были знакомые, коротше, меня с горем… Тобто з оцінками все було нормально, так сказать, с характером были вопросики. Вот. Ну и потім меня перевели. И потом… а потом меня за что-то ещё… А, нет, це меня второй раз выгоняли уже. Первый раз меня выгоняли за другое, когда я была пионером. Я ещё пионером была, Юра, прикинь! Вот. И я… я відмовилась носити піонерський галстук і сказала, що це вся ваша Комуністична партія, [нерозбірливо]. Вот. Тому що я читала, я прочитала «Архіпелаг ГУЛАГ» в 14 чи 13 років, охеріла, да, и сказала, що я *** не буду. В общем, да. Ну, такі… ну, в мене батьки теж такі, дуже вільні в поглядах, тому в мене ніколи не було, знаєш, вот: «Равняйсь на когось», да. Вот. Ну і, коротше, вот, да, от така я була, тобто характер. А друге – так ти
40:10 спитав про відчуття, да. І от я кажу, що тоді, в дитинстві, ну, когда там я була, не знаю, в інституті, в мене було більш таке відчуття, що щось для мене добре, а щось для мене не очень, но это было дуже неосознанно, и понятно, що там были где-то приколы. А потім, коли вже я стала вчитися багато… Я ж поступила на психолога, мені дуже подобалось. Поступила на психолога теж тому, що хотіла допомагати людям дуже. І у нас був… я помню, в 11-м классе у нас был экзамен по биологии, и у нас была такая конченая учительница, я боялась у неё сдавать. А тогда психологи только появились. Мама меня отвела, типа, на приём, чтобы она с меня сняла напряжение. И я помню, я так поразилась этому эффекту, что вот был напряг, и его не стало. Я така: «Я хочу бути психологом». Все. Вот. І, коротше, от таким чином я стала психологом. Вот. І, і да, і получается, ну, скажем так, усвідомлено відчувати, що моє, що не моє, я стала десь,
41:04 ну, мне кажется, вот прямо так нормально, років з 27, мабуть, десь так. До цього це була, знаєш, по відчуттях: я якось обирала собі якісь там доріжки, людей. От таким чином, да. Понятно, що там була зазвичай якась там логіка, але, знаєш, якщо згадати, я б не сказала, що в моєму житті було якось багато от такої логіки, знаєш. То я переїхала в Київ, тому що, блін, я відчувала, що в Севастополі, ну, просто ***. Я не хотела там выходить замуж за моряка дальнего плавания и сидеть, робить ноготочки, знаешь. Вот, там досі у багатьох жінок така кар'єра. Вот. И, коротше, и я… ну вот, цікаво, знаєш, у меня тогда не было побудованої якось кар'єрної драбинки, куди я хочу, тому що, ну, тоді вообще слова «кар'єра» взагалі не було. Ну, коротше, о чём ты кажеш, там… рік, коли я переїхала до Києва. Вот. Але я відчувала, що це не моє. Я відчувала, що Севастополь… Севастополь, господи, Севастополь – це не мій рівень взагалі. Вот. И я приїхала, вот так просто, out of nowhere. Мы снимали квартиру з друзями на трёх, и таким чином я почала, ну, роботу в Києві. Я просто приїхала така, я помню, на вокзале, с книжками, с купой книжок, коротше, с вещами. И мы снимали квартиру десь на Святошині. Вот.
42:12 Андрій Сусленко: Так, а як ти цю чутливість по дорозі життя розвивала, про яку Юра запитував?
Віка Придатко: А, розкажу, да. Я розвивала, точно. Я десь в 2010 році стала працювати постійно з психологом, потім вже з терапевтом. Ну і взагалі, я зараз зрозуміла, у меня такий був не те що прямо усвідомлений аналіз, але були якісь аналізи, що коли я відчуваю, що для мене добре, воно завжди добре виходить. От я там відчуваю, наприклад, я кудись подорожую, я відчуваю, що мені там добре. До речі, я подорожувала вже одна дуже багато таких стрьомних країн, ну, как бы, в понимании большинства, да: там, умовно, там Мадагаскар, острів Пасхи, какие-то ебеня там совершенные, Папуа – Нова Гвінея, ну і так далі, да. Ну, в Папуа я була не одна. Але да, ну, коротше, на Мадагаскарі у меня там был кейс, вообще не знаю, как я выжила. Вот. Но я маю на увазі, що у меня завжди було відчуття: безпечно це для мене чи ні. Я довірялась цьому відчуттю спочатку неусвідомлено, а зараз довіряю усвідомлено. І я, до речі, перевірила декілька разів, і в цьому році особливо. От в мене було відчуття, що ця тёлка хитрая, и вот оно, сука, было. И я
43:16 кажу, я кажу там своїй другій бізнес-партнерці, я кажу: «Вона хитра». Вона каже: «Да ні, она нормальна». Я кажу: «Ні, вона хитра, я прям це відчуваю». В мене не було доказів спочатку, а потім, коли ця дівочка меня так прокинула, скажем, я така: «Ну, я ж тобі казала, понимаешь». І зараз от все, що відчуваю, це просто… Ну, тому я довіряю своїм відчуттям. А як я розробляла… знаєш, до речі, може бути корисно для людей, як я ще розробляла зв'язок зі своїм тілом. А я ходила на тілесну терапію, коли вона тільки з'явилась. Ну, там, я не пам'ятаю, який це рік був, ну, тільки, коротше, стала как-то більш-менш з'являтися якась тілесна терапія, я стала на неї ходити, і там я стала відчувати зв'язок зі своїм тілом. А потім, коли в мене сталася онкологія в 2018 році, я ходила к психосоматичному терапевту. И, ну, как бы, ми з нею дуже багато працювали над цим
