Планування

Про планування 2024 – Сусленко, Козій, Дубровін, Солодов

12 лютого 20241 год 28 хвАндрій Сусленко, Юрій Козій, Ігор Солодов, Віктор Дубровін

Коротко

Чотири ведучі розбирають планування – власне, клієнтське і організаційне – і питають, у чому може бути вигода також не планувати рік «як завжди». Юрій Козій розповідає про ребрендинг agiledrive на Uphill Partners; далі – погляди Ігоря, Віктора й Андрія, живі цілі, кризові ситуації, random networking і «практика смерті». Запис 12 лютого 2024, тривалість 1 година 28 хвилин.

Офіційний опис обіцяє персональні плани, ефективність і неефективність планування, підхід клієнтів і питання, в чому вигода не планувати цей рік. Частина прикладів – з життя самих ведучих і їхніх організацій, не універсальний планувальник.

Ключові ідеї

Юрій починає з власного плану й з ребрендингу компанії: agiledrive змінює назву на Uphill Partners. Це факт з офіційного змісту випуску, не «секретний кейс».

Ігор, Віктор і Андрій далі викладають різні погляди на планування – хтось обережніший до жорстких річних планів, хтось тримає свої рамки. Єдиного методу чотирьох немає.

Ціль, яку підтримують у розмові, має бути «жива»: не лише показник, а й блиск в очах, енергія, інтерес і сенс. Якщо цього немає, «воно здохне».

Окремі блоки – кризові ситуації в компаніях, random networking, «практика смерті» як спосіб подивитись на план з іншого кінця, і питання «кому і за що я заздрив?» як матеріал для цілей.

Ведучі прямо кажуть, що слухач може взяти фреймворк, який для них самих не працює: цінність випуску – в різних кейсах, не в обов’язковому шаблоні на 2024 рік.

«Ціль має бути жива. Тобто це має бути показник і блиск в очах. От якщо блиску нема, якщо це як сірий туалетний папір – ну, воно здохне, воно не почне жити.»
З розмови Слухати з 35:52

Питання, які часто шукають

Чи дають ведучі один правильний план на 2024 рік?

Ні. Кожен розповідає свій підхід, і в описі прямо стоїть питання, в чому може бути вигода не планувати рік «як завжди». Слухачу пропонують взяти те, що відгукнеться, навіть якщо для самих ведучих це не працює.

Що означає «жива ціль» у цьому випуску?

У розмові ціль описують як поєднання показника й «блиску в очах»: енергія, інтерес, сенс. Якщо блиску немає, ціль «не почне жити».

Що Юрій Козій розповідає про свою компанію?

В офіційному змісті є блок про його планування і ребрендинг agiledrive на Uphill Partners. Це частина його професійного сюжету цього року, не окрема рекламна вставка без контексту.

Навіщо у випуску «практика смерті»?

Це окремий розділ ближче до кінця: подивитись на план і життя з іншого кінця, не лише через січневі цілі. Детальний протокол у субтитрах звучить нерівно, тому на сайті залишаємо назву розділу й запрошення слухати сам фрагмент.

Згадки: книжки, люди, інструменти

Ребрендинг agiledrive на Uphill Partners – з офіційного розділу випуску про планування Юрія.

Питання «Кому і за що я заздрив?» звучить як вправа, яку можна трансформувати в цілі.

«Практика смерті» – офіційна назва розділу близько 1:02:50; точне словесне формулювання практики в субтитрах рване, тож тут його не реконструюємо.

Повна розшифровка

Розшифровка вичитана редакцією; можливі дрібні неточності.

00:00 – Все, тільки якщо Вітя завершив свою тезу. – Я її не почав, але дякую. – А если найду… – Давайте, час сесії йде, нема, треба вийти з цілями. Отак. – Я так розумію, це не ти так говориш їм. – Давай, кажи, Вітя. – Я просто намалював те, про що ти говорив: це мої різні ідентичності, зараз 37 мені, потім мені 42, потім мені 47, потім 52, 57, 62, 67, 72, до 77. – Не вистачає нам суперечок всередині. – Давай, давай, Юр, ти, а потім я. – [нерозбірливо] – Давай, працюй, зберись, тряпка. – Який рік, такі фреймворки. [музика]

Андрій Сусленко: Правильно. Усім привіт, вас вітає «Коучеварка». Ми стартуємо 2024 разом з Ігорем Солодовим, Віктором Дубровіним, Юрієм Козієм і мною, Андрієм Сусленком. У нас з вами сьогодні (лютий, напевно, буде, коли ви будете це дивитися) історія про планування: або про планування, про його ефективність, неефективність, про наші персональні плани, плани наших організацій, сімей, наших клієнтів, як вони підходять до планування або не підходять, в чому вигода не планувати свій цей рік, як ми підходимо до стратегування щодо нашого 24-го року в порівнянні, наприклад, з 23-м, 22-м або 21-м. Ви отримаєте точно

01:21 фреймворки, 1–2, які для вас підійдуть. Ви, скоріше за все, отримаєте те, що для нас не працює і для нас персонально чотирьох працює, отримаєте пару кейсів від наших клієнтів і точно щось не про планування, а про життя. Наприклад, те, що Юра Козій і Agile Drive більше не існують в старій формі: компанія Юри переформатувалася, і тепер це Uphill Partners, з чим ми тебе, Юра, і вітаємо. Перемога. – Дякую. – Так, бро, давай з тебе тоді і почнем. Це ти цілився в 23-му так змінитись, чи в 24-му вже за місяць встиг?

