Розшифровка вичитана редакцією; можливі дрібні неточності.
00:00 Коли вперше стався великий чек у вас, що всередині піднялося? – Ти на хвилі їдеш, вона ще тебе несе, все гуд, але ти вже дивишся, де наступна хвиля. Максимальні чеки я отримую, коли клієнт в кризі. – Твоя реальна ціна – це ціна проєкту, від якого ти зміг відмовитись. – Ви не доплатили, я втомлений. Це не працює. – Правильна ціна – це те, за скільки ти морально готовий продати і ринок фізично це купує. – Торги – це для них, як, знаєш, такий от лакмусовий папірець. Типу, як ти себе поведеш? – Уяви, що буде, коли тобі заплатять перші гроші.
Андрій Сусленко: Всім привіт! Ви слухаєте і дивитесь «Коучеварку». Як завжди, з вами двоє з чотирьох: Андрій Сусленко, Юрій Козій як співведучий. І наш гість сьогодні Андрій Миронюк, консультант, стратег, в минулому чудовий управлінець. На цей момент людина, яка працює з великими чеками, людина, яка затребувана в Україні, українськими бізнесами, працює з середніми, малими, великими бізнесами, будуючи стратегії для організацій зі своєю командою, іноді великою, іноді маленькою, але про це Андрій розкаже пізніше. Ми Андрія запросили з Юрою, тому що Андрій написав пост про великі чеки, про який він зараз розкаже. І цей пост викликав великий резонанс в світі українського консалтингу і коучингу. І ми вирішили з Юрою поговорити про це, тому що ми з Юрою також працюємо в тих
01:20 великих чеках, принаймні про суми, які писав Андрій. Зараз ми хочемо краще дослідити і зрозуміти декілька речей. Перше – це хто платить такі гроші. Друге: за що платять такі гроші на місяць. Третє: якими якостями має володіти консультант чи коуч для того, аби такі проекти затягнути? Ну, і запитання, яке мені, наприклад, щиро цікаво було би також зрозуміти, це: в який момент ти перестаєш сумніватися, що ти вже в цій грі? Ось про це хочеться з вами поговорити. Шановні колеги, Юре…
Юрій Козій: Зразу інтервенцію зроблю. Ти кажеш, що якими якостями повинен володіти консультант, щоб такі проекти затягнути, потім стягнути і витягнути. [сміх] Так, щоб повний цикл вже був. Напевно, фразу, яку треба було сказати, – «потягнути». Вона би включала в себе всі три частини. – Потягнути, так. – To get, to get it done and to exit successfully. – Окей. Андрію, слухай, ну, якщо ти можеш… ти якраз [нерозбірливо] трошки казав, що резонанс з цього посту був. А чому ти його писав?
Андрій Миронюк: А ти знаєш, чому я його написав? Бо, ну, я, в принципі, регулярно стараюсь ділитися, щось віддавати в цей чудовий світ. Як правило, це щось зв'язано або з стратегіями, або якимись моїми внутрішніми переживаннями, якимось
02:40 душевним світом. Я от постійно, значить, і розвиваюсь як стратег, а як підприємець, і шукаю якісь, знаєш, там духовні сенси, смисли екзистенційні. От. А цей пост був, очевидно, що більш про стратегічну історію. Ось. Я не пам'ятаю, була з кимось розмова про те, от як нам вийти заробляти, значить, от такі-то гроші. Ну, і насправді це ж дуже простий, такий звичний, елементарний базовий стратегічний фреймворк. То есть історія була не в тому, щоб хайпанути там, типа, з цифр, а історія була прям в тому, щоби пояснити, що дивись, це ж дуже просто. Ну, типу, да, якщо ти хочеш там отримати певний результат з бізнесу, то він робиться А, Б, С, Є. От, власне, я це і розклав. – Назвемо речі своїми іменами. Там конкретно йшлося про те, як заробляти з одного клієнта $30 000 на місяць. – О, так. – Щоб всіх порвало. – Так, порвало. – Класний пост. Вдогонку сюди скажу до цього питання, як воно в мене виникало свого часу. Та коли я дізнався, приблизно скільки за проєкт заробляє Велика трійка, ну, наче там максимально стратегічні консультанти, та топ, світовий топ: Bain, McKinsey і BCG. І це порядку там, а-ля, «менше 500 000 ми не
04:00 встаємо з-за столу». А шість тижнів – це, напевно, мінімальний такий стратегічний проєкт. Ну, можна порахувати собі. Та от і після того десь в якомусь корпоративному клієнті міжнародному нас ефект від нашої роботи порівняли. Ну, не дослівно порівняли, сказали, що це там тотожний ефект, да, але десь приблизно що в одній країні робили консультанти Великої Трійки, в іншій робили ми. І що подивіться, от скільки там потратили, а скільки ми тут в Україні [нерозбірливо] зекономили. Ну, нам, типу, стало обідненько. Та [сміх] от тому я прийшов до команди і сказав: «Слухайте, ми коштуємо там, не знаю, в 20 разів дешевше зараз, ніж макінзі, умовно кажучи. Давайте якось собі поставимо за ціль, щоб це було, ну, хоча б в 10. Ну, в 20 – це якось дуже далеко». Та от, ну, але щоб стати з 20 в 10, треба вирости, вибачте, також суттєво. От. І відповідно мене ця тема завжди цікавить, тому що надто часто, напевно, перші 6–7 років існування моєї агенції Uphill Partners, майже після кожного проєкту, коли ми сильно втомлювалися, підгорали, відчували, що ми виклались на 200%, все класно, клієнт задоволений, ми сідали і такі: «А чи коштують оці зусилля тої
05:20 фінансової винагороди, яку ми отримали?» А простими словами хтось казав: «Чого ми зробили то так дешево?» Тобто, знаєш, оцей термін бюджет перемовин, да, він недаремно показує таку формулу, що вкладення часу, грошей, емоцій, енергії, воно неспіврозмірне. Тобто що час – це множник один, гроші множник два, емоції множник три, а енергія множник чотири. Тобто енергія – найцінніше, що можна покласти на стіл, так? В обмін на гроші, наприклад. Так. І ми, консультанти, хочеш не хочеш, ми працюємо енергією своєю. Так от, і коли я сильно виснажений після там річного проєкту і розумію, що я найближчих три тижні не хочу нікого бачити, а відповідно не працюю, відповідно не заробляю, то хочеться щось підкрутити в своєму ціноутворенні, туди назад вернутись та в своєму контрактуванні. От. І точно наступний проєкт продати дорожче. – Так, це ти вже відповідь даєш? – Та я щось забіг зашвидко. Я [сміх] рефлекснув на той пост, коли я його побачив, і відписав я щось [нерозбірливо]. – Досі тримає. Ти розумієш, його досі тримає мій пост? – Так. Ну, хочеться почати, напевно, з клієнтів все-таки. Ну, щоб якусь структуру ми мали, да, там які це
06:38 клієнти взагалі. Ну, не кожен клієнт може собі це дозволити, так? А є ті, які дозволяють. От що це за клієнти? З вашого досвіду, може, не імена, но типажі. – Ну да, дивіться, тут теж, щоб якби все було чесно, щиро і прозоро. Ви ж розумієте, що там назвати клієнтів, конкретні чеки – ну, це не ок. І є NDA. Повірте, люди, які платять такі гроші, там NDA таке, що… Ось. І в принципі от для стратегії зокрема, напевно, і тим, чим ви займаєтесь, є оця проблема з кейсовістю. В чому? В тому, що ти можеш рік робити стратегію. Ну, в смислі, реально, як робити стратегію. І ти потім нічого не можеш викласти в кейс. Ну, бо як ти… ну, ти ж не викладеш стратегію, типу: «От, дивіться, ми зробили це». Перше: бо це NDA сильний. Друге: навіть ефект цифр – це довгострокові проєкти. Навіть я завжди кажу: в цьому сенсі класно дизайнерам. Ти зробив логотип, всьо, в тебе цілий лендінг на сайті, на Behance, [нерозбірливо], і там логотип отак: на кепці, на стакані, на олівці. Ну, типу, там, ух, краса. Тому, типу, справедливості ради, знаєш, якщо ми говоримо про якісь речі відверто, то дивись, ну, типу я не буду називати конкретних клієнтів і конкретні цифри, ну, бо це типу дивно. Разом з тим можна зайти на наш сайт, подивитися з ким ми працюємо. Ну, і якось, типу, є великі корпорації, умовно, лідери, да, там українські і міжнародні… національні, міжнародні, так.
