Ідентичність і ролі

Метанойя та тіні коучів – Євген Гетманчук, Андрій Сусленко, Ігор Солодов

20 травня 20251 год 18 хвАндрій Сусленко, Ігор Солодов, Євген Гетманчук

Коротко

Євген Гетманчук, коуч-консультант з трансформацій і засновник Hetmenchuk Group, говорить з Андрієм Сусленком і Ігорем Солодовим про метанойю – момент розвороту в розумі, коли видно, що попередній шлях був хибним. Далі – місце Євгена на ринку, типи проєктів, чи можна пришвидшити зрілість, тіні й сліпі плями коуча. Юрій Козій і Віктор Дубровін у цьому випуску не були. Запис 20 травня 2025, тривалість 1 година 18 хвилин.

В офіційному описі випуску коучинг названо «не про відповіді». Розмова тримається навколо практики Євгена з 2007 року з управлінцями, командами й організаціями та того, як внутрішні тіні фахівця впливають на роботу з клієнтом.

Ключові ідеї

Євген пояснює метанойю (у розмові звучить «метаноя») як момент розвороту в розумі: людина усвідомлює, що попередній шлях був хибним і що була купа помилок. Це не просто словарне визначення, яке можна «прочитати й закрити».

Ринок коучингу в Україні в цій розмові розглядають і з боку місця самого Євгена, і з боку якості: якщо частина ринку «відпаде», для клієнта це може означати доступніші якісніші послуги.

Зрілість не подається як кнопка, яку можна натиснути.

Окремий блок – чи можна її пришвидшити, і що хоче отримати від роботи вже сам коуч, не лише клієнт.

Тіні, сліпі плями й «сірники» – окремий розділ: інтеграція тіні згадується зокрема через Юнга, без обіцянки, що це швидкий чи комфортний процес.

На завершення ведучі звертаються до першоджерел і до того, з чим люди виходять після роботи з коучем – не до універсального «рецепту змін».

«Метаноя – це момент розвороту в розумі, коли ти усвідомлюєш, що твій попередній шлях, можливо, був хибним.»
Євген Гетманчук Слухати з 26:58

Питання, які часто шукають

Що таке метанойя в цьому випуску?

Євген Гетманчук пояснює її як момент розвороту в розумі: ти усвідомлюєш, що попередній шлях був хибним і що була купа помилок. Це не те саме, що просто прочитати визначення.

Про які «тіні коучів» ідеться?

Окремий блок випуску – тіні, сліпі плями й те, як вони проявляються в практиці. Згадується інтеграція тіні, зокрема через Юнга; швидкого чи зручного «закриття теми» ведучі не обіцяють.

Чи можна пришвидшити зрілість коуча чи клієнта?

Це одне з питань випуску. Відповідь у розмові не зводиться до лайфхака: зрілість розглядають разом із тим, що хоче отримати від роботи сам коуч, і з тим, які проєкти він бере – короткі, середні чи довгі.

Хто такий Євген Гетманчук?

За описом випуску – коуч-консультант з трансформацій, засновник Hetmenchuk Group. З 2007 року працює з управлінцями, командами та організаціями над глибокими змінами.

Згадки: книжки, люди, інструменти

Hetmenchuk Group – з офіційного опису випуску: Євген Гетманчук, засновник, працює з управлінцями, командами та організаціями з 2007 року.

Карл Юнг – згадується в блоці про інтеграцію тіні.

У назві випуску стоїть «метанойя»; у субтитрах відповіді Євгена звучить «метаноя». Обидва написання зберігаємо як у джерелах.

Повна розшифровка

Розшифровка вичитана редакцією; можливі дрібні неточності.

00:00 – Метанойя – це момент розвороту в розумі, коли ти усвідомлюєш, що твій попередній шлях, можливо, був хибним. – Гетманчук і [нерозбірливо]. – Ти абсолютно бовдур. Ну, ти, можливо, такий вузькопрофесійний ідіот, в якого є якісь знання в дуже вузькій сфері, але який взагалі не орієнтується в цій планеті і в тому, що тут відбувається. – Бо коли я приймаю рішення мізками, це завжди херня. – Тобто якщо ми йдемо в зрілість, то ми розуміємо, що команда буде задавати незручні питання, і нам доведеться шукати на них відповіді в собі. – Євген відмовляється піджарювати менеджерів. – В сенсі, що тобі треба бути просто ефективнішим, аніж ChatGPT, в своїй темі. – А всього лише моя таємна мета і мрія – підвищити кількість людей, які не соромляться. – Напевно, можливо, є щось там, що ти не показуєш, щоб не лякати людей? – Я багато граю з клієнтами в різні ігри, і для мене це і є життя. [музика]

Андрій Сусленко: Всім привіт! Ви дивитесь «Коучеварку». Сьогодні ми з Ігорем Солодовим запросили в гості абсолютно нетривіального коуча-консультанта на нашому сьогоднішньому українському ринку – Євгена Гетманчука, який і є Hetmanchuk Group, який з 2007 року займається трансформаціями і

01:20 допомогою компаніям, людям з різних сторін. Ми мало знайомі. З Женею у нас попереду коуч-сесія, за яку я заплатив. А Ігор добре знайомий з Євгеном. І у нас така буде цікава конструкція. Ви вже почули в тизері, про що тут буде, а зараз воно почне бути. Ігор, давай ти поведеш, я буду просто, як це, другим пілотом сьогодні. Отак. В вас з Євгеном є хімія, конект. Я просто [нерозбірливо].

Ігор Солодов: Так. Ти сказав, що я добре знайомий. Мені здається, що я лише дізнаюся Євгена. І мені здається, що Євген сам дізнається себе також, от, в якомусь сенсі. Тому тут сказати, що я, наприклад, дуже добре знаю Євгена, це дуже сміливо. Тому що: чи знає Євген Євгена? От, і від одного до 10-ти, чи знає Євген Євгена? – Так, так, так. – Зараз ми візьмемо шкалу і подивимося. Ну, у нас є… якщо ви також хочете познайомитися з Євгеном, ви, напевно, знайдете його у Фейсбуці. І ви побачите, що, з одної сторони, людина наче коуч-тренер, з іншої сторони, вона дійсно поводиться так, наче вона і не коуч, і не тренер. От.

02:41 І одне з питань, яке вже задовбало і Євгена, і, якщо чесно, і мене, тому що це про не те, що там мене питають там колись на конференціях, як тебе представити, так, а це ти сам себе питаєш: «А хто ж я такий?» От. І от Євген, він подав дуже гарне питання таке, з якого я хочу розпочати. Він от писав про це в пості: «В яку гру ти граєш?» Він піднімає це питання, але не дає поки що відповідь. Ми спробуємо почути цю відповідь зараз. Євгене, в яку гру ти граєш?

Євген Гетманчук: О, ну, я граю власне життя. От те, як я його собі уявляю, те, як я собі це хочу. Прожити своє власне життя – це ж в богословських традиціях вважається станом святості. Ну, тобто це одне з вищих,

03:36 вищих завдань в житті людини: прожити саме своє автентичне життя. Не те, як тебе виховали, не те, які сценарії в тебе заклали там хтось колись десь, не те, як тебе змусили обставини, а те, як ти собі сам його уявляєш, коли ти сам автор свого авторського проєкту. І, більш того, коли ти виходиш за певні обмеження, які в цій системі є. – Чудова відповідь. І знаєш, це дуже схоже на от те, що американці там кажуть: «Live your life», так? Там, живи своє життя. І воно може бути дуже близько до попсовості. Як ти розумієш, що от воно є, ну, що воно своє? Тому що зазвичай це, наскільки я розумію, поки що це поняття, цю всю історію, – це постійне помирання і кризи, коли ти розумієш, що і це не ти, і це не ти, і це не ти, і це не ти, і ти досі не розумієш, хто ти, але ти вже багато чого знаєш, хто не ти. У тебе приблизно так відбувається? Чи от ти вже живеш своє життя зараз? – Так. Так. Але це ж постійний процес постійного оновлення. Тому що абсолютно прекрасне було питання в Андрія, чи знає Євген Євгена, так, в тому сенсі, що ми змінюємося, і ми самі від себе можемо

04:56 періодично, ну, якісь цікавинки і несподіванки ловити. І, більш того, мені дуже подобається формула, що людина сама себе не знає, доки вона сама від себе у стан жаху не прийшла. Тобто коли ти можеш жахнутися того, на що ти здатний, що ти здатен вчинити, так, або як ти здатен в якій-небудь ситуації проявитися, тоді твоє знання про себе самого трошечки розширюється. Ну, як вікно Джохарі, так: що я про себе знаю, чого я про себе не знаю, і все, всяке таке інше. І в цьому сенсі, чим більш різноманітний життєвий контекст, в який ми потрапляємо, тим більше ми самі з собою знайомимося. Але це можна базувати лише на одній такій штуці: дуже гарний рівень чутливості до себе, щоб прислухатися, як мені з цим, коли я якимось чином себе поводжу або проявляю, чи не брешу я сам собі. Ну, там, чи стає мені гидко, чи не стає мені гидко від самого себе. І якщо у людини чутливість гарно розвинута, то це такі дуже швидкі цикли зворотного зв'язку від того, що ти робиш з собою і робиш в світі. А якщо цієї чутливості немає, більше орієнтири на якесь зовнішнє визнання, успішного успіху, там ще чогось, то людина може руками робити себе нещасною, не помічаючи цього. Тобто йти за якимись