Юрій Козій: Слухай, напевно, ми прицілились на це, коли створились в 2017. Так. Коли першу репліку я почув від колеги, від єдиної своєї колеги Діани, що Agile Drive – це класно, але що, якщо колись раптом ми будемо займатись не лише еджайлом. Так. От, і настав час той, коли вже клієнти кажуть: «Чому у вас назва Agile Drive? Ви ж робите щось зовсім інше: там стратегування, [нерозбірливо]». І в липні на стратсесії своїй ми домовились, і в жовтні почали такий брейнштормінг з зовнішньою допомогою. І от, бачиш, була ціль, була ціль в нас така:

02:37 увійти в новий рік з новою назвою. Ми увійшли. От. Але про планування якщо поговорити, то, напевно, знаєш, коли з чотирьох ключових людей в компанії, лідерів, ніхто не мав на зламі 23–24-го року відпустки… Ну, окей, в одної людини була подорож з сім'єю в Токіо: на конференції виступити і подивитись Японію. А всі троє фігачили, знаєш, так, якби перепідписували контракти, переходили в якийсь новий рік з новими, існуючими клієнтами, і це все якось затягується досі. І я відчуваю на собі, що от п'ять місяців без відпустки в нашій справі – це кримінал. Та. І я вже десь починаю її планувати приблизно. Але якщо нема оцього такого відпочинку між роком, да, або в кінці грудня, або на початку січня, то дуже складно видихнути попередній рік і бути готовим до чесного планування наступного. Комусь відгукується таке? Що ви там, що у вас по відпустках було? – Дружина хотіла відпустки, тому, як це, їздили. Ну, насправді я не так вже й багато працював… багато, але дуже багато, ладно, але не настільки, щоб не давати собі відпустку. Багато дійсно, напевно,

03:55 більше, ніж в будь-які інші роки. Тому що, пам'ятаєте, як ми багато говорили в минулому році, Вітя, особливо з тобою: на початку 23-го багато працювали, щоби воно якби… Коли ти ще був, здається, в Братиславі, в 22-му, як мене на… накопичували цей майбутній момент, то довелося норм попрацювати. Але відпустки, як це, ну, дозвіл собі на відпустки вдавалося давати. Ну, тим паче, як це, дружина вагітна, то це просто необхідно було. – Угу. Знаєш, от коли ти кажеш, які є вигоди від того, щоб не планувати, от ми точно цим скористались, мабуть, в перший раз. Наче починається січень, хтось там каже: «А що там, наші OKR? Будем? Коли стратсесія?» Ми кажемо: стратсесія в кінці січня. І вона не завершилася постановкою цілей по кожній команді, по кожному департаменту, тому що ми в такому ще трансформаційному процесі досі. І вигода від того, щоб не планувати в січні цього року, точно в тому, щоб видихнути. Так. Дати собі спокій, щоб докрутились ті процеси з минулого року, які мали докрутитись. І зараз ми дали команді необхідне вирівнювання, мінімальне або достатнє. Тобто ми, по суті, менше ніж за один день, умовно, постратегували. От. І в нас нема цілей, в нас є якісь орієнтири, ключові ініціативи на найближчий період. А трансформаційна робота наша така,

05:13 стратегічна, з консультантом, тільки починається завтра, і вона кілька тижнів займе. І всі готові від того, що нема сенсу нам стратегувати, якщо ми хочемо зараз якісь фундаментальні речі, зв'язані з нашою бізнес-моделлю, з нашою системою продажів, якщо ми хочемо переінакшити буквально от в лютому. Тому в нас нетиповий цьогоріч процес стратегування. І коли ми це відпустили, зняли з себе той тягар, що в січні мусять бути цілі для всіх, то я так, знаєш, переглянув всі свої попередні досвіди як консультанта, який клієнтів наче вчив з такої ідеалістичної точки зору: «Ви ж заходите в Новий рік, ну мусять вже бути цілі, ну як так?» Вам, мабуть, це знайомо. Так. А зараз я розумію, що інколи варто дати собі як фаундеру спокій і людям спокій. Так. Тому що коли Вітя каже, що якщо фаундера нема, тої візії, то нема сенсу робити, наче так. От. І я як фаундер чесно кажу, що не чекайте від мене візії в січні, а десь в лютому, в процесі трансформації, вона почне народжуватися. Це одне спостереження. А друге спостереження: що я заходив в трансформаційні проєкти тривалі, коли фаундер не мав візії. Таке теж буває. Так. Я розумів, що десь варто допомогти організації трошки стати на більш

06:31 твердий ґрунт, ніж вони є. Так. І там візія з'явиться. Але заходити і казати: «Я не буду з вами працювати, тому що я не чую чіткої візії, що ви не можете канву якусь заповнити, де організація хоче бути», – не надто емпатійно по відношенню до тої особи, яка запросила. – Слухай, а не Вітя вам веде стратегування? – Кейс… Вітя нам задорогий. – На [нерозбірливо] якраз заробив. – Андрій, дай я скажу, що фонить мені. Те, що Юра промовив зараз, – це щодо «візія буде у мене у лютому». Треба, мені здається, додавати «візія на цей рік». Так. Тому що те, що у мене за відчуттями: що у тебе є візія, ну, більша. Так. І там просто треба

07:27 оновлювати на рік. Тому що, знаєте, тут я читав: нашій колезі одній замовили стратегічну сесію, має бути план на 10 років. От. І там всі, там бізнес в Україні, да. І там такі коментарі: «О, це якісь оптимісти» і таке інше. «А наскільки це реально взагалі?» і таке інше. У мене здається, що от я бачу, що більш зрозуміло, що буде через 10 років, ніж те, що буде в цьому році чи через два-три роки. Особливо якщо ми говоримо про родинні компанії, наприклад, да, і в них є певні завдання, то в них є там планування, мені здається, не лише на 10 років. З'являється… Як там, Андрій, пам'ятаєш, «будуємо імперію», да? [фрагмент прибрано редакцією] Що вже починаємо думати про пенсійні плани і таке інше. І тоді в цілому не можна сказати, що візії немає взагалі, що візія є, але просто так її важливо постійно