07:57 Да, що, напевно, так, як ми стратеги, то в нас значно переважає національний тір клієнтів. Чому? Тому що в міжнародних частіше за все стратегія адаптована. Ну, типу, там от прям розробку стратегії з нуля – ну, типу, дуже рідко. Або щось дуже тактично. Типу: «Там хочемо запустити на цей ринок такий-то продукт, його в світі більше ніде немає. Нам сказали: «Ну, самі, типа, запускайте»». Ну, якби, і хто може робити стратегії з нуля і прямо от щось там створить, запустить і так далі. Да. Ну, це радше виняток. Ось тому це один типаж клієнтів. З іншої сторони, я вам скажу відверто (і з кимось я вже піднімав розмову нещодавно): середній бізнес український може давати вам вищий чек, ніж національний лідер. Чому? Тому що плюс знову ж таки, ми ж мислимо не одним днем, да, а стратегічно, умовно кажучи, да, там. А, дивись, з національними клієнтами рідко коли ти будеш робити всеосяжну стратегію від і до, ну, бо там якісь там, дивись, великі клієнти, національні лідери, вони працюють, там і велика трійка, там і велика четвірка. В мене було таке, що в одного клієнта ми робили проєкт, паралельно цей самий проєкт робила навіть велика трійка. Іронічно, що останній слайд в нас був однаковий. Ну, по суті. І це прям сказали, значить, там, умовно, директор… – В
09:16 100 разів різниця? – Ну, не в 100, камон. – Ні, ну, там 5 млн може бути. – Тут… Я зразу не знаю, короче, вартості їхньої, тільки знаю нашу. Але коли презентували, значить, ті чуваки, а на другий день презентувала команда типу наш проект, вони кажуть: «Слухай, блін, ну ви до того самого прийшли, просто ви були в три рази швидше і в [нерозбірливо] разів дешевші». І кажуть: «Бляха, але знаєте що, ну, якщо чесно, то ми власникам понесемо оту стратегію». Ну, просто тому, що там логотип важливіший. – Та-та. – І в тебе таке неоднозначне [нерозбірливо], думаєш: «Бляха, ну, тут ще хто кого, враховуючи, що ми швидше і чіткіше, то я вважаю, що ми їх взули». Але, типу, зараза, імідж грає роль. Я насправді, ну, типу, вважаю, що це класно, бо я розумію, що в інших ситуаціях я по ту сторону барикад, да. я не думаю, що часто наш крайній слайд, ну, вважаємо це підсумок стратегії, да, умовно кажучи, він там такий самий, як хтось робить паралельно, бо це, ну, не так часто зустрічається. Але я до чого, що дивись, повертаючись про тип клієнтів. Як правило, в величезних компаніях одночасно йде 100–500 проєктів, і воно досить розпорошене. А, ну, рідко коли так трапляється, що ти робитимеш от прям загальну бізнес-стратегію для цього всього-всього бізнесу. А от у середнього бізнеса таке буває. І найвищий чек
10:34 насправді на розробку бізнес-стратегії від і до, яка часто захоплює і маркетинг, бо там же ж буде щось про ринок, а це маркет… маркетинг, да, там, коротше, про якусь конкурентну перевагу і так далі. Тому я би недооцінював у високих чеках український середній бізнес. Навіть зараз очевидно, що економіка, ну, м'ягко кажучи, не покращується. І чого б? Країна у війні. І якби, ну, типу, не можу сказати, що таких прям проєктів стає більше, хоча зараз починається сезон, ну, типу, якби вроді все ок насправді. Але, дивись, коротше, це великі клієнти, і це дуже гарно. [нерозбірливо] найбільші чеки за проєкт в нас були з середнім бізнесом українським. От, якщо так. – В мене є доповнення сюди стосовно міжнародних компаній. Нам доводилось робити, коли українська дочка велика робить стратегію трансформації, коли зверху спустили: «Ви маєте йти в бік, не знаю, еджайлу», чи в бік ще там чогось, да, продуктової трансформації. То ту всю історію, яка прийшла з великої трійки, стослайдовою пдфкою, типу, да, ну, її просто висилають, грубо кажучи, на український офіс і кажуть: «Go». І тоді вони приходять до нас і кажуть: «А go – це як? Це куди?» Так. Це один момент. А другий момент, що коли ми
11:54 говоримо стратегія, то ми маємо на увазі: а) розробка стратегії і б) впровадження. То з мого досвіду високі чеки – це про впровадження, а не про розробку. Тобто зануритись в бізнес клієнта і в ньому, в його контексті, в його реаліях, з його людьми разом заделіверити те, що, вони вірять, що самі не зроблять або в ті строки, або з тим рівнем глибини, або з тим впливом на культуру, або з тим рівнем стійкості тих змін. От. І це, з досвіду, сама складна дійсно робота, емоційно-психологічна. От тому що ти є наче стратег, і разом з тим ти по коліна в тих процесах, і ти прям розгрібаєш, ну, не просто зробив слайди, а помагаєш прийти до результату. – От, дивись, оце дуже дискусійна думка, якщо я тебе… – Та. – Бо, дивись, в нас ніхера не виходить практично продавати супровід реалізації стратегії, яку ми розробили. Ми завжди кажемо: «[нерозбірливо], дивіться, якщо ви робите стратегію з нами, то ми всі стратегії, які ми робимо, ми готові супроводжувати з вами реалізацію. Ну, ми за вас не зробимо, звісно, це, але супроводжувати – ізі». І на початку звучить клас, круто. І, ну, типу я можу на пальцях
13:12 порахувати, коли в нас це брали. Притом брали не на рівні щомісячного fee, а, типу, раз в два-три місяці такий невеличкий воркшоп-синхрон, щоб ми… окей. Чому це відбувається? Я вважаю, що це показник правильно розробленої стратегії. Тобто мені як підприємцю з точки зору LTV – це, типа, така собі історія. Ну, краще підсадити когось там і кожен місяць мати рівний кешфлоу. Але з точки зору стратега це крута штука. Чому? Бо, дивись, бо от оцей… А, ну, я з тобою повністю згоден, що реалізація і створення стратегії – це, ну, дві окремі великі роботи. Ну, так сталось, що ми там не стільки йдемо за трансформацію команди згідно нової, напевно, стратегії, а все ж таки за розробку стратегії, на стратегічний консалтинг. Але дивись, щоби не було питань по реалізації стратегії, цю стратегію треба робити руками команди, яка буде її реалізовувати. І це найвищий, найскладніший пілотаж, бо ти пойми: зробити стратегію круту ти разом з підприємцем, власником чи ще там двома-трьома суперпрошареними людьми – на раз-два-три, а якщо я буду робити сам, то я зроблю це ще швидше і можу з вас взяти ще менше грошей. Єдина, конечно, проблема буде в тому, що я вам презентую – це буде просто епічна презентація, [нерозбірливо] стратегія. Я розумію, що в світі такого, що може ніхто і не робив. Ви будете аплодувати стоячи потім, правда, швидше за все, пройде квартал, півроку, і скажуть: «Ну, дивись, якось воно було так класно,
14:31 але, ну, щось, типу, та й таке, не пішло». Щоби цієї історії не було, ти береш команду за ручку, з ними. Тобто от всі стратегії наші ми розробляємо разом з командою, і відповідно… – Андрій, [нерозбірливо]. Ну, це для стратегічних консультантів наче очевидна річ, да, що треба не самому, не з клієнтом, а з його командою. Але далі такий дискусійний, бач, момент намалювався. Але далі, коли ти кажеш, що не потрібна підтримка, якщо стратегія якісно розроблена, а як стосовно організаційної спроможності, стосовно того, що не всі люди можуть бути на своїх ролях та стосовно конфліктного середовища, де всі розуміють, що, да, стратегія класна, ми її хочемо, но зразу автоматично кажемо, що ми самі без вас не справимося. Та… – А перед відповіддю нагадаю про це. – Та. – Що топік у нас не про це, тому ви якби відповідаючи на це запитання, повертайтесь, будь ласка, до головного топіку. Хто ці клієнти, які платять за [нерозбірливо], да? Тому що ви про імплементацію заговорили як про частину. – А я думав, що ми вже це пройшли. Ну, великий, середній бізнес. – Бачиш. А я, а я от зараз таку якби характеристику додам з досвіду, що максимальні чеки я отримую, коли клієнт