06:14 зовнішніми орієнтирами, а не орієнтуватися на те, що всередині. – Ти стільки наговорив, що в мене з'явилося вже три питання як мінімум. Але от мені цікаво, для мене це звучить, що наче ти відчуваєш, що у тебе є певні опори. Ти можеш їх назвати, може, навіть зараз, там, це раз. – Ну, я би почав навіть з навігаційних приладів: що у нас всередині кожного з нас є, умовно кажучи, такий навігаційний прилад, який дозволяє нам розуміти, що ми робимо, і питати себе: «А чи не херню я зараз роблю?», так. І в цьому сенсі я уявляю свій, знаєш, як такий компас часів палеоліту, коли є кам'яна чаша, в ній вода, листок якогось дерева і намагнічена залізна якась частка, навіть не голка, не інструмент, а просто уламок руди якоїсь. І вона чітко вказує напрям, куди рухатись. І головна історія в тому, щоб довірятись цьому компасу, а не брехати собі. Бо коли я приймаю рішення мізками, це завжди херня. А коли я прислухаюся до цього компасу, це, можливо, не одразу буде очевидно для мене, але якщо я йду за цим орієнтиром, то все працює добре. Тобто це щось не статичне, а динамічне. І це не баланс, а

07:32 балансування, так. Це постійні зміни, про це. Дуже проста історія з тим, як людина ходить: ми ж кожен раз, роблячи крок, падаємо вперед, так, але знаходимо нову точку балансу. – Що ми можемо сказати про оці от питання… Знаєш, що мені подобається в тобі, в розмові з тобою: що коли у мене є до тебе багато питань, ти можеш якось так відповісти, що решту питань, ну, навіть соромно задавати якось, чи вони відпадають. І така тиша наче стає, і наче зустріч самим з собою. І [нерозбірливо] про робочі питання одразу і поговоримо. [музика] Я тебе хочу попросити пояснити своє місце на ринку українського коучингу. От, пояснити своє місце на ньому.

Євген Гетманчук: Давай зайдемо здалеку. Я живу в Києві на Русанівці. Є правий берег, є лівий берег, а є острови серед ріки. Ну, я, мабуть, тут опинився не просто так, тому що сам до себе прислухався, де мені комфортно. І серед всіх кіл, серед всіх професійних ідентичностей, ну, я вже з жодною себе не можу ідентифікувати. Тому що я розумію, що, ну, коли ти знаходишся в системі, як побудована взагалі освіта? Якщо ти

08:53 вкладаєш 20 років свого життя в гештальт-терапію, ти топиш, що гештальт-терапія вирішує всі питання на цій планеті. Якщо ти вкладаєш 20 років в психоаналіз, ти кажеш, що все лайно, лише психоаналіз – суперспеціальність. Коли ти йдеш в коучинг, тобі розповідають, що ти отримаєш високоприбуткову професію за два-три тижні. І ти з цією легендою (два-три тижні, два-три тижні, два-три тижні) йдеш по життю, так, якийсь час, доки не розумієш, що це теж була брехня і доведеться вчитися все життя. В мене цих професійних ідентичностей за життя накопичилося… І я, коли виходжу, ну, я можу збоку подивитися, як це все виглядає. Я бачу скелети в шафі в кожній зі своїх профідентичностей. Про що нам не кажуть фасилітатори при замовленні стратсесії? Про що бізнес-медіатори не кажуть клієнтам, так? Про що мовчать лікарі: про картельні змови на фармринку, наприклад, і про те, як померли біологічні методи терапії в психіатрії. Ну, тобто я бачу, як це всередині побудовано. І тому в мене тут трошечки менше, напевно, поваги і пієтету перед всіма alma mater. Більш того, кожен раз, коли я проходив якесь навчання, дуже часто мої вчителі намагалися після цього мене якимось чином використати, так. Там, ну, умовно кажучи, потрібен чемпіон, який

10:13 буде там представляти цю школу, так: цей майстер кунг-фу кращий за того майстра кунг-фу. І я бачив, як всі ці речі зсередини побудовані: що є культ особистості лідера цієї школи, культ особистості лідера тієї школи. І мені це все настільки, ну, не цікаво, що просто не хочеться бути частиною однієї з цих історій. Коли я навчався бізнес-медіації, у нас був окремий курс «Історія бізнес-медіації», окреме заняття. І там розповідалося про одного британського бізнес-медіатора, який стоїть окремо, який не зав'язаний з усіма спільнотами, але робить проєктів більше, ніж всі разом взяті. Я такий: «О, чудово, є рольова модель». Тобто я не один такий урод на ринку, можна працювати. Ну, і це не про якусь пиху. Я впевнений, що всі колеги, консультанти з допомагаючих професій, роблять прекрасні проєкти. Але я роблю те, що я можу робити, в тій кількості і в тій якості, яку я можу робити. І в мене не особливо є часу дивитися по сторонах, хто як і в який спосіб робить своє. Тобто я розумію, що клієнти підбираються саме під особистість виконавця, в залежності від світогляду.

11:29 І тут вже починається відповідь на попередні питання: як продавати, не продаючи. Я просто ретранслюю свій світогляд, свою мапу світу, і ті люди, з якими ми збігаємося, вони виходять на контакт. Просто довелося усвідомити свою мапу світу для того, щоб розібратися з певними питаннями. Але ж у багатьох воно досі не проявлене. Бо питання про те, як ти бачиш цей світ, воно дуже часто дорослих людей ставить у тупик. А після цього починається дуже така велика діжка або з лайном, або ще з чимось. Тому що виявляється, що більшість людей живуть у відчаї і бачать світ таким чином, що… ну, це така дуже, дуже сумна історія дуже часто: як жорстке, непривітне місце, в якому нема правил там і всяке таке інше. – Угу. Угу. А можна запитати? Дякую тобі за контекст, і особливо за оцей досвід розуміння оцього героя, про якого ти сказав, що був чувак з медіації бізнесової, як рольмодель. Я правильно розумію, що тоді класно було б опиратися на цього рольмодела, простіше себе було викарбовувати там, знаючи, що це, ну, можливо? Напевно, так було б в твоїй голові. – Я просто слухав. Я почув, я побачив, що: вау, виходить, що таким, як я, теж є місце під сонцем. А в тому

12:48 сенсі, що кожен раз, коли я бачив черговий культ особистості лідера… ну, скажімо так, в мене є певна деформація: мені не цікаво керувати, і мені не цікаво підкорюватися волі іншої людини. І в цьому сенсі професійні спільноти, ну, це таке місце специфічне з такою позицією. – Тоді, знаєш, як цікаво виходить… Поясню, що хочу сказати. Значить, традиційний шлях коуча-консультанта. Навчився, спробував, пішов в спільноту, тут котренував, тут ще покотренував. Значить, тут «мать правди», яка навчила, або «батько правди», який навчив. Як ти кажеш: я доєднався, транслюю, це такий досвід [нерозбірливо], все, я вже потужний enough. Тут уже там або з клієнтами впевненість, те, інше, може, якимись грошима. Тут партнерство, тут копартнерство, тут форум разом, тут такий форум разом, тут тренінг спільний. Пум-пум-пум-пу-пум. Сильно [нерозбірливо] далі, такий: «Ага, що я хочу? Хочу свою школу». Школа звідки виникає? Так, треба метод ***. Давай *** метод. Як *** метод? Ну, піду донавчаюся. Донавчився тут, там, там, там. Склався метод натуральним чином по дорозі, поки людина робила те, що робила. Такий: хорошо, як це структурувати? І тут багато людей такі: «О Боже, я не знаю, як це зробити». І закінчується їхня дорога до, наприклад, школи своєї, і вони там

14:10 живуть от в цьому стані. А потім далі, як нас книжки цьому вчать, і вчителі вчителів: опрацьовуєш те, що ти напрацював як свій метод, запаковуєш його, напевно, там будуть ітерації 1, 2, 3, 4, 5. Робиш онлайн-курс, раз digital, цей курс, такий курс, школу робиш, фоловерів, і з'являється екосистема Євгена Гетманчука, або Солодова, або Сусленка. В цілому омріяна штука для дуже багатьох людей, і для мене в тому числі, наприклад. Так от, я ділюся не просто [нерозбірливо] людьми, друг сказав, а переживанням. А в тебе, те, що я чую, в тебе виходить, що ця конструкція… ти зрозумів, що вона для тебе не підходить, для тебе підходить якась інша. – Угу. – Тобто ти кажеш: «О, якщо жити так от по цій конструкції, яку Андрій пропонує, то там, напевно, немає…» Як це? – Ну, я просто помру за 5 хвилин, а мені не цікаво помирати, якби. Ну, воно мені настільки неорганічно, що, знаєш, як: ти потужний, ти впораєшся, ти такий розумний, а я навіть не візьмуся, так. А я усвідомлюю, що це настільки не моє, що я за це просто не буду братися. Я можу щось робити, я кожен раз винаходжу велосипед, але це органічно мій велосипед. Більш того, я себе не дуже ідентифікую з коучем, тому що в мене психотерапевтична

15:28 ідентифікація. І, знаєш, мені дуже подобається, що це настільки різні професії. В психотерапії тобі одразу кажуть, що ти будеш вчитися все життя і помреш ідіотом, а коучам кажуть, що ти отримаєш високоприбуткову професію за два-три тижні і будеш молодець. Мені здається, що люди, які обирають той чи інший шлях з такою пресупозицією, так, вони трошки можуть, ну, на різні речі орієнтуватися. По-друге, якщо вже казати про психотерапію: якось з Анною Валенсою розмовляли, і я розповідав їй епізод з власного життя. Вона засміялася, розповіла аналогічний епізод зі свого життя. Після цього до нас підійшла колега, психотерапевтка, каже: «Колеги, чого ви регочете?» І ми їй розповідаємо ці два епізоди, і вона розповідає аналогічний з власного життя. І ми посміялися, що це певна якась така ініціююча історія взагалі, яка мала відбутися. І це історія взагалі з дитячого садочку. А я народився ще за часів Радянського Союзу і ходив у радянський дитячий садочок. І якось так трапилося, і, ну, мені важко це зрозуміти: кудись вихователька відлучилася і залишила мене старшим за групою. А, тобто що такого мала побачити в мені вихователька, щоб мене залишити з групою дітлахів? Ну, щось вже побачила. І я чим займався? Я розповідав їм казки. На той

