Розшифровка вичитана редакцією; можливі дрібні неточності.
00:00 – Це можна сказати на початку: підпишіться на наш канал. – Ти тут подивитися чи потусувати? – Мені здається, що ми пропускаємо дуже важливу річ. – Мне все должны. – Не зустрів своє плем'я просто. – О, no dataset. – Знову вмикається внутрішній критик. – Завтрашній день залежить тільки від… – Там багато з чим хочеться посперечатися, чи і підтримати, і дослідити. – Це просто супер, що ти це знаєш. – Іноді там [нерозбірливо] ржу. – Це особистість, яка тупо живе не своє життя. – Танцювати, пити, давай так. – Стань герцогом. – Ну, [нерозбірливо] там в голові на сесіях так собі шуткую. – Так хочу бути незручним. – Все ж таки обмеження є, принаймні по часу. – Не забудь аскезу [музика] взяти.
Андрій Сусленко: Всім привіт! Ви дивитесь «Коучеварку». Сьогодні у нас тріо: Віктор Дубровін, Ігор Солодов і Андрій Сусленко. Юрій Козій у відпустці. Тема така, ви просили, і ми
00:55 просили: тема автентичності, да, тема автентичності, тема самості, тема з'єднання з тим, з тим, ким ви є. Як знати, що ви той, хто ви є, і звідки ви це знаєте? Чому ви так думаєте, що ви є тим або тією? І як, знаючи це, маючи це розуміння, мати те, що Вітя, Ігор називають екзистенційним імунітетом, і не згорать, і не здихать від життя. От це тема нашої розмови сьогодні. Зараз ми відкалібруємося з хлопцями щодо того, а що було би класним ауткамом і для вас, і для нас. Для мене, Вітя, і [нерозбірливо] дефініції треба проговорити, тому що тут у кожного галюцинація. От ми, от ми про це. І теж мені важливо, щоби були наші історії. Тобто все це через теорію можемо, але, ну, я не хотів би, я хотів би з вами краще познайомитись. [нерозбірливо] мені дала одна людина, Аня Познякова, наша добре знайома
01:51 і фанатка, глядачка, коментар такий, що все добре, коли ви гостей запрошуєте, але коли є ви, [нерозбірливо], таке є, ви відкриваєтеся, і це така прям хороша робота – спостерігати і розуміти себе, якщо глядачі на нас дивляться. От, тому так і підемо, так і підемо. По-перше, радий вас бачити, ми ж давно не бачились також. – Так, це взагалі кайф. – І я прямо начну тоді з простого: від одного до 10, як ти? Де один – я повне ***, мені херово, воще жить не хочу, і 10 – я в максимально, просто елітно себе почуваю. Розпочнемо з Ігоря, бо він найближчий до мікрофона.
Ігор Солодов: Я сімка. Я сімка, я не шістка, і то добре вже. Добре, да. І, до речі, в житті іноді треба побувати шісткою, щоб зрозуміти, як те життя. – Угу, угу. Так. Вітюш, ти як?
Віктор Дубровін: Ну, я так десь в 8,5
02:52 в мене. Я, по-перше, добре відпочив: я зробив досвід з минулого року і дав собі на Новий рік відпочити чотири тижні, прям майже нічого не роблячи. А по-друге, в мене два тижні тому був другий психоделічний тріп, і я там перезавантажився, поспілкувався з всесвітом і краще зрозумів себе. Тому я зараз дуже in line з собою автентичним, і тема зайшла як ніколи. Я постійно забуваю, що треба не просто відповідати на питання, а відповідати на питання розширено. Але це якраз це я відповідь… питання, відповідь. Питання: як ти, Андрій?
Андрій Сусленко: І в мене до позавчора, як каже моя дружина, все було ідеальне життя, була прям 8–8,5. А потім помер тато моєї дружини, і зараз ми цим всім займаємося. І тому, звісно, вплив на цю тему, тим паче екзистенційності, і на мене
03:48 суттєвий. Тому я би зараз… я би на… Дякую. Я би зараз сказав, що, зрозумієте, якщо я скажу шість, це теж буде неправда, тому що це ж, ну, якби паралельні життя в цьому сенсі. Тобто це смерть як частина життя. Тому я би сказав теж сім. Я би сказав теж сім.
Ігор Солодов: Як твоя сімка… Мені мама перед подкастом якраз написала, що і подруга одна з найкращих поховала сьогодні матусю свою. От, і смерті, що щодня відбуваються, і ти наче [нерозбірливо] на похоронах останні три роки, якщо не більше. І це ламає, чи це може давати сили? Історія одна є про мого вчителя Френка Роберта Пюселіка. Він був у морській піхоті, в джунглях у В'єтнамі, і він був медиком. Тобто його завдання було
04:49 всіх врятувати. Не через його дії, але вижив лише він, хоча зазвичай медиків вбивають в першу чергу, як офіцерів. І те, що він почав робити, – він почав стратегію руйнації себе: наркотики, майже довів до самогубства. І його декілька факторів врятували, але один з них – те, що він був самотнім батьком, в розлученні, і в нього був маленький трирічний Ерік. І вже от стільки залишалося для того, щоб він вистрілив собі в голову. Але після того він вирішив, що він буде жити за кожного бійця, якого він втратив, він буде в більше разів щасливим, радісним і дарувати це життя людям. І він, ну, насправді зробив дуже багато за це. І я приблизно [нерозбірливо] зараз в процесі, якраз вже після прийняття, [нерозбірливо]. Я не знаю, як це називається, я не знаю всі ці фрейми, теорії, але, напевно, це можна сказати, що я пере… я не знаю, перекодовую програму саморуйнації. Хто там дивився раніше якісь там «Коучеварки», мені здається, я про це говорив. І те, що я зараз обрав стратегію… ну, я не люблю це слово, але давайте так скажемо, я обрав
06:13 своє щастя. Я обрав те, яким я хочу бути. Може, нарешті. І це дуже складно [нерозбірливо], тому що я до кінця не можу відповісти, а що таке моє щастя зараз. Але я точно знаю, чого я не хочу, як я хочу певні речі, збираю пазлики. Тому це вже не два-три-чотири-п'ять, але я ще не вийшов до кінця [нерозбірливо], воно зростає.
Андрій Сусленко: Я дякую тобі за історію про Пюселіка і за розпаковку твоєї сімки. І скажу, і скажу, що смерть не приходила… Ну, тому ж про екзистенційну тему, так, про екзистенційний імунітет. Тобто я так робив, так створював бар'єри, що якби ця смерть, яка кожен день три роки відбувалася, і я уникав її, не стикався, мало стикався, і вона обходила мене стороною, майже, як знаєш, так, широку родину. А це
07:10 чи не в перший раз взагалі, коли я так сильно стикнувся впритул. І про що я подумав, і думаю, і буду, напевно, ще багато думати про це: як можна, як можна, як можна говорити про любов, не втрачаючи? От чомусь про це подумав.
Ігор Солодов: Так, я згадав, чого саме я чекаю, коли ти закінчиш, тому що я згадав: є шахтарська пісня така, що хто не був в шахті, той не розуміє красу сонця. І ми не розуміємо увесь смак життя, якщо ми не бачимо, що це тимчасово нам дано для того, щоб ми могли створити щось, що буде тривати вічно. Спробувати принаймні.
Андрій Сусленко: Такий старт нашої розмови. Дякую, що ви в ньому знаходитесь такі, як є. Можете його підтримати так, як можете.