08:47 оновлювати. Тому що плани зробили, щось змінилося, окей, плани неактуальні, да. І знову і знову треба… Віктор, напевно, більше розкаже про те, як часто зараз стратегічні сесії замовляють. Тому що якщо можна було зробити, можливо, раз на рік, то зараз, напевно, раз на квартал. – Буде якраз. – От. Дякую, Ігор, за це уточнення. Справді, візія в нас на найближчих там декілька років є. Але, ну, все одно, коли ми заходимо в Новий рік, то люди хочуть чути: «Окей, візія є десь там на три роки вперед, а як саме зараз, в найближчі квартали?» Як ти кажеш, найближче півріччя, на чому ми робимо фокус. Тобто це, безумовно, вони хочуть чути, і я хочу їм це дати. – Віктор. – Слухайте, ну, я хотів важливу штуку додати, бо часто її помічаю, що оці там із клієнтами: «В принципі, нам потрібно планувати, як зараз можна планувати вдовгу?» Таке. Стоп. Давайте для початку поділимо: візія і планування – це різні речі. Візія – це куди, де ця точка, де я хочу бути, да. І це окремі процеси: розуміння, куди я зараз цілюся, куди мені цікаво йти, да, і це в довгу перспективу. А друге – це питання, яким

10:07 чином. Бо ці речі зліплюються і кажуть: «Оце нам план на 10 років». Плану на 10 років не може бути, але він дуже швидко перестане існувати, да. Але оце розуміння результату, до якого ми зараз йдемо, да, що я буду вважати успіхом з цієї точки, да. Бо в мене є заміточка: я, е-е, 2032 – це мені коли буде 50, і я туди думаю. Наступна заміточка, там, де дуже розмита, – це я 2042, це коли мені 60. От там в мене там мутненька, да. От, а коли 50, там вже воно наповнюється. Але з цієї точки зору: от я туди хочу бігти, отаке життя мати, оте навколо себе реалізувати, вибудувати, створити, да. А що буде, виходячи з цього, класним результатом на кінець року? І я теж… ну, в мене теж зараз, я в процесі варіння, бо в мене наче воно так має зійтись, пазл, і щоб типу: «О, оце точно хочу». Бо ви почали з відпочинку: я собі взяв відпустку, ну, там на три тижні в січні, щоб робити нічого, видихнути цей рік. Бо в мене, я там за останні чотири місяці зробив [цифри прибрано редакцією]

11:27 результату року, і я прям прийшов виснажений. Я от приходив до тями, переварював результати: що було добре, що там хочеться, щоб залишилося в минулому році. І зараз почав думати, що я хочу в цьому році вже з точки зору наповнення. І напрямок відпочинку в мене на зараз найбільш пророблений. Тобто я розумію: ого, [фрагмент прибрано редакцією], тут ми з дружиною поїдемо, а тут ми помовчати поїдемо, а тут я ще кудись там на якийсь буткемп. І в мене ця лінія мого життя, мого плану, вона найбільш насичено наповнена, бо її не вистачало останньої половини року. І оцей напрямок, він в мене спрямувався найбільш детально наразі. У мене [нерозбірливо]. – Я дуже швидко: в мене є колега, який каже, що планування має починатися з відпустки. Тому що коли ви потім почнете працювати з клієнтами, буває так (особливо коли в тебе є асистент чи команда), що вони забукали тобі рік, а у тебе немає часу, коли відпочивати. От. – Та, я хотів, знаєте, що ще сказати: що

12:46 візія – це не просто ж, коли Віктор каже про точку Б, це не просто про наші цілі, та, умовно бізнесові: там скільки ми хочемо заробити, витратити, інвестувати. Та, тобто ті речі, які стосуються грошей, – це гігієнічні. Ну, тобто бізнесу, щоб існувати, потрібен, умовно, кешфлоу як кров бізнесу, для того треба заробити, чистий дохід і таке інше. Але це історія така, чисто гігієнічна. А ще в візії важливо, якими ми хочемо бути. Та, наприклад, коли ми робимо ребрендинг Agile Drive в Uphill Partners, це ж не просто про зміну назви, це і про ідентичність нашу, якусь більш зрілу. Та, як ми хочемо виглядати перед клієнтами, з якими клієнтами хочемо працювати, і з якими вже, мабуть, не брати якісь запити чи типи організацій. Так. Де буде більша частка нашого заробітку: в Європі, в Україні чи в решті світу, наприклад. Та, як ми маємо виглядати, як ми хочемо почувати себе і який у нас стиль життя, [нерозбірливо]. Та. Тому, і от, попри те, що хтось може сказати: «Як можна зараз, в цьому році, що-небудь планувати?» – то такі речі абсолютно можна планувати. Так. Це бачення, і воно справді може бути опорою

14:06 для працівників компанії в складні часи. Попри те, що в нас, не знаю, непрогнозований в когось дохід може бути. Так. Але є твердий намір: ким ми бачимо себе на цьому новому рівні, нащо нам ця трансформація і таке інше. – Мрія, фантазія, ціль… – Таке. – От: трансформація, мрія, фантазія, бачення, задача, ціль або ціль, задача. Так. – Слухайте… – Давай, кажи, Вітя.

Віктор Дубровін: Я просто намалював те, про що ти говорив. Це так ми з клієнтами: зараз 37 мені, потім мені 42, потім мені 47, потім 52, 57, 62, 67, 72, до 77. Фактично це такими п'ятирічками. Це такий спосіб побачити своє життя майбутнє до уявного віку, на який ти здатен себе помислити дієвим, в здоров'ї, в стані, [нерозбірливо], такий capable достатньо. Ти типу уможливлений, тобто ти можеш працювати, жити так, як ти хочеш. Мені папірчика вистачило до 77. І я відчув, коли було це 72–77, відчув такий, знаєте, як прогортається… Тобто в мене тільки що відбувся екзистенційний досвід разом з вами: так прокручується маховик, такий: «Бляха, я точно в це вірю чи не вірю?» Ну,

15:25 стало трохи страшно, скажу вам чесно. – Та, це про уяви… дай свій досвід, про з терапії, про де ти пропрацьовував смерть. Тому що, да, зараз мені здається: знаєш, коли от деякі люди можуть подивитися на твій шлях так, який ти намалював, ну, який roadmap, наскільки я зрозумів, от, і сказати: «Слухай, я можу померти завтра, я можу померти сьогодні». – З тим, що Андрій каже: «Ні-ні, смерть, стоп, до 77, тебе тут на папірчику не помістилося, давай десь там далі». – І те, що ти розказував, я от чув, мені здається, що там дуже прикольні речі там: що буде, якщо я поділюся з радістю… – Тільки якщо Вітя завершив свою тезу. – Я її не почав, але дякую за уважність. Я хотів таку штуку

