Розшифровка вичитана редакцією; можливі дрібні неточності.
00:00 – Це був початок шляху. – В мене теж таке психоване було дуже рішення, чуйка. – Не встигла на поїзд і залишилась на три роки. – Вообще не було грошей. – Це життя монахинь, воно не просте, знаєте. – Стрибок віри, реально стрибок віри зробили. – Та там по ходу розберемося. – Андрій, скільки це може коштувати? – Просто був в кімнаті. – Короче, гроші хочеш брати за свою роботу? – І з тих пір я коштую не менше. – Давай розберемося, про це поговоримо. – Типу, сказати ціну, написати, закрити комп'ютер і відбігти. – Зараз думаю: бляха, я, мабуть, не зміг. – Ну, типу, це [нерозбірливо]. – А ми сьогодні поговоримо про раз, два, три. – Вітя, а які в тебе питання? – А, Вітя, ти безкоштовно працював скільки? – Слухай, я там безкоштовно не працював. – І оці всі упередження про гроші, що гроші брати не можна. – Як же після роботи з тою чарівною [музика]
00:53 жінкою…
Андрій Сусленко: Усім привіт! Ви слухаєте та дивитесь «Коучеварку». Сьогодні ми з Віктором Дубровіним запросили в гості молоду зірку українського консалтинг- і коучинг-середовища Марію Насєдкіну. По-перше, Маша, привіт! – Вітя, привіт! Привіт, привіт, привіт всім. – За цю годину або годину 30 ми хочемо краще зрозуміти шлях Маші цим життям: чи можна стати коучем, чи коучем народжуються, чи консалтером народжуються? Як виглядає цей шлях? Звичайно, цікаво дізнатися більше про те, скільки ти заробляєш, Маша, а точніше, Маша як бізнес-модель: як вона змінюється, від чого залежить те, як ти формуєш взагалі свій продукт, свою ціну, які виклики в тебе, з чим приходять до тебе клієнтки чи клієнти. Ну, і все, що нам звідти захочеться дорогою запитати. Вітя, а що б тобі ще було цікаво дізнатись?
Віктор Дубровін: Мені дуже сподобалось, знаєш: вчора питаю: «Андрюха, про що будемо говорити?» – «Та там по ходу розберемося, там щось туди-сюди». – «А ми сьогодні поговоримо про раз, два, три, чотири». – «Вітя, а які в тебе питання?» – А, таки тому що я знаю, що Маша любить структуру. – Дякую. Я дуже люблю структуру. – Андрюха, ну ми ж коучі, ми ж працюємо з тим, що є. Так що можна було живий процес, джаз влаштувати. – Ні, мені було б цікаво
02:14 послухати про шлях такими великими мазками Маші, так, в якійсь іншій перспективі, бо ми не так глибоко знайомі, і цікаво з новими людьми говорити про шлях, про якісь віхи, так, ключові поінти, і про цей рік. І дійсно, як Андрюха казав, про шлях коуча-консультанта: які там ролі ще є, як ти інтегруєш, як з цим працюєш, і навіщо воно взагалі тобі все треба. – І так як я Машу добре знаю, Вітя, я би хотів запросити тебе модерувати цю зустріч, а я буду підкручувати. – Ну давай, спробуємо. Давай. Так, ну що, Маш, давай я тоді запитаюсь. Почнемо з першого, так, про великими віхами про своє життя. Накидай трошки контекст: від Шаоліня до сьогодні.
Марія Насєдкіна: Ну, хорошо, я спробую накидати. В мене є частина мого життя адекватна і дуже неадекватна, я би так її розділила. Адекватна частина мого життя: я навчалася на магістратурі в Британії, я навчалася в Швейцарії, отримала декілька стипендій, навчалася в Німеччині. А потім я вирішила, що все, дуже пора мені щось [нерозбірливо] для України. Я повернулася з навчання
03:32 з Швейцарії в Україну для того, щоб запустити тут свій проєкт-мрію таку. От в мене виникла мрія зробити благодійний non-profit проєкт, який називався «Дивовижні». В мене ніхера не було, і була просто ідея, от така: що треба об'єднувати відповідальних людей. Не було команди, не було вообще розуміння, як це зробити. От. Але, якби, віхами, так, якщо великими, то я запустила цей проєкт, він був достатньо успішний. [нерозбірливо] років займалася цим проєктом, виростила цю організацію до національного рівня організацію. Ми майже мільйон доларів нафандрейзили на цю організацію. Причому це була така абсолютно під'їздна ініціатива: «А let's get together, давайте збираємося там, та-та-та». От. Якщо би хтось мені зараз сказав, що на таке можна нафандрейзити, сказала б, типу: ну, в смислі? От. Але енергія, люди, ідея, так, це все мало значення. У нас була команда, у нас був офіс в Києві. А паралельно я працювала з різними міжнародними організаціями, в основному це були такі international non-profit організації. І там я працювала з людьми, з громадським сектором. В 19-му році ми з командою вирішили, що цей проєкт,
04:53 якби, все, себе реалізував. Ми його закрили, і я пішла у вільне плавання. По суті, все, що я зрозуміла, так, з цього великого шляху, ну, ключові речі, – це те, що я охрініть як обожнюю лідерство. Я обожнюю працювати з лідерками, з лідерами, я обожнюю посилювати людей. І тому я пішла пробувати себе в консалтингу, в коучингу. І от за там останні там чотири роки своєї діяльності я пішла повністю в ці дві сфери [музика]: бізнес/non-profit consulting і executive-коучинг. Це такі ключові зараз речі. Ну, і плюс от ми зараз запускаємо різні освітні продукти. От, в тому числі з Андрієм і з Сергієм запустили по професійній ідентичності. Це така адекватна частина мого життя. Є ще неадекватна частина життя мого, яку я дуже люблю, дуже ціную, і я вважаю, що це теж мене зробило тією людиною, якою я є зараз. І ця неадекватна частина, якщо коротко, то я сама з Запоріжжя, і я поїхала навчатися в Київ. Після першого курсу університету я зрозуміла, що це не для мене: мені дуже скучно, і це вообще повна жесть, і це не те, що я хотіла. І
06:13 тому я кинула університет. Мене там трошки поплющило, поколбасило, і в мене був тоді хлопець, який допоміг мені купити квиток в Китай. Я поїхала в Китай на два тижні і залишилась там майже на три роки. Це був такий жестяковий досвід в моєму житті. Причому він пересікався: я там жила в Малайзії певний час, я займалася дайвінгом, я викладала там, вчила англійській мові китайських дітей. Але більше часу я жила там в бойовій школі кунг-фу і займалася там кунг-фу. Вот. І це був такий дуже, максимально трешовий період в моєму житті, але я його просто, ну, люблю, зараз спокійно вже про нього розказую. І після того, як я там три роки… мене поколбасило, я дійшла до моменту, коли в мене вже вообще не було грошей. Все було дуже складно, дуже погано. Я жила вже в сім'ї з китайцями в селі, і, короче, це був повний треш. В мене не було грошей, була зима, було дуже холодно. Я пам'ятаю, як я приймала душ, і, короче, і таке: відкриваю кранік, там така холодна водичка так, знаєш, так капає. От, от оце все, що було. В мене були такі
07:31 електричні ці простирадла. Ну, короче, це була просто жесть, жесть, жесть. Я зрозуміла, що, напевно, пора мені, що це хватить, мені достатньо. От. І я повернулася. Ну, і це почався весь мій шлях з навчанням там і так далі. Ну, це так, віхами, великими віхами. – Цікаво про цю трирічну відпустку. Ну, скажемо так, я не можу назвати відпусткою. – Та трошки не встигла на поїзд і залишилась на три роки в китайській сім'ї. Ну, знаєш, ну а що, гроші закінчились. Це життя монахинь, воно непросте, знаєте. Що тут поробиш? Все нормально. – Слухай, ну, цікаво тут послухати: а що в тобі змінилося протягом цього періоду? Яка ти вийшла з цих трьох років? – Я тобі так скажу, що я заходила туди з розумінням того, що мені дуже не вистачає розуміння себе і розуміння світу. І я вважала себе максимально несміливою і недисциплінованою людиною. І тому я подумала: ну а що може мене змінити? Бляха, тільки Шаолінь. Ну, короче, я дуже радикальна в цьому, знаєш. І я туди
08:53 приїхала… Мене там багато били. Я попросила тренерів, щоб вони ставилися до мене як до китайців, як до чоловіків, тому що я вважала, що мені саме це потрібно. Розумієш, ці три роки я, по-перше, не спілкувалася зі своїми батьками, я не спілкувалася зі своїми друзями. Я, коли їхала в Китай, я прийшла до своїх друзів і сказала: «Я більше з вами спілкуватися не хочу». І це, конєчно, було дуже жорстоко, я це зараз вже розумію. Але з іншої сторони, це було те, що мені… от, ну, мені це було дуже потрібно. І з батьками я не спілкувалась. Ти ж розумієш, який був треш. Ну, типу, був дуже сильний треш. А я в сім'ї… ну, типу, в нас троє дітей, батьки, типу, вклали гроші в цей університет. Ну, типу, ну, короче, ну, все, все, я їх розумію зараз, так. Я розумію, що, напевно, ну, можна було більш екологічно це зробити, не так, як я: все, рубать, рубать, рубать. Вот. Але цей шлях і цей досвід, так, що він зробив? Він зробив мене набагато більш самостійною, набагато більш незалежною. Він зробив мене набагато більш рішучою, я би сказала, і такою людиною, що розуміє, що в принципі нічого неможливого немає, так. Тобто якщо ти прям сильно хочеш чогось, то ти можеш
10:11 це отримати. А питання просто ціни, яку ти маєш заплатити за те, щоби це отримати, так. Тому що є цінність, є ціна. Я постійно з клієнтами зі своїми про це теж говорю: що в кожної нашої цінності є своя ціна. І якщо ти готовий цю ціну заплатити і наслідки, так, то давай, пробуй, вперед. А якщо ти, ну, якби, не готовий, то, можливо, трошки треба почекати. – Для того теж треба знати, що у ціни є наслідки. Ти в ті моменти знала, що у ціни є наслідки, що це взагалі ціна? – Ну, я знала, що ціна, наприклад, – те, що я можу ніколи більше не спілкуватися зі своїми батьками, так, чи зі своїми родичами. Чи те, що я можу опинитися врешті-решт і продавати мобільні телефони на ринку, що врешті-решт так і сталося на деякий період. Коли я повернулася з Китаю, мені довелося продавати мобільні телефони на ринку, там було пару місяців. А це був достатньо трешовий experience, так. Ну, досить… де я зрозуміла: «О Боже, я плачу цю ціну зараз», тому що в мене немає освіти, і вообще непонятно, що я робила останні там чотири-п'ять років. Ну, от так.