Віктор Дубровін: Я, знаєш, що захотів підтримати? Я там з Ігорем погоджуюся, про… ну, дуже підтримую тезу, що,
08:05 знаєш, щоб тобі щось пізнати, треба в контрасті на це оцінити, особливо коли в тебе цього нема. І це і про здоров'я, і про реалізацію, і про наповненість життя, і про відчуття в ресурсі і не в ресурсі, і в здоров'ї і не в здоров'ї. І за цим важливо спостерігати, який ти, да. Бо тобі, коли погано, тобі хочеться дуже в добре, коли ти в доброму, ти можеш це не помічати і трошки знецінювати. І оці контрасти, вони тебе кидають, по суті, щоб здуплився трошки: коли на дні, в тебе один шлях – вгору. І саме ці ситуації тебе змінюють і змушують щось передивитися. Бо щодо, ну, от теми смерті, от в мене, як в Андрюхи, вона, ну, досить мене так обходила багато в чому. Але в мене особисто дуже дивні відносини з цією екзистенційною данністю. Свобода, самотність – це одна історія, а смерть – така тема. Ну, по-перше,
09:00 про неї так не дуже говорять. В мене дивне… в мене, знаєте, як забрало опускається, і в мене емоційний шар, він наче відрубається, ну, тобто я майже не відчуваю емоцій. Я не вмію це переживати, і я себе дуже дивно в цьому почуваю, бо це, ну, наче нездорово, да, типу, я такий чистий мозок, який починає раціоналізувати. То я там з терапевтом зі своїм копався, що це окрема тема попрацювання. Але віднайшов там момент зі свого дитинства, коли в мене бабушка померла. Мені було чотири роки, і, значить, я дивлюся з балкону, мені нічого не казали батьки. Це мамина… мамина там мама була. Ось. І для мене це була бабушка, потім бабушки нема. І я просто за цим спостерігав. Тобто це було як якісь
09:56 події, які тобі взагалі ніхто нічого про них не сказав, ніяк не пояснив, і в мене як чорний такий ящик, який нічим не заповнений. І в мене нема наче файлів, як це переживати. Ось. А так як мама там не показувала емоції, кудись [нерозбірливо], то і в мене таких файлів нема. Я зараз це до моєї теми дослідження себе: в переживанні складних емоцій велика тема, бо я це не дуже вмію, або вмію дуже коряво. Ось. Але саме у вибудуванні ти перепізнаєш себе і оце досягаєш кращого розуміння, що те важливо і що тобі цінно.
Андрій Сусленко: Якщо ти завтра помреш, Вітя, Ігор, і я, то ти зараз, типу, самість твоя і наскільки твоє життя – твоє життя теж від одного до 10? Це така сама відповідь, як на початку: 8,5? – В мене дев'ять. – Раз ми зайшли в цю тему, можливо, не місточок там на майбутнє, але мені здається, що про Франкла і
10:57 «Людину в пошуках сенсу» треба згадати обов'язково. Тому що концтабори смерті, і що якраз про той екзистенційний імунітет, про який… це не моє поняття, це в наш діалог ввів Віктор. Мені здається, що якраз він з'являється тоді, для того щоб просто вижити через весь цей, ну, жах, який відбувається. Те, що я зрозумів з книги, і те, як у мене зараз в якомусь сенсі також відбувається, це те, що просто для того, щоб знеболити себе, людина має знайти відповідь на питання: для чого жити далі, після того, коли все це закінчиться? Щоби що? Наприклад, зараз, якщо ми говоримо про мою смерть, я починаю зараз робити продукти, які можуть бути без мене, тобто щоб вони були автоматизовані, щоб наче це цифровий такий слід, чи цифровий, я не знаю,
11:54 як це назвати, клон, який міг би продовжувати допомагати людям, ну, за мене. – Тобто ти з цим пов'язуєш дев'ятку? Цікаво. Я зрозумів. – Ні, я пов'язую дев'ятку з тим, що як би мені погано не було, як би, ну, паршиво не було, яке б не було випробування… Що можна зробити випробуванням? Стосунками, релокацією можна зробити випробування, грошима чи відсутністю того рівня, до якого ти звик, інші речі. Але я продовжую займатися тим, чим я [музика] займаюсь. Стан – 7 з 10, як ти сказав на початку, зараз, але напрям – 9 з 10. – Тепер воно стає зрозуміліше завдяки тому, як ти пояснив, я тобі дякую. Вітя, а в тебе як? Якщо стан 8,5, то коли Віті завтра не стане, то скільки там?
Віктор Дубровін: Мені здається, десь шість. В мене просто повзунок між «бути собою» і «адаптуватися в зовнішньому середовищі», він завжди був в бік «адаптуватися в зовнішньому середовищі», і я зараз це навчаюсь робити. Але тут, ну, знаєш, там, типу, в мене не було досвіду буття собою на 100% в якусь довгу перспективу, да. Тобто є сфери, де я більш органічний, є собою, а є там, де
13:20 менше, да. Ну, бо, наприклад, професійна діяльність і твоя така професійна проявленість, вона тебе якраз скочує в те, щоб не бути собою, щоб адаптуватися, пристосовуватись і тримати цю якусь маску, да. І оце воно тебе змушує. Тут питання, як тебе зрощували, в якому середовищі ти ріс і потім в якому середовищі ти є, да. І в цілому воно не дуже сприятливе на те, щоб ти був якимсь унікальним. Ну, і, власне, там оця ціна, яку ти платиш за те, що не є собою, – про оці там виснаження, депресії, всі ці історії, особливо в корпоративному контексті. Але, повертаючись до мого аспекту, то зараз це не висока штука. Але я туди дуже дивлюся, намагаюся розвивати навички проявлення себе в різних ідентичностях, в різних аспектах. Де… повертаюсь до свого досвіду,
14:16 бо він такий свіженький, психоделічного, в сенсі: перші дві години було таке наче вивільнення, да. Тобто в мене був запит так вивільнитись, витрусити себе трошки, прочистити труби, бо вони наче забилися, і прийти більш в ресурсний, повноцінний стан, в такому контакті з собою, да. Тобто не те що щось додати, а наче щось почистити, да. І в мене, ну, в результаті було відчуття, що, як знаєте, такі є мішки з-під картоплі, на яких такі шматки грязі засохли. От я от себе так відчував: такий важкий, воно таке не дуже приємне. І такий дивишся, типа, а його наче відмочили цією штукою, як ковдри вибивають. І оце в мене таке відчуття, такої легкості, чистенький. Я, коли розбирав це, а що, чим забилося, і в мене там було, що забилося це не моїм. От щось забагато в мене в моєму житті нагромоджено не мого.
15:17 Чому я кажу «так», але насправді не хотів сказати? Не був готовий сказати «ні», і це взяв таке, типа, прохавав. Знаєш, подивився: коли кажемо «ні», ми цю маленьку смерть переживаємо, хоч і не знаємо про це. А друга частина, що там було, – це не зроблені свої «так». Ну, те, що я хотів би зробити, чому я хотів би сказати «так». Воно в мене накопичилося, а я це не роблю, і воно теж наче забиває. І воно в мене так розклалося, я думаю: бляха, ну, реально, типу, є багато речей, за які я тримаюся, боюся відпустити, своїх боюся привнести. Почнемо там з глобального: є, наприклад, клієнти і проєкти, які я роблю, але я по-чесноку думаю: ну, блін, ну, якби була точка нуль і вільний вибір, я, може, і не погодився з цими працювати, але я йду в цю історію. Може бути якісь відносини з людьми, в які ти,
16:13 ну, з тих чи інших причин, в них йдеш, але тобі в них не ок, і ти починаєш трошки давити тюбик, давити себе. Це навіть там одежа, яка в мене в шафі висить: є речі, які висять, я за них тримаюся, або є речі, які подарували, але вони не твої, і ти їх нагромаджуєш. Навіть вкладки ці грьобані в комп'ютері. Ну, це ж про нагромадження: в тебе простору і легкості нема. А щоб відчувати життя, щоб в тебе… ну, для мене це питання життєвої енергії, живої, яка тебе наповнює. І те, що я казав про оце, щось забилося, моє джерело життєвої енергії, бо я багато чого нагромадив, багато чого, за що тримаюся, і не даю своєму проявлятися. Усвідомивши це, в мене воно актуалізувало фокус, що, типа, чувак, в тебе ось є… Знаєш, таке: так ножиком розрізали твоє життя. Чому там твоє питання дуже резонувало мені, Андрюха: що розрізали життя. Сьогодні і зараз в тебе є те, що ти з тобою несеш, з різних причин: зі звички, з того, що треба, там обов'язки, та-та-та. Але завтрашній день залежить тільки від тебе, чим ти його наповниш.