44:08 відчуттям тіла і зв'язку голови з тілом. И з тих пір я просто постійно роблю ці психосоматичні практики. Наприклад, в нас була така… такое упражнение, коли ти лежиш і уявляєш собі… там себе уявляєш, сорі, кожен орган, як от саме так, як він тобі відчувається, не як намальовано в анатомічному атласі, да, а як в тебе відчувається, да. Потім у нас ще було глибоке таке, глибоке дуже розслаблення, таке просто, вот, якось, ну, вона там говорила якісь слова, да. І от я це дуже-дуже так глибоко розслаблялась. Вот. Що ще було з тілесності? А потім я ще ходила к тілесному терапевту, яка мені сама робила такий спеціальний масаж, не звичайний масаж, а якось… ну, я не знаю навіть, як це описати, просто ходи. До речі, на Балі є дуже крутий терапевт, Марина [нерозбірливо], вона моя подруга. Я до неї ходила, і потім вона
45:01 переїхала на Балі. Коли я на Балі, я постійно до неї ходжу. – Онлайн працює? – Да, до речі, в неї є онлайн, у неї є онлайн. Ну, коротше, є вправи, які можна робити онлайн абсолютно, да. А одна из таких вправ, знаешь, до речі, яка: берёшь мячик теннисный, о так, ставишь сюда, кладёшь, ставишь возле стены. И вот этот переход от шеи, ну, ты понял, к этому, к вот так, ну, ну, то есть не очень… не шейные позвонки, а вот именно вот внизу, и вот там, где лопатки, и также, как это, над попкой, как это сказать, то, что над попой находится? Боже, я забула, як це називається, над попою. Ну, коротше, ну да, от саме там, хвіст теж м'ячиком прокатати, наприклад, да. Можна там багато надавати всяких практик. Але я досі кожного, тупо, ранку роблю цей перегляд своїх там органів. Вот. І да,
45:53 кожного ранку роблю так, типа: «Привіт, селезінка, що ти там залежалась? Що ти там?» Да, я навіть не кажу їй «привіт», я там не веду з ними якісь там розговори, да, ну, розмови, вірніше. Вот. Але я так, я їх, знаєш, це важливо їх помічати, взагалі знати, що вони в тебе є, да, там якось. Ну, ти відчуваєш, як вони… прямо, це дуже прикольно. Ну, дуже цікаво працює, дуже. От.
46:14 Юрій Козій: Угу. Хочу трошки про твою легкість, про твій стиль коучинговий поговорити. Так. Тобто більшість коучів, яких я знаю, вони досить повільні в розмові, угу, да. Вони можуть там аналізувати купу контекстів, систем в даний момент, так, і зависнути на 15 секунд, перш ніж сформулюють наступну свою інтервенцію там чи запитання, та. Я не знаю, який ти коуч, не був твоїм клієнтом. Так. Але в розмовах ти така досить швидка, енергійна, блискавична. От в коучингу в тебе так само? Якщо так, то тут буде наступне запитання.
46:48 Віка Придатко: Угу. Дивись, я, ну, зазвичай, да, я більш швидка і блискавична навіть в коучингу, но це дуже залежить. У мене є, наприклад, клієнт був, і я зараз… інший клієнт, они такого шизоидного типа. Ну, це не обида: шизоид – это, ну, как бы, такой тип, как тип личности, да, когда людям треба такі, ну, зануритися в себе. Вот такого. І мені спочатку з ним було важко працювати, тому що він такий завтикав, знаєш, що я така: «Бляха». От. Да, але потім я під його, ну, таку швидкість, коротше, вже підстроїлась. От, якось нам стало нормально, я просто зрозуміла, якої швидкості йому треба. І була інша така жіночка, ну, не жіночка там, дівчинка там, 35 років. Вот. І да, в неї теж: вона така, їй треба було якось так повільніше. І, звісно, я можу, ну, підстроїтись під темп клієнта, ну, це нормально, це тому, що я не маю там отак от, знаєш, робити. І вот. І я можу, ну, взагалі в цілому я не из тех, кто растягивает, знаешь. От есть такие коучі, такі: «Вам треба 10 000 сесій зі мною». Я така: я реально дуже багато запитів, от особливо коротких, я можу вирішити за одну сесію, от реально можу. От в мене є такий дар. Я не кажу, я не
48:06 кажу, що довгостроковий коучинг – це погано, або не треба його робити, або не треба довіряти людям, які… Але я маю на увазі, що є реально довгострокові запити, коли людина хоче, і вона розуміє, з чим вона хоче працювати в тому довгостроковому коучингу. А є реально запит, от прямо на зараз, знаєш, і його можна, ну, как бы, зробити за одну сесію.
48:20 Юрій Козій: Так. Ти колись казала, що в твоєму житті психотерапія грає визначну роль, саме ти як клієнтка. Так. Які в тебе ще, крім психотерапії, є от опори, які тобі помагають розвиватися? До кого ти ходиш?