15:49 в кризі, коли він в безвиході. І задача по мірі того, як я працюю і виводжу його з тої кризи і він стає сильнішим, я відчуваю, як все менше і менше він потребує вже консалтингу. І ми тоді десь передомовляємося, переконтрактовуємося. От. І або нам дають іншу ділянку, більш складну, в бізнесі. Тут кажуть: «Окей, тут вже ви помогли, ми далі самі». Тобто такий аспект не лише про розмір клієнта, так, а про саму специфіку, що от кризові ситуації, я їх чесно полюбив. Це, може, мій коньок. Я прям люблю, коли криза, коли конфлікти, коли багато неясності. От перетворювати її в ясність, в процес, простоту. – Слухай, цікаво, а в нас тут не так. Ми навпаки за те, щоби робити їм стратегію, поки в них ще все добре, бо тоді є за що робити. Розумієш? Я часто кажу оце, як на серфі: ти на хвилі їдеш, вона ще тебе несе, все гуд, але ти вже дивишся, де наступна хвиля. Ну, тобто от коли вже прям, знаєш, коли в них вже все пішло до одного місця, ну, що це означає в бізнесі? Ну, типу, це починаються розриви, кешфлоу і так далі. Ну, типу, ну, там вже, короче, немає багато грошей на стратегію. Ну, типу, краще до цього не доводити. В ідеалі, коли ти дійсно зловив хвилю, у вас є бабло і ресурс на розвиток. І давай тоді будувати наступний, другий, третій горизонт. Ну, тобто от ми стараємося в цей період
17:10 зайти, бо коли вже все пропало, ну, це будуть якісь, знаєш, короткі, дешеві [нерозбірливо] і там…
Андрій Сусленко: Давайте я зі своєї сторони також, там, з коучингової, не консалтингової: який тип клієнтів платить великий чек і чому? Причому ж вони ж платять в першу чергу якби мені, Андрію, ну, тобто за мене. От поки що так, тому що практика моя лише зараз розширюється на конкретних людей. Але це ж конкретній людині. І це я з Юрою тут хочу погодитися. І дуже класно, Андрій, що ти навів якби іншу паралель. В мене є і той, і той досвід. Частіше приходять, коли біль вже достатньо нестерпний, і часто власник наймає мене, тому що власник може оцінити, яка ціна цього проєкту в місяць, що це хай-тікет загалом. І вони таке не платили раніше за цю послугу. А власник або власниця чому приходить і в чому біль? Нерідко тому, що хочеться вийти з бізнесу, як одна з задач, тобто яку ми хочемо допомогти вирішити або, чесно кажучи, визначити в результаті, що немає такої задачі. От. Але це пізніше, потім, по якби по шляху, і людина цього хоче. А для того, щоби це сталося, то як треба попрацювати з цією людиною, з його командою, щоби це сталося? Та. Це, якщо дуже спростити, який тип людей. А що це
18:28 за бізнеси? Це бізнеси, які можуть собі це дозволити. А які бізнеси навколо? Це українські бізнеси, або в Україні, або за кордоном. І люди ці живуть в Україні або за кордоном. Це індустрії, в яких є на це можливість. Мобільна розробка, мобільний геймінг, fintech, defense, invest і e-commerce. От це ці індустрії на цей момент. Я думаю, тут в моєму прикладі це тому, що там заробіток іде в доларах або, ну, в общем, в валюті, не в гривні. І ринок не в Україні часто, і тому є спроможність і здатність [нерозбірливо]. Але про біль я прямо абсолютно погоджуюсь. При цьому є в мене свіжий досвід, буквально от два-три місяці, де замовник – він партнер і CEO в цій організації, вони переживають скейл. Організація переживає суттєвий скейл. І це точка, в якій вони бачили, як не виходило у інших скейлитися швидко. І вони такі: «Ну, нам або [нерозбірливо] буде в цьому скейлі, ну, типу, ми не впораємося, ми просто не доотримаємо купу вигоди, тому що ми не зайдемо так, як могли би». І от в цій точці з'являється потреба в допомозі. І це, мені здається, Андрію, якраз твоя схема, про це, типу: ми не розвалюємося ще, у нас є можливість,
19:47 та, а ми якби хвилю чекаємо. Тобто мені здається, що це якраз про цей контекст. – Та. – От. – Да.
Андрій Сусленко: Дякую, що запитали. Тепер чи зрозуміліше нам трьом, який тип клієнтів хоче і може за це платити? А можна я запитаю тепер наступне? От так. Давайте так. Коли вперше стався великий чек у вас, що всередині піднялося? Типа: «Зі мною це сталося? О, я недостойний», чи: «О, нарешті». Чи: «Да, давно пора було». Чому це не ставалось раніше? Тобто яка емоція була вперше? Розкажіть, я потім дещо скажу.
Андрій Миронюк: Ну, дивись, він не то щоби стався. Коротше, в мене найбільша емоція була до того, як ти називаєш цю суму. От в мене найбільший апо… як там, апофеоз був, значить, ну, власне, коли ти думаєш, що це назвати. А, слухай, ну, тут же, типу, знаєш, залежність, як відповісти, якщо прям довго, ну, це роки терапії. Якщо прям чітко і коротко, то ти розумієш, що, ну, бляха, ти реально це круто робиш. Це реально допоможе йому вирішити цю проблему. І, ну, якщо бути чесним з собою, то ти би поставив стільки. Ти от набираєшся сміливості і чесно кажеш: «Дивись, my friend». Але до цього ти дуже чітко пояснюєш, що треба, що будеш робити і як. От в тебе задача така тут, отак дивись, ми зробимо оце, отут, отак,
21:06 отак, отут, отак, і отут виходимо. Гопа! І це буде коштувати стільки-то. Я пам'ятаю, ну, знаєш, типу, якось… не, може, прям самий перший, і, типу, що з них вважається велике, але я пам'ятаю там один проєкт такий, де я от прям там називаю і кажу: «Да, окей». І я розумію, ну, значить, це є правильна ціна, да? Бо що таке правильна ціна? Це ж часто, вот, типу, як ціноутворення. Дуже просто. Правильна ціна – це те, за скільки ти морально готовий продати і ринок фізично це купує. Де це? А все решта – це, ну, типу, знаєш, такі безтолкові дискусії. Ось. А при тому важливо, щоб ринок це купляв не тільки один раз, бо перший раз продати – це ще діло нехитре. Якщо в тебе цей клієнт повертається і вдруге, втретє купує за цей самий чек, ну, тоді якби ми вважаємо, що [нерозбірливо]. Якщо ти раз там умудрився десь проскочити, ну, знаєш, комусь, може, бюджет треба було освоїти чи ще щось, умовно. Я зараз дуже [нерозбірливо]. Не траплялось, до речі, таких кейсів. Всі хочуть по-чесному відпрацювати. От. Але, да, тобто фішка не в тому, як перший раз продати, а от другий, третій, четвертий. Але, відповідаючи на твоє питання, я пам'ятаю, що, ну, типу, напевне, найбільший катарсис – це, типу, скласти, назвати ціну внутрішню, але я розумів, що за цим, яка велика робота стоїть, і я знав, що ми її зробимо класно. – Тобто ти не від балди, а добре прорахував, подумав, поміркував. – Да, я прикинув, скільки треба часу затратить, що ми для цього зробимо, як. І воно зійшлось от в таку, ну, хорошу
22:24 суму. Я розумію, що чисто внутрішньо, знаєш, у мене не буде оцього такого відчуття, от про яке Юра казав, що, типу: «Бляха, от стільки херячим, ну, мабуть, ми трохи продешевили». Ні, ти відчуваєш, що, ну, воно того варте. І це ж, ну, це ж творчий процес і енергетичний значною мірою. І все ж таки, да, там, от в мене бувають ситуації, коли типу там хтось хоче понизити, я кажу: «Дивись, от чесно, нижче такої штуки я братись не буду». Бо я відчуваю, що от вже нижче цієї історії, от вже мені буде якось воно не в кайф. Ну, не дасть тою штуки. Тому, типу, або я можу вам взагалі безкоштовно отут дати консультацію, ну, бо якщо мені треба [нерозбірливо] якийсь social імпакт. Але якщо, ну, і це тоді такі будуть… Ми будемо розуміти, що ніхто нікому нічого не винен. Я чесно поділивсь там, як я собі… Або якщо ми йдемо в серйозні ділові відносини, ну, то, типу, давайте йти в них серйозно, по-діловому. Або купіть, не знаю, не дводенну сесію, воркшоп на чотири години, виходячи з свого бюджету. Але воно принаймні буде якісно і чітко. Тому от, ну, типу, напевне, дивись, знаєш, якщо про катарсис, і я буду вам передавати слово, то я думаю, що тут же, знаєш, ти коштуєш не стільки, як твій найдорожчий проєкт, ти коштуєш стільки, від якого проєкту ти зміг відмовитись. Більший катарсис, коли ти, бляха, відмовляєшся від хорошого цінника. Ну, просто, ну, типу: «Не буду». І мені здається, що твоя реальна ціна – це ціна
23:40 проєкту, від якого ти зміг відмовитись, бо ти такий хопа-хопа діловий, в тебе ніби не влазить. Так, все класно. Короче, [нерозбірливо] 200 баксів плачу. Ти такий: «Забрать». Ну, типу, ну, дивись, значить, десь, коротше, давай чесно, хоч ти і робиш там 10, 20, 30, але якщо ти от і от там катарсис. Я колись, пам'ятаю, такі досить… я не пам'ятаю зараз цифр, я пам'ятаю, що я прямо думав, мені чисто внутрішньо не лізло, але я відмовився. Я себе охеренно почував, навіть краще, ніж, мабуть, коли я в свій час на такі гроші взяв проєкт. Ну, от якось так.