16:49 момент супербестселер був «Незнайко». І я знав, що вийшла книга «Незнайко на Місяці». Мені її ще не читали, я жодним чином не уявляв сюжет. І тому я створив свій сюжет «Незнайко на Місяці». І група просто каталася, поки там ледь-ледь не пісялися мої одногрупники, доки вихователька повернулася. І я розумію, що це часи Радянського Союзу там чи… ну, Бог його знає, я не знаю причини, чому вона відлучилася, але такий епізод з групою. І ось Анна Валенса про аналогічне розповідає, так, і ще одна колега, психотерапевтка, теж аналогічне згадує. І в цьому сенсі я розумію, що це якась така, ну, не та історія, де ти обираєш шлях, а та історія, де шлях іде крізь тебе, і він тебе обирає. – Так, я, давай… Я думаю, що, можливо, в мене нічого не вийде, але я трохи хочу тебе подражнити. Давай. Є таке відчуття,

17:45 що, ну, от те, що я чую зараз: що я використовую свої методи. І тут треба запитати: «А що є твої методи?», так. Які от… ти кажеш, що я вигадую велосипед, то це знову, тобто щось воно вже вигадане. І наскільки я знаю, наприклад, те, що ти робиш в групах, так, от останніх, які ти два роки робиш, – це не твої методи, це просто те, що тобі підходить. Це так чи це твої методи? Чи я помиляюсь? Чи як це? – Дивись, мені дуже подобається в «Панді Кунг-фу» такий прекрасний момент, коли панда в якомусь храмі, йому кажуть: «А ось це тризуб майстра [нерозбірливо], а ось це там зброя такого-то майстра, ось це зброя такого-то майстра». І фактично екзамен на майстра, він полягає в тому, що ти маєш створити зброю для самого себе, інструмент, який органічно працює в тобі. І з цього боку в мене є купа інструментів, які я сам для себе винайшов, а потім зрозумів, що їх винайшли до мене в іншій традиції пару тисяч років тому. І коли ти читаєш книжку, кажеш: «Блін». Так, так, так, так, виходить, що можна було ось так. Але тут така дуже цікава історія в тому, що якби я спочатку прочитав книжку або почув про цей інструмент, я б, можливо, не зміг його використовувати. А в той момент,

19:04 коли я внутрішню логіку більш-менш якось собі усвідомлюю, то виходить, що для мене він дуже органічний і в моїх руках плюс-мінус якось добре працює. І тоді в якомусь сенсі відбувається ще додаткова верифікація і, можливо, краще усвідомлення: а так можна ще і от так. Тому що там вони точно відкривають, пояснюють через свій світ і через іншу грань. І воно наче навіть краще працююче. Тут така штука, що будь-який метод – це завжди, ну, відбиток особистості того, хто його практикує, побудований на всіх неврозах, на всіх травмах, на тому, як ми ці неврози, травми долали, і всяке таке інше. І тому буде окремий метод Ігоря, окремий метод Андрія, окремий метод Євгена. В тому сенсі, що ми, незалежно від усіх допомагаючих професій, ми все одно працюємо з своєю власною особистістю. Ми не зовсім працюємо інструментами, методами і техніками. – Слухай, ну, для мене людина, яка каже, що «я знаю, що таке моє життя, і я живу своїм життям», – наче немає більше потенціалу для розвитку, для відкриттів, і що це наче вже, ну, вже смерть. – Ну, цікава конструкція в тебе в голові. Хочеш про це поговорити? – Так. Ну, тому що ти кажеш: «Я знаю своє

20:22 життя». І це наче все. Ти думаєш, що не буде знову… – Так. Зверни увагу, що життя, воно динамічне, тобто це динамічний процес. І сьогодні тут і зараз я це розумію, це усвідомлюю, але я розумію, що я йду у зону невизначеності, і в ній можуть бути як жахливі події, так і дива. І в цьому сенсі кожен день неповторний, і він щось нове з собою приносить. Але коли я кажу «прожити своє життя», це пробути автентичним, бути орієнтованим на чесний діалог всередині самого себе в першу чергу. Робити не те, що від тебе очікують, не те, що зручно, навіть не те, що вимагають обставини, а те, що можеш зробити саме ти, у той спосіб, який органічний саме для тебе. – Тобто повернутися до того компасу, про який ти згадував. – Так. Так. Так. Ну, про це: про розвиток певної чутливості, щоб розуміти, що цей компас не бреше, а мізки можуть брехати нещадно.

Ігор Солодов: Добре. У мене тут, значить, одна клієнтка розказала, що… у мене завтра буде корпоративний тренінг з управлінцями, і вони казали: «Ой-ой-ой, Солодов там зараз буде знову про

21:42 цінності, про сенси, нам про менеджмент треба». От. І давай, значить, може, тоді від філософії ми трохи до бізнес-контексту також підемо, щоб не дуже лякати людей. Невизначеність на ринку: як ти бачиш, як буде розвиватися ринок? Якщо ти бачиш. – Буде, як… ти знаєш, як: гарним буде гарно, херовим буде херово. Ну, якби на ринку ніколи нічого нового не відбувається. – Ну так от, і от для мене це, знаєш, це от те, що ми от, коли, мені здається, до запису ще трохи так синхронізацію робили… У мене це трохи, ну, наче воно не закрилося до кінця в голові у мене. Тому що я бачу ті самі цикли, що і питання, супертренди і актуальні

22:37 питання, які я пам'ятаю з там 2003 року. І кажу: «Друзі, ну ми жуємо те, що ми вже [нерозбірливо]». Зверни увагу: зворотний зв'язок, він як був актуальний 100 років тому, так і зараз. Чи достатньо менеджерів, які… і в мене [нерозбірливо], це ще також інше питання. Куди ділися всі ці люди, які вже пройшли навчання по зворотному зв'язку? Що відбувається? Чому ми не можемо умовно закрити цю тему вже раз і назавжди? Сказати: «Окей, ми знаємо, як давати зворотний зв'язок». Тому що таке відчуття, що ми, ну, отак от ми піднімаємося… Можливо, ви бачили, є такий арт-перформанс, коли людина йде по сходах в музеї, а потім падає на батут і знову піднімається по сходах. І так. Тобто наче якщо ти хочеш бути успішним, тобі треба робити класику. Ну, типу, тут питання, що ми вважаємо класикою: чи класичний зворотний зв'язок, як давати зворотний зв'язок. – Дивись, ось тут ми приходимо до сліпої зони T&D-ринку взагалі. Що значить «людина пройшла навчання»? Ну ось, наприклад, є ринок тютюну, який рік від року зростає, незважаючи на всі тренди ЗОЖ. І про ринок освіти,

23:55 наприклад: я обожнюю тролити людей, які використовують PowerPoint, там слайди, роздатки, ну, взагалі все, що орієнтовано на когнітивну інформацію. Я перестав робити презентації років п'ять-сім тому. Я не роблю роздаток взагалі. В мене може бути один слайд на три дні. А може взагалі не бути слайда, тому що я в принципі на пальцях це можу пояснити. [нерозбірливо] потрібна початківцям. Професійний кілер працює з маркером. – Тоді це дуже схоже на монотеатр такий, знаєш. – Коли це… там, дивись, це ви зараз про зовнішню форму, це може бути в будь-якій формі. Але зверніть увагу, що на кожній пачці цигарок написано: «Паління шкодить вашому здоров'ю», фотографії там раку легень, всяке таке, «Мінздрав попереджає». Як ця когнітивна інформація, як цей слайд PowerPoint, який людина бачить щодня, впливає на її поведінку? – А тоді ти працюєш з чим? – Я працюю з іншим ефектом. Коли людина має прожити якийсь досвід, який змінює її зсередини, коли для неї тепер стає зрозумілим, чому потрібно давати зворотний зв'язок, як він працює, як це працює, коли ти його отримуєш, коли ти, як спрагла земля, хочеш води, так. І ось цей зворотний зв'язок, він є живою водою, яка тебе повертає до життя. І

25:14 коли ти це розумієш на власному досвіді, ти тоді стаєш тим, хто здатен ділитися цими зворотними зв'язками, які не травмують, не спричиняють болю, а є поштовхом для зростання. – Але, наскільки я знаю, це не бізнес-симуляції чи ігри. Це просто через те, що умовно робиться такий zoom-out, і ти людині показуєш її життя. – Ну, це можна зробити… скажімо, точкою входу може бути будь-що завгодно. Тому якщо казати про корпоративні програми, то там дійсно я багато граю з клієнтами в різні ігри, але, як там, «50 відтінків сірого», в мене трохи незвичні ігри. Не всі здатні їх зрозуміти. Ну, жартую. В одній з компаній є чудова дівчина, топменеджерка, яка дала зворотний зв'язок, що: «Коли компанія почала з вами працювати, Євгене, ви мені одразу не сподобалися, але коли почалося повномасштабне вторгнення, вже нічого не боялися». А тому ігри можуть бути дуже різними. Але сенс гри – спровокувати трошки метанойю, щоб людина прийшла в жах від самої себе, від своїх власних реакцій, від тих несподіванок і зустрічі з самим собою, як ти можеш вчинити в тих