Віка Придатко: До кого ти ходиш… А, ну да. То терапія – це така, знаєш, це як гігієна. Коли люди там кажуть: «Що, терапія? Та ну, камон, камон», типа. Ти знаєш, мені особливо подобається, коли мені відповідають: «Ти і так нормальна». Я говорю: «Може, я тому і нормальна, що [нерозбірливо]». Вот. І зараз, знаєш, типа: «Ты мне нравишься и так нормальная». Вот. Ну, понятно, що в моєму колі, ну, нашому, скажем, такому умовно айтішному, якомусь там управлінському бульбашці, таких людей мало, але в целом, да, иногда они там встречаются. Но я би сказала так, что десь роки… У меня зараз дуже класний терапевт, я її просто обожнюю. Вот. И десь років два ми працювали над якимись моїми гострими запросами, запитами, да,
49:26 прям гострими якимись. І десь вже рік точно ми працюємо з якимось таким, знаєш, [нерозбірливо]-режимом, вона так це назвала. І коли ми працювали з запитами, я від неї прям вимагала після кожної сесії. Я кажу: «Оля, де інсайт? Сьогодні не було інсайту, якась херня», знаєш. Говорю: «Що це, ото паришь?» Коротше, я реально это казала. Она такая: «Давай, с клиентами [нерозбірливо]». Да-да-да-да. Я такая: «Оля, де інсайт? Ми сьогодні працювали вообще ні про що. Ну, ні про що важливе не поговорили. У меня тут так болит, а ты вот… Ну, якусь херню мені там розказувала, да. Сьогодні сесію не оплачую, немає інсайту». Ні, я оплачувала завжди без питань. Я… був період, коли да, коли [нерозбірливо]. Да, я [нерозбірливо], я така: «Оля, блін…» Що я думала відмовитись від неї. А вона каже… каже: «Віка…» А у неї там клієнтів черга, я її пів року чекала, поки в неї звільниться одне місце. Вот. І, і она каже: «Віка, ну, без
50:19 питань». Ну, как бы… ну, коротше, у нас гострий момент. Я просто хочу до чого це сказати: що якщо у вас є гострий момент в терапії або з коучем, скоріше за все, вам треба цей момент пройти саме з цією людиною. Тому що ви ж себе так в житті поводите також, розумієш. Вот. Я пам'ятаю, мене там просто [нерозбірливо] десь місяць-три. От я думала: йти, не йти, там бросити цю *** терапію, знайти терапевта, який вирішує, бляха, в якого є інсайт на кожній сесії. Що це за [нерозбірливо]-режим вообще, гівно якесь. Вот. А потім ще, коли ми з нею стали працювати в такому [нерозбірливо]-режимі, і зараз, знаєш, піднімаються такі, я би сказала, найглибші питання, які я б не підняла, якщо б я не пройшла оцей, знаєш, цей момент. Отак. Тому так.
50:46 А крім того, що мене ще… як би допомагає… Мені дуже помагають мої друзі, і особливо Катя Остапчук, яка в мене і подруга, і бізнес-консультант. Це таке ідеальне поєднання. Вона мені… Спочатку я їй допомагала в коучингу, потім я так з нею працюю. Зараз я кажу: «Катя, чим я тобі взагалі могла допомагати? Ти знаєш набагато більше за мене». Вона каже: «Ну, ми просто з тобою в інших, ну, в інших там площинах знання маємо». Вот. Коротше, мне тогда казалось, что, ну, как бы, я там така крута. Зараз я про Катю думаю: «Боже, я вообще какой-то довбень по сравнению с Катей». Вот. Ну, понятно, что у нас в разных, да, площинах знання, но неважно. В общем, да. Что ещё допомагає? Ещё помогает мне жити біля моря. Вот. Я ж росла біля моря, я в Севастополі росла. Я з двох років живу в Севастополі, ну, жила, вернее, з двох, получается, з якого… Я жила там з 78-го до 2000 року, я жила в Севастополі. Ну, коротше, все свої, знаєш, 22 роки я прожила в Севастополі, не все свідомі такі. Вот. И для мене це дуже багато дає енергії. Тому я саме… от я зараз на вас
52:04 дивлюсь, там в мене море, і це так мене просто… І кожного, знаєте, це така, вообще, ну, це дає мені дуже багато енергії: кожного дня піти на море. О так: море, и тепло, и солнце. И я, ну, мені вот київський клімат не підходив. Я дуже-дуже, ну, хотіла жити саме в теплому кліматі, але не в жаркому. Тому вот Туреччина, узбережжя, мне просто идеально подошло по климату. У нас зараз сонечко, десь 20° вдень, ввечері 15. Ну, коротше, я ходжу в футболці, розумієте. – Супер.
52:29 Андрій Сусленко: Ті клієнти, з якими ти працюєш не лише як коуч, а кого ти знаходиш і підбираєш, ти ж їх коучиш для того, щоб вони, наприклад, пройшли співбесіду або ще щось, правильно? Ти ж зацікавлена, да? Угу. Вот. От ефект цієї роботи на них цікавий – раз. Друге: а ті люди, яким ти зараз допомагаєш, хайриш, метчмейкаєш, який левел емоційного інтелекту в них, саме коучингу? Ну, тобто ти рухаєш цих людей на розвиток в цьому напрямку, чи там не потрібно цього? Просто цікава загальна картинка, мапа. Чи зрозуміле запитання?