Андрій Сусленко: Дякую тобі. Дві сторони нам показав. Здорово, Юра згадав в свій момент.
Юрій Козій: Плюсую до оцього такого страху, тремору. Та, він є. Плюсую до того, що я не можу пригадати перший раз. Я пригадаю… Пам'ятаю просто, що я вийшов з своєю агенцією на ринок, поставив ціну, яка мені здавалась тоді резонною, а далі вже поступово її піднімав. І це були якісь, знаєш, може, кілька таких віхових моментів, які мене стимулювали до того, що треба назвати прям дійсно вищу. Перед ними завжди був страх, але разом з тим, коли Андрій каже там, чи ти запитуєш, чи прораховуєш, чи від балди, це два паралельних процеси. Одне діло – прорахувати нашу залученість як команди, типу, так, а інше діло – врахувати такі
25:00 софтові невимірювані аспекти, типу там особистості лідерів. Якщо, ну, от є публічні лідери, я знаю, що доведеться з ними працювати. Там стейкхолдери, я про них дещо знаю з публічного поля. Я уявляю собі, які вони можуть бути в роботі, розумію, хто з команди може з ними працювати, а хто не буде з ними працювати. Так, зазвичай доходить до того, що тільки хтось з партнерів, я або партнери. От. І на основі тої всєї такої сумарної складності, щоб уникнути того відчуття в кінці, що ми продешевили, я називаю ціну. І ще один аспект важливий: оцієї сміливості консультанту назвати ту чи іншу ціну додає його рівень поточної завантаженості. – [сміх] – Тому що якщо низький сезон і в тебе так собі завантаження, ну, ти будеш, напевно, йти більше на компроміси, так? А якщо високий сезон і просять прям на вчора, умовно кажучи, та, то ти скорше за все відмовишся. Якщо просять на завтра, то можеш за якусь там преміальну надбавку погодитись, розуміючи, що і так в досить завантажену команду брати ще один проєкт може бути челендж для всіх. Або доведеться швидко донаймати додаткових людей з лавки запасних, а це і управлінські складності, і
26:19 от. Тобто кожна складність, вона має оплачуватися, так вважаю, чи кожна невідомість, а невідомого багато в кризових проєктах.
Андрій Сусленко: А як при цьому ви з сумнівами клієнтів в цій точці працювали тоді, коли ви називали цю ціну, яка вам уже як гора з плечей і це вартує цього. А ви щось отримали у відповідь? Десь ви отримували, да, супер, полетіли, а десь ви отримували: «Юр, Андрію, ну, це ж в півтора рази більше, ніж у цих». – Угу. Угу. – Це та точка, де ви відмовлялись? «Ну, дивись, якщо вам імпонують ці друзі більше, так робіть же ж з ними». На що вони кажуть? «Ну, ви розумієте, вони просто так роблять». [сміх]
Юрій Козій: Я останній раз засміявся, знаєш, на пропозицію клієнта. Я пропагую підхід прогресивного
27:14 контрактування або інкрементальних продаж. Та, тобто давайте почнемо з чогось невеличкого, так? І називаю за невеличкий проект невеличку, ну, я не знаю, справедливу суму, скажемо так. Клієнт каже: «Ой, [нерозбірливо], клас, мені все подобається, а давайте зробимо там в півтора рази дешевше». Та. А я сміюсь. Клієнт каже: «Сміється», – прям озвучує емоції. Та, і ну, наче, знаєш, цей діалог не мусить бути обов'язково прям словами відповідати на слова. Можна відреагувати невербально. І передати пас. Та, тому що, розумієш, це ж ці всі торги, вони ж становлять якусь… дають підвалини ваших стосунків наперед. Тільки клієнт сходу торгується – розумієш: окей, він буде торгуватись, він буде впиратись, він буде торгуватися стосовно
28:09 тих змін, які я пропоную. І тут вже ти сам себе запитуєш: «Хочу я, не хочу». Окей, цікаво. Допустим, клієнт сфери фінансів, там, не знаю, банкір, він любить поторгуватися. Мене наче бісить, що він торгується за копійки, як для нього. Я йду до своєї CFO, кажу: «Іра, давай не працювати. Всьо, раз вони так торгуються за копійку кожну». Іра, як CFO, яка в моїй компанії відповідає за фінансове здоров'я, каже: «Юра, [сміх] згадай такого-то, такого-то клієнта. Теж з того починалося. Ви пропрацювали два роки, і все було чудово, класно, залишились друзями». Тому часто нагадує, наче, що для таких клієнтів це також частина гри, вони звикли так випробовувати людей, подивитись, чи ти того рівня, чи ти будеш готовий десь піти назустріч, десь, навпаки, відстояти своє. Для них оці всі якби торги, особливо, з мого досвіду, люди з сфери фінансів, вони прям через оці фінансові торги… Торги – це для них, як, знаєш, такий от лакмусовий папірець, типу, як ти себе поведеш. От тому я тут гнучкий, але, ну, зрозуміло, що є межі тої гнучкості. Є, як в цьому Zone of Potential Agreement, так, цей інструмент перемовин, де ми з командою домовляємося наперед: нижче якоїсь суми [нерозбірливо] ми встаємо і йдемо, бо це, ну, ні з якої точки зору
29:27 не цікаво. Та, і стараємося ті переговори до тої точки навіть не доводити. Та-та, залишаємо, знаєш… Мій партнер Діма, його улюблений інструмент для клієнта називається «вишенька на торті». Тобто, коли клієнт в ході проєкту просить щось екстра, чого нема в скоупі, так, Діма каже: «Окей, я вам це зроблю. Це вишенька на торті». Да, тобто це зробити більше, ніж ти пообіцяв. Обов'язково, обов'язково відзначати. – Це важливо, тому що коли робити поступки клієнту, він того не оцінює. Та, то… – То біда.
Андрій Сусленко: Я додам таку частину виміру в нашу розмову: про те, вартість якої задачі буде вирішена нашою присутністю і роботою в організації. Власне, чому ці люди платять ці гроші? Я хотів вас запитати. Дивіться, книжки і американський підхід тут дуже, дуже
30:22 зрозумілий. Голдсміт [нерозбірливо] про це писали не одну [нерозбірливо], да? І яка там теза, типу: «Алло, guys! Ми вам вирішуємо якусь проблему, яка для вас вартує [нерозбірливо]». Особливо, до речі, в Андрія, можливо, це добре може бути прораховано з врахуванням tangible таких стратегічних штук. То фактично ми заходимо, вирішуючи задачу, ціну якої ми або знаємо для клієнта, або не знаємо, або клієнт її знає і нам вже може її сказати. І тоді від цього може залежати, наприклад, що робив Голдсміт? Він знав ціну клієнта, потім каже: «10% цієї ціни для вас. От ви хочете 8 млн заробити за два роки. Добре, мені 10%, але тільки по результату». Ну, як приклад. От, тобто це механізми, вони свої. А я хочу вас запитати: чи ви це приміняєте? Як ви бачите, скільки коштує проблема для клієнта або задача для клієнта? І взагалі чи така метрика є в стосунках ваших з [нерозбірливо] клієнтами? Андрюх…
Андрій Миронюк: Слухай, цікаво, ти знаєш, ну, воно логічно і правильно, але я от зараз, поки ти говорив, я не можу пригадати, ну, були, може, одиничні випадки колись ще, коли я був генеральним директором компанії, це була величезна рекламна агенція. Значить, ми спілкувалися з власником великої іншої компанії, там заводи, пароходи. І вот, коли йшла мова
31:39 за стратегії чи щось таке, він каже: «Так що ви нам хочете презентацію за там пару десятків тисяч доларів продати?» Я кажу: «Дивись, друже, це не презентація. От ти скільки в той завод інвестував, який ти побудував? Стільки-то, і ще не знаєш, що з ним робити». А там були прямо мільйони доларів. От, кажу: «Дивись, от тут може бути відповідь на твоє питання, що робить з от заводом, який ти [нерозбірливо] доларів. Ну, тому це не презентація». Але, якщо чесно, це, напевно, такий, ну, єдиний, може, ще декілька було випадків, які мені спадає на думку. А якось в нас не заходить, от, знаєш, отакий прям жорсткий торг. Чому? Напевно, тут я погоджуюсь з тим, що говорить Юра. Дивись, я ж завжди розумію, що розробка стратегій – це вдовгу, і це дуже така спільна робота. І якщо от на початку тяжко, я завжди кажу: «Дивись, якщо тобі тяжко з клієнтом, який тобі ще поки що нічого не заплатив, уяви, що буде, коли тобі заплатять перші гроші, а ми працюємо по передоплаті». Ну, типу… – Ну, розумієш, типу, там… – До речі, всі троє з нас, мені здається, працюємо по передоплаті. Це Козій мене колись навчив цьому, але це вже інша історія. Вибач, Андрій, перебив тебе. – От. І тому, знаєш, то, типа, якби історія: чи можна було би піти в якісь супердоказові речі? Напевне, можна. Самі [нерозбірливо] не ходимо, якщо є якесь, типа: «Уточніть, будь ласка».