16:20 додати, бо мені здається, важлива думка про планування: що суть планування в покращенні якості планування, да, не в ідеальному плані, а в самому покращенні процесу, щоб він був для тебе більшою опорою. Бо я помічаю, що з кожним роком оця якість планів і точок, які я ставлю, вона більш така ємна, да, вона більш тверда. І це не… я вже не просто мрію, я прям, знаєш, є таке слово «волію», почув на навчанні: я волію в своєму житті оце. І мені важливо, що оці відрізочки, що в Андрія, це дивитися з точки зору: а що там має бути в моєму житті, в моїй компанії, щоб я відчував, що, сука, ми молодці, що я молодець, щоб там була наповненість, реалізованість і не було відчуття безглуздо прожитих років. Оце важливо. – Знаєш, додам відчуття: відчувати себе рабом свого бізнесу, що я так все напланував на рік як фаундер, наприклад, чи як CEO, та, що, рухаючись в тому плані, десь себе гублю

17:42 та і служу наче своїй команді, своїм клієнтам, своїм тим цифрам, які з Дубровіним на стратсесії там, блін, з толковим консультантом пропрацювали, а кайфу в тому нема. Та. Тому класно, що ти приділяєш тому увагу. Так. – І фреймворк класний, блискучий. Додам мій персональний досвід. Це не про смерть, а про щось інше. Це на одній зі своїх сесій, клієнтських, де клієнт… Я заходив в медитацію: зрозуміти, відчути, а потім зрозуміти, осмислити, як там мені, де мені вдалося, здалося те щось, що я не можу назвати в момент, коли про це відчуваю або міркую. Але як там мені, тому мені, якому вдалося? І для мене персонально це запитання було про «мені спокійно, я не поспішаю». А для мене це, ох, які нетрадиційні стани: «мені спокійно, я не поспішаю». І тепер цікавий майндфак, який теж може бути як фреймворк і антифреймворк. Я помислив там [нерозбірливо] своє late night show колись там, коли мені 47, 52, і в мене є дуже класна уява, чітка картинка про те, як воно розгортається, як це працює, як навколо цього функціонує команда. А потім

18:59 я себе зловив на думці: «Вау, Андрюха, ти ж подумав про це і відчув це з Андрюхи сьогодні, з тих коробок, які в тебе тут». Тобто це або тут я помислив, або відчув те майбутнє з коробки. І моє запитання до всього було: бляха, якщо це коробка, вона ж мене обмежує, чому я не можу себе інакше помислити? І чому в мене планування цього року не виходить? Я оцю штуку в рік вперед, Year Ahead, не можу заповнити. Все, що тут написав: «дитина». Поки що. – Угу. – Це все, Вітя. Я намагаюся промислити, провідчувати, де там коробка, з якої я це все мислю, чи можу я за неї виступити, що може бути ще поза тим. І тут дуже-дуже вчасно якраз наші курси з професійною ідентичністю, які мені розгортають мене, допомагають мені розламати по чуть-чуть мій старий патерн. Тому, Вітя, дякую тобі, що ти про механізми, про спосіб заговорив. Бачиш, що в нього абсолютно сильний є спосіб примінення, який дає можливість добряче опертися. Так само і можна себе запитати: «Чи я з коробки думаю про себе, а чи може бути ще якось?» Ігор, я про смерть пізніше розкажу. Давай ми до тебе долучимося.

Ігор Солодов: Але давай я про «вдалося» твоє трохи прокоментую і

20:19 про коробку також. Мені здається, що ми постійно говоримо з цієї коробки, якраз нам потрібна інша людина для того, щоби ми не себе… коли ми будуємо щось. Так. І від… також в певних моментах, тому що іноді буває так, що ми сильно тиснемо на себе. І цікаво, що те, що от я хотів сказати (я не знаю, скажи мені, Андрій, це перекликається чи ні): тому що якщо я думаю про себе, я, якому вдалося, напевно, там на другому плані є та людина, якій не вдалося. Тому що у мене те, що я помічаю, плани на цей рік були такі: що мене бісило в минулому році, от я не хочу більше цього. Я просто написав це, в

21:14 мене там десь сім пунктів, напевно, є: от те, що дуже бісить. Знаєте, що це? Проблеми, це кризи. І тоді що це може бути, якщо згадати, що життя не трапляється… як там англійською хочу сказати: «Life doesn't happen to me, life happens for me», да. Життя трапляється для мене, а не життя трапляється зі мною. І тоді певні є кризи у всіх, але хтось бачить (ну, це тавтологія якась чи банальщина), але беруть і роблять якісь… ну, використовують можливості, які зараз з'являються. Ми живемо в цілому в однакових умовах, але одні люди продовжують

22:09 зростати в Україні, продовжують зростати, а інші не можуть зростати навіть за кордоном. І тоді, от, мені здається, що часто, якщо ми говоримо про плани чи про візію, це може бути про компенсацію. Тому що десь там глибоко я пам'ятаю і обіцяв собі в дитинстві, що я не буду жити так, як жили мої батьки, наприклад, чи я не буду таким керівником, який був у мене колись керівником і він мене там діставав, і я хочу зробити це інакше. І в цілому тоді, дивіться, що цікаво: візія, вона ж не створюється просто так з вакууму якогось, вона створюється на платформі цінностей, які зростають з нашого болю, і з наших проблем, з наших криз. І тоді що це означає? Це означає, що якщо у нас, да, є візія певна («де я хочу бути»), у мене немає візії зараз, і ми там щось плануємо, не плануємо по-різному, але в цілому це означає, що якщо я добре знаю певні свої принципи чи певні свої цінності і я чітко розумію, як поведінково конкретно я можу їх проявляти кожного дня… Наприклад, умовно, там, пам'ятаєте виступ того, здається, там якийсь там генерал-майор чи там хто там,