Віктор Дубровін: Вау. Слухай, Андрюха, ну а ти які згадаєш в себе такі переломні штуки, які тебе прям
11:29 якось перевернули внутрішньо в якийсь інший напрямок?
Андрій Сусленко: Я думаю, що, як це, змога навчатись в Могилянці як така. Тобто там навіть перший день: я просто вийшов на перший плац, і в мене розворот стався, який я усвідомив, можливо, п'ять років після того, як випустився. Ця частина. І, звичайно, складне життя в Америці, далеко не таке тяжке, як Маша описує свій період в Китаї, але достатньо непросте, де треба було вісім робіт робити різних, щоб get by, just get by. Всі, хто їдуть туди по Work and Travel, так чи інакше з цим стикаються в якийсь період. У когось виходить краще, в когось гірше. В мене якось виходило, я навіть не знаю, добре чи погано. Виходило добре, бо я з того став тим, ким став. От. Але ж документи не отримав, не одружився, любов просрав, повернувся, думав, що я втікач. Ну, в смислі, що я втік від складнощів, повернувся в просту Україну. Оце був, я думаю, перегортаючий досвід, який, ну, має якусь longevity. Бо вихід на плац – це одна тема, а жити за кордоном і вирощувати самостійність хлопчику, який ніколи не був самостійним, – це був, напевно, цей момент. А в тебе, Вітюш?
Віктор Дубровін: Слухай, то в мене одна історія – це коли я, значить… Перша робота в
12:48 мене була: мене там по блату влаштували в рекламну агенцію, там працював, щось робив вигляд, що я створюю якусь цінність і користь. Сидів, сидів. Потім я вирішив, значить: все, тут все, я себе вичерпав, треба йти далі. Пішов в напрямок діджиталу, коли такого слова ще не було, і думаю: щось там цікавеньке, так, якесь… цей зов, якийсь, щось там цікаве. Пішов туди, пішов в компанію, в найкращу на ринку на той момент, і там сидів, значить, після рекламної агенції, розповідав, як там [нерозбірливо] мають [нерозбірливо] простори. І потім починається криза. І, значить, я прям пам'ятаю ці розмови: я приходжу, дружина каже: «Слухай, ти ж дивись, там в тебе є якийсь бекап?» Я: «Та що ти, в мене все нормально, в мене все стабільно, мене ніхто не звільнить». І через тиждень мене звільняють, а дружина вагітна. І це було тупо такий якийсь просто сніг на голову, бо я в своїй реальності жив. І це було таке: welcome, чувак, жух. І потім, значить, почалось інше життя, бо, ну, відповідальність, вона ось
14:07 тут, перед тобою, ти маєш з цим щось робити. Я десь шість місяців шукав, чи чотири… ні, трошки менше, мабуть, чотири шукав. От прям тикався, тикався, тикався, тикався, тикався. І потім, значить, знайшов нове місце. Але, ну, людина, якою зайшов в цю нову роботу, була зовсім кардинально інша. Ну, а друга штука – це коли я вийшов з бізнесу. Бо це було, воно, значить, наче назріле рішення, знаєш, що і складно відпустити: і ти вклався, десь 10 років вкладався у вирощення цієї дитинки, по суті, а тут наче треба відпустити, і ти виходиш. Але ти виходиш, ну, не такий голий, босий, ти виходиш з багажем, внутрішнім собою, який вже щось може і який може спиратися дуже щільно, двома ногами, на те, що в нього [музика] є.
Андрій Сусленко: Це хороший для нас з тобою перехід, Вітя, до запитання Маші. А як після «Дивовижних», де Маша як це відпрацювала, відпахала, отримала теж, напевно, щось [нерозбірливо], але де стався цей перелам, коли ти така: «Все, я втомилася, я піду». І де там взагалі
15:26 взявся консалтинг і коучинг? – І чому це був дуже складний період в моєму житті. – А можеш роки підказати також, щоб ми контекст мали?
Марія Насєдкіна: То проєкт почав зароджуватися в 2013 році, а в середині 2019 року в нас вже була організація, в нас були підписані навіть контракти вже там на наступні роки. І ми з командою сіли і зрозуміли, що, якби, все, пора цю історію завершувати. Ну, багато було причин. Одна із них в тому, що ми зрозуміли, що, якби, місію ми реалізували свою. Друга причина була в тому, що, якби, дуже нестійкий сектор, non-profit сектор, так. Тобто ти постійно фандрейзиш гроші від донорів, які потребують, щоби ти будував інституцію, а дають тобі гроші на проєкти, так. Відповідно, неможливо побудувати інституцію, якщо у тебе постійно там на 3–5 місяців проєкти і фінансування. От. І ми вирішили, що, короче, пора свою історію завершувати. Це було прям, ну, надзвичайно болюче рішення. До речі, Юра Козій мене тоді надзвичайно сильно підтримав, і він був моїм ментором всі ці роки, і я йому сильно вдячна. Я пам'ятаю нашу з ним розмову, коли я
16:44 думала про те, щоб завершувати цю історію. Кажу: «Юра, ну в мене ж, типу, проєкти підписані». Він такий: «Хорошо, охеренно. А життя твоє іде, і ти готова, типу, ще два роки займатися тим, що ти бачиш, що вже все, ну, типу, воно вже, якби, себе вичерпало?» І ми тоді півроку з командою працювали: ми наймали психолога, ми працювали з фасилітатором для того, щоб цю історію розрулити, завершити, вийти з цього всього. Нас все одно потім звинуватили в тому, що ми недостатньо щирі активісти і так далі. Ну, це вже інша історія. От. Але ми максимально щиро робили і любили те, що ми робили. Коли я вийшла, завершили цю всю діяльність, ми розірвали контракти, я скажу так, що в мене був депресняк. Ну, рік. Я тоді… в мене тоді було три великих завершення. Перше: я завершила «Дивовижні». Друге: я вийшла з дуже токсичних стосунків. І третє: я втретє не поступила в Стенфорд, хоча я була в топ-3 кандидатів на стипендію. Це була моя така велика мрія. І мені прийшло знову-таки, що я alternative candidate, і, короче, мене не взяли. І це був просто… мене колапснуло по всіх фронтах. У мене не було грошей, і, короче, це була просто жесть.
18:03 Я була сама. Я думаю: Боже, ну от якщо б в мене була людина поряд зі мною, я би це там простіше пережила. Але зараз я розумію: ні, мені треба було пройти цей період. І отак десь рік мене колбасило. Я пішла тоді знову в терапію, я пішла тоді на різні курси по… сама не знаю, як це… саморозвитку, напевно, можна сказати. І я зрозуміла, що токсичні стосунки, так, це моя проблема, а не людини, з якою я була, так. Що це означає, що там з цінністю треба працювати і так далі. І я так нормально пішла в свої пропрацювання. І я слідкувала за тим, що я забираю з собою з цього досвіду, так, от з дев'ятирічного, і що, скажемо так, залишається незмінним. А незмінним залишалося те, що я люблю працювати з людьми, розкривати їх потенціал, мені дуже цікава тема лідерства. І тому… ну, і плюс до мене навіть, коли я в «Дивовижних» працювала, зверталися різні керівники, люди, казали, типу: «Маша, як ви побудували такі-то там процеси? Як у вас це? Як у вас це?» Я просто ходила з людьми на каву і багато-багато розповідала. Потім я задовбалася ходити безкоштовно на каву і така, типу: «Блін, давайте, короче, оплатіть
19:20 мені за це гроші, я за кави не хочу працювати». І ось так поступово… в мене тоді була ідея робити лідерські сесії, я це назвала. І от так люди до мене зверталися, я там потрошки-потрошки почала консультувати. Я ще не знала, що таке коучинг, я не розуміла, що я роблю насправді, я це коучингом і не називала. Я називала, що це лідерські сесії: «От у мене є певний досвід, я готова з вами ним поділитися». Це був початок шляху.
Андрій Сусленко: Вітя, ти безкоштовно працював скільки, до Dubrovin Consulting?