32:55 Ну, типу, бо [нерозбірливо] буває по-різному. Типу, от буває, то ж якесь питання: «Ой, ні, щось дорого, а ми знаємо, є дешевше». Тут точно нема діалогу далі. Ну, типу, удачі. Був радий знайомству, [нерозбірливо]. Якщо питання: «Слухайте, блін, от чесно скажу, дивіться, от зараз, ну, типу, всьо офігеть, [нерозбірливо] нам підхід, ну, от зараз отака історія по грошах. Чи можна якось десь щось скоротить?» Ну, тоді, типа, окей, давайте, наприклад, ви якусь частину роботи візьмете на себе, ну, може там інтерв'ю клієнтів там чи ще щось, або давайте ми зробимо якусь частину. Дивись, це зовсім інша постановка питання, розумієш? І тоді ти йдеш шукати компроміс. Інколи ти кажеш: «Ну, дивіться, можна ще от оце відкинути. Нижче цього – ні, бо там взагалі потім ця штука не складається. Вам воно просто не треба буде». Ну, півмашини тобі не треба купувати. Та, типу, ти можеш якусь комплектацію трошки просадить, але є певна межа, якщо вже без коліс, ну, типу… – Кваліті зміниться. Ну, механізм зрозуміли. – Да? От якби і тоді ми туди, в принципі, якби не ходимо зовсім. Історія про «прорахувати імпакт», дивись, не працює так, в нас принаймні. Поясню. Імпакт – це від реалізації стратегії. В мене реально був кейс, коли був запуск продукту охеренного по всій країні. Все, компанія, все там, короче, розроблено, бігборди, телевізор, все, що завгодно, весь інтернет. Ти заходиш в супермаркет, а нема товару на полиці
34:13 в найбільшій мережі. Я дзвоню, кажу: «Слухай, а, ну, вже ж вот, всьо». – «Да, – каже, – ти знаєш, щось наші логісти протупили, не розвезли. Короче, через два тижні можуть тільки поставить». Все, приплили. Ну, типу, і хто має за це платити? Я, розумієш? Тобто це завжди спільна відповідальність. Ми підкажемо вам методології, які допоможуть вам щось побачити по-іншому. Як ви будете це реалізовувати свій же план, який ви придумали? Ну, це гра в «дорослий – дорослий». Ми продаємо свої знання, свою надивленість, свою методику, яка допоможе вам прийти до того, до чого ви самі би не прийшли. Як вам з цим жити? Ну, знаєш, в мене якби логіка така: якщо ти там в п'ятий раз переконуєш, п'ять з п'яти, то щось, ну, не то пальто. Ну, треба щось мінять в цій бізнес-моделі. Ну, типу, ну, що ж це за такий? Тому от якось, слава Богу, в нас прям сюди не заходить. Чи бувало таке, що клієнт там якось хотів дешевше? Так, але здебільшого це були якісь конструктивні речі. Отак прям пригадати, щоби хтось так в лоб… Ну, тоді ми сказали: «Ні, ну, дивіться, без проблем. Ну, це ваше рішення. Подумайте, ми там… в нас така ціна». Ну…
Андрій Сусленко: Юра…
Юрій Козій: Мені останні роки більше до душі проєкти такі, знаєш, з рівня магії, не цифр, а магії. З цифрами погоджуюсь, що складно поміряти. Інколи дійсно одна зустріч профасилітована, півторагодинна, вже принесла людям там, не знаю, 600 000 доларів чи зекономлених, чи
35:31 зароблених. Да, ну, я не можу прив'язатись до того. Я все одно процесно опишу свій результат в кейсах на сайті, типу, що я робив в цілому там. Але сутнісно, чому ці власники бізнесу купують ту історію? Вони розуміють, що я їх заново познайомлю з їх бізнесом. Для цього треба level of maturity певний, мені здається, клієнта, який це здатен побачити. – Абсолютно. Тобто якщо він дійсно хоче вийти з операційки, і вже там бізнесу 20 років, і наче як бізнес готовий, але власник, ну, зазвичай вони хочуть prematurely, да, тобто передчасно вистрибнути з неї. І перш ніж з неї вистрибнути, треба навпаки сильно познайомитись ще раз з тою операційкою. Та, тому от як так знайомити, щоб йому це знов почало подобатись на якийсь період, потім через там півроку чи дев'ять місяців він побачив в своєму полі людину, по-іншому подивився на свою топ-команду і сказав: «Блін, [нерозбірливо] сумнівів, що це таки людина візьме і поведе після мене». Так, ось тоді ми заходимо ще в проєкт підтримки цього наступника. Так. І коли я от недавно мав зідзвон, там три місяці після закінчення майже півторарічної взаємодії, клієнт каже: «А я, та, я вже щось і не
36:51 сильно там вникаю, я вже так, набігами, типу, от CEO все веде». Так, ну, він не уявляв, що це можливо в принципі так і я такого і не міг пообіцяти. Це якийсь такий, знаєш, вже результат, який виник в процесі. Але оце відчути, що це от коли Андрій каже, що він апелює до вартості заводу і каже, що попрацювавши зі мною, той завод почне нарешті там виправдовувати свою інвестицію, допустим, то такого роду продажний аргумент неможливо сфейкати. Тоєсть, якщо хтось зараз, ніколи такого не робив, почув Андрія і прийде до власника якоїсь великої корпорації і скаже: «Тю, так що ти там [сміх], зараз одна стратсесія, ти там на 1% покращиш результати, і це мільйони доларів». Власник мусить відчути, що то та людина. От вони ж наймають топів, вони наймають CEO. І так само консультантів, вони подивляться навіть без слів по тому, як ти зайшов в кімнату, вони відчують, здатен ти в його команді з його людьми щось сунути їх на декілька градусів їхній майндсет. Та, якщо цього нема відчуття, то ти можеш там скільки завгодно стелити, но ти не переконаєш.
Андрій Сусленко: Я тут хочу поділитися й тест-кейсом, в якому мені нічого не треба було робити, крім як сказати, що я існую там нагадати. І у
38:10 клієнта давно був сформований запит і він просто, ну, вчасно матеріалізувався і контакт відбувся. І в процесі там частини першого discovery-матчу клієнта, власне, до чого я почув таке: «Андрію, ти будеш коштувати нам якийсь шматок в P&L. При цьому це дасть нам колосальне value long-term». А це організація, яка скейлиться дуже, швидко скейлиться, і дуже потрібно, як це грамотно розбудуватися і [нерозбірливо] там в тих точках, де я можу допомогти. Ось це, по-перше, я хочу з такими людьми працювати. Космос, дай таких людей, будь ласка. А які то [нерозбірливо] зразу бачиш? Для того, щоб, як ти, Андрію, кажеш, треба чотири-п'ять разів, якщо вже йде це типу пояснення в цінності, яка має відбутися і статися, то тоді виходить я продаю або створюю потребу, яка на цей момент не озвучена, незрозуміла, бо actually it's not there at the moment. Так, звісно, точно бувала історія, де ми своїми магічними логічними аргументами чисто через захоплення клієнтом або людиною, або бажанням, щоби в них вийшло, ділилися цими аргументами десь в серцях, десь спокійно і тоді змінювалась точка зору клієнта. При цьому дійсно не
39:30 хочеться потрапляти в ситуацію, Андрій, я погоджуюсь з тобою, де треба три-чотири-п'ять разів чомусь аргументи ці пояснювати. От. Тому всім нам бажаю клієнтів, які це value будуть відмічати. І в цій точці хочеться відразу запитати: а чому вам конкретно, дорогі колеги, платять? Тобто що є такого в Козія і Миронюка? [нерозбірливо] для ваших клієнтів? Що саме в вас вони купують? Це, власне, про якості людини, консультанта і коуча. Що саме купують? Ми ж чітко сказали на початку, ви обидва, що personality, that's what they buy. І енергія, ви з нею працюєте, ми з нею прив'язані працюємо, ми працюємо свою енергію. Тобто ми з собою, значить, нас за щось купують. От розкажіть, Андрюха, давай з тебе розпочнемо, що в тобі купують. Ти ж казав офрекорд до початку, що часто люди хочуть саме з тобою, не з твоєю командою працювати.