17:32 – Просто, Вікторе, буває так, що ти несеш те, що ти вважав своїм, але воно вже не твоє, тому що ти змінився за останній місяць чи тиждень. – 100%, да. Ну, ми з вами в тій стадії життя, навіть коли це порядочок в житті наводимо: що наше, що не наше, йде. Це усвідомлення, це окремий фокус уваги, да. Але тут для мене оця показова штука була, що я багато речей тягну наче на автоматі, за звичкою. Але, чувак, давай розріжемо життя: в тебе завтра новий день, що ти в нього візьмеш з минулого? Це залежить від тебе. І що ти береш, залежить від тебе. [нерозбірливо] нового дня [нерозбірливо] запитання в цьому.
Андрій Сусленко: Але [нерозбірливо] мені хочеться піти в те, що Віктор там розказує. Там багато з чим хочеться посперечатися, чи і підтримати, і дослідити. Мені Андрія не вистачає зараз. Якщо я хочу сказати на коментарі на Вітю: по-перше, дякую, що ти поділився, що я теж собі шістку поставлю, про… ну, ні, поставлю, напевно, сімку все-таки. Кількість моїх зовнішньореферентних елементів і тримання за ілюзію образу, образів, уяви, співзалежності чи взалежності від думки інших, від того простору, в якому я хотів колись проявлятися, і
18:51 нерозуміння нового простору, в якому я хочу якось проявлятися, непроявленість, страх повернутися в проявленість без зрозумілої стратегії, бачення, хоча це мій natural habitat, – роблять моє життя місцями miserable. Я так добре мімікрую, і все життя мімікрував, і так, що я прямо уже маю natural… the other natural life. Але це не означає, що воно не моє, воно теж моє, і воно стало мені [нерозбірливо] природним. Але просто проявленість не проявлена. Відповідно, ця шістка, 6,5. Ми говоримо з Наташею регулярно, достатньо регулярно, останні роки особливо, ближче до, як це, як у Холліса в книжці його, да, про перехід. Всі зараз читають цю книжку, [нерозбірливо] читаю цю книжку і запрошую всіх разом прочитати цю книжку, [нерозбірливо], і ми вже всі теж це читаємо. Коли з Наташею говорю про яке життя ми прожили, вона, я окремо, і ми
19:48 разом: чи ці прості буденні дні, які не завжди наповнені амбіціями, перемогами, та навіть боями, – чи це ті дні, заради яких вартувало приймати рішення так жити, як ми живемо? І тоді виникає ця дихотомія, традиційна, мені здається, для тих з нас, і для вас всіх, для глядачів, для вас обох і для мене, типу тих людей, які можуть з іншими людьми як хелпер працювати і вибудовувати разом зі своїми клієнтами цей шлях до їхньої візії, в якому, значить: живи своє найкраще життя, будь найкращою версією себе. А дихотомія в тому, що так можна, але ж можна усвідомлювати і знати, що може бути інша версія себе, але мій усвідомлений вибір кожен раз і кожен день – я цей вибір роблю прожити цей день якось. А в дні мільярд виборів ще всередині, ті вибори, які є якимись легкими, десь оптимальними, десь комфортними, – що це теж нормальний вибір.
20:44 Він, може, не веде тебе до тієї ідеальної версії, яку ти хочеш, але він тебе веде в ту сторону, в яку ти хочеш іти, просто значно повільніше. І я тут переймаюся, щоби не створити невротичне переживання цього шляху, типу: завжди ж можна було дійти швидше, і завжди ж можна було дійти… А якщо я кожен день обираю якось повільніше, простіше, що я від цього – мудак, поганий Андрій, не… як це… нещаслива людина, нереалізована, неповноцінна людина? Чому так можна думати? Тому що зовнішнє середовище, ми втрьох, інші коучі, консультанти з усіх сторін нам розповідають: не робиш крок назустріч собі – тобі кранти. Ще ти не своє життя живеш, як ти можеш так жити? Розумієте, да, про яку дихотомію я зараз кажу? Особливо так як ми практично і теоретично добре з цим знайомі, бачимо і на нас, і на наших клієнтах, як ми робимо, і як я роблю це кожен день. Це вибір в
21:39 сторону self чи в сторону «так, як є». Це, Ігор, відповідь на запитання, де я знаходжуся в рамках роздумів про тему нашої самості і автентичності. В мене була фантастична сесія з однією людиною, ми глибоко говорили про ітерації життя, реінкарнації, попереднє життя. І так цікаво, я можу це вголос сказати, що… і це підтверджується просто внутрішнім станом, знаєш, таким тяглом з середини, [нерозбірливо]: «Мені моя жизнь надо прожить, не висовуйся. А висовуйся – не то что надо». Я цього і хочу, і написана, і все інше. Ми це в метафору, знаєш, яку переробили, типу: в минулому житті ви були герцогом Габсбургской империи, десь там, и вам было всё дано, и легко, и не надо было сильно трудиться и стараться. А зараз, коли треба трудитися і старатися, то в мене прям, ну, я можу, але прям, ну, можна про… Ну, і відповідно все, що навколо цього: про традицію, старання, те, що може
22:39 мене вести до герцогства, так сказать. От, то я: I act like I'm already there, а I'm not there. І це так цікаво, що я прям величезний інсайт зловив, що дійсно я іноді відчуваю, що в мене I'm privileged: «Мне все должны», або багато хто з вас, ви мені щось винні. І це все тяглість, розумієш. Сейчас все научные слушатели, зрители сейчас как бы развернутся, уйдут – it's fine. Ну, ви мене чуєте. І мені така підказка, типу: «Давай так: стань герцогом. Ну, только [нерозбірливо]». Оце хороша задача на життя. Я маю надію, що я зрозуміло висловився. Да, бо я не думаю, що до кінця.
Ігор Солодов: Але те, що я почув від тебе, я хочу зараз сказати. Те, що тобі не подобається, про мій імпакт – просто це те саме слово, яке ти використовуєш для проявлення. І я цілком розумію, тому що у мене зараз є відчуття, знаєш, що от якраз і ти, те, що ти
23:35 казав про природу, да. Тому що коли було більше можливостей впливати, і потім наче їх прибирають, єдине, що хочеться зробити, – це повернути це. І мені здається, що багато людей хочуть повернути собі важелі впливу, контролю, управління. Я не знаю, можливо, це інші якимись словами, але врешті-решт це означає наступне: можливо, не повернути своє старе життя, та, але повернути, створити нове життя, як я хочу зараз, да. Так, як Холліс і каже: створюю на кожному етапі.