Віктор Дубровін: Слухай, я там безкоштовно не працював, в мене там не було… – Ти вийшов відразу в модельку консультування? – Так, так, так. Ну, слухай, я ж був… Дивись, я в агенції був в двох ролях: я був як керівник, який працював з людьми, і був як такий business development, який працював з ключовими клієнтами. І в мене був дуже гарний нетворк. Я просто вийшов і почав розповідати, чим я зараз займаюсь. І це був такий не… Так, так. Ну, тобто для мене не було це, знаєш, такий прям «хрясь», відрізав і кудись перемкнувся. Ну, це не таке різке було, бо в мене там… я продовжу, як це, мабуть, в мене в коучинг занесло, так само і в консалтинг. Бо в мене десь на середині, п'ятий-шостий рік – для мене це, по відчуттях, у лідера такий переломний
20:41 момент, коли ти починаєш усвідомлювати: весь кураж починає закінчуватись, і ти починаєш думати так: що, куди, як, а чи воно, чи не воно, куди далі, так. І в мене почали зростати такі паростки сумнівів: чи тим я займаюсь, що моє, так, чи для цього я прийшов в цей світ? І було поступово, зрощувалось відчуття, що ні. Ну, саме з точки зору маркетингу. Але мені також дуже подобалось працювати з людьми. Тому я почав спочатку там з фасилітації як напрямку для роботи з клієнтами, для стратегії, стратегування ще тоді, і паралельно почав це імплементувати в команді. Ось. А потім десь на сьомий рік пішов в Інститут коучингу, і там мені операційку перевстановили. Я такий: «О, прикольно, так це, тобто можна працювати, щоб не тягти все на собі, щоб не бути там оцим ключовим bottleneck-ом, щоб не роздавати всім задачі». Бо ця криза, знаєш, переломні моменти в зростанні компанії, коли там ти переходиш: ти вже половину людей не знаєш, ти такий не звиклий, не знаєш, як з цим працювати. Такий: добре, треба міняти модель, треба міняти підхід і стратегію, так. І мені переустановили. Я потім просто вибудував цю історію, коли
21:59 я є як власник, який, ну, керівний партнер, який займається ключовими задачами, а в мене є команда і є [нерозбірливо] CEO, які займаються бізнесом і його розвитком. Я такий: о, тобто так точно можна. Тобто я в теорії знав, а тут я на практиці дізнався. І тоді я зрозумів: блін, ну, це воно. Ну, тобто це і про роботу з людьми, і з різним… різний досвід. І от це те, що Маша сказала, мені дуже відгукнулося, про розкриття потенціалу. Бо для мене це теж ключова тема. Ну, тобто ти заходиш, ти бачиш: бляха, та людина чи компанія можуть ого-го, а зараз тільки [нерозбірливо]. І ти такий: та ж бідна ж, треба ж… Ну, якщо люди готові, треба допомагати. Але ж тільки якщо готові. Всі ми, як це, служителі, покращувачі, хтось більше, хтось менше. Маш, а цінник як формувався? – Точніше, це самоцінність. Ти сказала, що після розуміння кращої самоцінності почала брати гроші за те ж, що… Брали гроші, не знали, що це коучинг, певний час просто робила лідерські сесії, лідерські консультації. А я знаю, що ти десятки тисяч доларів в освіту поклала професійну, яка пов'язана з тим, що ти зараз робиш. І це сьогодні можна сказати, що Маша це зробила, а тоді, коли ти розпочинала… – Угу. – З цього ще не було. І,
23:16 ну, якби, не так багато років пройшло, щоб стільки грошей в себе інвестувати. Розкажи про те, як ти зрозуміла, що мені пора туди-сюди, і куди це було, яке це навчання?
Марія Насєдкіна: Ага. Трошки контексту. То маєте розуміти, що сектор, в якому я працювала, так, майже 10 років, він не заточений на гроші, так, тому він non-profit. І, більше того, там дуже велика кількість стереотипів, так, пов'язаних з тим, що людина може, яку цінність давати, так, і як заробляти на цьому. Ну, типу, що, ну, умовно кажучи, що, типу, якщо це ти щиро робиш, ти маєш це робити безкоштовно, так. Ти ж волонтер. Нам навіть донори так казали: «Ну ви ж волонтери» або «ну ви ж зробили би це і так безкоштовно», розумієш. І у мене було багато упереджень стосовно
24:11 грошей і стосовно того, щоби ці гроші брати. І, відповідно, коли я вийшла з «Дивовижних», в мене було, ну, всі гроші, які в мене були… в мене 700 грн залишилось. Ну, типу, вообще не було грошей. Ну, типу, серйозно, так. І в мене були деякі збереження, які я відкладала протягом декількох років. Я дуже мріяла про машину. І в мене було тоді [нерозбірливо] доларів, які лежали у мене на збереженні протягом декількох років, я їх відкладала. І оці всі упередження про гроші: що гроші брати не можна, як же, «короче, гроші хочеш брати за свою роботу?» і так далі, «це ж треба щиро, безкоштовно робити». І я зрозуміла, що це мій найголовніший блокер, так, найперший, який блокує те, щоб я пішла заробляти гроші. І це теж було пов'язано, ну, з моєю самоцінністю. І я знайшла тоді експертку,
25:07 яка працювала з грошима, типу темою грошей, з упередженнями. І вартість її роботи коштувала 1500 доларів. І я сіла така, думаю: ну все, короче, капець, зараз я ще віддам 1500 баксів за те, щоби навчатися. Вона каже, типу: «І це я роблю… ну, типу, зараз знижка, а вообще там, типу, 3 000 баксів коштують мої послуги». Я така: окей, Google, хорошо. Я сіла, я десь тиждень, короче, думала: вкласти всі гроші, які я відкладала декілька років, ну, те, щоби машину собі купити, так, або взяти і вкласти в те, щоб піти працювати з темою грошей. Ну, короче, я вирішила так. Я подумала так, що за новий рівень, так, за квиток треба заплатити. І навіть якщо це не спрацює саме з цією експерткою, я в простір скажу, що я готова переходити на новий рівень, я готова працювати з цією темою. Я не хочу гарантії, але от, бляха, я плачу цей квиток. Вот. Вот мої 1500 баксів, які для мене тоді були космічними просто грошима, так, тому що я розуміла, що в мене реально є проблеми з відношенням до грошей. Я її заплатила, ми почали працювати, і це було одне із найкращих моїх рішень насправді. Воно дуже сильно мені допомогло. Я працювала з темою грошей,
26:28 самоцінності там і так далі. І що там і казати: я купила машину ту, а купила кращу машину потім, після роботи з нею, навіть там в три рази кращу, ніж я ще собі думала і очікувала. Якось все склалося так, що, типу, раз – воно і сталося. От. І, відповідно, я вважаю, що тема грошей, вона дуже сильно пов'язана з нашою самоцінністю і з тим, що ми собі дозволяємо і не дозволяємо робити, як ми дозволяємо, не дозволяємо собі проявлятися, з тим, як ми цінуємо себе, цінуємо свій час, так. І ось цією, ну, з нашими, по факту, з нашими стосунками з грошима. Тому що гроші дуже класно проявляють наші стосунки зі світом, так. Оце дуже хороший такий інстру… ну, якби, інструмент проявлення себе, тому що ти робиш щось класне до цього світу, так, і світ, ну, тобі повертає це там в якості певних матеріальних благ, грошей, вдячності людей, так. Але гроші – найпростіший такий конвертер, так, оцієї цінності, він найбільш зрозумілий. І якщо ти не можеш собі дозволити їх брати, то, відповідно, вони тобі і не будуть приходити. І тут питання не в тому, що мені клієнти не
27:46 платять, так, а в тому, що ти сам собі не платиш, не хочеш, не даєш, не дозволяєш і так далі. І моя ціна, так, от як консультанта, як коуча, вона формувалася спочатку дуже повільно. Тобто це спочатку там я брала, ну, типу, там 500 грн, там кава і так далі, і так далі, безкоштовно, так. Потім я вже лідерські сесії, коли робила, я вже на 100 доларів вийшла, і це було вже, типу: «О, прикольно». От. А зараз у мене там коштує сесія 350 доларів, і мені не соромно їх брати. Я знаю, за що я беру ці гроші, і я, більше того, знаю, що я ще більше буду брати, так. Я створюю нові продукти, я не продаю, наприклад, зараз разові сесії, я продаю програми. Мені це дуже в кайф, розумієш. Але це, ну, якби, я не можу сказати, що це дуже лінійний був такий шлях.
Андрій Сусленко: Я в цій частині одразу згадав, Вітя, нашу з тобою розмову. І, можливо, ти хочеш, якби, реверанс зробити, про «плати дохрена за важливий свій скіл» або за те, чого ти не знаєш, більше, ніж ти платиш зазвичай. Давай, Вітя.
Віктор Дубровін: Так, слухав тебе, Маша. Так, ми буквально нещодавно з ним розмовляли, і я розповідав, що зараз пішов до коуча, який коштує в два рази більше, ніж я беру від своїх
29:05 клієнтів. І це він теж, типу, по блату там, зі знижкою зробив. І оце, знаєш, для мене це було психологічно теж на грані. Ну, тобто я працював там з одним пулом людей, досить класних, досить крутих, а тут ти виходиш наче на інші рівні. Це просто дозволяння собі прийняти це рішення, воно одразу наче розширює тебе. Ну, тобто просто, коли ти наважуєшся… Ти ж сказала: ти собі дозволяєш. Неважливо, що з того вийде, але сам цей крок, він тебе переводить на якийсь інший рівень, і ти себе по-іншому відчуваєш, так. І оце про дослідження, те, що ти казала, про відношення до грошей. Я там для себе це називаю: про відношення з енергією грошей. Бо це просто інша форма енергії, і воно дуже пов'язане з відносинами з людьми і з відносинами з собою: як ти до себе ставишся, як ти відносишся, де тебе там блокує, і що ти собі не дозволяєш, чи не дозволяєш дозволяти, ще краще, так. Оце питання: що я собі наче дозволяю, я хочу, але всередині не хочу, себе намахуєш. Давай розберемося, про це поговоримо. Ось. Тому чесно, це дуже було прикольно.