26:30 чи інших обставинах. Тобто ігри мають бути трошки провокативними. – Так. І от тут ти вже під запис використав слово, яке може бути невідомим людям і яке я продовжую сам, ну, досліджувати. Тому що, ну, прочитати, що таке метанойя, яке там визначення, ну, можна, так, але продовжувати якось через свій досвід це краще усвідомлювати і розуміти – це інша справа. А так метанойя – це що таке? – Метанойя – це момент розвороту в розумі, коли ти усвідомлюєш, що твій попередній шлях, можливо, був хибним. Не те, що можливо, а ти розумієш, що ти припустився купи-купи помилок. Це такий момент проблиску, інсайту, коли ти розумієш, що твоя мапа світу є недосконалою, неповною, коли ти

27:25 розвертаєшся на 180°. Ти йшов в одному напрямку, зрозумів, що це завело тебе там абсолютно не туди, куди тобі треба. Ти розвертаєшся і розумієш, що йти ще далеченько, але напрямок вже інший обираєш. – І от тут для деяких це могло бути просто така [нерозбірливо] назва інсайту. От чим відрізняється від інсайту? – Ну, дивіться, я б шукав приклади метанойї, які можна було б саме використовувати в публічному дискурсі. Зверніть увагу, зараз є абсолютно прекрасний приклад. Американський пастор, якого привезли в Бучу, в Ворзель, пастор, близький до Трампа, який приїхав після цього в Америку і свідчить про те, що він побачив: «Я помилявся. Я казав, що Україна така-сяка, погана країна, не треба їм допомагати. Я все переусвідомив». Він фактично тим, що він зараз каже, він ризикує втратити Трампа як свого клієнта, так, як парафіянина його церкви. – Що-що, там не лише це. – Я думаю, що ризики насправді для нього, ну, ризики втратити особу, яка допомогла йому створити кар'єру, втратити значну частину своїх парафіян, втратити свою позицію в Республіканській партії. Але з ним відбулось щось таке, про що він не може мовчати. І, більш того, це дуже дієва

28:43 позиція. Це не те, що там трошки посипати собі голову попелом: ай-ай-ай, ага-ха, я помилявся, – і піти робити те, що ти робив далі. Ні. Тобто в цей момент людина точно розвертається, і вона усвідомлює, що так я не хочу, так я точно не буду. І це такий дуже-дуже дієвий крок. – Я сьогодні зі своєю GPT-шкою, з якою ми над різними штуками працюємо, працював над формулою вітальності. Над формулою вітальності. І зараз я, поки ви говорили, я кажу: «Добре, а метанойя тут до чого?» І він мені каже… Він каже: «Дивись…» Він там налаштований, як саме писати, [нерозбірливо], o3-модель, тобто в неї reasoning advanced. «Без метанойї, радикального переключення свідомості, твоя формула вітальності лишається дорогим фітнес-браслетом на тлі старих звичок. Підрахунки світла, твій [нерозбірливо] баланс круті, але якщо ядро переконань не перезавантажене, батарейка життєвості все одно сяде». І це от те, про що… Боже, мурашки пішли. Клас. Так. І він далі каже… Ну, хорошо, як простим людям пояснити, де метанойя виникає, так, як ти, Женя, кажеш? Я теж мало був знайомий з цим. Я знаю, що була така в нас тусовка, «Метанойя» називалась, здається, Тарас Кириченко її вів чи щось таке. Тригер, шок якийсь має статись,

30:04 так? Це тут уже ні, запитаю. Тобто як це має статися і що має змінитися? Пишеться: симптом один – часто звична тригерна ситуація з'являється, але ти тілесно реагуєш інакше, наприклад, спокій замість там стресу. Симптом два – люди навколо кажуть: «Щось у тобі змінилося, але я не знаю що». І симптом три – ті завдання, які вимагали насильства над собою, тепер робляться по ходу. Це декілька речей. Допоможи нам зрозуміти їх. Урок по метанойї. – Мені дуже подобається про метанойю такий жарт, що ніхто не помирає незайманим, життя кохає всіх. В тому сенсі, що так чи інакше контекст, в якому може відбутися метанойя, він може відбутися з кожною людиною абсолютно. Але метанойя – це прям такий проблиск, в якому ти усвідомлюєш, що ти помилявся. Наприклад, ну, дивись, в мене перша ідентичність медична – це психіатрія. Є цілий напрямок, антипсихіатрія, який каже, що психіатрія – це погана індустрія, що це картельна змова з фармвиробниками, що психіатричні препарати погані. І частково всі ці люди мають рацію, бо частково дійсно є картельні змови, частково дійсно фарміндустрія, якби, стимулює лікарів призначати саме ті або інші пігулки.

31:25 Тобто в цьому дійсно може бути не так багато користі для клієнта, як це декларується. І в цьому сенсі можна побачити, що те, в що ти вклав величезну кількість років і енергії на навчання, є фактично індустрією, ну, поганою, побудованою на поганих засадах всередині. Може відбутися метанойя, коли ти розумієш, що там тобі більше не дуже цікаво, що тобі комфортніше заробляти на інших принципах, так, тому що ти не хочеш бути частиною цього. І можна подивитися так на кожну сферу, на кожну з ідентичностей: про що мовчать фасилітатори, про що мовчать медіатори, так. І коли ти це усвідомлюєш, ти більше не хочеш бути частиною якоїсь індустрії, яка робить щось неетичне, некоректне, не спрямоване на благо людини. Це відбувається момент переусвідомлення того, хто ти є і як ти хочеш жити. Ну, і це може прийти з будь-якої сфери. З кимось це трапляється на фоні там персонального, особистого життя, якихось міжособистісних стосунків. – У Ерхарда була така робота, «Трансформація», можливо, пам'ятаєте. І зараз ти просто сказав так, я вирішив запитати тебе. Короче, суть цієї книжки… Це мій психотерапевт колись мені порадив, в 14-му році ще, коли я тільки розпочинав свою кар'єру як клієнт в гештальті і на

32:45 навчанні. І я її читаю, а там, значить, 70-ті роки, радикальна трансформація, і там [нерозбірливо], ну, назвемо це, тебе, я уявив зараз, що це ти. Два дні люди сидять на тренінгу, і він їх просто в хвіст і в гриву, як життя кохає: чесно, прямо, як є. З огляду на кейс, який там у людини, з людьми відбувається щось. Щось відбувається. Це був мій перший дотик до революційних тренінгів і революційних процесів, після чого я поїхав на свої такі, отримав свій досвід. І я вирішив запитати тебе зараз завдяки цьому контексту, який я пояснив. Я правильно розумію, що контакт з тобою як клієнта, він в першу чергу для такої радикальної зміни, для метанойї, і, відповідно, в тебе короткі клієнти, або, як це, цикл недовгий або непостійний? Тому що те, що ти створюєш, це потребує часу потім на усвідомлення. Тобто революція стається, ти трошки підтримав, так, людина побігла займатися, усвідомлювати, пожила, пожила, їй кажуть: «Оце ти змінилась». Там відбувається оновлення, і потім з часом знову людина повертається. Я так це собі уявив. В тебе короткі, довгі клієнти чи середні?

Євген Гетманчук: Я ж не настільки розумна і грамотна людина, як ви, які розуміються на маркетингу, на довгих чи коротких клієнтах.

34:05 Я просто знаю, що мої клієнти до мене періодично повертаються, а інколи працює сарафанне радіо, і вони починають рекомендувати іншим своїм знайомим, друзям або компаніям. І в цьому сенсі, ну, є компанії, з якими я працюю як сімейний лікар, коли ми співпрацюємо вже багато-багато років поспіль. А коли, наприклад, є чудовий кейс [нерозбірливо], з якими ми почали до повномасштабного вторгнення і які якраз частково виконали всі ті задачі, які, ну, переді мною стояли: чого треба досягти, які зміни мають відбутися в команді, саме напередодні повномасштабного вторгнення. І тому верифікація відбулася саме війною: що в той момент, коли величезна купа людей посипалися, в цих прокинулося ситуативне лідерство. І, більш того, вони витягували свої команди не за рахунок того, що вони як менеджери сильно зросли, а за рахунок того, що вони як особистості стали зрілими. І за рахунок цього, навіть не маючи якихось там менеджерських компетенцій, достатньо розвинутих, вони витягували це в інший спосіб. І, ну, це по-різному може бути. Ключовий момент: що коли ми намагаємося щось комусь продати, це вже про наші інтереси, а не про інтереси бенефіціара. А якщо ти входиш в тему

35:26 метанойї, то, незважаючи на власну потребу сплачувати рахунки щомісяця, так, ти все одно маєш орієнтуватися на якісь інші історії, на те, яку ти користь даєш клієнтам. – Тобто і ті, і ті, і ті. Це було запитання взагалі не про маркетинг, але, думаю, що ти це добре зрозумів. І ті, і ті, і ті, і різний спосіб взаємодії з ними, і приходять за тим, що потрібно їм, знаючи, що ти можеш дати. При цьому цікаво, що в мене уява створилася така, що ти такий приїхав, лазерний, [нерозбірливо], раз-два-три. – Ні, ну, по-різному. Ну, знаєш, ну, з кимось працюємо частіше, з кимось більш епізодично, з кимось по-різному. А про метанойю, наприклад, навести приклад, як це працює. В одній з компаній люди вважали, що перфекціонізм – це є корпоративна чеснота. А потім ми зачепили тему виховання власних дітей. Я запитав, як їхній перфекціонізм проявляється у вихованні дітей. І спливли історії про вирвані сторінки, щоб переписати набіло, і всяке таке інше. А після цього треба було бачити обличчя великої групи людей, які зрозуміли, що як батьки вони не зовсім на боці власних дітей. І ось цей момент, коли Windows завантажує