Віктор Дубровін: Я хочу… можна, підтримаю там одну штуку Андрія. В мене, Андрюха, це звелося до питання: ти тут подивитися чи потусувати? Тобто подивитися, ти брати участь хочеш чи спостерігати, да? І я оце зараз дивлюся на всі ці речі: от я що, мені хочеться в цьому випадку? Бо, звичайно, що якщо я йду в театр, я хочу подивитися. Але в ситуаціях життя я тут, ну, типу, що мені по-чесноку хочеться? Подивитися, знаєш, там, робко озираючись по сторонах, типу: «А що тут? Як тут?» Але є цей порив: та, бляха, я сюди прийшов проявитися, потусувати. І оце
24:54 умовно частіше моя природа, якої, якій не вистачає просто, да, над якою я там працюю. А друга штука, мені… там ти про герцога цього казав. Мені здається, це дуже про королівську енергію, про те, що в мене всього достатньо, в світі всього достатньо. Я готовий ділитися і давати, бо всесвіт безкінечний, і в мене всього достатньо: і вдячності, і поваги, і доброти для всіх, да. Тобто ти не from scarcity mindset, ти abundance mindset, да. І оце прям про достатність, та, таку в житті, яка в тебе всередині. І це оці дійсно маленькі штучки: коли «а я зараз в якому стані?» Типу, [нерозбірливо] якась слабка, чи, типу, оцей король, який заходить на коні і щедро відсипає все, що завгодно.
Ігор Солодов: Мені здається, що ми пропускаємо дуже
25:51 важливу річ. Все ж таки обмеження є, принаймні по часу. І що цікаво, що ми не хочемо проявлятися скрізь і завжди. Є певні моменти, які тригерять, а які не тригерять. Ну, от взагалі там пофіг, я там навіть спостерігати… я не хочу, я там просто не хочу там бути, тому що це не цікаво. І якраз той момент, коли ми відчуваємо, що отут чогось недостатньо, моєї проявленості, чи якогось рівня сервісу в компанії, чи рівня професіоналізму в команді, чи чогось, і я там хочу це додати через те, що я відчуваю, що цей [нерозбірливо], який я відчуваю, як це має бути, а його немає. Ну, геп між очікуванням і реальністю, чи відчуттям, як це може бути, і реальністю. Мені здається, що це і є ми. Тому що насправді, коли ми народжуємося, я дивлюся, напевно, ДНК різне, напевно, а вже багато чого… ну, люди, ну,
26:47 дітки різні. Але [фрагмент прибрано редакцією] я бачу, що в цілому вони однакові. Ну, багато чого вони роблять однаково, коли їм два-три-чотири роки. Я пам'ятаю, що коли я став інший, наприклад… я розумів, що я інший тоді, наприклад, коли в класі робили дискотеки, тому що, не знаю, там умовно якесь свято, Новий рік. Це клас, напевно, сьомий, шостий, п'ятий. Мені не цікаво з цими людьми танцювати, пити, мені не цікаво з ними спілкуватися. І я взагалі думав, що зі мною щось не так, допоки я не перейшов в економічний ліцей, допоки я не пішов в громадську організацію AIESEC, де з'ясувалось для мене, що це не ти дивний, а ти просто не зустрів своє плем'я, просто ти не зустрів своїх людей до цього. Що ти нормальний, що ти окей, просто у тебе your way, як Сінатра заспівав: I did it my way. – От я робив ці дискотеки в школі у свій спосіб. – І хорошо. Ми з тобою два брата-акробати тут. – І тоді це означає, що просто так простіше, коли є стандарт: це купуй, це носи, це май, так відпочивай,
28:07 тут працюй, потім пенсія. Не треба напружуватися, і ти можеш просто там just follow the flow. Якщо ми говоримо про проявленість, якщо ми говоримо про творчість, це не просто, тому що ти маєш зрозуміти, а що ти хочеш створити, що ти хочеш залишити після себе. Тому що створити все ти не можеш. І якраз буває так, що, мені здається, що проблеми насправді не проблеми, і смерті – це не смерті. Тому що коли нам боляче, мені здається, що це як ножі, які точать мармур і формують ту королівську статую. Вони якраз формують той профіль, і ти починаєш розуміти, що: а тут мені пофіг, а тут мені не байдуже, а тут я взагалі, ну, тут померти готовий, тому що це дуже критично важливо для мене. І, типу, чомусь через різну реакцію, часто вона нелогічна, але вона завжди емоційна, ти розумієш, що це
29:02 вартує, це важливо. І це те, що можна назвати сенсом, чи цінністю, чи тією бруківкою, кирпичиками, які, значить, формують твій фундамент, на якому ти стоїш. І кожного разу, коли є якісь… якесь питання, якась робота… Те, що мене бісить в нашій індустрії: наче є одна відповідь – прочитай цю книжку, піди на цю конференцію, візьми цей фреймворк, і він у тебе спрацює, тому що в когось він спрацював. Bullshit, тому що це спрацювало у цієї людини в той момент. Якщо ти хочеш знайти, що тобі треба створити, який світ, яку команду, який бренд, який продукт, тобі в першу чергу треба повернутися до себе, зрозуміти, що тобі важливо, що тобі пофіг, чого не вистачає в цьому світі, і дати це через свій прояв у свій спосіб. І тоді ти можеш знайти якусь
29:59 відповідь на своє питання: що таке мотивація для мене, який стиль менеджменту має бути, як я буду проводити маркетинг, я буду донатити чи я не буду донатити. І тоді якраз індустрія, яка вимагає класичного підходу, стандартизації, про яку згадував Віктор… Насправді нас вибирають, тому що ми інші, особливо якщо ми говоримо про коучинг, особливо що ми говоримо про коучинг. Що ми… якщо є ти в цьому… От, зараз, якщо це був ти, приємно познайомитись. Оце тобі хочеться сказати. Коли ми говоримо… Ти писав сьогодні, що ми робимо одне і те саме, але твої клієнти не оберуть мене, а мої клієнти не оберуть [нерозбірливо], правильно? Тому що моя самість підходить комусь, а я комусь особистістю.