23:28 він адмірал, каже, що: «Прокиньтеся вранці, застели постіль, да, прибери її. Тому що навіть якщо в тебе немає плану, у тебе вже є ачівочка, ти вже це зробив». І якщо у тебе є оці от good habits, гарні практики, які ти кожного дня посилюєш, в цілому це означає, що далі просто причина і наслідок: ти отримуєш те, що ти хочеш, якщо ти кожного дня те насіння поливаєш і зрощуєш і таке інше. – А, слухай, [нерозбірливо] трошки вклинюсь, бо мені дуже відгукується. По суті, коли я не зміг поставити цілі собі, і особисті, і те, що Андрій каже, що 24-й рік… 23-й відрефлексував в цьому журналі, 24-й не йде. Та. То організм хоче дійсно мати якісь сходинки, по яких я, знаєш, камінчики, по яких я буду річку переходити. Та. І для мене звички стали… рекламую зразу інструмент Daily Habits: це просто такий трекер галочками корисних звичок. От я його поки що цілий січень для себе трекаю, і він мене дійсно тримає там вмотивованим, хоча цифрових цілей немає. Daily Habits: якщо [нерозбірливо] користуєтеся, він там безкоштовний темплейт є, дуже легко поставити, да, вообще суперовий, дуже зручний. Або платні, або безоплатні апки типу [нерозбірливо],

24:50 там типу за [нерозбірливо] баксів. І ще про ідентичність теж відгукнулося. Один зі способів планування для мене виявився корисним, коли в мене була криза ідентичності. Вона в мене перманентна. Андрій, дякую тобі, що ти мене трошки [нерозбірливо], коли я тебе набирав десь місяць тому, мабуть. Та. Це мій перманентний запит, умовно: я хочу бути більш професійним коучем, в мене є певні задачі для цього, але паралельно я і хочу бути більш професійним CEO, там теж є певні задачі. І таке відчуття, наче якщо я щось відкину і сфокусуюсь (всі ж ми чуємо ті мантри про фокус, фокус), то я буду швидше рухатися. Так. До цієї майстерності, наприклад, там в коучингу чи в управлінні. От. І Андрій мене вивів на те, що: а нащо взагалі вибирати? Воно десь на якийсь час зняло

25:45 напругу, але потім знов накотила хвиля нова, і я побачив пост такого чувака, Девід Хайнемайєр Генссон, це кофаундер Basecamp, такого інструменту, і ще купи інструментів, живе собі в Малібу з шикарним видом на океан і програмує, управляє компанією і ще багато корисних штук робить. Дуже такий opinion maker в IT довгі роки. І в нього був пост про те, що він каже: «Я також є людина кількох ідентичностей, і я їх розділяю, чотири для себе: це кодинг, управління, writing, якби написання (в нього дуже авторитетний блог довгі роки), і четвертий», не пам'ятаю. І мене так… думаю: «Ох, чорт, це ж моя тема». Та. Тому один зі способів планування для мене був: мої чотири виписати. Так. Це коучинг, консалтинг, управління і публічні прояви, будь то блогінг, чи подкасти, чи виступи на конференціях. І я по кожній з них озвучив свій намір. Так. І найближчі кроки. І мені цього більш ніж достатньо, багато прийшло заспокоєння від того. Поки мій коуч, з яким я зараз працюю, не підсвітив мені ще одну важливу

27:05 ідентичність, яка називається «засновник, кофаундер». І я зрозумів, що в мене це сліпа пляма, що я не вмію бути засновником, я не знаю, що таке бути хорошим засновником. Я знаю, що таке бути хорошим CEO. І це прям така дірка величезна, типу. Я впевнений, що ви можете то зі своїми клієнтами використовувати, які поєднують ці дві ролі. Так. Тому що вони дві принципово різні, і класно, коли вони розведені в різних людях. Так. А якщо не розведені, то тоді це чревато тими внутрішніми діалогами, суперечками в одній людині. І добре, якщо вона свідома, добре, якщо вона свідомо: що зараз я з ролі CEO хочу того, того, того, з ролі фаундера хочу того, того, того. А переважно це такий, з мого досвіду коучингу фаундерів, це такий, якби, мікс, коктейль самопретензій, самозвинувачень, самобичування, який не робить фаундера щасливим і, відповідно, не робить щасливими людей навколо. – Добре, що ти згадав, що у власника може бути коуч. Я б ще додав, що у власника може бути борд ще, який буде захищати бізнес від власника. От. І захищати власника… – Я цього не сказав, тому що спостереження моїх колег з

28:24 Uphill Partners останні кілька місяців, коли вони провели купу стратсесій в різних компаніях: каже: «Юра, нам треба щось робити з навчанням ринку стосовно того, що таке борд». Тому що зараз в кожній невеличкій компанії є… вони кажуть: «Я член борда». – «Мені 25 років, я член борда». – Типу, що ти за член борда? Виявляється, що це, умовно, топкоманда. Та. І вони себе називають бордом. А це не борд, це в кращому випадку менеджмент-борд. – Ну, що дає, знаєш, людям… – Та, та, бордік дає людям багато, якби, такого его, ЧСВ: що я член борда, не лізьте до мене з такими запитаннями. А по факту там ще є багато чого [нерозбірливо], як управлінцям, так, закочувати рукава і вести той бізнес, знаєш, в траншеї сидіти, грубо кажучи. «Ні-ні, я член борда, я тільки на бордові зустрічі хочу». – Слухай, я хотів додати: Юра дуже класну штуку сказав, що багато власників не усвідомлюють ролі, які вони виконують в бізнесі, якщо вони в ньому працюють, і в них така [нерозбірливо]. Вони, ну, їм дуже складно розібратися. Я кажу: «А ви зараз як хто думаєте і дивитесь на ситуацію?» І такі: «В смислі?» Ну, в смислі: як власник, як керівник, як

29:42 експерт, чи як хто, чи як там брат, сестра, дружина там одного з других співвласників, да. Це різні перспективи з різними сутностями, їх важливо розділяти. Бо у власника є велика спокуса і така, як це, проблемка: ототожнювати бізнес з собою. І оце важливе розділення, що я не є моя компанія. Бо в якийсь момент компанія переростає власника, і якщо в них нема сепарації між собою свідомої, то це буде великою проблемою. Як мінімум для цього, але насправді для цього… Але я хотів додати до Юриного, до того, що він сказав про всі професійні ідентичності: але коли ти думаєш про особисту візію, треба думати і про інші особистості, та, про «я як особистість», «я як