53:12 Віка Придатко: Я думаю, що я рухаю людей. Я їм показую, якби, як може бути і як їм буде краще. Вот. Ну, ну, согласно их, как это сказать, внутреннему запиту, да, скажемо так. Тому что зазвичай, ну, не то что зазвичай, иногда люди не бачать дуже явно свої внутрішні запити. А я їх бачу. И они страждают, тому что они их не бачать і живуть не своє життя. Вот. И я таким, ну, чином допомагаю побачить їх, насправді саме їх внутрішній запит, а не запит соціуму, родини, начальника или кого-то. І тоді вони починають, ну, будувати своє життя зовсім по-іншому, тому що вони його будують зі свого внутрішнього запиту, а не запиту зовнішнього, розумієш, про це. Якщо я відповіла тобі.
53:52 Андрій Сусленко: То так. Тобто в тебе є цей дар. В тебе є цей дар бачити, помічати. Я до тебе прийшов з одним запитом, типа: «Віка, слухай, допоможи мені не [нерозбірливо] заробляти за сесію, а більше, бо хочеться там жити біля моря, в Лісабоні, наприклад». А ти кажеш: «Мені здається, в тебе, Андрюха, інша задача, тобі треба це, давай навколо цього». Я правильно зрозумів, що це те, як ти можеш?
Віка Придатко: Ну, це не обов'язково прям… давай так, це не прям не обов'язково прям зразу: ти приходиш з цим запитом, а я тобі сразу кажу: «Ні, це не твій запит». Тому що це може бути твій запит, але в процесі сесії він може трошки сформуватися, да: «Чому ти саме хочеш бути біля моря? Що це для тебе?» Це, ну, тобто, це я маю на увазі, це не зазвичай з'являється прямо, как это, в перші хвилини сесії, да. Іноді людям просто треба проговорити, що вони вважають, ну, якби, важливим, а потім я там вже задаю питання, і ми з'ясовуємо, наскільки це… Але зазвичай це більше в довгостроковому коучингу виявляється. Наприклад, в мене от буквально свіжий приклад: чувак якийсь, який дуже такий відповідальний, в нього родина, він живе в Європі. А, вот, такий айтішник дуже-дуже
55:09 такий сеньйорний, відповідальний, капець. Вот. І у нього настільки багато цієї відповідальності, що він взагалі про себе забув. Он постоянно, как в том анекдоте про курочку: то ***, то несусь. То він родині допомагає, то він своїм батькам допомагає, коротше, він такий просто такий, да. [нерозбірливо], коротше. І він просто вже… і він от, до речі, він прийшов ніби з кар'єрним запитом, але в процесі ми вийшли на те, що в нього взагалі немає часу на себе, в нього немає від цього ресурсу. І він вже… тому що він відповідальний так з дитинства, да. – Можна плакати. – Хочеться, тому що він не розуміє, що робити, тому що він постійно комусь должен, понимаешь, как свинья колхозу. Вот. Поэтому, как бы, вот таким чином, наприклад, це спрацювало, да. Ну, вот так.
55:34 Андрій Сусленко: А ось спостереження твоє за тим [музика], наскільки усвідомлені твої клієнти зараз стосовно себе, їхніх хотілок, побажань? Ти зараз дуже класний приклад навела, що запит звучав один, а всередині потреба інша. І в тебе є нереальна вибірка супер потужних людей, з якими ти працюєш, для яких ти робиш метчмейкінг. Без імен: чи можеш ти дати нам карту, типу масштаб проблеми, або навпаки сказати: «Гайз, стало значно краще, значно усвідомленіші менеджери, власники, не знаю, партнери» і так далі?
56:27 Віка Придатко: Я би сказала… угу, да, розумію, ми йдемо туди. Дивись, я би сказала таке, що коли я працюю, наприклад… Давай я тобі скажу, які я бачу, ну, зміни в менеджерах, яких я коучу, які наразі директори, там C-level, да. Ну, C-level, да. То я в них бачу більш… ну, вони… они зазвичай приходять з запитами також там кар'єри, якісь там, я не знаю, додаткові монетизації, всього такого. Але майже, майже у всіх випадках ми виходимо на інші такі, більш глибокі… ну, не знаю, как сказать, почуття себе, коротше. Да: «Я хочу жити». Знаешь, как это хорошо когда-то сказал Миша Завелейський: «Люди… ну, как, люди не столько хотят денег, сколько они хотят жить хорошо». И вот это вот «жить хорошо»… Ну, как бы, это недословная фраза, но суть в том, что людям просто треба оце відчуття, что «мне добре», знаешь. Вот как-то так, да: «Мені добре». Вот. І вот коли ми можемо почати працювати з умовного кар'єрного запиту, але потім ми розуміємо, що це, ну, как бы: «Я просто хочу, чтоб мне было добре, сука, я заебался там, там, там», или там якась інша проблема, да. Вот. Є запити, наприклад, коли людям… я розумію, що людям треба в терапію спочатку, прям глибоку, і тоді я кажу:
57:46 «Слухай, я розумію, що тебе з таким запитом краще в терапію, щоб пропрацювати ти-ти-ти. Я тобі можу порадити, або, ну, ти сам там обираєш собі терапевта», да. Таке теж може бути. Можу порадити іншого коуча на базі, ну, как бы, нашої там сесії, да. Я кажу: «Знаєш, ми з тобою там про це спілкувались, я вважаю, що тобі там далі краще працювати там з тим-то», да. Ну, наприклад, коли я бачу, да, там, що там більше такий запит під цього коуча. Вот. А, наприклад, кого я можу передати? Я не… ну, це не моя тема: не дуже люблю працювати зі світчерами. Не тому, що вони там погані, ні в якому разі, я дуже обожнюю і захоплююсь людьми, которыми… вот. До речі, я, знаєш, яку штуку побачила? Найбільш успішні світчери, люди, які свічнулись з іншої професії, – це лікарі. Тому що, коли ты, бляха, знаешь анатомию, тебе цей код – за нехер делать вообще. То
58:37 есть найкращі вообще. Ну, тому что, когда ты вывчил ці косточки все, знаешь… Я вообще людьми, которые закончили медицинский, я им просто вообще несказанно восхищаюсь. Вот. И вот я бачила, мне было цікаво, які світчери переходять, ті, які найбільш успішні. Вот. І це на першому місці лікарі, на другому юристи, на третьому економісти. Ну, тобто всі люди, у яких такий мозок, знаєш, вже заточений на якісь там… да, ну, и IT різний, не только, не только програмісти в цілому. А вот. Але от в цілому оце таким чином. Я… Дивись, так: я дуже класно вмію працювати з людьми, які, наприклад, вже в айтішці, і вони хочуть зрозуміти, куди далі, да. Ну, коли вже на… Коротше, я дуже класно працюю з людьми сеньйорними. В мене так, ну, по рівню там зрілості, усвідомленості мне так просто краще получается. А якщо людина, наприклад, дуже молода, і вона хоче свічнуться, то я там рекомендую іншого
59:30 коуча, да, наприклад, да. Або якщо людині треба суто LinkedIn, вот прямо LinkedIn, і все, я там Тамару Мещеріну рекомендую, да. Або якось є ще там вузький запит, не знаю, там, ну, прям якийсь дуже вузький. І я розумію: наприклад, приходить до мене людина і каже: «Віка, мне вообще не коучинг, мені треба, як будувати систему там продажів», да. Вот. Або там коучинг, я кажу: та, типа, к Марині Никитчук или к Кирилу [нерозбірливо], і все. Ну, тобто я не беру там людей, якщо я знаю, що це не моя тема, і все. Ну, таким чином. Я відповіла?
59:56 Андрій Сусленко: Точно, дала мені більше ясності, і за це дякую. Ну і класно, що ти показуєш приклад того, як можна не просто скіпати людину, а передавати. – Я передаю, коли я знаю кому. Я іноді навіть просто пишу пост на Фейсбуці, типа: «Є така людина, в неї така…» Ну, мабуть, ви бачили: «Є потреба в цьому, хто може там взяти?» Люди там: «Я можу взяти». Ну і там далі люди вже з'ясовують.
1:00:23 Андрій Сусленко: Так, і ще одна річ, Юра, про гроші, яка мені… Ти сказала, що ти качаєш людей, допомагаєш людям, як їхнє щось в гроші перетворити. Угу. А за рахунок чого?
Віка Придатко: Ти знаєш, зазвичай у людей проблема з грошами, ну, така: вони не вірять, що вони на цьому, неважно на цьому, на тому, що в них є, можуть заробляти. Тобто вони просто в це не вірять. От перша база така, да. І я колись, я помню, одному чуваку сказала, говорю: «Ти знаєш, все, що ти робиш в наймі за зарплату, ти те ж саме можеш робити консалтингом. Просто трохи переформувати, зробити консалтингове резюме, все». І для нього це було таким інсайтом. Ну, тому що, ну, у нього дуже класний досвід, який там, ну, ну, как бы, коротше, може бути важливим для людей зовні, да. Вот. И он такой: «Да». И
1:01:18 он переробил резюме, і він, ну, как бы, нормально, коротше, заробляє, працює. Він, до речі, зараз совміщає. Він совміщає… ну, тобто я вообще, я за паралельну кар'єру. Я завжди людям кажу: «Ребята, найм – це не стабільність. Забудьте про то, что найм – це стабільність, можуть звільнити в любой момент. Поэтому паралельна кар'єра – в ідеалі». Особливо коли у вас є людина… там дитина, ой, людина, господи, родина, дитина, відповідальність, то краще, якщо можливо, ну, якось совміщать, коротше. Це вот
1:01:45 таким чином. – Да-да, давай уточнимо: ти зараз не про те, щоб мати дві фултайм-роботи, а про те, щоб мати роботу і… – Нет, конечно, нет, нет, нет, абсолютно нет. Ну, це, ну, це можна кукухою поїхати, по-перше. Вернее, по-перше, це не етично. А, ну, якщо не знает никто об этом, да. Якщо ти просто відкрито це робиш, да, то, ну, как бы, чому ні? Ну, якщо ти не робиш це в робочий час, за який тобі сплачує компанія, ну, це просто база, естественно. Нет, как бы, да: якщо ти робиш це в свій вільний час, не знаю, ввечері, вихідні, як завгодно, будь ласка. Або ти звільняєшся і робиш там консалтинг своїм там, ну, своїм напрямком, без питань взагалі.