36:42 оновлення, або будь-яка операційна система, і починає їх встановлювати, так? Ось ці вирази обличчя. Ну, тобто метанойю можна спровокувати абсолютно у різний спосіб. І це ж не якась така одноразова акція на все життя. Тобто це може періодично повторюватися. – Євгене, чи означає, що в цілому всі можуть бути умовно терапевтами, коучами і таке інше, але результати для клієнта кращі будуть, коли ці коучі, терапевти і тренери, вони просто більш зрілі, тому що вони були більш «кохані» життям до того? Можна так сказати? – Складне питання. Ну, взагалі кожен може бути. А зараз, коли в кожного є ChatGPT, то взагалі потреба в усіх допомагаючих спеціалістах дуже стрімко може зменшуватися. І, по-друге, якщо раніше там коучі конкурували з терапевтами, терапевти – з хілерами, з якими-небудь психологами, з допомагаючими спеціалістами, то зараз всі будуть конкурувати з ChatGPT. І в цьому сенсі дуже легка конкуренція, в тому сенсі, що тобі треба бути просто ефективнішим, аніж ChatGPT, в своїй темі. Всього лише. Але мені здається, що ChatGPT, він

38:02 знищить 80% ринку цього. Ну, і це прекрасно. Ну, тобто це прекрасно для клієнта, тому що більшість клієнтів почнуть якісь більш якісні отримувати послуги, аніж вони до того їх отримували. – Так. І тоді, якщо ми говоримо про те, що з одної сторони [нерозбірливо] зрілість допомагаючих професій, так, і тоді, якщо людина починає сама використовувати ChatGPT, це означає, що вона в якомусь сенсі сама з собою розмовляє і сама з собою є терапевтом. Тому що ChatGPT, він настільки крутий, наскільки ти вмієш також ставити питання. І тоді це означає, що… я до чого веду? Про зрілість. Ми можемо її пришвидшувати? Чи умовно сказати: «Роби раз-два-три, не роби раз-два-три»? Тому що от те, що я бачу, один з постійних запитів, який от з 2003 року йде, – це на зрілість менеджерів, наприклад. Чи, ми можемо сказати, на зрілість кого завгодно, допомагаючих професій і таке інше. – Давай тоді трошки розширимо навіть про зрілість. Бо дуже часто, коли в організації є запит на

39:21 зрілість, він є трошки амбівалентним, в тому сенсі, що: «Давайте вони будуть зрілі, але я, а я нічого не буду робити», мікроменеджмент, так. І ці дві речі, вони якось не метчаться одна з іншою, коли: «Давай ти розвинеш у них підприємницький дух, але так, щоб вони не задавали незручних питань і не звільнилися». – Так, так. – Ну, і ці речі, вони не працюють. Тобто якщо ми йдемо в зрілість, то ми розуміємо, що команда буде задавати незручні питання, і нам доведеться шукати на них відповіді в собі. І тому ці трансформації можуть статися за певних обставин, коли є власник процесу або власник компанії, який, ну, готовий свою політичну волю для цього застосувати, щоб зробити крок, бо це дуже часто незворотна історія. – Так. Але ми можемо керувати процесом зрілості, чи вона просто, от як ти кажеш, не ми обираємо шлях, а шлях, значить, обирає нас? І наче зрілість трапляється з тобою тоді, коли вона трапляється. – Можна трошки допомогти. Можна трошки допомогти пришвидшити за рахунок усвідомлень, за рахунок створення контексту. Наприклад, є… ну, по суті, нема різниці між освіченими і неосвіченими людьми. Просто одні багато книжок прочитали, інші менше книжок прочитали. Але в житті кожної людини,

40:41 абсолютно в кожної, трапляються трагедії шекспірівського масштабу. І ось це створює сам контекст, контент життя. І коли ти допомагаєш людині переусвідомити те, що з нею відбулося, що з цим можна зробити, як з цього можна вийти, куди можна далі рухатися з цим всім багажем, то кожна людина, вона починає рости, коли вона розуміє, що їй допомагають в цьому, що вона отримала допомогу до тих зусиль, які до тих пір не знаходили якоїсь підтримки. – Так, так, я спробую перевести це для себе. Умовно, один з моментів, як ми можемо керувати своєю зрілістю, – це терапія. Ну, тобто звернутися до терапевта. – Ну, але давайте казати, що не всі порошки однакові, і в цьому сенсі не всі допомагаючі спеціалісти, психотерапевти чи коучі однакові. Тобто для клієнта це завжди те, що називається російська рулетка. Інколи похід до терапевта продовжує терапію на кілька років, бо тепер до всіх твоїх життєвих травм додався досвід спілкування з допомагаючим спеціалістом. – Так, може бути таке. Можна сказати, що умовно ти також практикуєш такий інструмент… я не знаю, як це сказати… збільшення, поглиблення зрілості чи там що там можна з нею робити. А

42:01 як journaling, те, що називається щоденникування. Тобто твій Facebook в якомусь сенсі – це твій щоденник, який ти публічним зробив. Напевно, можливо, є щось там, що ти не показуєш, щоб не лякати людей раніше, але дещо ти робиш. І що, наприклад, тоді ведення свого щоденника, це також допомагає усвідомленню? Оте, що ти казав, про короткий цикл зворотного зв'язку самому собі, і розуміти: чи я вже падаю, чи ставити ногу зараз другу, чи ні. Це про воно? – Ну, це один з інструментів, який точно працює, тому що він гарно працює на розвиток такої навички, як внутрішній спостерігач, на таку функцію. І це дозволяє відрефлексувати те, що з тобою відбувається. Бо фактично оцей термін, він хоч і з боку духовних практик, там він більше людям, які знайомі з йогою, може якось багато сказати, але він абсолютно прекрасно працює і для людей будь-якої традиції: коли ти здатен бачити самого себе в той момент, коли з тобою щось відбувається. Бо, наприклад, те, що я пропоную своїм клієнтам: написати коротеньке оповідання на

43:18 одну сторінку А4, «Моє життя». І там можна просто по рядках порахувати, скільки рядків засудження інших, скільки рядків – голос цинізму, голос страху, там ще чогось. І що з цього всього є «я». І для людини така зустріч дуже часто є такою гарною точкою для подальшого зростання. – Зараз я бачу, що є люди, які використовують і терапію, і ведення щоденника. Чи є якісь ще інші способи? Ще один, принаймні третій, окрім того, щоб звернутися до тебе в індивідуальному форматі, в груповому чи корпоративному? – Дивись, якщо казати про методи, то треба шукати те, що підходить саме цій людині. І це про те, що немає єдиного універсального методу. Є люди, яким абсолютно не підходить щось, що, ну, про те, щоб писати. Тобто це лише один з можливих форматів. Це як історія з тайм-менеджментом: що всі книжки про тайм-менеджмент, які існують, вони написані раціональними людьми для раціональних людей, але 50% населення щонайменше ірраціональні, так. І тому ці книжки в них нічого, окрім страждання, не викликають. І, більш того, застосувати це в своєму житті неможливо. Тому тут знову ж розвиток чутливості. Мені дуже

44:36 подобається рекомендація від Джордана Пітерсона. Його в Україні не люблять через те, що він зрозумів Путіна. Але до цього він абсолютно адекватні речі казав, про те, що дуже важливо включити себе в коло тих людей, якими ти опікуєшся насправді. І це така дуже цікава рекомендація, дуже проста практика, яку дуже складно виконати. Коли ти, наприклад, якщо брати за Еріком Берном, внутрішня дитина, дорослий і батьківська фігура, – коли ти свою внутрішню дитину включаєш в родину як ще одного члена родини. Тобто як ту персону, на яку треба витрачати час, гроші, ресурси, щось з цим робити, не ігнорувати. І тоді розвиток чутливості не обов'язково через тексти може відбуватися. Але тексти, вони чим гарні і чим вони гарно працюють? Тим, що з часів античного світу, з часів Давньої Греції був такий термін, як вільні мистецтва. А вільні мистецтва в тому сенсі, що було заборонено рабів цьому навчати. Наприклад, архітектор може бути рабом, лікар може бути рабом. Вони можуть бути абсолютно високопрофесійні, але вони не повинні вміти три речі: це мислити, писати і висловлювати свої думки публічно. І, наприклад, текст, він абсолютно чудово ці речі прокачує, в

45:56 тому сенсі, що коли ти пишеш, ти можеш побачити свої думки відокремленими від власного тіла. Ти всередині себе можеш вважати, що ти пишеш геніальні тексти, але коли ти [нерозбірливо] щось пишеш на папері, ти розумієш, що твій внутрішній текст далеко не такий геніальний, як ти його вважав. І, більш того, є можливість побачити власну внутрішню еволюцію або деградацію з року в рік. Коли, наприклад, Facebook нагадує, що рік тому в цей час в тебе є якийсь допис, ти можеш побачити, що змінилося, як ти внутрішньо там до чогось дійшов або навпаки відкотився. – Я слухаю і думаю: а в кого така людина навчається, і який принцип підбору, на основі чого? Як ти ж кажеш навіть, що книжки для менеджменту пишуться, типу, раціональними людьми для раціональних людей, 50% вони ірраціональні. Ти ж теж, напевно, [нерозбірливо] ірраціональний. А як ти обираєш, у кого ти… точніше, не так: як ти обирав? Це ж уже якась дистанція життєва. І дуже цікаво, як змінилося, і чи зараз ти маєш тих, у кого ти навчаєшся. Ти нерідко говорив про філософію, про богослов'я. Тобто очевидно ж, що психотерапія, психіатрія – це медична річ. Тобто ти отримав довгу медичну освіту, клінічну практику, це