Андрій Сусленко: Мені
30:26 просто, знаєш, що дуже захотілось тебе запитати: ти казала, там, оце заплатила там тисячу п'ятсот доларів. Я не уявляю. Я зараз думаю: бляха, я б, мабуть, не зміг. Ну, півтори, коли в мене 700… Ну, стрибок віри, реально стрибок віри зробила. – Так, так, так, так. – Ну, це прям зашибісь. Розкажи, що там такого відбулося, що в тобі змінилося після роботи з тою чарівною жінкою?
Марія Насєдкіна: Я побачила щиро, відверто свої упередження про гроші і те, що мене блокувало ці гроші брати. І ми працювали з нею з тим, щоби ці установки змінити, так, щоби я могла собі дозволити купувати собі подарунки, так, дозволити собі якісь дорогі речі і так далі. І це мене змінило. Тобто я змінила установки, фактично, так, в своїй голові стосовно грошей і відношення, так, до грошей. Я побачила ширше, що можливо, так. Тобто що, наприклад, я там думала: все, що я можу собі дозволити, – це, короче, срану б/у машинку за 4–5 000 доларів, так, і все. А потім я така: «Блін, ну вообще-то я хочу собі електротачку». І це було з покупкою
31:45 машини, це було вообще тоже максимально прикольна історія, неадекватна, але вона мене дуже сильно посилила, так. Я купила собі б/у, але це був електромобіль, маленький Fiat. Я просто… я його купила… Я дала завдаток в день, коли я не здала на права. Я пішла здавати в МРЕО на права, я не здала, і я така: все, короче, піду гуляти. Я пішла гуляти і вперлася в цей салон автомобільний, і там залишила завдаток за цю машину, тому що я просто в неї закохалася, і все. І про що це? Це про дозвіл, так, дозвіл бути собі більшою, ніж ти про себе думаєш, так. І оце мене дуже сильно, якби, змінило, от робота з нею. Я потім працювала з багатьма іншими експертами, і зараз я це продовжую робити. І зараз я плачу, ну, типу, за навчання, за супервізію,
32:40 за свою, типу, прокачку… Я… це одна із найбільших моїх статей витрат в моєму бюджеті. І тільки в цьому році в мене теж таке психоване було дуже рішення. «Психоване» – я це називала так, насправді було дуже класне, але воно було дуже страшне, тому що я пішла на навчання, яке коштувало 10 000 доларів, і, типу, п'ять треба було заплатити одразу. І я, коли поговорила там з людиною, яка це все організовувала і так далі, я прийшла до чоловіка, кажу: «Ну що, новий квиточок треба купувати». Він такий: «Все, поняв». Хоча, коли я йшла, коли я йшла, ну, типу, на інтрознайомство, у мене таке було: ну, типу, я думала, що це коштує 500 доларів в місяць, а виявилося, що це коштує 500 доларів в місяць плюс 5 000 доларів вхідний квиток, розумієш, так. Але мені було
33:35 важливо перейти в новий рівень нетворку, в новий рівень усвідомлення себе. І я плачу за це гроші. Ну, типу, мені не шкода, коли я це… я знаю, що я… – Купуєш саме усвідомлення про те, що ти вже в новій грі. – Угу, так, так. Тобто я оце купую собі дозвіл, так, самоусвідомлення на те, щоби перейти на новий рівень. – А як цей дозвіл і як це самоусвідомлення нового рівня пов'язані з власним почуттям майстерності в тебе? – Угу. А, розумієш, коли я переходжу на новий рівень, я починаю вже і працювати з нового рівня клієнтами, це більш складні запити. Ну, і воно не відбувається, знаєш, типу, лінійно, так. Тобто до мене починають, наприклад, приходити клієнти більш складні, я розумію, що мені чогось не вистачає, я починаю це шукати, я починаю це знаходити, я починаю більше усвідомлювати: «О, клас, в мене є такий вже досвід», так. В мене є такий пул проблем, запитів, які я можу вирішувати, і ось є результати клієнтів. Я це все дуже-дуже ретельно збираю. Тобто в мене на всіх програмах є вхідна анкета, є вихідна анкета, так, для мене це дуже важливо. Я збираю ці дані, і я збираю відгуки клієнтів, так, я їх пощу, я ними ділюся. Я
34:55 рефлексую з супервізорами зі своїми, так, і зі своїми, ну, з іншими експертами, з якими я працюю: який результат я можу дати, де в мене є пробуксовування. Ну, є дуже неуспішні кейси, з якими я теж працюю, і, ну, з клієнтами. Це теж частина моєї майстерності. Не може бути все офігенно добре, ну, не може бути. Я впевнена, що у вас теж є кейси з клієнтами, які просто, ну, типу, як… ну, короче, я ж вже ж, типу… ну, типу, як це могло статися? Ну, а воно, ну, стається, і воно нас теж дуже розвиває. Я не знаю, я відповіла на твоє питання, Андрій? – Наближено, але дала класний контекст. – Вітя? – Андрюха, так ти розкажи про свої розширення і свої відносини: ціна, самоцінність, експертність. Як воно в тебе в динаміці?
Андрій Сусленко: Спочатку, в 16-му році, я пішов на навчання, після якого безкоштовно практикував. Потім почав брати 500 грн. Потім випадково з'явилася клієнтка, я зрозумів, що: о, вона може дати сотку. І вона дала сотку доларів. Я маю на увазі, мені, коли її передавали, сказали: «Вона може, тому, будь ласка, ти ж вже наче коштуєш». Наче. Я не знав, що я коштую. Я взагалі не знав, чи хочу я це робити до кінця. Ну, прикольно було, класно, але
36:16 хіба це моя кар'єра? Ну, це був 17-й рік, я не вкупав ще нормально. Сотка. І так воно так сиділо: 100, до 200 не дострибувало певний час. Значить, виходжу я з корпоративної кар'єри в 20-му році, ну, в 21-му, в січні, і переходжу… Тобто в мене ж там все змінилося: можливості, смаки, розуміння, скільки я готовий платити за що. В паралелі в мене завжди була хоча б одна клієнтська робота, всі ці три роки корпоративної роботи. І я, типу, вже виріс в ціні. Тобто я би вже називав на той момент… я би називав 175 або 200. Ну, тобто дуже нешвидке, за чотири роки нешвидке зростання. Ну, якби, ну, йому ж не просто треба роки, а ще і віра в це. Виходжу я, значить, в бутикову агенцію, яка мене запросила співпартнером. Це така коротка, не дуже вдала, але, типу, коротка, необхідна і важлива історія для мене. Там, так як це бутикова агенція, вона суттєво коштує за сервіс, суттєво, прям суттєво. Якось на одній зустрічі один з партнерів з клієнтами каже: «А от, якщо що, Андрій вам зробить сесію за 350 доларів година». Я проковтнув слину. Там людина сказала: «Хорошо, беру». І з тих пір я коштую не менше. Хіба що, знаєш, як… я можу менше, звичайно, якщо… Але всередині я
37:34 тепер коштую не менше. І це був початок 21-го року. Тобто я для цього просто був в кімнаті і був в оточенні. Маша, до речі, про купити оточення і заплатити за оточення, не купити, а заплатити, яке само підтягнуло. – Угу. – В мене в своїй прошивці. А далі вже, повіривши в це, мені набагато простіше стало відчувати достатність свою в цій ціні. Ну, типу, так, звичайно, я даю value на це абсолютно. І мені легко було justification для цього створити, в який я логічно повірив і в який я просто, ну, духом відчував, що це так. А далі ціна зростає. За ці два роки вона зросла до, як це, 400 – база, 500 для [нерозбірливо]. Ну, якщо дуже спростити, вона зросла так, як я відчуваю. Я відчуваю, що так добре зараз, от так правильно, і, ну, так комфортно.