30:38 там чоловік», «я як там підтримка для близьких», оці різні сфери, про які забувають і кажуть: «Я себе в професійному бачу так». Я кажу: «Ага, а що там з іншим в тебе життям?» – «Ой, а я про це не думав». Да. – Угу. – «І що, як тобі?» – «Та в мене… мене в своєму житті взагалі нема». Я говорю: «І що, як з цим?» – «Та, чесно кажучи, я так замахався, я хочу взагалі відпочивати». Я говорю: «О, прикольно». Отут, мені здається, дійшли до того масштабу і наповнення візії, яке для тебе дійсно важливе, да. І оце розширення і вибір того масштабу бачення, погляду на своє життя, яке буде включати все і не втрачати щось, да. Бо це як я бачу себе в різних ролях, да, і чим наповнене моє життя. І тут би я додав: а як я себе в цьому відчуваю? Те, що Андрюха казав, да. І чим я маю тоді, як це, що я маю мати і яким я маю бути, щоб всього цього досягти в рамках окремих ролей чи окремих здібностей. І тоді воно починає складатися.

31:57 Але оце рівні: я, близькі і справа. От їх точно треба брати і на них дивитися: а який я тут особисто, а що в мене з відносинами з близькими, а що в мене в справі, щоб воно було цілком разом, доповнювали. – Клас. Дякую, Вітя, за уточнення. Безумовно, я про сімейні ролі пам'ятаю. В мене там все більш ясно і більш очевидно, тому я їх не називав. – Є простий механізм, типу ромашку намалювати, умовно, кажу [нерозбірливо]: типу ви зараз хто, ви зараз з якого лепесточка говорите? Ну, це якщо саме намалювати. Абсолютно дієвий класний фрейм, забирайте, шановні глядачі. Ви його і так, скоріш за все, знаєте, просто, напевно, не юзали досить регулярно. Здорово, Вітя, Юра, Ігор, що ви говорите про борд для команд, компаній, про культуру бордів і про підвищення [нерозбірливо] в Україні. Здорово, Юра, я знаю, що ти ходив на освітній продукт. І в моєму цьому році, наприклад, в мене одне з бачень і таких бажань, поки середнього рівня пріоритетності, але це навчитися або повчитися в структур, які навчають, як борди функціонують для якихось гіперкорпоратів, для стартапів, для more or less established medium-scale

33:16 business або small to medium. От. Тому що щиро цікаво. Ну і так, як кожен з нас (100%, я впевнений), в наших цінностях і інтересах є вплив, бо ми робимо те, що ми робимо, і це наша з вами діяльність, плюс механізм впливу, як борд. Во. Але впливу не просто заради впливу, там заради того, що для вас важливо. Щось хотів сказати? Не щось, а що конкретно хотів ще додати? В що мені… що мене бісило минулому році. Ігор, дякую тобі за це. – Можна ще додати, якщо тобі сподобалось питання: «Кому і за що я заздрив?» Тому що там також можна подивитися, що може розвиваюче, як це можна трансформувати в цілі. Впевнений, там, мені здається, що і в тому, і в тому питанні, коли ти відповідаєш, там є енергія. Тому що, Віть, скажи, там як там буває. Мені здається, що дуже часто стратегія вже програшна тоді, коли відразу після стратегічної сесії ми нічого не робимо для того, щоб її реалізувати. І тоді це наче там стратегія заради стратегії. І часто, коли ми ідемо в планування певне, я бачу, що люди щось напланували, але в них немає енергії, і вони навіть не думають, як вони це будуть

34:33 робити потім. Тому для мене за умовчанням важливо будувати такі цілі і завдання, де вже є енергія, де [нерозбірливо]. І от в цих моментах, мені здається, якраз і є ця енергія: тому що за що я пишаюся, да, що мене надихає, чому я заздрю і що мене бісить. От якщо ви там просто подивитеся: іноді це буває одне і те саме. Але от такий момент. – Супер, клас. Слухай, Ігор, я продовжу трошки твою думку. Бо це така велика-велика проблема з цими цілями. Це, знаєш, типу: «Нам потрібні цілі. Давайте, давайте, час сесії йде, нема, треба вийти з цілями». Отак, капець, і починається тако… – Я так розумію, це не ти так говориш їм. Це різні ідентичності, це альтер его Віті: заходить такий гопник, такий: «Так, парні, де ваші цілі? Я не зрозумів, 40 хвилин було, що…» – «А если найду…» – Знаєте, це було здорово. Оця штука, коли люди працюють заради результату, заради встановлення цілей, і неважливо, що вони формальні і неживі. От,

35:52 я точно підтримую Ігоря, що ціль має бути жива. Тобто це має бути показник, KPI, і блиск в очах. От якщо блиску нема, якщо це як сірий туалетний папір… ну, воно здохне, ну, воно не почне жити, да. І там в цілях має бути і енергія, і інтерес, такой задорчик, і сенси. От якщо нема, це формальність: це лідер для себе написав і сказав: «Все, в нас цілі є». А я такий [нерозбірливо], думаю: «Ну подивись на свою команду, ну подивись, як вони дивляться на ці цілі». – Слухай, давай трошки контроверсійного сюди вкину. Хто там казав, що «Коучеварці» не вистачає нам суперечок всередині? Давайте спробую вкинути, а потім я додам. Добре? Якщо що, Андрій, ти будеш, чи ми тобі не [нерозбірливо] про смерть… – Давай, давай, Юр, ти, а потім я. В мене також є дещо. – Дивись, що в мене включається такого антагоністичного, коли я слухаю про цілі і про натхнення від цілей. Зараз в багатьох компаніях кризовий період. Та. І в кризу нормальну, коли лідер каже: «Ребята, нам