47:13 шматок. Окей. А потім, якби ти міг пояснити, як ти вибирав, чому навчатися? В тебе багато ідентичностей, як ти сказав. – Так, запросто можу розповісти. Я якраз знаходився в глибині власної екзистенційної кризи, і якраз… – А коли і скільки років було тобі, вибач, щоб просто ми з'єднали компаси? – Зараз треба згадати. Мені було 37 років, коли, дивлячись на узбережжя Азовського моря, на свічку «37» в торті, я усвідомив: слава Богу, що я смертний, і що все це, що зі мною відбувається, не триватиме занадто довго, так. Тобто це такий розпал екзистенційної кризи, напевно, з 36–37 років. А в цьому році мені, якщо все ще продовжиться, то мені буде вже 45. А тому, ну, приблизно 10 років такої екзистенційної кризи, пошуків, вони якось дуже цікаво на мене вплинули, в тому сенсі, що, ну, як: коли ти розумієш власну душу, коли ти певним чином у власному пеклі поблукав, тобі стає трошки краще зрозуміло про інших людей, ти з ними на іншому рівні можеш знаходити діалог. Тому, наприклад, коли люди розповідають щось про успішний

48:32 успіх, і у них все таке раціонально-когнітивне, і про досягнення, мені просто стає нецікаво. Бо якщо ви з пекла не виходили, то про що там з такою людиною можна розмовляти? Коли в людини є досвід поразок, є досвід болю, є досвід відчаю, є досвід дуже складних часів, і, наприклад, вона мені про щось розповідає, то я розумію, що ми однією мовою розмовляємо. І мені цей досвід дуже-дуже цікавий. І зі мною сталася така історія, що якось весь цей досвід персонального пекла, він на мене вплинув таким чином, що в якийсь момент стало по-іншому працювати з людьми. Тобто якісь інші ефекти з'явилися: коли, наприклад, стратсесію провів, і два роки після цього люди пишуть, що [нерозбірливо] CEO каже: «А нічого не треба, бо перевиконують плани продажів». І кажуть: «А Гетманчук казав, Гетманчук казав, Гетманчук казав». І ти розумієш, що щось відбулося по-іншому. І я почав шукати ось ці знахідки. Тобто я зрозумів, що я вже працюю по-іншому, я не міг цього просто описати, усвідомити до кінця. Я почав в дуже різних місцях це шукати. І одне з таких місць… спочатку бачив допис у колеги в Фейсбуці з посиланням на лекцію. Після того я

49:51 цього автора передивився купу лекцій на Фейсбуці. І це був Олександр Філоненко і Філософсько-психологічна школа в [нерозбірливо]. І після цього виключно я розумів, що я вже вдячний цій людині і я вже винен гроші за всю ту користь, що отримав. Коли з'явилось теж, ну, про Філософсько-психологічну школу, така цікава історія: Яна Рожнятовська, її засновниця, просто виклала колись якесь відео знов на YouTube. Я був підписаний на її канал, побачив оновлення, і щось мене смикнуло. Я зайшов в коментарі, там був закріплений коментар про те, що реєстрація на школу. Ну, є люди, в яких маркетинг ще гірший, аніж в мене. Тобто, так, це мене просто дуже сильно привабило. Я одразу зареєструвався, написав, приїхав. І багато-багато знахідок для мене було саме через взаємодію, лекції, присутність і Олександра Філоненка, і Ігоря Анатолійовича Козловського, і Юрія Павловича Чорноморця, в тому сенсі, що, ну, я в них знайшов відповіді на ті питання, які мене бентежили, і прийшло усвідомлення, що я роблю так, ну, в інший спосіб в своїй роботі. Ну, і це дозволило вивести це на більш свідомий рівень, і, відповідно,

51:09 більш керованим став цей процес. – Дякую дуже за пояснення. Тобто твій інтегральний… твій компас і твоє «я», єство, от з цього складається. А як це взагалі так круто? Я думаю, що мені дзеркалить: два роки люди ходять і кажуть: «Гетманчук сказав». Ми продовжуємо [нерозбірливо]. Це твій бажаний ефект? Ти цього хочеш від роботи своєї? – Ні-ні, це побічний ефект, це взагалі не було метою. Я просто, коли я знаходився в стані своєї екзистенційної кризи, я винайшов інструмент, який я, умовно кажучи, назвав методом екзистенційного протягу. Коли я просто трошечки починав розмовляти з групою про їх світогляд, про те, як вони бачать світ, і трошечки розповідав їм про те, як бачив світ я на той момент, ну, як альтернативу: які можуть бути інші точки зору. І те, що я розповідав їм, настільки їх лякало, що вони розуміли, що в майбутньому може бути все, що завгодно. Тому, коли, наприклад, почався ковід: «Гетманчук казав, що може бути херня». Почалося повномасштабне вторгнення: «Гетманчук і про такий сценарій розповідав», так. І, ну, умовно кажучи, вони були вже морально готові, в них футурошоку не

52:29 було. – Дякую, дякую, я зрозумів тебе. Скажи, будь ласка, а в тебе зараз є, типу, CRM-ка чи ще щось, чи люди просто приходять, тебе все в календарику стоїть, може, в тебе є асистенти? Як твоя практика взагалі зараз тактико-технічно виглядає? – Ось, ось, ось тут відбувалися записи про реєстрацію на попередній потік. Ну, після цього це вносилося в календар з тими, хто пройшов співбесіди, і якось домовилися, і співпало. – Тобто аналоговим методом, потім діджиталізуєш, але в зручному, ну, типу, для тебе в аналоговому режимі. – Угу. Ну, давай так: я темна в цих питаннях людина. Я, коли ти кажеш CRM, в мене вмикається білий шум. – Гетманчук і CRM. Це, до речі, хороший зараз тизер був. Гетманчук і CRM. Пш. Давай про тіні тепер. Про тіні, і хочеться про сірники. – Давай. – Мені здається, що це якраз воно і є, тіні коучів, так? Чи там сліпі плями, так? – Та ну так, дивись, воно ж все поруч абсолютно знаходиться. Тому що, наприклад, перша лекція, на яку я потрапив на Філософсько-психологічній школі, це була лекція Ігоря Анатолійовича про духовні практики. І він там підводив такий, ну, певний підсумок своєї діяльності: про те, що, досліджуючи, він вже як релігієзнавець вивчав різні духовні традиції, різні

53:49 релігії, він знайшов певні спільні елементи, які так чи інакше повторюються у більшості традицій. І, наприклад, метанойя – це перший крок з цих 12 кроків, про які він розповідав. І дуже цікава історія, що наче сама по собі метанойя – це такий крок розміром з Еверест, але це все всього лише перший крок. Бо після цього ти усвідомлюєш, що твоя мапа світу є неповною. Ти абсолютно бовдур. Ну, ти, можливо, такий вузькопрофесійний ідіот, в якого є якісь знання в дуже вузькій сфері, але який взагалі не орієнтується в цій планеті і в тому, що тут відбувається. Мені з цього приводу дуже подобається історія, зараз не згадаю, хто, Фрейд чи Юнг, про це казав: що психоаналітик – це має бути людина, яка має гарні знання з історії релігії, з історії мистецтва, з політології, з військової справи, з того, як працює суспільство, з літератури, з мистецтва, там, з усього, з усього, що є про людей. Тобто це за два-три тижні курсами не обійдешся. – Це антична людина, фактично. – Так, ну, в найкращому розумінні, яка отака супер-раунд. – Те, що раніше називалося поліматом, так? – Тобто це такий дженераліст широкого профілю, людина, яка, ну, гарно розуміється взагалі на

55:08 людській цивілізації і в усьому, що з цим пов'язано, а принаймні на тому, що торкається саме людських стосунків в контексті діяльності людей, як окремих, так і суспільства. І, наприклад, якщо казати про метанойю, так, то це перший крок. Далі розпочинається шлях учнівства. Це людина точно для себе усвідомлює, що є ці зони, в яких вона абсолютно неук, і зникає певна внутрішня пиха. Тобто ти розумієш, що будь-яка інша людина може тебе навчити чомусь новому. В тебе з'являються прекрасні горизонти для розвитку. І це така цікава гра на все життя. Тобто ти розумієш, що ти це поле до кінця не дійдеш в будь-якому випадку. І коли ти вчишся в одних людей і навчаєш інших, ти розумієш, що ти стаєш частиною екосистеми. Ти, ну, фактично стаєш частиною людства більшою мірою, ніж був до того, коли

56:03 думав, що ти високопрофесійний. І, наприклад, на ринку IT це дуже гарно видно, коли люди витратили час, гроші, отримували підкріплення від ринку у вигляді високої заробітної платні і зупинилися у розвитку, у такому моральному і особистісному прогресі. [нерозбірливо] там це абсолютно викривлено. Далі – розвиток практики спостерігача. Це те, про що ми казали: наприклад, або щоденник, або практика написання есеїв, коли ти бачиш свої думки ззовні, і ти вчишся спостерігати за самим собою. Наприклад, зараз, коли ми з вами розмовляємо, я зосереджений на розмові, але я спостерігаю за собою, за своїми емоційними реакціями. А потім можна піти далі: спостерігати за цією частиною, що спостерігає за емоційними реакціями і контекстами, так. І це теж може бути цікаво. І в цей же момент відбувається робота зі стереотипами. Тобто коли ти пишеш текст, ти бачиш, що тобою рухає. Тобто взагалі моя мотивація написати текст… а це як, не знаю, мотивація написати коментар під чиїмось дописом. Я це роблю з любові там, з того, що хочу підтримати людину? Чи я прийшов в коментарі, тому що автор щось таке написав, що мені нестерпно з цим жити, і мені треба пояснити, що автор – покидьок