38:27 Марія Насєдкіна: Я, до речі, Андрієм дуже надихаюся. Я, коли приходить клієнт, я така: «Вибачте, мені треба поговорити з партнером». «Андрій, скільки це може коштувати?» І я питаю в Андрія. Кілька вже було таких, якби, довгострокових партнерств, ну, типу, цікавих, потенційних, так. І я розумію, що мені треба з кимось поговорити, ну, от, наприклад, з Андрієм, так, щоби… Ну, знаєш, коли ти це проговорюєш, ти краще усвідомлюєш, яку цінність ти можеш дати, скільки це може коштувати реально. – Просто спостерігаю, співвідношую, як в мене, так. Бо, знаєш, для мене воно розвивається… те, що і Андрій казав, що ти наче… в тебе така невелика динаміка, що з цим 175, 167,8, як такий курс, а потім якісь моменти такі стрибки відбуваються. І тут, ну, питання: за рахунок чого, так? Але ти наче готуєшся, готуєшся, і ти вже наче стаєш готовий, і тебе так [нерозбірливо] на іншу сходинку. Тобто [нерозбірливо] плато оце фінансове, на якому ти, ну, живеш, так, і відчуваєш себе, головне, так. І штука в тому, що, знаєш, там цікаво, як далеко можна зайти. Бо, ну, в кожного якийсь є свій потенціал, там якась фінансова карма на життя, але точно всі десь на початочку, так. Ну, хтось більше,
39:47 хтось менше. Тут питання: ага, а де в мене це? А друге – це, ну, що цікаве, – це саме механізм переходу на іншу сходинку, на якісно іншу сходинку, так. Те, що ти казав, так, що ти сидів, сидів, ось раптом начебто… Але ти, ну, всередині якось до цього готувався і був готовий, так. І що тут друга цікава штука: що в певний момент, коли ти в цьому фінансовому коридорі наче живеш, тебе починає підтягувати. Ну, ти хочеш йому відповідати всередині як професіонал, як особистість, як людина. – 100%. – І ти вже, ну, не бути… а прям не здаватися, а бути, так. Воно стає мечем, так. Але далі питання: ти тут залишаєшся, чи ти починаєш далі дивитися, так? Бо в мене, я прям пам'ятаю, цього року один там ключовий момент. Там в потоці сесій приходить, ну, нестандартна сесія, там три дні, два плюс один. І ми там домовляємося, розмовляємося, і в мене там загальний [нерозбірливо] за сесію 10 000 євро, за цей скоуп. І я такий просто там договорився. А потім в мене наганяє усвідомлення: бляха, це мій перший, ну, от прямо, один кейс на 10 000
41:08 євро. І воно прям таке розтікається наче по тобі, і ти починаєш [нерозбірливо] і відчувати оце: ну, слухайте, там за якусь там, я не знаю, за чотири я вже не відчуваю себе працювати, так. В мене просто є підхід, що є бізнеси, я з ними працюю по одному прайсу. Якщо це фонди якісь там, звичайно, ну, зовсім інші умови, так. Тобто я так це балансую. Але саме внутрішнє оце: де моє плато на зараз, де моя нижня точка, де я відчуваю, що я вартий, я це можу, я створюю цінність, я даю саме таку цінність. – [нерозбірливо] Давай. – Хочу просто додати, що до мене багато приходить клієнтів, з якими ми працюємо в тому числі з темою грошей, так. І в тому числі це є і консультанти, і коучі. І от приходить, наприклад, людина і каже: «Слухай, я зараз беру там 1000 грн за сесію, так, але я відчуваю, що це вже не мій рівень, але я не можу підняти ціну, ну, мені страшно», так. Там є багато-багато бар'єрів. І з чого я завжди починаю – це з аудиту такого. Тобто що у нас часто немає усвідомлення насправді, яку цінність ми
42:27 даємо, так. Тобто є оцей розрив, ну, відчуття розриву, що, типу, я відчуваю, що я даю більше, так, а отримую за це мало грошей. І спочатку нам треба цей розрив, ну, типу, зменшити. І, відповідно, коли ти робиш аудит, наприклад, ти розумієш: а скільки, з якою кількістю клієнтів ти вже попрацював? А який результат ти вже давав, так? А за який час ти можеш цей дати результат? А який твій бекграунд, який ти привносиш на кожну сесію? От, ми робимо цей аудит. Потім ми там, наприклад, рахуємо, скільки людина грошей вклала вже в себе, так. І потім я питаю: «Окей, а скільки би ти хотіла, наприклад, щоби коштувала твоя сесія?» Вона там говорить: ну, наприклад, там, не знаю, 200 доларів, так. І що далі? Людина зазвичай думає, що, якби, оцей ріст іде поступово, так: мені треба, типу, [нерозбірливо] років по 150 баксів попрацювати, потім по 170, потім по 187,5 і так далі, так. Що, наприклад, я роблю? Я використовую два інструменти, це такі прискорення. По-перше, я вважаю, що треба… ну, є така вправа, я роблю її, типу: сказати ціну, написати, закрити комп'ютер і відбігти. Тобто це робиш, тобі супер страшно, але ти тик – і,
43:44 короче, все, і ти убіжав. Це дуже хороший інструмент, так. Просто ти маєш не думати. Тобто ти собі вирішуєш: 200 баксів, так. Тебе клієнт питає: «Скільки коштує ваша сесія?» – «200 баксів». І все, все, цього достатньо. Тому що ти таким чином, типу, ти проривáєш собі шлях туди, куди ти хочеш, ти його прогризаєш, так. А другий інструмент, який використовую, – це, типу, вообще не знаю, чи можна таке в ефірі казати. Ну, типу, це [нерозбірливо], так. Ну, типу, приходить до тебе [нерозбірливо], а ти така говориш: «500 баксів за сесію», і все, розумієш. І людина така: «Ну, мені треба подумати». Ти розумієш, що людина не купить, скоріше за все, цю сесію там за 500 баксів, ну, наприклад, так. Але не в цьому завдання. Завдання в тому, щоби свій мозок розтягнути і дати йому такий простір, щоби, коли ти будеш називати потім 200 доларів: «Фух, 200 доларів можу сказати». 200 доларів не так страшно сказати, як 500. Тобто прогнати себе в сторону, ну, знаєш, максимального такого розриву, щоби потім, коли ти повертаєшся в свою, ну, типу, комфортну ціну, тобі вже було не так страшно її назвати. – Знаєш, тут, мені здається, просто є
45:03 велика пастка, тут треба з зірочкою цей коментар давати. Бо якщо так піхнути і написати, потім дві години чи три можна з глузду з'їхати, поки ти сумуєш. [музика] – Можна, Маша, запитання до тебе, тут саме з цього параметру: як тобі відмовляють? Тобто те… Розкажи, як ти проживаєш відмову клієнтську? – Угу. Давай я ще перед відмовою скажу таку ремарку невеличку, так. Що стосовно ціни, це дуже важливо, що ми не називаємо цю ціну все ж таки зі стелі, так. Ну, типу, ти маєш спиратися на свою експертизу, ну, це, якби, базове, так. Що ти не можеш просто сказати: «Все, я тепер, короче, коуч, у мене буде коштувати 500 баксів», так. Ну, може, в тебе ніхто і не купить за ці гроші, і це буде неадекватно. Але ти маєш завжди розуміти: «Окей, я спираюся на ось це, ось такий мій бекграунд, ось такі мої клієнти. Я відчуваю, що вже цей розрив, якби, є, так, я хочу переходити на новий рівень і клієнтів, і запитів і так далі». І тоді ти працюєш вже зі своєю ціною. Ну, просто що ми зараз на емоціях, так, щоби не давати, знаєш, як меседжі людям, що, типу: «Стрибайте
46:23 же». – Добре, що це прояснили. – Будь-які, короче, ціни, всьо, people have… Я в це не вірю, так. Я вірю все ж таки в, ну, такий ґрунтовний підхід до своєї практики. Стосовно того, що ти запитував, про відмови, я би сказала так, що ось я рахувала з інтросесій, які я проводила. Інтросесії – це такі 30-хвилинні безкоштовні сесії, які я проводжу з клієнтом, який хоче зайти до мене в коучинг, так. І от я запустила, наприклад, нову програму коучингову, там називається «Динамічна впевненість», і я за літо провела 87, здається, інтросесій. Ну, типу, дуже багато-багато-багато-багато. Але у мене був рейт продажу, типу, там майже 40%, так, там 37 чи щось таке. От. І все одно більшість людей, вони відмовлялися, так. Комусь було дорого, комусь було там, ну, не підходив формат, комусь я як коуч не підходила там і так далі. Якщо раніше мене відмови ці, ну, там прям вибивали, що: «О Боже, я недостатньо хороша, я там не підходжу» і так далі, то зараз я розумію, що це є просто, якби, ну, частина нашої… part of our job, так,
47:41 частина нашої роботи. Воно буде, і воно має бути, і навпаки, погано, якщо цього немає, так. Тобто, ну, не можуть тебе хотіти всі, ну, це просто unreal. – А знижуєш ціну тим, з ким хочеш працювати? І як тоді внутрішній… Це до, Вітя, до тебе теж запитання: як тоді внутрішній цей суддя, типу: «Я ж менше цього не коштую, але, бляха, з цим клієнтом хочу попрацювати. Але, бляха, якщо я попрацюю з цим клієнтом за цю ціну, то тоді я нижче своїх принципів, типу, йду»? – Я можу так сказати, що в мене є клієнти, так, з якими я працюю нижче, ну, наприклад, там ціни, яку я ставлю там зазвичай. Тобто я можу їм сказати ціну, ну, скажуть: «Маша, ну, в нас там є ось стільки, ми дуже хочемо з тобою попрацювати». Мені, наприклад, кайфово з цим клієнтом працювати. Я не відчуваю, що я зраджую собі, що я йду там, знаєш, на щось. Ну, в мене немає такого відчуття. В мене є відчуття, ну, кайфу і любові, я за цим іду. Якщо в мене є це відчуття кайфу і любові до клієнта, до роботи, до саме цього виклику, то мені тоді кайфово, ну, буде з ним працювати, навіть якщо це будуть менші гроші. Ну, мені якось так, не знаю. Віктор, як в тебе?