40:24 Андрій Миронюк: Дивись, тут цікава історія. Вони насправді так само і в кожному з членів команди щось знаходять, що потім хочуть конкретно з ним чи з нею. Якщо вже, знаєш, говорити отак, типу як personality, то мені здається, такі два прям стовпа – це новизна і впевненість. Новизна – це про якийсь свіжий погляд. Ми щось знайдемо, побачимо. Чого би ми самі тут не бачимо, не побачимо. Впевненість – це те, що, типу, знаєш, це, ну, вони ж часто пробують щось там самі найти, щось нагуглить туди-сюди там, і, короче, та й таке. А впевненість – це те, що хоче чути ваш замовник. Да, впевненість, що все буде добре. При тому ми часто кажемо тут, що, типу, я прямо кажу: «Дивіться, я поки що не знаю, як [нерозбірливо] ваш проєкт». – Не знаю. Да. І це теж про впевненість. – «Але дивіться, але ми знайдемо точно цей шлях. Ну, просто починаємо проєкт. Платіть, і будемо шукати. І точно якийсь вихід з цього ми знайдемо. Ну, але прямо зараз, ну, типу, [нерозбірливо] зрозуміти, як це вирішить, – це, власне, вже 90% проєкту». От. – Але вони бачать твою енергію, вірять в тебе, [нерозбірливо] твій досвід. Надивленість. Надивленість, напевно, що теж важлива все ж таки річ. В нас дуже часто буває. В чому плюс консультантів? В тому, що працюють з різними індустріями. Це от вже прямо я
41:43 бачу, що майже всі наші стратегії, вони завжди на стику якихось інших індустрій. Не знаю, ти приходиш умовно в аграрку і кажеш: «Ой, а що ви так не робите? Он фарма так робить. Ми от з ними недавно робили». – «Та, [нерозбірливо], блін, прикольно, в нас так ніхто не робить». Да. І тому, напевно, це все ж таки новизна якихось рішень і впевненість, що хтось по-дорослому візьме їх і проведе через це все. – Дорослість ще.
Андрій Сусленко: Клас, як ти здорово додав. Дякую. Я чую: новизна, впевненість, енергія, [нерозбірливо], вибач, Юр… Надивленість, досвід, дорослість. Юра…
Юрій Козій: Давай ще додамо трошки такого тваринного, про що не пишуть в книжках. Та… – Пра… – Флірт, зваблення. – Ну, тобто коли ти, неважливо, чоловік чи жінка, та, коли ти приходиш на зустріч і демонструєш легкість в спілкуванні, та, а не там трусяться в тебе колінки, що це там власник якийсь чи CEO. Та, і коли так само в тій легкості, як Андрій каже, ти кажеш: «Цього я не знаю». Та, дуже часто в оточенні таких людей їм не кажуть такої фрази. Ну, [нерозбірливо], бояться. Та, а тут прийшов і чесно кажеш: «Це я знаю, це не знаю, а це поекспериментуємо». А тут був досвід суміжний, такого прям не було. Та, от
43:01 цікаво. Тому дійсно, коли ти кажеш: «Хочуть Андрія», в мене теж був той період, що казали: «Ми хочемо тільки Юру». В мене вже була команда своя, вони подивились: «Ні, хочемо тільки Юру». І це було кілька болючих років, коли моя фіндиректорка, моя права рука, каже: «Юр, ти хочеш систему побудувати, а ти все одно зав'язуєш все на собі і хочуть тільки тебе. Ти так систему не побудуєш». І от, ну, в цьому році, точно не пам'ятаю, чи в минулому, таке було, коли я вже не ходжу на перемовини, вже ходить команда, і їм дають фідбек, що ми вибираємо вас, тому що відчувається, що у вас системний підхід, у вас там системи і таке інше. Думаю, вау, невже воно почало працювати? Тобто, оскільки в мене є зараз там вектор на масштабування, на ріст числа партнерів, то наче як от за 8 років ми прийшли в ту точку, що Uphill Partners – це от Uphill Partners з такими-то кейсами, які робили різні консультанти, не тільки Юра, в різних країнах, в різних індустріях. От і це кайфово. Тобто це дає мені свободу вибрати собі одного клієнта, ну, може, десь, ну, такого якірного, так, і гарно вдовго, в глибину з ним іти, поєднуючи там бізнес і екзистенційне. От. А решта
44:19 помагати команді: супервайзити їх, справлятись з їх викликами, підказувати, в яку стіну зараз їхній поїзд їде. Вони не слухаються, ну, мусять свої помилки наробити. Та, але радий, що дійшов до того. Хоча всередині того процесу мені здавалось, що я ніколи то не масштабую. Воно завжди буде від мене залежати, так, і таке інше.
Андрій Сусленко: Нюанс уточнюючий. Зараз я подумав, ми тут прямо так все шито, гладко, ванільно, хочеться якби в справжню ціну чуть зайти. Дивіться, ми говоримо про успішні кейси роботи з великими тікетами. Давайте поговоримо про неуспішні кейси роботи з великими тікетами. Ми отримали цей тікет, цього клієнта, і ми втратили цього клієнта, але не через клієнта, а через власну некомпетентність, зарозумілість, щось власне нашої практики, мене конкретно, якщо є практика. Згадайте про цей проєкт: називайте його або називайте, чого саме не вистачило, або через що саме high ticket client був втрачений, і як цей досвід вас змінив. Я, поки ви думаєте, я швидко розкажу зі свого. Досить теж latest, один з latest досвідів. Це якби неприємне переживання, але я буду до нього вже на
45:40 відчуттях готовий, тому що, як сказав Андрій, якщо ти готовий відмовитися від high ticket клієнта, це є твоя та ціна, яку ти здатен назвати, і це є твоя ціна. Власне, а я якраз думаю, що зарозумілість певна, занадто [нерозбірливо]. – Твоя? – Така, да, моя, да, моя певна… – Недопрочитання потреби, хоча здавалося, що добре описано, добре опрацьовано. Відповідно, недооцінка потреби впливати на головного стейкхолдера, а не на команду стейкхолдера, яка була задачею, kind of. От, тобто це… але це ж [нерозбірливо] мене як консультанта, ну, тобто це взагалі такий хороший досвід на розбір колись з супервізором, звичайно, от, або з іншими. От це в мене з свіжих кейсів. І тут мене це навчає чому? Набагато чіткішій структурі роботи і точкам контакту на зняття зворотного зв'язку по дорозі, а не раз на квартал, замість, наприклад, раз на тиждень. Ну, це частенько, раз на місяць, по процесу саме роботи, а не про KPI роботи. Розкажіть, що у вас? Хто готовий? Андрій, готовий? Давай.
46:58 Андрій Миронюк: Та, дивись, я можу. В мене, короче, бачимо, [нерозбірливо] трошки ванільні історії. Бляха, в мене не було от прямо таких історій. – Та ти консультант просто, не коуч. Може, не знаю, може, це… – В тебе чіткіші KPI, чіткіші структури. – Ну, типу, да, якась, по-перше, дуже чітка структура, ми по ній йдемо. Ну, типу, в нас був один реально перерваний контракт. От. От, значить, типу, от все зупинили. А, ну, типу, там така історія специфічна, то, ну, не знаєш, як сказать. Ну, дивись, клієнт же тоже, коли часто декларує готовність, ми їм кажемо: «Дивись, guys, якщо ви хочете отримувати щось, то треба робити щось по-іншому там». Ну, як, треба щось мінятись, да? І якби, ну, типу, ти йдеш, ідеш, в якийсь момент клієнт каже… Ну, і там все гуд-гуд-гуд. В якийсь момент він каже: «От, дивись, от, ну, ясно, понятно, бляха, короче, ну, ми прям так не готові, не хочемо». Ну, типу, тут зупиняється контракт там, да, десь там, по-моєму, під кінець уже практично. От. Ну, типу, той блок, який не пішли, за нього повертаються гроші. Ну, все решта, типу, ну, та й… Тому от якось так, знаєш, що ми щось, типу, прям запилили якусь таку ціну або взяли планку, потім не витягли – в нас такого прям не було. Ну, тобто в нас бувало таке, що нам треба було більше часу. І цей час ми робили за наші гроші. Ну, тобто умовно кажучи,
48:16 клієнт не платив. Я просто чітко сказав, що: «Дивись, тут така історія. Нам треба буде там на два тижні більше часу, на півмісяця». Пояснив, чому. Короче, [нерозбірливо] виходить фігня. Тут, короче, виявляється, там не один ринок, а їх там [нерозбірливо]. – [нерозбірливо] на себе як власну помилку в естімейшені? – Ну, дивись, понімаєш, я розглядаю стратегування – це все ж таки процес великою мірою творчий. От. І якби, да, ну, типу, тут історія була в тому, що ми не зрозуміли, наскільки він великий. Нам треба було більше часу. Оця історія – ми тоді працювали за свої гроші. Тобто, понімаєш, якось мені здається, що от коли ми щось недооцінюємо, то ми просто трошки більше упарюваємося і робимо. От. А так, щоби прямо так геть взять ту висоту, яка не по зубах, – не траплялось поки що. Тому, ну, нема що розказати.