Віктор Дубровін: Тут важливо розрізняти, що у цього буття собою є дві, ну, два напрямки: це узгодити
30:56 це з собою і узгодити з іншими. Ну, тобто тут є певна все одно там точка перетину, бо ти не можеш бути на 100% собою в соціумі чи в певних умовах і не можеш повністю узгодитись з іншими і бути собою, да. Тобто це певна історія, що вона з двох боків. Я повністю згоден, Ігор, що ти кажеш, що ми працюємо особистістю. Люди йдуть на унікальність, на автентичність. Не на… я… унікальність, але не автентична, вона не трушна. От-та, типу, ти давиш тюбик і робиш там вигляд, що ти крутий, але ти не крутий, і воно зчитується, оце там флюїди, я не знаю як. Але автентичність – це оця унікальність трушна, оригінальна, яка закладена в тебе при народженні, при всесвіті. І там що я хотів сказати: ми
31:51 там зачепили поняття екзистенційного імунітету. То я б дав би тут визначення, що це для мене: це здібність залишатись цілісним і мати енергію на життя в недружньому контексті або в важкому середовищі. Тобто це і мати енергію, і залишатись собою в різних аспектах. Тому що ти постійно платиш ціну за те, щоби бути собою, постійно, і це цей дискомфорт, який у тебе викликає через проблеми. – Ну, тобто я бачу це таким чином: ти в якийсь момент кажеш: «Я зрозумів, хто я». Господь каже: «Окей, давай перевіримо». І він тобі посилає чи випробування, чи спокуси. І ти чи не проходиш випробування, чи ти купуєшся на спокуси, але ти показуєш своїми діями, що насправді ти ще не зрозумів, хто ти, готовий сплачувати кров'ю, потом і слізьми, але залишитися собою, якщо ти точно знаєш, що ти є ти. – Що мені не подобається? Мені не подобається поняття
32:50 «іменник». От тому що «бути собою» – це ж не… це ж не іменник, це дієслово. І це означає, що кожного разу… Іноді я питаю: що мені треба зробити краще? От зараз що мені краще зробити? Чи не «що», а «як мені краще зробити»? Що зараз я хочу Андрюху залучити, його, через питання: слухай, а як ти розумієш і відчуваєш, що ти не є собою? У вас буває так, що в ваших думках, коли ви стоїте з клієнтом, з людиною, з дитиною вашою, в ситуації якійсь [нерозбірливо], у вас в думках пролітає маса ілюзій, фантазій, [нерозбірливо]: от зараз би так-сяк, так-сяк, так-сяк. Це той стан, це, по-якби, уява з'являється. Там може бути від якоїсь повної жесті в цій уяві до якогось повного ванільного середовища. І це ж проноситься в мені. О, зараз прямо я вам говорю – в мене піднімається переживання, що про це не можна говорити. Дуже цікаво. Це проноситься в мені і зникає. Тобто, якщо з mindfulness-практики, знайти… ну, я поспостерігав думку, і вона пішла. Це відповідь на твоє запитання, Вітя. Зараз я формую її, якби: чи буває у вас так? Ігор киває, напевно, буває. Значить, якщо так буває, то що з цього? Є просто думка про минуле, да, і простір: хай воно йде. А що з цього: бляха, я хотів би так зробити, не зробив, не
34:12 сказав, і потім ще раз не зробив, не сказав. – От мені здається, що ти не зрозумієш, поки ти не спробуєш, і ти побачиш: чи там «фу», чи «вау». Тому що це має… мені здається, що це певна якась емоційна реакція, яка віддає тілу тобі, і вона каже: правильно, неправильно, умовно, твоє, не твоє. – Я скажу так тобі, Вітя, значить, що ще, Ігор, ти мені підказав, да: все, що я не спробував, я не знаю. Ну, якби все зрозуміло. А все, що не спробую, я не знаю, предметно і прикметно. От мені би хотілося, умовно кажучи, сидіти на кріслі і розказувати людям, як жити, або ходити по сцені, розказувати людям, як жити, да, цю мою візію ви знаєте. Але коли я подумаю про те, чого це мені вартує, скільки помідорів в мене має полетіти… Бо, ну, а що я буду, якби я буду розказувати, як я відчуваю, думаю, в який там за своїм методом напрацьованим, або той, який ще
35:10 буде напрацьовуватися. Це точно частині не буде подобатися, частині буде занадто ванільно, ще якось, частина буде щасливо хлопать в ладошки і радіти від того, що це так, і це для них є. І коли я уявляю цей крок, в мене піднімається сильний страх, що раз підказує: «Андрюха, давай туда». Але при цьому він сковуючий настільки саме в цьому місці. Ну, якби туди точно треба. І це відповідь дуже предметна на запитання, де я сам не проживаю себе. Так, ну, це точка один. Наприклад, думки, які в мене виникають, які я не реалізовую, вони там з доменів… вони з таких доменів, які я навіть обговорювати з вами не буду, тому що це такі супер-дупер тіньові речі, які я про себе, наприклад, знаю. Думки про щось, про якусь жорстокість або ще щось можуть виникати, я їх усвідомлюю, що вони є, і Юнга я теж про це читав. От, дивись, 6,5 – це ж, це ж про що? От в кінці року, в грудні, в мене був дуже важкий грудень і листопад в плані emotional capacity мого. Мені здавалося, що все, що я роблю, не має сенсу, бо багато з того, що я роблю професійно, не коучингу, консалтингу, а в моїй кар'єрі… Зараз в мене є роль директора з комунікацій корпоративних і залученості, і там, в тій ролі, прям все погано відчувалося, виглядало. І я прям був вже готовий, ну, просто сказати: «Все, до побачення, я не можу і не хочу, бо це вообще не я, не я, не… ну, не моє, система не та». Все, короче, все не те, все не
36:34 то. Я відпочив добре, перезарядився і запитав себе: ну добре, якщо все не то і все не та, то ти можеш вибір зробити в будь-який момент. Наша ж про автентичність – це ж про вибір, ми ж з вами на цьому погоджуємось. От, я просто… тоді це була би там четвірка, мій стан. То зараз сімка, майже вісімка, але сімка через трагічні обставини. То чому? Бо я змінив, просто я вибрав, що я би хочу за певний час, який я собі даю, досягти набору результатів, там, якими я буду пишатися, які стануть частиною мого experience, моїх ролей, які я беру на себе і брав на себе, і стануть для мене таким ще одним додатковим фундаментом в моєму, в моєму житті. Тобто змінив лінзу, рефреймінг певний зробив. Чи це моє? Я не можу так сказати. Але я вибрав знаходитися в не моєму на 100%, в моєму на скількись відсотків, розумієш? Зараз, чуєш мене, Віть? – Да. – Що, типу, з градації, типу, від одного до 100, наскільки це моє, частково [нерозбірливо]. І це й культура не abundance, до якої я і звик, і хочу, з якої я набагато простіше створювати і творити, а там, де навіть scarcity culture, в якій я хочу навчитися, як функціонувати в scarcity culture, зробити потужні серйозні речі, яких я раніше частину
37:54 навіть не робив. От, тобто я знайшов свої бенефіти, з якими я хочу працювати, які залишать бенефіти мені, системі, але це не є моє. І коучинг не є моє. Це тренування твого… це тренування, да, волі моєї, тренування. Це ціна, вот, це ціна. Все так просто: вибір завжди є. І Вітя, те, що каже мені, типу: «Ну, Андрюха, вибір же ж був і є, ти ж можеш на вісім». Можу. Зараз це, зараз 6,5, але я з ними в мирі, вот, цікаво. Бо це і тренування, і ціна, і я знаю [музика] дедлайн.
Ігор Солодов: Буття собою: «я обираю, я такий класний, там, я на хвилі». Але тут є оця обернена сторона, що це там справжній вибір, особливо відносно себе. Це не тільки коли я щось обираю, а коли я щось
38:49 втрачаю. І оця і ціна, яку я плачу. Бо бути собою – це, ну, досить часто боляче, сумно і страшно. І це нормальний стан. Ну, бо коли я там страждаю, коли я… Хто хоче туди ходити, розумієш? То тому що це внутрішнє пекло. І мені здається, що якраз ми стаємо собою… перебивай… ми маємо втратити спочатку все. Ми маємо спочатку все втратити для того, щоби потім те, що залишилося після того, що ми втратили, – це, напевно, ми і є. – Ну, а як ми… як ви зрозумієте, що ви є ви? – Ну, допоки ви не померли, це може бути галюцинація. – Я – це я? – Ні, ну, може бути. Якщо ти віриш в цю галюцинацію, то окей.