57:21 і взагалі не можна такі речі писати там в Фейсбуці? Тобто з якої мотивації я проявляюся в коментарях. І це робота зі стереотипами, з неврозами. І в цей же момент відбувається далі пізнання себе реального і знайомство з власною тінню. Бо якщо я пишу який-небудь допис, відповідно, в мене є мотивація, щось мене бомбануло. Чому я взагалі виділяю час і сідаю щось писати? Мене щось тригернуло. Якщо це мене тригерить, що це мені про мене самого каже? Бо справа ж не в тому, хто чи що мене тригернув, а як це в мені відгукується. Тобто це в першу чергу інформація про мене. І це знов про тінь, про Юнга. І мені це було цікаво там, коли в моєму особистому житті трапилися ті процеси, що мене перезавантажили, тому що я усвідомив, що я ані про себе, ні про своє оточення, ну, не особливо розумію. В тому сенсі,

58:16 що ти можеш рятувати людям життя, врятувати людей там від суїциду, від якихось складних життєвих ситуацій, а після цього, ну, можеш отримати дуже несподівані речі на свою адресу. І далі фактично це приводить до інтеграції тіні. Але, як казав той же Юнг, інтеграція тіні – це завдання всього лише для підмайстра, тобто не завдання майстра. Завдання майстра, воно трошки далі полягає. І у Ігоря Анатолійовича це теж чудово все описано. Практики повсякденності – це коли ти можеш бути гарний і розумний на висоті якого-небудь інсайту, але ти можеш бути не на висоті цього інсайту щодня. І ти можеш бачити, як ти відкочуєш все назад, як ти повторюєш свої якісь помилки, і ти знов, знов намагаєшся їх виправити. І це такий тривалий в часі процес, коли… і якщо вам цікаве власне життя, то він цікавий. Якщо хочеться дуже швидкого результату і успішного успіху, то він може бути демотивуючим, в тому сенсі, що там прогрес може бути дуже повільним і поступовим. А фактично лише після цього розпочинається практика смислового вибору і протидія невротичним реакціям, коли ти свідомо можеш по-іншому вчинити,

59:36 коли ти бачиш свої ось ці рухи душі в момент події, коли ти розумієш, що тебе мотивує до тієї чи іншої дії, і можеш обрати інший сенс, абсолютно іншу реакцію. І це ми зараз підходимо всього-навсього до сьомого кроку, на якому з'являється те, що можна назвати лідерством: практика відповідальності за себе і за світ. Ну, це починаючи з того, що, наприклад, якщо ти живеш в багатоповерховому будинку, і в тебе ОСББ, так, то ти там починаєш займатися ремонтами, прибудинковою територією, чимось ще. Тобто практика відповідальності за щось більше, ніж ти сам. Це, наприклад, за будинок, за свою команду, за свій підрозділ, за свою компанію, якщо ти вже компанію створив, в ній працюєш. Тобто це те, що є лідерством. Але зверніть увагу, що в бізнесі дуже часто, коли кажуть про лідерство і навчання менеджменту, це навчання людей, які не пройшли шлях до цієї точки. Тобто це, наприклад, сьомий крок, а люди не розвинули практику внутрішнього спостерігача, не інтегрували тінь. І тому лідерство… всі книжки про менеджмент, вони можуть казати абсолютно прекрасні речі, і ці люди не здатні це виконати. Ну, в тому сенсі, що це як

1:00:53 попередження на пачці цигарок: ти це розумієш, але на твою поведінку це не впливає. І фактично це сліпа зона усього успішного успіху, ефективної ефективності, маркетингового маркетингу і менеджментського менеджменту. – Я так зараз відчув, що ти такий: «In your face, motherfuckers». З, ну, типу, успішний успіх, так як ти його маркуєш і називаєш: маркетинговий маркетинг, успішний успіх, воронка-воронка. Те, як ти живеш своє життя, ця твоя самість, вона фактично контрадиктує успішному успіху або тому, яка є загальна уява про успішний успіх. Я такий думаю: сидить Женя, зараз нам з ними ділиться, такий: ось вам, тримайте [нерозбірливо]. – Дивіться, це проєкції. Це проєкція 100%. Нема такого номера. Пару-трійку років назад було би, зараз нема. Зараз нема. Така звичайна проєкція. Просто я хочу чесно поділитися, і, ну, ми ж про поле щирості. – А хто твої… Ну, ти писав, що на «Тінь» до тебе приходять топменеджери, власники, серйозні управлінці, анонімні інтелектуали. З чим вони виходять, ти бачиш найчастіше? Ну, типу, знаєш, як традиційно: онлайн-освіта – 30% людей

1:02:13 закінчують, офлайн-освіта – трохи більше людей. Як вони діляться суб'єктивно, що отримують? – Я як… в тебе кожен же отримує по вірі своїй, так? Тому хто що отримує – це дуже така варіабельна історія. В мене взагалі є таємний план в тому, що я роблю. Мене бентежить, що в кожній професійній спільноті є повним-повнісінько бовдурів, які виходять на сцену і щось розумне, гарне топлять: за все гарне, проти всього поганого. А в залі можуть сидіти експерти, які знаються і розуміються на темі набагато краще, але вони не дуже публічні, тому що вони трошки соромляться писати і виходити на сцену. То моя таємна мета і мрія – підвищити кількість людей, які не соромляться. І те, що я бачу як один з результатів: що люди починають, ну, яскравіше проявлятися, починають писати дописи такі, від яких там підриває газосховища у читачів. Причому, ну, це гарно, екологічно починає працювати. Люди розпочинають якісь сольні проєкти, які відкладали тривалий час, на щось не наважувалися. Люди повертають собі своє власне життя. Ну, ось це така найчастіша історія. Дуже цікава історія, коли в різних групах спочатку був, наприклад, чоловік або

1:03:30 дружина, а після цього через кілька груп приходить друга половина і розповідає про те, що насправді змінилося. Бо що людина сама може розповісти – це одна історія, що можна бачити у соціальних мережах – це там інша сторона. А коли чоловік або дружина щось таке розповідають, ну, це вже рівень об'єктивних змін в поведінці. Там одне з найяскравішого було: дівчина розповідала про чоловіка, що скільки років вони разом жили, вона завжди в його словах чула свекруху. А потім вона каже: «Хоп!» І нема цього голосу. Ну, тобто є лише голос і слова чоловіка, а голос свекрухи, там її якісь меседжі з цього всього абсолютно зникли. І ось це для неї було дуже дивно. І це те, що, наприклад, я бачу, що в психотерапії такі зміни, ну, так швидко не відбуваються зазвичай. Тобто це якийсь інший процес. І те, що, ну, я для себе досліджував, це ближче за все до, наприклад, процесу реколекції, який є в католиків. Але те, що я зробив, ну, це така секулярна версія, не пов'язана з релігією, не пов'язана з релігійною якоюсь агітацією. І в тому сенсі, ну, це якась така специфічна історія. – Я за цю бесіду, як це, знаєш,

1:04:48 як додатково збагатився або розбагатився. Тобто декілька речей отримали нове життя в моєму житті, а декілька речей з'явилися. І це, окрім контакту нашого, це ще такий додатковий, цінний, класний елемент, на який я, ну, я взагалі ні на що не розраховував. Просто він стався. Я подумав, знаєш, ще крок назад, про полімата. Це ж T-shaped man, зараз це так називається, людина багатьох напрямків, талантів. – І для мене це і є життя. Ну, це є спосіб життя. – От цікаво, Ігор, а для тебе? Чи ти [нерозбірливо]? – Для мене… у мене зараз думки от про що. У мене є таке відчуття, що ці

1:05:45 питання чи теми, які піднімали, вони [музика] через Євгенову призму підсвічені, і там наче є відповідь, ну, тобто там є відповідь Євгена. Я думаю, що у людей буде питання таке: а що мені робити? Ми… я трохи намагався це зробити. У нас є якраз там: що робити? Раз-два-три, і там раз, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, там 11. Ми проговорили про це. І в мене зараз таке відчуття: а що далі? Тому що навіть наче і call to action, як кажуть, був вже, ми вже сказали, куди йти. І наче і сірники вже трохи покидали. Також можна більше зробити: прямо там рукавичку якось в [музика] обличчя. – Давай перше: джерел парочку. Ти назвав якраз декілька людей: Філоненко, Козловський, Чорноморець. А в тебе на твоїй поличці сьогодні або за останні рік-два оці книжки, які ти там казав, що в тебе на столі? Скажи, будь

1:07:06 ласка, що там? – Так. Ну, я переважно в електронному варіанті, і на столі – це те, що мені дарують, і те, що я звідкілясь приношу, так, там з останнього. Ну, це ще не читано, але це подарували в одній з бізнес-шкіл на минулому тижні після лекції, ну, не після, після такої, так, розмови. А те, що я читаю, наприклад: ну, Герман Гессе, «Паломництво в країну Сходу». – О, я його нещодавно прочитав, прослухав, точніше. В мене, знаєш, як це сталося? Я з GPT спілкуюсь, як ти. Я дивлюсь, ну, прям… і кажу: «Давай, ми знаємо, де я, треба типи літератури, які би мені допомогли порухатися». Він каже: «Починай з Гессе, не соромся, починай з Гессе». Так, «Паломництво в країну Сходу». І наступне… Я вже дві його книжки прочитав, зараз наступна буде «Гра в бісер». Але то таке, вибач, перебив. Повернемось далі до того, що на тебе впливає, та які книжки ти можеш нашим глядачам порекомендувати. До речі, наші глядачі і глядачки – це ж коуч-консультанти, або HRD, або парочку власників, або власниць є. – Вот я подумав, можливо, ти щось інше порекомендуєш, а потім думаю: «Та ні, ти ж цілісний». – Я відкрию рубрику «Корисні