1:02:12 Юрій Козій: Слухай, стосовно оцих грошей, гонки і оцього відчуття щастя. Зараз намагаюсь зв'язати ці всі теми, про які ми говорили, і вплести в питання, яке мене зараз якось… в моїй бульбашці воно раптово стало на адженді: в людей, яким навколо 40, вже не робити вибір, знаєш, іти в гонку, іти в ці біги, як його там, щурячі, мишачі біги. От. А вибирати щось спокійніше, можливо, навіть трошки і менше грошей. Але в Діми Малєєва був класний блогпост на тему «Чому я не пішов в Facebook працювати», та: «Хоча мені зробили офер, я вирішив залишитись в Таїланді на менші гроші, але тут на роботу 10 хвилин на байку», грубо кажучи, так, і інші плюси. Тобто люди починають вибирати себе. Угу. Так, так, та. Люди починають не тільки про… Так, тобто мова про те, що оця історія, знаєш, з гонкою, щурячі біги, угу, «швидше, вище, сильніше», да, що вона якось в сучасному поколінні, враховуючи весь треш, який твориться
1:03:30 навколо в світі, якось стає… виникає питання: а нахіба, типу, заради якого такого, бляха, світлого майбутнього я маю те робити? Як… чи, знаєш, туди ж тема про пасивний дохід: «А хіба ви не хочете після 60-ти жити на дивіденди і займатись улюбленою справою?» – «Ні, ***, не хочу, хочу вже займатись улюбленою справою». Оцей синдром відкладеного життя, так. Відповідно, я відчуваю, як в мене десь, от після 40, плавно так мої амбіції трошки… знаєш, знімаються рожеві окуляри, і більше даю шани реальності. І тому що реальність мене задовольняє, та, і обираю десь не перенапружуватися, а навпаки, знаєш, віддавати себе сім'ї, типу, собі. От. Чи помічаєш ти такий тренд?
1:04:21 – Те, що ти за собою таке примітила, мені здається, вже давно, хоча виправ мене, якщо це не так. Давай з тебе почнемо: що ти за собою помічаєш? Так. От. А далі я… – Що в твоїй бульбашці твориться зараз, розкажи, це цікаво.
Віка Придатко: Знаєш, я, коли обрала купити бу… Та я, коли обрала купити будинок саме тут, в дуже маленькому містечку, де, ну, взагалі… ну, влітку тут досить багато людей, ну, British такі, знаєш. Це такий просто кайфіща, коли ти знаєш, з цими людьми, які такі інтелігентні, красиві. Ну, коротше, так, знаєш, все тут дуже… де воно вообще не схоже на стандартну Туреччину, як люди думають про неї, знаєш. Коли мене друзі почали приїжджати, от минулого літа, они такі: «Віка, це взагалі роз'єб, я вообще не знал, що таке місто існує». Говорю: «Отож, я вмію вибирати місця». Вот. Ну, це просто роз'єб, реально. Вот. І, коротше, да, і я думаю, що я тоді, коли б купувала будинок, я обирала собі між двома будинками. Один
1:05:14 був на шість спалень чи на сім, і він був на 100 000 дорожче. Ну, я думаю: «Ну, ладно, трохи займу там, коротше, куплю оцей, буде в мене будинок на шість спалень». Нахера мені ще спальні? Я живу одна. Ну, то таке, думаю, а до… буде, типа, друзів там запрошувати. І мені мій коуч, ну, коуч, я не знаю, Макс, Макс там моє все, Романський, тоді сказав: «Віка, ти розумієш, якщо в тебе будинок на шість спалень, в тебе постійно будуть люди – перше. Друге: мейнтейнити это всё дуже дорого». Вибирати… і все. «И ты живёшь одна», говорит. Ну, я люблю жити одна. Ну, навіть якщо я буду жити з партнером, ну, как бы, це все равно спалень, коротше, дохера. Вот. І я не планую там дітей, в общем, велику сім'ю і все таке інше. Вот. І тому, якби, я така думаю: действительно, а нахрена мені? Ну, потому что у меня тут будинок на три поверхи, на три спальні. Я… ну, убирает у меня домработница 3 часа, знаешь, на шесть спален она бы вообще замахалась. Вот. Я думаю: ну, мне реально не… Знаєш, і там ще
1:06:05 таке було відчуття: я, коли туда зайшла, и рієлтор пошёл на там третий поверх, а я була на першому, і він мені щось кричить, ну, типа: «Піднімайся, подивиться». А там такой хол, знаешь, как в замке. И вот я собі уявила, знаєш: зима, я живу одна. І, знаєш, відчуття таке, що ти така… А, коротше, знаєш, якось… В смысле, не что тут не безопасно жить, а вот просто, знаешь, вот, ну, коли дім великий, він такий гулкий. И, коли ты живёшь один, тебе трохи навіть стрьомно. Вот это перше. А по-друге, я думала… я думаю: чому я обрала місто, де, ну, менше за Печерський район, в якому я жила в Києві, да? А вот тому, що я зрозуміла: я просто так втомилась взагалі від людей, від всього, що мені треба було місце, де я буду одна. Я просто буду запрошувати до себе людей, з якими мені гарно. Я буду не запрошувати, коли я не хочу цього, і все. І