37:10 зараз треба просто заробити гроші, щоб вижити», наприклад, да, чи там щоб частину задонатити, частину справді на виживання скерувати. І це не для всіх може бути надихаюче. Та. І коли хтось може сказати: «Ой, а щось мене не надихає, нас мало інновацій, давайте щось таке придумаємо», да, умовно, не CEO, не власник, а хтось, не перша особа. Так. То це може бути на стратсесії і зроблено під впливом фасилітатора для галочки: «Ну ладно, давайте ще щось зробимо цікавенького». Так. Але якщо CEO сам в те не вірить, і він каже: «Ребята, ну ні, перших два квартали ми будемо фігачити конкретно на кешфлоу, та, інакше ми не виживемо, ніяких інновацій». Ну, я допускаю, що це нормально, що в людей можуть не горіти очі десь в якийсь момент, в когось з топкоманди. Так. Бо такий кризовий період, та, що треба зібратися і десь поробити не зовсім зручну роботу в цьому періоді. Що думаєте на цю тему? Чи може так бути? – Може. Ну, дійсно, іноді це важливо, ти типу на характері. Але я б тут аналогію провів з індивідуальним коучингом: як з клієнтом, який клієнт від тебе вийде, скажи. Ну, скажи: «В тебе такі цілі, таке життя, треба,

38:27 давай, працюй, зберись, тряпка». Ну, якби да, але через час не буде. Бо зараз я бачу велику проблему: що раніше люди втомилися, а зараз вони вже близькі до виснаження. І у цього потенціалу… ну, скажу по-різному, да, там близькі, дуже близькі, виснажені. І питання, що цілі ставляться, а люди їх не беруть. От розуміння, що ціль… що люди її взяли. Нехай вона не буде надихаючою (я не казав, там має бути якась енергія), енергія, що ми готові туди йти. Але важливо це: щоб команда взяла цю ціль. Нехай вона буде трошки нижче, бо якщо в них вийде, вони її самі підвищать. Але якщо поставити високу, і вони не досягнуть, то такі цілі, вони просто здохнуть там, да. Це в якій перспективі дивитися, да. Тому тут оце, що «я згоден спробувати цю ціль, я її розділяю і я її беру», – оце важливий аспект в цьому напрямку. «Я на 100% не впевнений, чи я зможу, але я готовий вкладатися, щоб туди бігти». – А я так хочу сказати, що от Андрій

39:47 там був, давав коментар, що гроші – це можуть бути не місійно, да. А як ми збираємося нести свою місію, і нести це краще, якщо у нас немає кешфлоу? І тоді я хотів би просто змінити трохи формат. Тому що я знаю, що я хворію на це: коли я, наприклад, думаю більше про клієнта, і щоб йому було зручно, і щоб було все добре, і я забуваю про себе. Тому що мені здається, що я… і це той шифт, який хочу зробити в цьому році також: що я хочу заробляти більше не лише для себе. Я хочу більше заробляти для того, щоби краще навчатися, щоби мати кращі, я не знаю, інструменти: той самий там Telegram-бот зробити, щось там, новий сайт, оновлений зручний сервіс для клієнта,

40:43 щоб вони могли брати більшу цінність від мене. Тому що якщо, типу, ти так, без justification, типу без цього ти начебто не дозволяєш собі заробити. А от якщо я буду корисним не тільки собі, але клієнтам, то тоді, якби, я хочу заробляти більше. Ну, може, знаєш, це поширена історія насправді. Мені здається, що там є таке у наших колег. – У мене є це, да. [нерозбірливо] Це один з найпоширеніших запитів менторингу, коли я з консультантами працюю. Та. – І давайте трохи також я хочу… та, я не знаю, суперечки не суперечки, трохи інший погляд. Да, ви ж пам'ятаєте, я ж маю дати інший погляд. Знаєте, як поки що це виглядає? От для мене те, що от я намагаюся зрозуміти наш такий way of conversation: а наче я, по подобію божому, я творець, я

41:40 зараз зрозумію свою візію, я зрозумію, що там у мене болить, мої цінності, я побудую стратегію і план, і я це зроблю. Ось як мені це виглядає. Чого мені тут не вистачає? Мені тут не вистачає того, про що говорить «подорож героя». Тому що іноді (можливо, ви таке відчували в своєму житті) у вас є план, але робите ви зовсім чи не зовсім, але інше. Ви робите те, до чого є поклик. І тоді є такий момент, коли не я обираю, що мені робити, да, а є певний поклик, і мій шлях обирає мене. Він мене кличе і каже: «Ігоре, дивись, ніхто не робить те, що ти хочеш, щоб, ну, було зроблено. Хто це буде робити? Ну хто це буде робити? Іди і працюй». Я розумію, що мені це не треба, ну, там не фінансово, можливо, корисно. Навіть «Коучеварка». Дивіться, мені здається, що це про наш поклик. Скільки ми… Скільки ви заробили на «Коучеварці»? Скажіть мені, будь ласка. – Ну, там щось там приходить, якісь сліди, якась там [нерозбірливо] є, да. Але в скільки разів, скільки разів в мене хтось з топкоманди,

43:00 коли ми говоримо про фокуси одне одного, да, на чому нам варто фокусуватись, щоб рости як бізнесу, скільки в мене було таких розмов: «Юр, а ти там на «Коучеварку» якийсь час тратиш, а що воно там дає? Може, якось там в іншому напрямку попрацюєш?» Ну, справді, є речі будь-якого бізнесмена (а ми з вами бізнесмени також, так), які він не може не робити. І це дійсно, от як ти там не формулюй той його поклик, оце якраз і є те, що він робить, незважаючи ні на що, так, на прибутковість чи… – І от тоді для мене, дивись, ідеально – це коли поклик, ну от як там [нерозбірливо], да, можливо, да, коли поклик збігається з твоєю бізнес-моделлю, коли там є план того, що ти просто плануєш цю енергію, і це тоді не план заради плану. Це просто ти покращуєш, ну, певну комунікацію для себе, ти прояснюєш це для себе між частинами, тими ідентичностями, об'єднуєш їх, синергія. Тому що це ж може бути конфлікт і всередині мене, да. А мені треба домовитися всередині, між частинами, між ідентичностями: що ми будемо робити, як ми будемо йти до результату. І та комунікація, про яку ти згадував, Юрію, з