Віктор Дубровін: Ну, просто дивись, типу, цієї теми. Ну, типу, буття собою – це насправді відійти від зони комфорту. І цей конфлікт, про який каже Андрюха, я його прекрасно розумію. Ти, типу, хочеш класних клієнтів, там, купу грошей, чи бути в ладу з близькими, або ти хочеш бути собою? Бо якщо я буду на 100% собою, та вам тут всім на студії, понімаєш, мій Зевс вийде і всім наваляє, да. Тому це оце буття собою в певних умовах. Або я буду там стібати, так. Ну, в мене оця особистість, яка не дуже проявлена, яка в мене є, там, поржати, постібатися з когось,
40:11 постібатися. Ну, типа, я там в голові на сесіях так собі шуткую іноді, там, [нерозбірливо] ржу. О, але вона недогуляна, і мені, я розумію, що не вистачає. Бо це ж хлоп'яка, там, забіяка. – Та просто супер, що ти це знаєш. В мене настільки недогуляна ця [нерозбірливо], які треба stand-up comedy робити, розумієш, і просто обсирать других людей, вибачте за… Ну, як така прям зла, незадоволена частина, яка краща за інших. – Цей герцог. – От, можна так і назвати. – Слухай, ну, просто я до чого? Що Ігор сказав, про «Коучеварку» тягне. То просто оце про буття собою: що це не просто складно і боляче, це реально. Але штука в чому? Що коли ти входиш в контакт з цінностями, зі своїм справжнім, коли ти чомусь кажеш «ні», і це створює тобі
41:07 дискомфорт, але те, що ти отримуєш, оцей заряд якоїсь енергії життєвої, справжньої, що ти йдеш своїм шляхом. Оце воно моє, да, оце не моє, а це з великої літери моє. Воно тебе наповнює, чим би ти не займався, процесом. І те, що, Андрюха, ти казав про візію, про результати, воно, ну, воно наче відходить для мене на другий план, бо тобі тут, в моменті, класно, бо ти в контакті з собою, зі світом, з всесвітом і зі своїм шляхом, яким ти наче слідуєш. Воно трошки таке, ну, духовним якимсь попахує, але суть – це відчуття. І я копав в цю історію: це коли ти на своєму місці, ти там, де треба, і такий, як треба. І з того вивільняється багато енергії. І навпаки, коли ти платиш якусь ціну буття собою, ти часто на алтар кладеш свою енергію
42:05 життєву і відкладаєш це на майбутнє: ну ладно, потім поживу.
Андрій Сусленко: Хочеться вас запитати. Так, от, на Вітін коментар: ти зручний, і ти, Ігор, зручний, і я, Андрій, ми… ну, яка ваша зручність для інших? Прям от просто от воно вийшло: наскільки зручні ми для інших? People pleasers. – Я дуже. Але просто відбувається наступне, що… поки Ігор думає: я так і хочу, я так хочу бути незручним, знаєш, але залишаюся достатньо зручним. – А так і хочеться… – Я незручний. – Як саме ти незручний? – Я тобі кажу, що я незручний. – Та ні, в яких діях ти незручний? – Ну, врешті-решт просто з'являються якісь речі, де люди не беруть. Що цікаво, що коли йде комунікація, вже я дуже зручний, а, але мене незручно купувати було дуже довго. Ну, тобто просто неможливо було. – Ну, ти в смислі, що ти такий, якого не було можливості купувати, бо був незручний? – Ну, ти дуже special, трохи дивненький місцями. – Так, дивний. І більш того, якщо ти дуже захочеш… Тобто ти не міг раніше зайти кудись, щось оплатити і отримати продукт, тому що, ну, просто немає, наче ворота не відчинені, треба стукатися, да, стукатися
43:28 якось. – І… а я хочу, наприклад, щоб до мене стукалися. Хочу бути важкодоступним, без точок оплати, тільки за вибором. – Так, але тут є балансування. Ти ж хочеш, щоб стукалися, але ти не хочеш бути замурованим, правда? – Ні, не хочу. – Ну от, і тут треба розуміти, що це може [нерозбірливо] і може закривати, і не просто. Бачите, як від смерті і ентропії до сенсу і до таких майже щирих хотілок-нехотілок. – Я подумав про те, що через боротьбу, «боротьбу» може бути в дужках, може бути ні, і роботи з некомфортом, як ти, Вітя, кажеш, то ця самість вона якраз і з'являється через роботу з ентропією, боротьбу з тими, хто тебе зручним хочуть… боротьбу, знову ж таки, слово можна замінити: взаємодію з тими, хто тебе зручним хочуть зробити, і зі своїми сумнівами. І тут я хочу сказати, що в мене один знайомий тут,
44:27 у Варшаві, який каже: «Андрюха, не вистачає Україні класних інтерв'юерів, глибоких. Чого ти не запустиш знов свій подкаст? Давай, зроби, ну, роби, і на Substack вийде, на Substack англомовно». Він стартапер, успішний, і йому один з його потенційних інвесторів казав наступну фразу завжди, типу: «Чувак, якщо ти створиш продукт, зразу створюй англомовний. На *** ти тільки україномовний робиш?» Він мені це каже, а я все думаю: Боже, англомовний, ну, з радістю. От тільки переїду, в мене буде більше простору, mental capacity, океан перед очима, і тоді я от різко: how you doing, you know. Але я прям в цей же вечір їхав в таксі, створив Substack і там щось написав, просто енергію туди закинув. А до чого я кажу? А він каже: «Дивись, в мене є така, є така аскеза, – каже він, – беру, я беру аскезу на сумніви». Просто хочу з вами поділитися одним з відкриттів цього року. Дякую тобі, Віталіку, за це, за це, значить. Аскеза на сумнів, тобто в нашій роботі з нашою самістю,
45:22 автентичністю можна відкласти сумніви про свої дії чи про свій вибір, напевно, на етап. Ну, типу, домовитись з собою: окей, [нерозбірливо] я, Андрюха, я, значить, відкладаю сумніви про рішення, про те, що наш переїзд необхідний, або про те, що я вибрав залишатися в цій ролі, на цій роботі [нерозбірливо] часу, [нерозбірливо] місяців, я себе навіть не запитую. Це моя аскеза на сумнів. Потім я буду сумніватися. Вот тому хочу поділитися з вами цим, тому що якраз сумніви з'являються, мені здається, з тих старих особистостей, які відживають вже, але вони кажуть: «Ні, ти не можеш, ти ніколи так не робив». А кличе вперед якраз нова особистість, якою ми маємо лише стати, якщо відпустити гальма на певний час. І вона може назбирати дані просто, щоб ти зрозумів, це твоє чи не твоє. Це прямо може бути дуже потужний стрибок, і
46:18 я прямо [нерозбірливо]. Але дані ми не зберемо, як ти з Вітею кажеш, правильно, поки не спробуєш. – Абсолютно так. Я ж, я ж [нерозбірливо]. Мені здається, ти дуже важливу штуку сказав, про оцю аскезу на сумніви. Це для мене більш глобальна концепція, знаєш. То для мене натхнення і ідеї, які тобі приходять, як, знаєш, те, що хочеться, – це як потік енергії. І якщо ти їх не конвертуєш, ти їх консервуєш, то ти уповільнюєш потік енергії, да. І в тебе там, як це, і життєвий… життєва енергія, ти наче її блокуєш. І штука в тому, щоб потік був постійний: до тебе все, що приходить, його треба конвертувати в якісь дії. Я знаю це про себе, що в мене дуже великий буфер між «до мене прийшла думка, ідея, імпульс», потім він пройде якусь через бочку [нерозбірливо] якогось желе, і потім, може, проросте. А люди оці, які дуже in line з собою, часто в
47:20 них цей простір дуже маленький: воно прийшло – я дію. І в мене є кілька знайомих підприємців, які… я просто дивуюся, які вони круті, і в них майже instant reply, відгук на те, що «о, хочу цього», і він йде і робить. І саме це, мені здається, це природа речей, природа всесвіту: діяти, проявлятися і розширятися, і проявляти себе, і дізнаватися через досвід сам. В мене є оця здібність гальмувати, забагато накопичувати і консервувати енергії, яка хоче виходу. А коли ти їй даєш її виходу, це ти як мінімум даєш вихід частині себе. І це важливо – не консервувати і давати цей вихід. І до того, що в мене блокує потік життєвої енергії, – це оці сумніви, власні сумніви: а потрібно? А чи варто? А що там скажуть? Оця [нерозбірливо],
48:17 вона тупо блокує потік життєвої енергії. А оце автентичність – вона про те, щоб текти бурхливо і дуже яскраво.