Віктор Дубровін: Та слухай, я тут погоджуся. Ну, тобто є, як це, середньозважена оця вартість, яку я вартую, коштую. А є кейси, які ти, ну, по-іншому сприймаєш. Бо це може
49:01 бути про якусь соціальну реалізацію, соціальну функцію, яку допомагаєш реалізовувати. Це може бути про персональний розвиток, або це може бути про вихід в якусь нову нішу. І це ти фінанси чимось компенсуєш. Тобто я не роблю знижку, а я це чимось компенсую, так. І є клієнти, як Маша казала, там дійсно, ну, тобі просто щиро хочеться їм допомогти, і ти розумієш, що вони готові це взяти, так, це не просто так, так. Це питання, що їм… ти розумієш, що їм потрібно, і вони, платячи в два рази менше, будуть відноситись до цього в 10 разів цінніше, аніж ті, хто платять full price або не усвідомлюють цей прайс, так. І це, ну, про таку якусь реалізацію і
49:56 наповненість себе через роботу з таким клієнтом. Бо, ну, якщо він платить там в два рази менше твого прайсу, але фігачить між сесіями так, що ти сам охрінюєш, ти… ну, тобі просто кайфово бути з цим, так. І ти розумієш, що ти вкладаєшся, і ККД твого часу, воно набагато більше, ніж з іншими, хоч якщо не дивитися лише фінансами. Тобто тут, знаєш, результат… результат клієнта – це розвиток особистий, і це радість і задоволення для тебе від процесу. Ну, і для мене ще може бути це якісь промо, так. Тобто якщо якийсь великий клієнт, я його беру в портфоліо, бо розумію: о, це вихід, наприклад, в якусь нову цікаву для мене нішу. – Слава Богу, знати, що ви гнучкі, що я нормальний. Ну, в тому сенсі, що, як це, завжди… я завжди вибір, і я, як це, я, як і ви, ми обираємо. Ну, я принаймні обираю: якому, яким моїм інтересам і цілям це служить. Це ж може бути, як ти, Вітя, кажеш, про місійні, соціальні, моїм персональним інтересам, в тому, що я коштую, чи є в мене ця можливість, до чого мене це приведе. Тобто я на це дивлюсь насправді досить утилітарно. Може, соромно десь говорити,
51:15 але, ну, але так є. При цьому з розумінням ставлюся: коли мені хочеться з деякими людьми працювати, а в них нема можливості або вони там не готові в цей момент, то я скоріше погоджуся, бо в мене є інтерес. Але якщо я знаю, що в мене інтерес посередній, то, ну, звичайно, тільки за повною ціною. Це теж важливо про це сказати. – Це ми якраз, Маша, в цьому елементі, бачиш, про принципи працюємо, про принципи твої як коуча, консалтера, спеціаліста. Блін, в мене питання випало, але так, воно повернеться. – Я хочу продовжити, так, може, воно повернеться. Хочу просто продовжити тему відмови: що не тільки клієнти нам відмовляють, так, але і ми відмовляємо клієнтам. І, як на мене, це важливий принцип теж для будь-якого і коуча, і консультанта: розуміти, за якими критеріями ти відмовляєш клієнтам, так, ну, потенційним клієнтам. Це такий, знаєш, болісний урок, який я колись вивчила, коли я взяла клієнта, якого я не мала би брати, який не підходив мені по профайлу. Дуже добре його зараз пам'ятаю. Вот. Але він, цей кейс, він дозволив мені зрозуміти, що: «О, клас, з такими
52:33 клієнтами я працювати не хочу», так. І після того, якби, я почала випрацьовувати свої, ну, якби, оці критерії, за якими я відмовляю. Я впевнена, що у вас такі критерії, напевно, теж є, так, за якими ви не беретеся в роботу з клієнтом. Чуйка – одна із цих критеріїв, от чесно, для мене важливо. Хоча є і hard, ну, типу, критерії, так. Але якщо я, наприклад, на зустрічі з клієнтом відчуваю, що, ну, інтуїтивно, що вообще от я не хочу, мені не в кайф, я не візьмуся за такого клієнта. – Ти говориш про профайл клієнта. Як, лінійно чи нелінійно, формувався той профайл, з яким ти зараз працюєш? Ти частіше за все говориш, що ти працюєш з лідерками, частіше, і лідерами. Але в цілому я тебе бачу на ринку як women first, і це ніша очевидна. Чи це свідомий вибір, несвідомий вибір, так сталося? І які твої подальші кроки в нішуванні? – Свідомий вибір. 97, напевно, відсотків всіх моїх коучингових клієнтів – це жінки, які займають лідерську позицію або хочуть її займати. Це абсолютно свідоме рішення. Я, коли колись сіла і проаналізувала всіх-всіх-всіх клієнтів, які до мене зверталися,
53:52 ще коли в мене не було програм, от я просто лідерські сесії робила, так. І я побачила, що до мене в основному звертаються жінки. Я найбільш для них, ну, типу, класна, корисна, кайфова. Мені подобається працювати над їх посиленням, мені подобається, коли вони там займають вищі позиції, запускають свої бізнеси, розкриваються, кайфують в своїй, якби, професійній ролі. Це не означає, що я з чоловіками там категорично не працюю, в мене такого немає. В мене є в коучингу чоловіки теж. От. Але мій фокус все ж таки на жінок і на посилення, на empowerment, women empowerment. Мені це дуже в кайф. І тому, наприклад, от програма, яка одна в мене є, називається там «Динамічна впевненість». Я теж сіла, проаналізувала, що найчастіше до мене звертаються з запитом насправді про впевненість в собі, так, про самооцінку, про впевненість і так далі. І все, що будується довкола того: там лідерський стиль, запити про команди і так далі, і так далі, – воно все одно, якби, стрижень цього всього – це от наскільки я вообще розумію, хто я є, моя впевненість в собі, наскільки я дозволяю собі якісь там кроки і так далі. От. І тому я планую це продовжувати робити, мені це дуже подобається. Але при цьому я не обмежую себе цим. От, наприклад, як от наш продукт з Сергієм і з Андрієм «Професійна там
55:10 ідентичність», так, онлайн-курс, вообще кайфовий, супер, я в кайфі. Люди різні: жінки, чоловіки, пофіг. Ну, але вони всі прийшли за… ну, в темі там професійної реалізації. – А чого вони до тебе приходять, саме до тебе, як ти думаєш? Що з тебе, що твого вони хочуть? – Я… по-перше, вони можуть зі мною говорити однією мовою, так. У мене була своя організація, я була керівницею там організації, в мене була команда, я побудувала це з нуля, так. Мені було дуже складно, я проходила ці всі там треші невпевненості в собі і так далі. І зараз, ну, вони бачать, що я, якби, успіх, конєчно, все це дуже умовно, так. Але, ну, я, наприклад, там заробляю, в мене є своя практика, так, я там… в мене є клієнти. Я, ну, я транслюю певні цінності, які людям відгукуються. Я реально сповідую ці цінності, це не щось таке, знаєш, типу, ось якась картинка є. От. І люди приходять до мене за прискоренням, вони приходять до мене за тим, щоби краще зрозуміти себе, але зрозуміти себе в певній все ж таки структурі. От що цікаво, так: коучинг, він не про структуру, але я даю людям структуру,
56:27 системність, так. Вони рухаються в певній послідовності, в своїй послідовності, так, але є оця, ну, типу, структура, тому що я сама люблю це. І оце розуміння себе, воно дало мені ж змогу сформувати ті програми, які є автентичними. Тому що я от… до мене людина приходить, і я кажу: «Слухай, я не є класичним коучем. Якщо тобі треба класичний коучинг – це не до мене. Я використовую інструменти коучингу, але також я використовую такі-такі-такі-то речі. Я така-така-така, я можу дати тобі те-то, те-то». І людина така: «О, бляха-муха, оце, короче, мені, типу, оце мені треба». Або: «Ні-ні-ні-ні, мені треба інше». Супер, так. І тоді у нас стається метч дійсно з тими, кому я можу допомогти.
Віктор Дубровін: Андрюха, так, давай докинь: а на що зараз до тебе приходять?
Андрій Сусленко: На осенсування. На те, що я сам шукав і шукаю, і те, з чим я найбільше сам знаходжусь в пошуку і роботі. Саме на це і приходять, тільки чоловіки. Пошук нового себе, нового сенсу себе. Це зараз 35-плюси. Це просто reimagining yourself: «Я вже це робив, це робив, це пробував, це знаю, але не знаю, чи це я хотів. Я взагалі не знаю, чи я жив своїми інтересами, чи інтересами своєї дружини, своїх дітей, свого боса». Або в 50
57:46 років, вже супер успішний бізнесмен, і те, і се, а, якби, як жити complete life, як жити повне життя? Чи воно повне, коли я не роблю те, що я роблю, а роблю тільки те, що хочу робити? Чи так вже неможливо? А якщо неможливо, то як можливо? Ось, ось так, Вітя. А в тебе?