Андрій Сусленко: Дякую. Дякую, Андрію. Все зрозуміло. Чітко. Юра…
Юрій Козій: Угу. Та, в мене більше робота така на межі коучингу і, напевно, якоїсь організаційної терапії. Та, тому що коли ти проводиш топ-команду через зміни, а вони, кожен топ, і включаючи власника чи CEO, вони цю яму змін проходять зі своєю динамікою, зі своєю швидкістю, а хтось відмовляється взагалі туди йти в ті зміни, да, і стоїть на своєму, то це чистої води терапія десь групова, десь індивідуальна.
49:35 І я вже звик до того, що в якийсь момент, знаєш, коли люди, коли їм нестерпно, та, стає там на четвертому-п'ятому місяці від початку індивідуальної роботи зі мною, то вони здатні якби блеймити багато речей навколо себе і в тому числі процес консультанта і ще щось. Та, тобто тут допомагає попереджати їх про це і в певних таких реперних точках підсвічувати, де вони зараз, з точки зору процесу. Так от, стосовно конкретних кейсів. Перший згадав кейс, коли те, що ти кажеш про стейкхолдерів: наче я працював дуже тісно, інтимно, в інтимному такому коучинговому процесі з власником, але недооцінив сірого кардинала, з яким я взагалі не працював, який взагалі був поза периметром топ-команди. І це зіграло своє. Тобто, коли є сірий кардинал, який має колосальний вплив на першу особу, а ти з ним не працюєш і він бачить результати впливу твоєї роботи, а це конкуренція, то зрозуміло, що двом тут не місце, консильєрі. Другий приклад – це
50:55 неясність рольова, коли наче я працюю як коуч там півроку, можливо навіть довше. Далі клієнт… в нього починається глибока криза, його починає хитати, він починає хотіти щось трохи інше. І оце трохи інше десь неясно, нечітко було законтрактовано. Там така хитка була історія, хиткий місяць. І в ході того місяця я продовжував працювати з того ж коучингового формату, а потім, коли клієнт в кінці давав зворотний зв'язок, він дав зрозуміти, що він хотів, щоб я пофіксив, а-ля як консультант, цю ситуацію, компанію. Whatever. От. І такий момент на момент останньої нашої зустрічі (на той момент, ми після того продовжили спілкування), але оця така зустріч розставання, там прозвучало щось в стилі, ну, коли я апелював до контракту, що: «Ось же ж ми ж домовлялись, те, що домовлено, виконано, а тут якби одна нова фінтіклюшка, ми по ній не порозумілись». Клієнт каже: «Розумієш, я ж з консультантами багато працював. Я відчуваю, що ти зараз мене переконаєш в тому, що ти правий по букві. Ну, відчуваю я себе погано. І ти не можеш з тим не рахуватись, розумієш?» Тобто ми беремо паузу,
52:14 повертаємося, проводимо ще розмову, щоб зрозуміти, а де саме почалось оце going wrong way. Так от, і для себе вже робити висновки, чого можна уникнути. І ще важливий аспект додам. Не можу сказати, що прям завершувались проєкти, но їх траєкторія починала хитатись на певний період, коли я випускав з фокусу людину, яка привела мене в організацію. Вона може бути не першою, не другою, не третьою особою, може бути там високим middle-менеджером, насправді. Так. І коли вже проєкт несеться, я працюю зазвичай якби з бордом. Люди є люди, вони ображаються, вони рахують, скільки грошей тобі платить компанія. Вони вважають, може, навіть справедливо вважають, да, що ти їм щось винен. Неформально, ну, не питання якогось відкату, да, то ж в такій індустрії, надіюсь, в нас нема відкатів. От. А питання якоїсь дійсно людської уваги, там коробки цукерок, умовно кажучи, знаєш. Тому я пам'ятаю, як Андрій каже, багато психотерапії чи супервізії було проведено на то, що я обурююсь до свого супервізора, кажу: «Я ж все зробив, навіть більше, ніж по
53:33 контракту». А він каже: «Знаєш, в мене таке відчуття, що ти просто недолюбив цю людину, не додав їй уваги». Такий: [нерозбірливо]. Чому про це не кажуть на консалтингових школах? Та довелось робити свою консалтингову школу – чекайте в наступному році, – де цим психологічним аспектам буде велика увага приділятись, тому що, ну, об'єктивно я це все на своїх вивозив помилках, типу, хоча можна було, напевно, по-інакшому, а може, й ні.
Андрій Сусленко: Ось це точка, в якій у нас не виходило. І ось чому ми втрьох поділились. Виходить так, що в стратегічному консалтингу, де питання про стратегії, от те, що Андрій пояснює, та там і планка бралась така, яку ви могли вкусити, і тип роботи відрізняється від оцього коучингу, організаційного, терапевтичного організаційного консалтингу. Тому важливо, що це різні контексти, різні відповіді. Через це в завершення хочеться якийсь такий, звичайно, м'ясистий [нерозбірливо] раунд в якомусь контексті, але хочеться, щоби максимально чесно і відверто. От я з Андрієм, поки ми були напередодні того, як Юра приєднався, трошки спілкувалися, і Андрій каже: «Ні, ну, в цьому мені якби… шукаю баланс, подобається зараз так, як от функціонує практика. Я там не хочу
54:51 перепрацьовувати, хочу працювати стільки, скільки [нерозбірливо]». Тобто звучить так, що з хайтікетами можна не перепрацьовувати, не перестворювати extra value, тобто вишеньки на торті можуть з'являтися, але при цьому можна в спокійному режимі, даючи собі простір для чогось. А там для тебе, Андрію, якщо я чую, новизна і інновація, вони ж створюються там, де є простір, часто, [нерозбірливо] звичайно. Тобто треба, щоб цей простір в тебе був задизайнений. Тобто ці хайтікети можливі в тому числі тому, що в тебе є простір на навчання, а ми знаємо, що ти багато навчаєшся регулярно. Це міжнародне навчання. Значить, це треба дизайнити. Плюс енергія. Всі ми працюємо енергією, собою. Та, тобто треба створювати для цього місце. От, напевно, останнє запитання якраз хочеться про те, а який у вас баланс в цьому сенсі в роботі з хайтікетами? А хочеться перепрацьовувати чи вдається потанцювати і знайти от золоту середину в ці буремні часи? Андрій, давай ми з тебе розпочнемо.