1:08:26 матеріали» зі свого курсу і просто зачитаю перелік літератури, який я там використовую і те, що я безумовно вважаю корисним. Наприклад, Голліс, Джеймс Голліс, абсолютно чудовий популяризатор юнгіанського аналізу. «Чому гарні люди роблять погані вчинки» і «Перевал всередині шляху». Абсолютно прекрасні книжки. «Чому погані вчинки» – це якраз про тінь і таке знайомство з тінню. «Перевал всередині шляху» – це про кризу середнього віку. Ну, скажімо так, кризу… екзистенційну кризу, яка зараз все людство наздоганяє. Тому що фактично ці поганці, які зараз у владі, зламали світ в тому вигляді, в якому його всі знали. І Сполучені Штати там демонструють, що можна стати рашкою дуже швидко. Тобто це те, з чим зіткнуться зараз люди по всій планеті. Ще у Голліса є чудова книга «Під тінню Сатурна». Це безпосередньо про досвід, з яким чоловіки стикаються. І якщо ви групами для чоловіків займаєтеся, так, то, можливо, це і вам буде корисно, і вашим клієнтам. Кемпбелл, «Шлях героя», ну, це як класика. Хосе Ортега-і-Гассет, «Повстання мас» і «Людина маси». Ну, це

1:09:46 просто для розуміння контексту, в якому світі ми живемо. Ну, це щоб мапу світу прояснити: хто ми, хто люди навколо нас, де ми опинилися і як це на нас усіх впливає. Ну, абсолютно прекрасні речі. Пропп, «Морфологія чарівної казки». Ну, це трошки про те саме, що і Кемпбелл, але з іншого ракурсу і на слов'янській міфології, але теж абсолютно чарівна історія. Алекс Кроу, [нерозбірливо]. Теж можу порадити «Стратегію людини» Козловського. Так, це те, що нещодавно вийшло за мотивами цієї лекції. Книжка Ганса Ульріха Гумбрехта «Присутність, або Чого не може передати значення». Ну, і якщо глядачам це здасться дуже простим, то раджу ще, можливо, познайомитися з Лаканом. Це

1:10:41 французька психоаналітична школа. Ну, і це їх або розважить, або інтелектуально принизить. Як я, коли у Лінецького на курсах навчався, на його [нерозбірливо], то він Лакана чимало бере, і, ну, це дійсно можна принизитись суттєво. Ну, мене Лакан регулярно принижує інтелектуально. В цьому сенсі я не знаю, як буде глядачам. – Це список корисної літератури з курсу, [нерозбірливо], який в тебе відбувається. До речі, відразу можемо про… – Це не весь, це не весь, там є… Зупинимось. Інше ми зможемо, але це просто масивище. – Ми читаємо цей матеріал під час навчання чи ні? – Ну, це як шведський інтелектуальний стіл. Якщо комусь цікаво, то можна це читати, але це не є обов'язком або примусом. В тому сенсі, що будь-яку концепцію можна там за 3–5 хвилин на пальцях пояснити, а якщо людина вже хоче сама для себе трошки глибше розібратися, то вона може пірнути все самотужки. – Understood. Understood. Знаєш, мені ще цікаво про коучинговий, консалтинговий контент. Ти, крім «Коучеварки», щось знаєш про це? Просто щоб ми теж розуміли: щось дивишся, не дивишся? – Ну, я подивився один

1:12:01 епізод про [нерозбірливо]. Ну, і після того не дивився. – Так, зрозуміло. Будемо популяризувати. Що ж робити, Ігор? Давай ще [нерозбірливо] і на завершення: що для тебе… що ти недоотримав сьогодні? – Ну, Євген відмовляється піджарювати менеджерів, хоча ми трохи сьогодні про це поговорили через його досвід. В сенсі, в тому, що часто замовники, вони бояться зустрітися з самим собою, в тому сенсі, що: «Ви там робіть щось з ними, але не робіть нічого зі мною. Я хочу гарні наслідки, але я не хочу платити ціну». От. І мені було б цікаво просто дослідити, ну, більше про це. – Але не знаю, ну, в мене переважно таких клієнтів нема, тому що ми з ними не пересікаємося. До мене приходять… Я колись звертався до Тетяни Жданової, до речі, її книжку теж можу порекомендувати: «Сенс життя, його маркетинг», так, абсолютно прекрасна річ. Мені дуже сподобався її підхід про донесення цінності, так. Тому що я розумію: ми з цими людьми не пересікаємося, не перетинаємося, і є

1:13:22 консультанти, які можуть закрити їх потреби, коли треба. Ну, я колись давним-давно побачив по телебаченню, коли ще телевізор дивився, випуск про те, як… є різні християнські релігійні обряди, і є з них частина напівязичницьких, наприклад поминальний день, так, на цвинтарі. І був епізод про те, як якісь ряжені у костюми священників православної церкви проводили служби, поминальні служби на цвинтарі. І коментар священника від Української православної церкви про те, що, ну, зазвичай віруючі люди знають, що це, ну, якби, не є практикою церковною. Відповідно, зрозуміло, що це актори, які щось роблять. І, відповідно, тоді замовники – це люди, які хотіли побачити старовинний, красивий звичай. Ну, в принципі, вони побачили те, за що вони заплатили. Прийшла людина в костюмі священника, помахала кадилом, щось поспівала церковнослов'янською. Це не має відношення до віри, нічого взагалі не змінилося. Але в цьому нема складу шахрайства, тому що та сторона, яка замовляла, вона не хотіла дійсно релігійний обряд, вона хотіла старовинний звичай якийсь подивитися. І тобто, ну, так, це неетично, так, це, ну,

1:14:41 щось таке на стику з шахрайством, але це не є шахрайством в чистому вигляді. І в цьому сенсі ринок консультантів і консалтингу, і взагалі ринок замовників послуг, так, в T&D-сфері, він з цього і створений. Люди, які хочуть справжніх змін, і вони тоді готові і платити, і змінюватися самі, і щось з цим робити. І люди, які хочуть ось такий симулятор, імітацію, коли: «Давайте ви проведете щось, в чому не буде змін». І якщо казати категоріями успішного успіху, я можу сказати: я відверто заздрю колегам, які так можуть. Я так просто не можу. Я не можу приїхати і провести стратсесію, знаючи, що після цього нічого не зміниться. І 98% стратсесій закінчуються нічим. Мені буде огидно. Я, можливо, зароблю гроші, але мені буде внутрішньо боляче за згаяний час. Мені доведеться якось домовлятися з власною совістю. Я розумію, що мені врешті-решт ці гроші десь поперек горла стануть. І в цьому сенсі я абсолютно зараз відверто готовий сказати про власну тінь: що я періодично ці теми тролю, тому що я так би хотів, але я так не можу. Я людина з обмеженими можливостями, з обмеженими можливостями по домовлянню з самим собою. А в мене ось та частина, з якою треба

1:15:58 домовлятися, вона настільки хардова, що домовитися з нею ніхера не виходить. І тому доводиться жити у злагоді з самим собою, щоб не мати цього конфлікту. І за це я плачу свою ціну, але отримую свої якісь плюшки, пряники і винагороду. Ну, свою автентичність.

Андрій Сусленко: Оце воно. Просто дуже дякую за це. І відразу захотілося потім вже окремо, за межами цього, таки подискутувати якраз на предмет: «А мені саме так і хочеться поки що». Я вроді думав, що я автентичний enough, але тільки тут, значить, десятки тисяч звучать, і ти такий: «Ага, зараз подумаю». – Угу. Хорошо. І тут треба визначитися: хочеться бути автентичним чи хочеться мати більше грошей. Бо якщо більше грошей – це шлях не про автентичність, а про вміння монетизувати себе як товар і домовитися з власною совістю. Ну, це більш швидкий шлях до великих грошей. Є наука, а є мистецтво. Якщо ми йдемо шляхом мистецтва, це про автентичність, це про створення власного методу, про слухання себе самого. Якщо ми йдемо шляхом комерціалізації, збільшення чеку і фінансової результативності цієї діяльності, то це шлях технології, навіть не науки, а прям шлях технології такий: «А, як доярка-моторист-фасилітатор», так, доки вас на гроші не [нерозбірливо],

1:17:19 стратсесію не закінчать. – Там, напевно, всередині є якась градація, але я почув дуже добре тебе. Про це поговоримо на нашій власній сесії. На цьому випуск «Коучеварки» завершений. Якщо хочете до Євгена Гетманчука на «Тінь», треба пройти кастинг, запрошуємо вас. Але, напевно, коли цей випуск вийде, то вже і ти набереш всіх, і [нерозбірливо] таке життя. Ігор Солодов, я тобі дуже дякую за це знайомство і рекомендацію, і твій буст енергії, і зацікавленість. Чи мав те, що ти хотів? Ще раз тебе запитаю. От тепер. – Тепер так. Тепер так. Дякую. Була діжка, був сірник, було багаття. – Ну, прекрасно. Євген Гетманчук був наш гість. Будь ласка, підпишіться на наш канал, дивіться, рекомендуйте, приходьте в гості. Це «Коучеварка». Наші друзі Юрій Козій та Віктор Дубровін чимось своїм зараз займаються. А ми з Ігорюком записали Євгена Гетманчука. Па-па! – Дякую. – Дякую. [музика]