Віктор Дубровін: До мене приходять 50 на 50 жінки і чоловіки. Я десь посередині між вами, збалансований пацан. – Хорош. – Так, так. Цікаво. Ну, приходять, я про… Ну, я б це назвав: пошук шляху на якийсь наступний рівень, так. Ти наче десь був, але не розумів, куди, і оце: як туди, куди туди? По-перше, як «куди», а потім «як», так. Оце одна штука. Друга – це про такий лідерський, мабуть, розвиток. Або… але я б розширив це: про таке розширення тебе як людини. Що ти чогось досяг… виходить, так, це про наповнення, Андрюхо, це де те, що ти говорив. Ну, це питання, воно у всіх рано чи пізно виникає. Тому вони часто пов'язані. Але куди вже? Ти натикався, втомився, твої стратегії, підходи не працюють, а як інакше, ти не знаєш. І це про пошук нових шляхів, коли ти вже, ну, виснажений, втомлений. Ну,
59:06 часто приходять люди такі вже втомлені. І про якісь переусвідомлення і себе, свого шляху, але з точки зору: а що нового? Те, що ти казав, що це наче вичерпало: я тут, ну, реалізувався, а що нове, ну, куди ще? Так, про оце. Я це називаю: про початок створення власної візії, так, якоїсь нової: який я і куди я йду. І оце от такі профілі, це ж, так, от це молоді підприємці зазвичай і такі зрілі більш люди, так, такі прям люди серйозні, великі. Це два профілі в індивідуальній роботі. А по сесіях, по проєктах організаційного розвитку я прям, ну, спостерігаю цього року тенденцію: до мене приходять з якимись дуже складними і заплутаними клубками. Ну, тобто я навіть на інтроколі не можу розібратися. І я помічаю цю тенденцію, що, типу, вони приходять: «Ну, ми тобі розказали…» Але якщо б могли самі розібратися, мабуть, не йшли б, так. От прямо якісь такі комплекси: там і стосунки, і система, і організація, і там конфлікти, якась така хрінь. І я кожного разу оце так беру: такий, добре, цікаво, цікаво,
1:00:24 давайте [музика] розбиратися. В мене трошки від якоїсь думки Маші з'явилося питання, хочу його закинути. Це, здається, з грошей почалося, але питання про інше. Трошки контексту докину. Бо я помічаю дуже багато, і в людях, в індивідуальній роботі, і в організаціях, якийсь блок чи заборону на мріяння і думання про майбутнє, так. Тобто не на часі, не визначено, незрозуміло. А там внутрішні там голоси з серії: «Що ти хочеш? В тебе і так все добре, оце з цим живи». І це воно наче… воно в принципі не дуже портал там відкритий, так. А зараз наче ще більше, плюс втома, а на це потрібен ресурс. І люди так це наче, ну, відкидають, прокрастинують і живуть з
1:01:20 точки зору там від понеділка до п'ятниці, від, там, першого дня місяця до останнього, так. Але якщо вдовгу, то це, ну, мало хто відчуває сміливість і рішучість про це говорити і думати, так. Це для мене – це про дозвіл мріяти і дозвіл сміливо дивитися в майбутнє. Ось. І я там хочу закинути таке питання, щоб ми обмінялися: які у вас відносини з майбутнім на зараз?
Марія Насєдкіна: До речі, це питання нам ставлять, те, що от на курсі, який ми зараз з Андрієм, так: люди бояться мріяти, і вони говорять: «А нащо мріяти, якщо, ну, типу, світ непередбачуваний, так, типу, все може завтра помінятися» і так далі. Моя особиста думка, що мріяти дуже важливо. Це наша природна навичка і, ну, якби, потреба,
1:02:15 так, людини в тому, щоби мріяти, думати про майбутнє, який би контекст, що би там не було. Мрії дають нам надію і дають нам певний вектор, куди ми хочемо іти, куди ми хочемо рухати своє життя. Ми можемо його коригувати, і зовнішні події можуть його коригувати, так. Але якщо у нас є маяк такий, знаєш, ну, типу, що ось туди я хочу, воно дає більше сенсу і більше сфокусованості. Ти все одно, якби, рухаєшся. Може, ти не от, ну, не отак рухаєшся, так, а ти отак, отак, отак, отак, отак, отак, отак. Але ти знаєш, в принципі, чого ти хочеш. І це, наприклад, мені дає енергію: моє планування/мріяння, так, на багато років вперед. Я навіть мрію більше ніж на 100 років вперед, тому що є багато речей в цьому житті, які я би хотіла спробувати. Мене це надихає. Я розумію, що воно може
1:03:10 бути, знаєш, якби, не реалізовано, але мене це дуже пре. І я прям, коли про це думаю і закидую себе туди, я розумію: «О, прикольно, тут мій блок, а я, наприклад, ну, хочу з ним попрацювати», так. «О, прикольно, а я, типу, там хочу тут понавчатися, але насправді я думаю, що ти [нерозбірливо], дівчинка», так. «О, прикольно, з цим треба попрацювати», так. Тобто я використовую це мріяння як дослідження себе, і це мені дає енергію, і це дає мені фокус.
Андрій Сусленко: Я в цілому погано мрію, складно, мені це не дається. Просто бо я на це багато фокусу не кладу, я так відчуваю. Мені здається, що я, попридумувавши певні способи, як я хочу жити, і картинки того, як я хочу жити, от я в них живу. Але цього, типу, достатньо. Тобто не треба домріювати, адже та уява, яку я мав тоді, коли помріяв, і вона все ще попереду, я все ще рухаюся начебто в неї, і вона там достатня начебто. Але, як, Вітя, ми з тобою вчора говорили, вона така місцями пісочна може бути. Тобто я уяву маю, і я туди рухаюся, бо я векторний чувак. Ну, типу, я частіше роблю те, що я хочу, і те, куди мені треба, частіше. Але так, щоб в мене прям тверді мрії були, які були розкладені в бажання,
1:04:31 в цілі, то, ну, не можу так сказати. І, як це, мрійливість як таку… для мене це теж виклик. Коли ми на курсі це робимо, то я всередині страждаю від того, що мені треба прокрутити мої маховики дитячої мрійливості, сміливості, легкості в цьому. Тобто до мене за легкістю приходять, а тут я в цьому моменті стою, як голем, який рухатися не може. Чи страждаю від цього, не знаю. Можливо, я просто не знаю, як би було інакше, тому я не знаю, чи я страждаю. Ну, тому що вони є як є. Але от зараз, коли ви заговорили про це, то я відчув сум. Я відчув певний сум в моменті. Значить, там є якась дірочка, туди сифонить енергія. Це моя відповідь, Вітя.
Віктор Дубровін: Слухай, я уточнив би, Андрюха, що це не тільки про мріяння, так. Бо питання звучить: які в тебе відносини з майбутнім? Воно більш широке, знаєш. Тобто мріяння – це один із інструментів і аспектів. Я ось нещодавно, мабуть, усвідомив, що в мене теж, ну, цей м'яз трохи атрофований, так, ну, не такий в тонусі, як життя тут і зараз, там реалізація операційних задач, так. І те, що
1:05:49 там Маша починала, що це, ну, як це, вроджена здатність в кожного є. Вона точно була в кожного, але потім її чи забили, чи не користувалися, і вона там покрилася великим шаром, так, і зараз просто лежить. І зараз питання: так, це точно можна прокачати, доведено британськими вченими, але питання: щоб що, так? А друге – робити це на практиці. Бо я те, що бачу, з чого я починав: що в людей є блок на майбутнє. Але що я бачу, яку помилку: це те, що мріяти про щось і формувати якісь цілі, воно зовсім не передбачає плану, так. Тобто спочатку «куди», потім план. А люди це змішують в один комок і думають, що тут можна планувати, треба. Так, я такий: ні-ні-ні, step back, давайте трошки зрозуміємо. Оце, Андрюхо, як ти казав: а де я хочу бути? Що там вже є твердого, що точно мене там кличе, а що для мене якась абстракція і fluffy stuff, так? І тоді треба додумати, так. Тобто для мене це теж не передбачає, знаєш, каскад, дерево шляхів, як туди дістатися, цілі, KPI. Я теж не на тому рівні, так, судячи з Маші. Можливо, вона десь там чи може там виявиться. Але питання – це дійсно
1:07:11 думати, підходити до станка думання про майбутнє, я б так це сказав, так. – Я про це теж. – Угу. І це може бути і про цілі, і про мрії, і про себе, і про оточення, і про реалізацію, і про розвиток. Ну, тобто про різні сфери життя. Тобто, знаєш, це для мене як 3D-картинка, з якої в тебе зараз може бути якась спалах лише, і все таке в тумані. А коли ти тоді часто думаєш, аналізуєш майбутнє, аналізуєш теперішнє, пізнаєш себе, воно в тебе проявляється, викристалізовується, і в тебе картинка наповнюється елементами і деталями, знаєш. Тобто ти бачиш як розмиту, а потім в тебе high definition така. І штука в чому: що ти, коли на неї дивишся, ти дивився і так думаєш: блін, хочу отам, хочу оте. Те, що ти казав: я векторний чувак. Всі векторні люди, просто хтось туди не думає, і в нього вектора немає, в нього стратегія цього човна, який по течії пливе, так. А тут питання: ага, я тут, але де б я хотів бачити, так, себе в майбутньому – як людина, як професіонал, як там досягач, як голова сім'ї, ну, в різних ролях? Тобто наповнюєш цей образ.
1:08:32 Ось. І я зрозумів, що це для мене одна з точок зростання. З точки зору: це може бути моєю точкою опори в сьогодні, якщо в мене буде дуже тверда точка розуміння, де я хочу бути. З одного боку. А з другого боку, мій досвід показує, що я точно йду до якогось результату, плюс-мінус того, що я хотів, не на 100%, але відсотків на 90. Тобто якщо ти детально плануєш… І я зараз… ну, для мене це, знаєш, про виклик: вибудувати такі відносини з майбутнім, щоб я в нього дивився, знаєш, з радістю, оптимізмом і сміливістю, так. Тобто що не тільки там є світло в кінці тунелю, і це не потяг, так, а прям що там буде щось класне. І я вчора зловив: мене питають: «Ну а як справи? Які плани на наступний рік?» Я кажу: «Так, в мене буде охрінений рік», так. Ну, типу, в мене не було сумнівів, так. І це вже є точкою опори, на якій можу стояти зараз і відносно чого йти далі, так. Тому мені тут цікаво, знаєш: а як воно в інших влаштовано, як воно
1:09:52 працює? [музика] – Що нам в «Коучеварці» цікаво від hello coaches and consultants, як ви знаєте: коуч, консультант чи ментор. Як в тебе розподілена ця роль? Одночасно ти в цих ролях працюєш? Що ти клієнтам кажеш: ти сьогодні хто, моя шляпа така чи моя шляпа така?