Ігор Солодов: В мене є відповідь на питання, що ми не говоримо. – Дякую. – Давай. – Тема глибока, широка, і можна, значить, конференцію зробити, 20 років про це говорити. Люди говорять, і так, про це говорять скільки вже, в Упанішадах. Я починаю зазвичай з клієнтами з зубної щітки. Я кажу: «Твоя щітка, про яку одну цінність вона тобі каже?» – А можеш про себе, а не про своїх клієнтів? – Вибач. Чи це хороший приклад? У мене, у мене це просто про задротство, тобто це про перфекціонізм. Про мене і моє питання – це в тому, що можна починати деякі речі. От ми з тобою говорили: вони вимагають часу, чи грошей, чи великих зусиль. А те, що я хочу сказати, що як можна тренувати вміння бути собою, тому що це мені
49:14 здається навичка, як те, що казав Віктор зараз, як реакція, оце така миттєва. Я бачу це таким чином, через фізичний світ: моя зубна щітка – це моя зубна щітка, чи я хочу іншу насправді? Тому що це в цілому бюджетно, і я можу сказати там «до побачення» своїй зубній щітці, чи я можу купити ще одну. – Я вчора купив таку, яку я хочу, яка моїм ортодонтом була рекомендована. – Вчора? – Ну. – Я тебе вітаю. Мені здається, це вже 7,1, вже 7, 75. – Я вибачаюсь, уточнення: так, Андрюха, ти купив, яку ти хотів, чи яку рекомендував ортодонт? Це важлива різниця. – Яку я хотів, яка aligned з health recommendations. Тобто таку, яку я хотів, вона верифікацію пройшла. – Ще окей. – Написано: [нерозбірливо] ворсиста, зроблена. І далі вже все, що я хочу. – Ну, все, я думаю, що ідею зрозуміли, да. Тобто ідея в тому: я сьогодні це одягаю на себе, я хочу, щоби
50:14 цей одяг мене презентував, чи ні? – Я вже зараз… презентує все: [нерозбірливо] шляпа. – І твоє чорне худі. Це так ти хочеш, щоб ми тебе бачили, да? Тобто такий мудрець в чорному, абсолютно. – Пошла прожарка. – Є ще архетип, але, ну, назвемо «мудрець». – Добре. – Ну, все, я це… те, що мені здається, що це важливо, тому що, мені здається, що з цього можна почати. Це мацабельне, це можна взяти і просто прибрати, викинути, те, що згадував Віктор, очистити простір для себе нового.
Віктор Дубровін: Для мене більш простий приклад – це одяг. От, типу, в тебе точно є речі, які твої, з яких ти не готовий вилазити, які ти побачив, і в тебе нема сумнівів, що треба купувати. Коли в тебе починається: «Так, а як воно в мене сяде? А як воно буде виглядати?» – оце вже, скоріш за все, не твоє. Тобто в тебе… для мене
51:12 рішення, що твоє, не твоє, – це йде не через голову, а через серце. Це такий імпульс: «Тут точно, да, точно так». А коли «так, може бути, треба раціоналізувати, та-та-та» – оце про… ну, нетрушність, по-чесноку. І от по одягу в мене, от чітко, в мене є речі, які я люблю таскати. От я їх побачив, типу: да. Ну, типу, я пролистав там кросівки, 20 пар, і оця там одразу мені: да. І ти від них кайфуєш. Якщо це зробити: ти береш просто А4, ділиш на дві колоночки і пишеш «моє», «не моє». І пишеш, що точно моє і що точно не моє. Воно багато чого прояснює: і про відносини, і про людей, і про процеси. Бо мені, наприклад, одна з цінностей – це легкість, да. Ігор – перфекціонізм. В мене є ця така, як, особливість, а я… але я з нею вибудо… перевибудовую відносини. Але легкість, щоб воно було флоу, – це зовсім не про те, щоб в мене не було кордонів, да. Бо тут це окремо є: я є, моя там самість, мій self, є мої кордони, які я точно вибудував, які мені важливі і в які не можуть особливо хтось сунутись, да. Бо оця
52:30 штука, що я наче такий, але я дуже гнучкий. Але тут про те, що Ігор казав, що має бути якась штука, яка є моїм контуром, дуже твердим, і який я не даю м'яти. Але при всьому цьому в мене є оця легкість, комфорт, і гумор, і там взаємодія, що мені важливе. І коли я йду в конфлікт з легкістю, коли починаю багато думати, нагромаджувати, мені фізично складно: я щось там кашляю, щось там бесіда не клеїться. Оце щось не то, оце не моє. І оці такі сигнали, знаєш, наче ти всередині йорзаєш на стільці і такий хочеш кудись чкурнути, і ось кудись від цього, да: «Хочу з цієї сесії зригнуть ***».
Ігор Солодов: Оце класна точка, Віктор. Ну, я плюсую, тому що насправді я, коли дивлюся фотографії зі стратегічних сесій
53:26 твоїх, у тебе, ну, різні речі, але один лук, один стайл. Вітя, [нерозбірливо] естетики і бренду найкраще з нашої четвірки в цьому сенсі. Вітя чудово цілісний в цьому сенсі. Як на мене, [нерозбірливо], але окей, ображайся на здоров'я, дорослий хлопчик. Але естетично, з мого світогляду, це та, з [нерозбірливо] дзвіниці.
Андрій Сусленко: Я одну річ хотів додати до твоєї вправи «моє, не моє». Іноді людям простіше писати «так», «так треба», ще стовпчик: «так треба». А це в моєму житті я роблю, тому що так чомусь треба. Можна бути радикально бінарно, один або нолик: я радикально такий, все інше мене не хвилює. Я от таким вставляюся в усе, до чого торкаюся, там якось світ зі мною буде взаємодіяти. І наступний пункт може бути, наприклад: я зробив вправу, це моє, це не моє, а «так треба». Я вибрав з цього, на що я готовий, щоб у мене було, з того, що не є моє, або що є «так треба». І в мене переважає кількість того, що є моє, і тоді це, типу, баланс в плюс. І може бути баланс в мінус. А ще може бути, якби, 0/1 бінарно в іншу сторону: я – це те, що ви хочете про мене думати і бачити. Така лінієчка. Як вам таке? – Я не в'їхав до кінця, якщо чесно. Вітя в'їхав, бо кивав головою, але в нього
54:42 звук вимкнений. – Тому я ще раз. Дивись. – Мені подобається, мені точно подоба… я відчуваю, що це щось дуже цікаве, тому що, мені здається, що це дуже класна підставочка, це «так треба», класна. – Тому давай: 1.0 – це радикально «це я такий, який я є», і я в цьому на 100%, і в кожну секунду часу я це знаю. Це мій приклад. Це наступний приклад: я – це той, хто я більше знаю, що те, що я роблю, – це те, що я хочу, і є, так як шість з плюсом, всього, да. І є чимало речей, які «так треба», і я знаю це, і це роблю, і це мій на цей момент вибір, недостатньої сили бажання це змінити. І в мене є «так треба», і ці «так треба» я ж собі якось пояснюю, я собі пояснив ці «так треба». Ось це місце, в якому я зараз знаходжуся. Що я пропоную? Що на цій шкалі, окрім цього радикального 1.0, я – це 0,65 чи там 0,75, да. А ще може бути
55:42 0,35 – це там, де менше усвідомленого «я хочу», і там більше насиченість «від мене хочуть, від мене очікують» і «так треба», меншу усвідомленість. І є ще радикальний нолик. – Ну, давай. – Так, це, ну, може, такого навіть не існує. Оце я зараз придумав просто на ходу. Це особистість, яка тупо живе не своє життя. Вот. Оце візуалочка точно допоможе зараз.