1:06:58 тобто, понімаєш, тут все під мене. І коли ти живеш в Києві, ти так… інакше, ти постійно соціалізуєшся, ну, якось. І тому я така: «Отлично». Тут ні з ким мені не треба соціалізуватися, знаєш. Я приїжджаю в Київ там два рази на рік, обычно, зазвичай, вересень і травень, я така там соціалізуюсь, і потім я така приїжджаю сюда і така: «Алілуя, браття і сестри», і лежу біля моря. От так. Тому, якби, це залежить. І да, ти правий: я давно обрала для себе, досить давно, що мій баланс життя, ну, тобто моє життя важливіше,
1:07:26 ну, тобто, умовно, я знаю, як там заробити ще більше грошей. Мені там треба упоротися там, там, там. Ну, типа, ну, коли я упорюсь, я не буду відчувати цього кайфу, знаєш, от який я відчуваю зараз. Та, зараз теж багато працюю, але упоротися і багато працювати – це трошки різні речі. І тому я для себе обрала… там, ну, я розумію, що мені десь пів мільйона в рік – це прям нормально. От якщо більше, і мені треба упоротися, то, ну, как бы, то не знаю, чи є сенс упоротися. Я помню, ко мне пришёл один чувак, дуже відомий в Долині чувак, і він каже: «Віка, ну що ти там заробляєш, там якихось пів мільйона в рік? Типа, вообще ни о чём. Давай робити оцей проєкт, типа, буде в тебе декілька мільйонів». А я говорю: «Добре, а що до цього проєкту?» І там такий, знаєш, там розклад, коротше: там ти там, типа, знаєш, типа, в 5 зранку перший дзвінок, і все такое. Я говорю: «Ні, чувак». Говорю: «Ну, ну, ну, типа,
1:08:18 заробляти там умовно 3 млн, не спати ночами, щось постійно там з якимись інвесторами туда-сюда…» Я бачу це на своїх клієнтах, я до цього просто не готова. Ну, тобто вони класні, вони там заробляють багато, вони дуже молодці, вообще нема питань. Просто я особисто до цього не готова. Може, я… щось переключиться в голові, я буду готова, але зараз не готова. От і все. І тому, якби, це завжди такий баланс, знаєш. Якщо от, як ти сказав, тебе хватає, ну, на хороше життя, ну, на добре життя: там подорожувати, ходити в гарні ресторани, не знаю, там мати гарний будинок, там, не знаю, нормально одягатися, то все, ну, ну, мені цього достатньо. Тобто інвестувати… А при інвестуванні, до речі, цікаво: а я хочу знайти якесь інвестування, яке мені буде давати пасивного доходу 3000 доларів в місяць, пасивного, ну, такого, то інвестувати кудись гроші. Тому що 3000 $ – це зазвичай сума, яка, ну, умовно, коли тобі 60,
1:09:11 70, 80, це тобі достатньо, знаєш, для такого спокійного життя. І так як я в житті постійно розраховую тільки на себе, не смотря там, не знаю, ни на кого, вот, то я, звісно, ну, теж думаю тільки, як я можу, ну, скажем, покладатися на себе. Тому, якби, таким чином. Тому я вважаю, да, що якщо в мене є вибір: не знаю, ходить на море, а там заробляти пів мільйона в рік або навіть менше, але мені цього достатньо, то я обираю це. Або чим там прокидатися, не знаю, в холодному поту о п'ятій ранку, спілкуватися з якимись інвесторами, в 12 ночі писать якісь пітчі, то ніт, сорі. Ну, тобто, мабуть, тому що я старша жінка. Но мені і в 20 особливо цього бажання не було. О, так. Окей, це про тебе. А про твоє коло спілкування… Я тобі скажу так: я зараз, в принципі, бачу цей тренд, що люди, особливо, ну, люди в Україні, особливо, коли вони дуже
1:10:03 втомились від війни, і не в Україні також, тому що дуже багато невизначеності. Вот. І люди зрозуміли, що… А, вот так скажу: в Україні це произошло таким чином: люди зрозуміли, что ебануть может в любой момент, и они такі: «Коротше, треба жити зараз», да. А люди в Україні… вони теж, из Украины, особенно в Европе, зрозуміли, что, в принципе, можно и [нерозбірливо] в любой момент. Вот. И, ну, наприклад, там, как эти южные страны, типа Португалия, они в принципе живут в маньяне, да: там Португалия, Испания и так далее, Бали там, понятно. Вот. То, как бы… А вот страны, які… я навіть не знаю, які… А, зараз я і скажу: наприклад, Німеччина, вона, мені здається, найбільш упорота з Європи в плані там якось там, типа, праці, строгості і так далі. Ну, нідерландці такі досить, австралійці вообще,
1:10:58 взагалі. Ну, теж у них так, дуже все. Тому я вважаю, що в принципі, я би сказала, даже не по нациям делить, а вот люди, які особливо… нове покоління, вони зрозуміли, що, ну, не знаю, можуть не дозволити собі ці будинки, якщо они не наследуют их от батьків. Они просто живут кожного дня, ну, так, як вони хочуть, и все. Ну, ну, а наше покоління, умовно, наше там, ваше, воно там зрозуміло це не так давно, типа: «А шо, так можна було вообще кайфувати і працювати в кайф?» Да, таким чином. А моє покоління, оно зазвичай не такое, як я. Они більш такие, ну, консервативные, да. И там поколение, понятно, до меня, которое было ещё больше консервативно. Но в целом, да, я бы сказала, що люди… Ну, я би так сказала: судячи з моїх поглядів, я відношуся до покоління твого, там, 35–36.