Марія Насєдкіна: В мене є різні продукти для різних ролей. Я намагаюся це відмежовувати. Це не завжди можливо, так, тому що ти не можеш, якби, точно сказати: «Ну все, тепер я тут на 100% коуч, а тут я на 100% консультант». Але, ну, наприклад, по консалтингу, так, там в мене точно є… там я проводжу стратегічні сесії, я допомагаю там бізнесам/організаціям розібратися з організаційною структурою, так, там з певними процесами. Коли вони до мене приходять, я використовую інструменти коучингу, ставлю їм запитання, ну, типу, я намагаюся розібратися і так далі, так. Але потім я кажу: «Дивіться, у вас така хрень, така структура. Давайте ось так можемо її там пофіксити», так. Чи там: «Ось у вас є така проблема, давайте разом думати, як ми можемо це пофіксити». От. Як коуч, наприклад, у мене є програма там, от, «Динамічна впевненість», так. До мене приходять люди, і я кажу: «Дивись, я працюю ось так, ось так, ось так. Я, ну, типу, це flexible, гнучка програма». Але при цьому я не є класичним
1:11:11 коучем, так. Тобто що для мене означає, що я не є класичним коучем? Це означає, що в мене є певний бекграунд, який я все одно буду приносити на наші сесії. І якщо тобі треба, ну, наприклад, чисто рефлексія, так, або чисто, типу, повільний процес, то це не до мене. Я просто знаю себе. Я кажу: «Я тобі даю 2x, 10x прискорення, то я буду вообще просто виносити. І якщо це зараз тобі саме потрібно, то ми стартуємо і, якби, рухаємося сюди», так. І людина така: «О, мені це треба», чи: «Ні, мені це не треба». Все, хорошо. Більше того, люди можуть сказати, що: «Мені це дуже треба, о Боже, [нерозбірливо]». От. Або людина каже: «Мені це дуже треба», а потім в процесі вона така: «О Боже, мені страшно, короче, давай гальмуємо», так. Ну, це ж не означає, що я вишвирюю людину і така: «Все, ти вже підписався, і давай, погнали». Відповідно, це про те, як ми самі себе усвідомлюємо, як ми себе розуміємо, хто ми є в якій ролі. Воно все одно буде десь міксуватися. Ну, типу, як коучингова федерація, так, міжнародна: вони кажуть, що: «О Боже, ні-ні-ні, типу, ви маєте бути коучами, ви маєте говорити, що ви коуч, і тільки там тримати там певну, ну, якби, певний стандарт», так. Вони цьому вчать.
1:12:30 Ну, окей. Але для мене чесно буде сказати клієнту, що я, якби, сертифікована по цим стандартам, але я не завжди їх, ну, прям на 100% дотримуюся, тому що в мене є моя identity, тому що в мене є багато-багато-багато ще речей. Якщо тобі це підходить… – Метод, те, що ми називаємо метод. Тобто можна сказати, що метод Насєдкіної вже збудувався або принаймні його фундамент вже є. Вітя, лупанеш бліц? – Маша, хочемо тебе поблицювати. – Мені страшно. – Та ні, Маш, розслабся, на [нерозбірливо] просто перше, що приходить в голову. Три твої суперсили? – Структурність, системність, людиноорієнтованість. – Якщо би ти могла обрати і робити все життя тільки одне, що це було би: коучинг чи стратсесії? – О, коучинг, точно. – Маш, три речі, над якими ти більш за все працюєш в собі? – Перше – моє
1:13:25 тіло і моє здоров'я. Друге – це моє масштабування і перехід, вихід з індивідуального надання послуг в якісь групові історії, в масштабніші. Третє – це гроші, фінанси. – Якщо кар'єра, то яка? Тобто це не буде коучинг, консалтинг, не своя практика, тебе запрошують в кар'єру, то що це? – Це якоїсь компанії, наприклад, стартапу, який зарейзив великий там новий раунд інвестиції, їм треба побудувати вообще там з нуля всі процеси, і: «О Боже, поможіть, але ми вже міжнародного рівня, так, але нам треба отака людина». То таке мені в кайф було би. – Маш, уяви, що ніякого бізнесу в твоєму житті немає, і ти в паралельних всесвітах. Ким би ти могла бути, в трьох професіях? – О, я знаю, я прям… Це моя нереалізована мрія, може, колись реалізується. Я би дуже хотіла піти навчатися фізиці та математиці. Тобто фізмат, все, що з цим пов'язане. Я би пішла в якісь там дослідження цієї історії, мені би прям супер хотілося. І
1:14:43 це може бути, причому астрофізика – вообще прям вогонь. Друге – це було би, напевно, викладачка. Причому це може бути викладачка десь в Африці, знаєш. Напевно, щось пов'язане з якимись науковими дослідженнями, наприклад генетика, вообще супер цікаво. Я, якщо що, я знаю четверте: монахиня в Китаї, точно. Я, до речі, хотіла там жити все життя, в мене була така, якби, мрія. – Ну, тоді там, Маша, в завершення: що тобі дається найпростіше і найскладніше в промоції своєї практики, промо? Я знаю, що дохрена робиш для цього. – Та найскладніше, мені здається… Я з цим працюю, Андрій, до речі, мені з цим допомагає: це більш легко до цього ставитися і підходити. Тобто це відчуття легкості таке, типу, і запостити десь якусь херню, і не паритися з того приводу. Це мені найскладніше дається. Найлегше мені дається писати чіткі, структуровані [нерозбірливо]. – Вітя, добивай. – Ну, останнє: Маш, три речі, з чим сьогодні йдеш з нашої сьогоднішньої зустрічі? Про що це для тебе було?
1:16:03 Марія Насєдкіна: Я просто з величезною такою вдячністю, любов'ю іду сьогодні. Для мене це була дуже така емоційно класна, тепло наповнена зустріч: поспілкуватися з колегами з сектору, поділитися своїм досвідом. Тому перше – це вдячність і любов, дуже дякую вам за це. А друге – це нормалізація ще раз свого шляху і того, які у нас у всіх, так, буває такі гойдалки, каруселі. Ми сьогодні так, знаєш, просто про це говорили: «А мене там херакнуло, а мене там херакнуло». Ну, але, ну, там нормальний такий трансформаційний період. Десь так херакнуло, що треба був час, щоби відновитися, так. І зараз ми вже так просто про це говоримо, але просто час пройшов і багато роботи зроблено. От. Тому друге – це ця нормалізація. А третє – це, ну, хотіння робити те, що я роблю, так, і продовжувати це, тому що це дійсно мені в кайф. І я шукаю нові шляхи зараз реалізації, запуску нових продуктів. От. І я абсолютно впевнена, що це вийде, може, не так, як я [нерозбірливо]. – Від мене останнє побажання… Ой, вибач, будь ласка. – Від мене в кінці побажання: твоя індустрія, що ти хочеш нам побажати в Новий рік і в День Миколая? – Я хочу побажати
1:17:24 експертам в цій індустрії більше намагатися створювати автентичних речей. Тобто для цього треба добре розуміти себе, не копіювати інших, а дійсно намагатися проявляти свою унікальність в цьому світі, не боятися це проявляти. Тому що саме на це, якби, прийдуть саме ваші люди. – Андрюха, Андрюха, ну, давай ти теж скажи, з чим ти сьогодні йдеш, цікаво ж. – Давай. Значить, я йду з тим, що я краще Машу [нерозбірливо] дізнався. Я вже з нею рік працюю, а, бляха, кожен раз як наче оновлюю, знімаю тут лушпиння, тут лушпиння: «Ого!» Круто, що ти є на нашому ринку, Маша, офігенно просто. Я вважаю, що це здобуток для нас. Я йду з тим, що ми думали інтерв'ю в тебе брати, а в результаті в нас була розмова. І це натуральна зміна, яка дуже легко далася, і я вважаю, що вона, напевно, ще більшу цінність в результаті створює. Я йду в кращому стані, ніж я прийшов. Тобто я прийшов [нерозбірливо] веселий, а зараз я енергії ще додатково набрався і, скоріше, наповнений, теплий. От, я в теплі йду. Оце мої знахідки. Вітя? – Так, я теж йду з теплом. Я йду оце, знаєш, з
1:18:42 думкою про «дозволяти собі багато дозволяти», оця така, про щирість у всесвіті і подяку йому. Я йду з думкою про… був такий фільм «Pay It Forward», «Заплати наперед», якщо дивилася. От вона в мене згадалася: що це треба давати, і треба давати те, що ти вмієш давати, і служити, і давати це світу. Ось. І третя думка – це про жити своє найкраще життя тут і зараз, і проживати найкращу версію себе, і, ну, прагнути саме до неї. Це ми такі [нерозбірливо]. Вибачте, я сьогодні просто [нерозбірливо]. – Це така атмосфера, правда, Вітя. – Але це ж, як це, все це проєкція стану кожного з нас. Тому все прекрасно. Тисну руку. Вітя, дякую, що ти був з нами. Марія Насєдкіна була нашою гостею. «Коучеварка» була разом з вами. Побачимося скоро в фінальному випуску цього року. Пока! [музика] Па-па.