Ігор Солодов: Знаєш, чому згадав? «Так треба» – це ж можна сказати про дисципліну: ти маєш бути дисциплінованим, так треба тобі зараз зробити. І мені дуже сподобалось, що дисципліна – це вибір між тим, що ти хочеш, і що ти хочеш насправді. І ти готовий чекати і йти туди, тому що це ти дійсно хочеш насправді. Тобто це не те, що миттєво, як мотивація, з'являється і зникає, а це таки більше як комітмент чи воля. От ти знаєш, що туди треба йти. Це те, що я почув, я
56:38 сподіваюсь, що це був якось актуальний коментар. – «Так треба» може бути, типу: це зручний контакт, тут завжди будуть гроші, або він до мене добре ставиться, розумієш. Ну, тобто там вже може бути просто частина мімікричної системи. Ну, тобто не высокопарно, очень всё просто может быть. А может быть высокопарно. – Хорошо, краще так, да. – «Так треба» – це тому, що мені зручно. Ключик, який по дорозі з'явився. Проясниться воно, коли мої хотілки будуть зрозумілі. В мене зараз життя, і це важливо сказати, в мене зараз продовжиться період без хотілок великих. Це я маю на увазі якихось за моє життя, після того, як я оце сів в крісло [нерозбірливо] тут у Варшаві. І воно таке, знаєш, якби посередині [нерозбірливо], але я сів. Мрія реалізувалася, а далі я мрій не маю. І, як каже один мій товариш, [нерозбірливо] не будуєш вже. Так, це стратегія, бачення – це зрозумілий процес, його ми хочемо робити, його треба робити, бо ми
57:34 хочемо його робити. Досліджую світ, щоб прийшов приход більш детальний, або такий більш яскравий. То зараз дрейфую. Вже такого, знаєш, мене не хвилює, що це дрейф. Цей дрейф в правильному просторі, в правильному напрямку, це я відчуваю нутром, відчуваю практичність і його контурність. Вимальовується частина своїх цінностей і принципів: я можу знати добре частину, ще вона формується. І якщо ще це формується, коли ще і до кінця візія не сформована, то може бути відчуття аж занадтої гнучкості до цього світу, типу на свої речі опертися складніше. От я хочу сказати, що шматок процесу такого в мені присутній, я його проживаю, і що нормально, що з вами таке може бути, любі люди. Визнавати це не просто, чи в мирі я з цим. – В моменті, так, дійсно, ти навчаєшся проживати життя через практичний досвід і рефлексію, усвідомлення. І те, що поки не спробуєш, не зрозумієш, – це факт. Але, ну, я це і питання в прикладну… в прикладний напрям. Бо, типу, ставити собі питання: а де я є собою, а де я не є собою? Це класне питання, просто подивившись там на минулий місяць, тиждень, там, чи квартал. А бути собою – це ким? Чи а бути собою – це як? От була ситуація, я там не був собою. А як би це
58:58 було, пережити ту цю ситуацію по-моєму? І що це взагалі значить, бути дійсно собою? І коли ти через конкретні ситуації… ти дійсно, Андрюха, як ти кажеш: «Я би хотів». Але спочатку в тебе має з'явитися оцей образ: а як би я хотів, як би це по-моєму. І якось, з якогось разу ти спробуєш, як мінімум поекспериментуєш проявити себе інакше, бути дискомфортним, і може виявитись, що це тобі особисто принесе більше задоволення, або наслідки і ціна будуть не такі складні. Тому оці, знаєш, питання для рефлексії я б точно пропонував сюди. Це чудове запитання для рефлексії навіть в контексті тижня, знаєш, типу, якщо ця тема актуальна і важлива, якщо на [нерозбірливо] дня. Тому що іноді буває, що поклав трубку і вже думаєш: треба було це сказати. [музика]
59:57 Андрій Сусленко: Хотів сказати яскраво, але яка різниця, завершимо так, як завершимо. Давайте так: поставимо собі оцінку в цій «Коучеварці». От вона завершена зараз. Дивіться: у вас, у тебе, Ігор, у тебе, Вітя, було бажання ці теми пройти, з'єднати їх. Я до них приєднався. Мені було добре в цьому. Що таке «добре»? Тобто я не напрягався, не відволікався, знаходився в просторі, навіть готувався, думаючи про це. Є відчуття недомовленості, 100%. Не вистачило трошки твоїх, Вітя, приватних історій, предметних. Чуть більше Ігоря було, ніж звичайно, і це класно, це важливо тобі сказати. Тобто в приватний простір наш хочеться заходити частіше. От. Дуже дякую, що ви взяли в цьому участь, в певний експеримент був в цій розмові, в нашій, нетривіальній. Що ви думаєте?
Віктор Дубровін: Мені сподобалось, сподобалося, і легко, і цікаво. Теж недосказаність, так,
1:00:53 наполовинку, знаєш, ноги по коліна помочили в темі. Щодо приватних історій, я не знаю, я наче розповів кілька. В якому аспекті? Мені цікаво, де там мене, окрім грибів… Та, бляха, я тобі про смерть розповідав, про вкладки, про одежу. Я не знаю, що там тобі ще треба було розповісти. – Да, десь якогось шматка от такого, [нерозбірливо], який всім подобається. Там, ну, це мої фантазії. Ігор, давайте.
Ігор Солодов: Мені здавалося, що я в «Коучеварці» був зручним, як я був зручним для всіх і залишаюся для багатьох. І мені дуже стало важливим бути більш незручним, тому що я почав відчувати, що я втрачаю в «Коучеварці» себе. Те, що я хотів сказати, я сказав. Мені здається, що ми тему не розкрили, але мені здається, що ми і не могли розкрити тему, тому що для того, щоб розкрити цю тему, для наших слухачів важлива їх участь в цьому процесі, а їх тут немає. Але мені дуже деякі речі дуже
1:01:52 зайшли: про аскезу на сумніви і про продукт, який має створюватися відразу англійською. Я думаю, що я зазвичай не розумію цінність, поки ми пишемо, тому що я трохи в іншому стані знаходжуся. Але от тоді, коли я слухаю те, що ми записали, я зазвичай, ну, в повному, в більшому восторзі, ніж тоді, коли є відчуття… тому що в мене зараз знову вмикається внутрішній критик, що можна було краще. Не забуду аскезу взяти, та-та-та.
Андрій Сусленко: Тому дякую тобі. Проявляйся частіше. Джентльмени і глядачі, дивіться: ми хочемо якось зробити з хлопцями «Коучеварку»-прожарку. Але глядач хай скаже нам, чи вам було би цікаво. Якщо так, то яка форма цієї прожарки: де кожен з нас один одного жарить, чи ви пишете про нас, і ми це зачитуємо в ефірі? Допоможіть нам задизайнити це. Дякуємо вам, що ви є. Підпишіться на наш канал обов'язково. Це можна сказати на початку: підпишіться на наш, на наш канал. Якщо ви хочете підтримати наш подкаст, будь ласка, задонатьте на базу, і це буде приємно. Ось посилання. Ігор Солодов, Віктор Дубровін і Андрій Сусленко, співавтори «Коучеварки», були з вами. Четвертий наш співавтор, Юра Козій, у відпустці від «Коучеварки». Побачимось пізніше, не перемикайтесь. [музика]