Андрій Миронюк: Дивись, тут радше навпаки, ну, типу, не зовсім так, що з хайтікетами тобі не треба з цими клієнтами давати extra value, а якраз навпаки: з хайтікетами ти їм даєш extra value, і завдяки хайтікетам ти маєш можливість дати їм extra value,
56:11 розумієш? Бо, умовно, коли в тебе бюджет впритик… – [нерозбірливо]. – Ну, і банально, по-перше, хочеш внутрішньо, по-друге, тут чисто раціонально. Це ж є бізнес, да? І коли в тебе бюджет впритик, і тут якась штука вилазить, що: «А треба додаткові дослідження», ну, типу, [нерозбірливо], чи я готовий йти в мінус, да? А так в тебе є запас. Ти розумієш, що, бляха… ти кажеш: «Дивіться, ми от якби не домовлялись, і ми вже там вас не турбували про допкост, але от залучили суперпотужну людину. Тут, короче, така тема, бо нам треба [нерозбірливо] розібратись, раз вже робити стратегію». От [нерозбірливо]. От така історія, да? І це про це: extra value – в тебе є можливість, є ресурс дати extra value. І цей ресурс, як і грошовий, з [нерозбірливо], ну, те, що тобі платить клієнт, так? Але далі ти маєш слідкувати сам, щоб в тебе був енергетичний ресурс давати extra value. А для цього ти не можеш набирати дохреніща собі проєктів і прям, ну, йти в хлам, розумієш? Бо, типу, тут же теж те, що Юра каже, да, це не завжди питання про гроші, історія про долюбити і доподумати більше. Глибше. От. І отут дуже важлива річ, розумієш? Все, що є, скажемо, хайтікет, преміальне, воно розмірене. Це видно по тому, як ти заходиш в поличку преміального магазина. Там не будуть всі туфлі отак стоять. Там буде, бляха, велика полка на півстіни і одна пара туфель, одна сумка на
57:29 [нерозбірливо], да? А, не знаю, [нерозбірливо], Birkin, все, що завгодно. І воно не просто так, бо в тебе має бути простір, бо ти дуже класно, Андрій, сказав, що, ну, стратегії, які ми робимо, це ж про пошук чогось нового, що хакне ринок і до цього не робилось. Для цього треба час і енергія, щоб воно визріло. І от, знаєш, типу, якщо, умовно, P&L, фінансову частину… то ти сам, внутрішній консультант, стратег, підприємець, неважливо хто, який бере з клієнта екстраціну, то ти слідкуєш за своїм енергетичним рівнем. Чи ти ходиш в спортзал, щоб ти був трошки [нерозбірливо] свіжий? Як ти виглядаєш? Чи є в тебе час відіспатись? Чи є в тебе час, якщо по ходу проєкту ти такий: «Бляха, треба, коротше… то така тема намічається, а ну-ка я заглиблюсь, і мені треба три дні читати щось. Або зв'язатися з кимось, попросити в когось консультацію з США». В мене були кейси, коли там я зв'язувався з маркдиром топової світової американської компанії, попадав в її часовий пояс, щоб запитати одну штуку, бо отак от треба було, розумієш? І от оцей простір – це твоя внутрішня відповідальність. Не P&L, не клієнта. Типа: «Ви нам не доплатили, я тому втомлений». [сміх] Тому я радше так сказав би, що…
Юрій Козій: Да, типу, знаєш, [нерозбірливо], вони вимагають extra value, і вимагає від тебе певного ресурсу для цього, як і фінансового, так і внутрішнього. Якщо ти будеш себе впахувать в хлам, ну, тоді не
58:48 піде. Супер, знаєш, клієнти, тебе, часто вони приймають рішення про купівлю, коли вони бачать, як ти виступаєш на конференції, розказуєш якийсь кейс, жартами сиплеш, вони такі: «Вау, мені отакий чувак з такою енергією потрібен». Та, тому, знаєш, продавати години, це така, чисто годинами міряти і години продавати по якомусь рейту, – така тупікова історія, тому що мої найкращі проєкти – там, де я, напевно, порівняно однаково працюю і думаю. От, як Андрій каже, треба сісти, подумати, почитати, тобто не обов'язково працювати, знаєш, на client-facing розмовах, коучити когось, з кимось стратегувати. Тобто це завжди буде, а от походити, подумати, поспостерігати за тим, як вони працюють в офісі, які культурні патерни, антипатерни ефективності, от, зафіксувати, обсудити з колегами, дати команді в презентажку, що, як компанії, де дійсно треба робити презентажки. Ми дуже довго це ігнорували. Це, до речі, ще один [нерозбірливо] про хайтікети. Людям подобається, коли красиві візуали, типу. Та хтось з топ-менеджерів великої компанії сказав нашому замовнику всередині тої компанії, каже: «А що це в Козія з командою такі якісь несуразні
1:00:07 дизайни? Давайте будемо їм більше платити, хай нам малюють, типа, красиві дизайни». [сміх] От. Ну, сміх сміхом. Типу, ціни ми не підняли, але дизайнера найняли. Та, тому що люди, великі корпорати, вони звикли до того, що все вилизано, і коли приносиш там їм дошку Miro, знаєш, в них, типу, очі піднімаються: що за діти прийшли? Або там мальований фліпчарт, типу, таке буває. Та, на першому знайомстві, да? А далі вже, коли вони розуміють, що дошки Miro дійсно їм більш корисні, типа, ніж ті всі презентації, то міняється майндсет.
Андрій Сусленко: Ну, хорошо, джентльмени, а чим завершуємо? Яким посланням в ринок ми хочемо завершити випуск про хайтікети, як заробляти від $30 000 з одного клієнта на місяць, з огляду на те, що ми проговорили: хто ці клієнти, які можуть заплатити, які індустрії, за що, яку цінність ми створюємо. Ми не обговорили, які типи контрактів можуть бути, але це досить тривіальна річ в цьому сенсі. Якою енергією, якістю має володіти консультант, чи цей порадник, чи коуч, чи ментор, – та, ми це обговорили. Окей, подивились, а як, коли не працює, якщо ми нафейлили за якихось обставин, і чому закінчуються такі high ticket контракти, [нерозбірливо] in a way. Ми також нагадали ще раз оцю прекрасну
1:01:26 фразу: «Ви не доплатили, я втомлений». Це не працює. Це моя і твоя, наша відповідальність – бути достатнім або навіть більше ніж достатнім для того, аби обслуговувати цей тікет цього клієнта. І от в кінці я хочу попросити вас по одному меседжу в нашу індустрію. Нас найчастіше дивляться якраз [нерозбірливо] консультанти, які йдуть сюди, в цю роботу з хайтікетами в тому числі, але також чуть-чуть дивляться ці великі high ticket клієнти. Андрій, твій меседж?
Андрій Миронюк: Дивись, ну, меседж простий: любити, що робиш, робити, що любиш. Тоді станеш в чомусь дійсно найкращим. Ну, і ти тоді зможеш дійсно чарджити хорошу ціну. Далі там є вже тактика, що це за клієнти, де вони про тебе дізнаються, чому виберуть тебе, а не конкурента. Ну, і, власне, яким має бути продукт, щоб вони були готові за цей продукт заплатити. От я би отак розклав.
**[1:02:17]**
Андрій Сусленко: Ікігай Миронюка. Клас. Юрій Козій…
Юрій Козій: Ти коли сказав фразу, яким має бути консультант, знаєш, мені прийшла на [нерозбірливо] фраза: «Та будьте собою». Але відповісти я хочу парадоксом: і будьте собою, і не будьте собою. Зараз поясню. Будьте собою в плані, тому що щирість, там, опирання на дійсно свої реальні кейси, воно краще, ніж щось придумувати,
1:02:43 вигадувати, фейкати. Та. А не будьте собою – це в тому плані, що я не знаю, як в Андрієвих проєктах і в твоїх, но в моїх проєктах часто десь посередині проєкту є якийсь поворотний момент або декілька моментів, коли мені треба не бути собою, а навпаки зробити якийсь, знаєш, крок за межі. Наприклад, там з недавнього все починає звалюватись в хаос. Ну, що для трансформаційних проєктів очікувано. Та. І я бачу, як старається перша особа і наближені, типу, запитувати фідбек на свою роботу, чого вони там раніше не робили, наприклад. Так. І я в той момент, коли вони це роблять, я відчуваю, що я загубився. Я, ну, якось я втратив, типу, канву і розумію, що… що краще можу я зробити, ніж спитати фідбек на себе, таким чином подавши приклад їм робити. Я знаю, що мені [нерозбірливо] ті люди, вміють вже підсвідомо, вони точно щось бачать. І краще хай вони скажуть це напряму, ніж потім. От тому дуже часто доводиться в проєктах дихати і адаптуватися під ті обставини, які
1:04:00 виникли. Але мені хочеться сказати, що треба нічого не боятися. Нічого не бійтеся в цьому, коли приходите до думки всередині себе: «Я готовий чи я готова?» Ніхто не дізнається, що ви готові чи готові, якщо хоч раз не назвати цей прайс, не спробувати. Оце… [сміх] – Слухай, сорі, ти кажеш: «Нічого не бійся». Ну, боятись – це нормально. – І назвати якусь нову для себе, ну, для себе ціну ти будеш боятися. Це нормально. – Та. – Та просто, щоб страх тебе не спиняв. Ну… – Вот [нерозбірливо] надо делать. Згадав пораду супервізора. «Боїшся там назвати якусь нову ціну, – каже. – Боїшся назвати ціну – назви в два рази більшу». Ну, така іронія: закрий лептоп і тікай. [сміх] – Типу того. Та, ну, тобто воно піднімає просто ще планку, типу, і комусь помагає… – Знижує страх.
Андрій Сусленко: Добре. Ви дивилися випуск «Коучеварки» про роботу з високими клієнтами, з high ticket клієнтами, як заробляти від $30 000 з одного клієнта на місяць. Частину запитань нам вдалося розкрити, частину ні. Поставте, будь ласка, лайки, дизлайки і напишіть запитання: яка з тем або які зі шматків тем вас вразили найбільше і чого не вистачило, на які
1:05:19 теми, про високі чеки, нам варто продовжити говорити і з якими гостями. Андрій Миронюк, дякую тобі за те, що ти був в нас в гостях в «Коучеварці». Юрій Козій, Андрій Сусленко разом з вами. Підписуйтесь, побачимось дуже скоро. Па-па.