1:11:50 Ну, вот так, як я мислю, да. И у меня все друзі 35–36, у меня немає майже друзів мого віку, тому що зазвичай, ну, дуже рідко… це дуже або це дуже класні продвинуті люди. Саме тому що моє покоління, кому там 48, 47, вони зазвичай такі вже, знаєш, трошки [нерозбірливо]. Вот. Тому дуже рідко так. – Тобто я міг бути твоїм другом, бо Юра вже старше 40, да? – Я тоже моложусь, моложусь, моложусь. – Гарно виглядає, подлюка, бачиш. – Подождіть, чекайте: 40, 42… Я кажу саме моє, я… кому там 48, да. Я бачу, бачу їх, люди зачастую трошки… – Та ну, ти… – Старі люди, знаєш, такі. – О, так, да.
1:12:36 Андрій Сусленко: Якби, ми тебе зараз чуємо, слухаємо з Юрою, тебе буде дивитися наша аудиторія, тебе добре знає якась твоя аудиторія, тисячі людей вже. І виглядає так, що ти живеш цілісне життя, яке для тебе цілісне в твоєму світогляді. Які опори я визначив і побачив за цей час з Юрою: ти добре знаєш, чого ти хочеш, що ти цінуєш, що є для тебе цінним. Ти добре розумієш свої принципи, добре розумієш своє єство в тебе. Ти поїла достатньо *** в житті, що є одним з принципів того, як я бачу. Ти кажеш: «Гайз, щоб жити, треба поїсти ***, і тоді стане зрозуміліше, як жити». – Не просто поїсти ***, а рефлексувати і зрозуміти, як жити так, щоб цього гівна більше не їсти. Просто їсти *** і не рефлексувати не працює, ребята, просто сразу кажу. Інакше ви все життя будете їсти ***, якщо ви не [нерозбірливо]. – Да. В тебе достатньо сміливості, радикальності бути собою, відповідно, не відповідати очікуванням зовнішнього світу про те,
1:13:36 якою ти можеш або мусиш бути. Тут тобі дуже допомогло і те, які твої батьки є, були, не знаю цього, як тобі дали цей простір. Це супер, для мене було цікаво відзначити. І ти цьому в тому числі навчаєш, навчаєш в сенсі advisory, допомагаєш людям. В тебе широкий доступ до того, що таке можливо. Угу. По суті, те, що я чую: що «неможливо» для тебе не буває. Ти така: «Так, це можливо, але я не хочу цього. Нахрена мені мільйон за упоротися?» – Знаєш цей мем, так: «***, ладно, ***». Вот это я, ясно, да. Покажи, типа, якась проблема, я така: «Ладно, вирішимо». То есть я реально… Знаете, что, зараз секунду скажу: для мене було вообще великим здивуванням. Я думала, всі люди так роблять: що якась є проблема – вони її вирішують. Я так постійно роблю з дитинства. Але оказалось, що багато людей так не роблять:
1:14:29 вони щось уходять кудись, якось збігають. Вообще, я така думаю: «Ніхера собі». – О, так, да. І далі, якби, продовжуючи частину: тобто ти, коли стається з тобою щось, ти від нього не тікаєш, а ти, якби, їдеш до нього і вирішуєш, для того щоби бути в контролі свого життя, принаймні мати його достатню кількість, розуміти, що [нерозбірливо]. Це для мене теж такий важливий шматок. І я думаю: яка цінність може бути для глядачів? Да, величезна: як знати себе, що для цього можна робити. І роль коучингу в нас, бачиш, вона… ми начебто на неї фокус наводили з Юрою, але вона має опосередкований зв'язок з тим, яка ти є і про що ми працювали. Тобто круто мати цей дар, який в тебе є, да. – В яку ти через інструменти еріксонівські, і потім багато навчань… – Не тільки еріксонівські, дуже багато в мене інструментів. – Це ж ти стартувала звідти? – Стартувала, так, так, да, звісно.
1:15:23 Андрій Сусленко: Здорово. Угу. Дуже здорово мати регулярний step-by-step, крок навчання. От те, що я почув від тебе, що твій рецепт нам, guys, хто в індустрії, наприклад, [нерозбірливо]: освіта, освіта, освіта, освіта регулярна, бо ваші звичні патерни в якийсь момент втомляться. Вот. Будь ласка, продовжуйте розвиватися. Ну і вибирати клієнтів. Це ми з цього розпочали, мало цьому присвятили, але ти кажеш: «Я вибираю клієнтів, я можу собі це дозволити». І я бажаю вам, щоб ви теж собі це могли дозволити: вірити в те, що це можливо, точно, точно треба. Ось такий, ось такий [нерозбірливо] в мене від тебе. А твоя легкість, це як невимушеність, і швидкість твоя – це ж твоя природа. Ти, мабуть, [нерозбірливо], що ты можешь, когда надо, замедлиться, когда надо, ещё ускориться, але це ти така. – Угу.
1:16:14 Андрій Сусленко: Я дуже дякую за твій час. Це нетривіальна розмова наша, не класична «коучеварочна», мені здається, да, Юр? – Інша, трохи інша. – Інша, да, відкриваюча. Віка Придатко, наша прекрасна гостя. Всі, хто хоче до Віки в коучинг, записуйтесь на п'ять років вперед. Якщо вам цікаво розвинути свій LinkedIn, яка вам покаже, хто це може зробити. Якщо шукаєте роботу і ви супер-пупер топменеджер, будь ласка. Дуже дякую. – Дуже дякую. – Вітаємо вас в 25-му році. Так, «Коучеварка» на базі, а база тут. Підписуйтесь і донатьте, ставте дзвіночок. – [нерозбірливо] Придатко. Па-па! – Все, дуже дякую. Пока-пока! До зустрічі в нових епізодах.