44:18 командою також, да. І тоді мені дуже подобається… Якщо там, давай ще накидаю фрейм, якщо зараз згадав: backward planning, да, це, напевно, називається, коли ми працюємо від happy end. І це happy end може бути: окей, де ми через три роки, happy end, happy end на кінець року, happy end навіть, давайте от, якщо там трохи пропущу, як може бути happy end нашої «Коучеварки», чи happy end нашої розмови, мого телефонного дзвінка, того листа, який я пишу. І тоді якщо я уявляю це, вже я можу від цього хепіенду побудувати від точки Б до точки А, що мені треба зробити. І там іноді це буває навіть простіше, ніж вдивлятися, вдивлятися, вдивлятися в цю невизначеність і нічого там не вдивитися. – Навпаки, в мене ідея… в мене ідея такої практичної вправи зараз, коротенько, і для кожного з нас, і для наших глядачів. От, говорячи про ці, здавалось би, якісь нелогічні речі у вашій практиці, які ви все одно робите, незважаючи ні на що: от що у вас є такого у вашій практиці, що нелогічне і що найкращим чином опише вашу місію?

45:37 Давайте подумаємо секундочку. – Це створення спільнот у мене. Я від цього відходжу, і я до цього постійно приходжу. У мене постійно про спільноти. І Patreon. Ну, і Patreon – це те, що я вже вирішив, що я не буду стрибати, швидко-швидко робити, але це те зернятко, яке постійно, да, воно формує спільноти. І там з'являються… от з Андрієм вчора говорив про те, що коли з'являються не лише твої клієнти, а там твої фанати, вони терапевтично тебе підтримують, тобі легше працювати, ти менше втомлюєшся. І більше того, там навіть [нерозбірливо] в соціальних мережах іде краще. Тому що написав якийсь пост – зазвичай перші люди, які лайкають, коментять чи роблять поширення, це твої люди, які з Patreon. – А в чому тут нелогічність, не розумію? – А можна я поясню замість Ігоря? Бо я трошки знаю його ситуацію, і я прям відчуваю правду в твоїх словах. Чому? Тому що в нас з Андрієм було десь кілька місяців з Ігорем така розмова на тему: щось Ігор ділився своєю бізнес-моделлю, один одного коучимо, [нерозбірливо] коучимо. От. І я

46:56 пам'ятаю, як я Ігоря штовхав в щось знайоме мені, умовно, там: ну от працювати з бізнесом, виходити в світ і таке інше. І я відчував, як йому то не зовсім заходить. Тобто що він щось взяв з тої розмови, але він точно зробить не те, до чого я його схиляю, а щось своє, та, чого в розмові взагалі не було. І потім я бачу, як він: оця ком'юніті, Patreon, мої фанати. І це от прямо, от на 100% твоя штука. Тобто ти до неї вертаєшся, крутиш, як там її монетизувати. А навіть якщо не монетизувати, то ти все одно отримуєш від тої ком'юніті щось, не лише гроші. От прям мені відгукується. Я бачу тебе, як ти кажеш, за [нерозбірливо] років такою людиною, де ком'юніті схожих за смислами і за цінностями людей, і вам дуже класно разом, і вони такі стопроцентні твої, знаєш, фанати. – Я можу сказати, що це точно краще монетизується, ніж просто писати пости в Фейсбуці. Тому що за це на Patreon мені платять. – Слухайте, дякую. Я своє скажу, якщо ви не проти. А моя така штука, яка не… ну, окрім «Коучеварки» і «РоботаНеВовк», подкастів

48:11 і публічних виступів: мені подобається працювати саме з невеликими підприємцями. От чомусь, от прям плюс-мінус там, яких розмір компанії схожий на розмір нашої компанії. Попри те, що там ключове ревеню в моїй компанії іде від великих організацій. Так. Але от така моя віддушина: працювати з фаундерами, які проходять зараз складні виклики для себе, там ідентичності, ролей, бізнес-моделі. Мені з ними цікаво. Ну, от, не знаю, я маю одного-двох клієнтів таких, не більше, і це така віддушина, яка прям от… – Ти про музику скажеш і про соціальні проєкти? – Ми ж про професію говорили. – Та. – Це я про професію. Так, по музиці… а, ну, в принципі, є така віддушина: музичний проєкт, альбом дитячих пісень, де я виступаю, не знаю, там, коспонсором,

49:07 продюсером. От. Але це така… для мене там очевидна вигода, тому що музика мусить мати місце в моєму житті. А от працювати з невеликими підприємцями – не можу поки собі пояснити, але і залишити не можу цю справу, прямо мені по [музика] кайфу. [музика] – Я так слухаю, знаєш: спочатку починають хлопці говорити наче нелогічно, потім думаєш: ну все логічно, що ви тут розказуєте. Ось в мене що прийшло: це random networking. Є в мене така штука. Ну, тобто якісь люди, згадую, що вони залітають в моє життя, я такий: «О, а чому б нам не поспілкуватися?» Ну, тобто без наміру, просто як таке дослідження якесь, щось цікавеньке з інших сфер, з інших напрямків. І там щось цікаве відбувається. І там от такого прямого очікування, запиту там такого нема. Я просто так, знаєш, розкидаю оці бесіди, вони десь якось проростають, щось виходить рано чи пізно. Але це якось… так, вони точно без запиту. – Якщо щось виходить рано чи пізно…

50:26 без наміру? – Може, ну, без наміру, без запиту наразі. Ну, тобто вони відбуваються просто: а давай, типу, а давай, а може, з цього щось вийде цікавеньке, зараз чи потім. – Ага, типу поштормити так, розширитись без наміру. – Та навіть не штормити, просто почути людину з якоїсь іншої сфери, там відловити інсайтів, зрозуміти, чим вона займається. Бо, ну, в моєму розумінні, знаєш, скільки на людину збоку не дивися, не читай її презентації, а все одно так: «З чим ти займаєшся?» Ну, типу: «До тебе з чим?» Ну, от, я не знаю, як у вас, в мене завжди таке питання: да-да, презентація зрозуміла, угу, да, я бачив, що в тебе написано, так, а до тебе з чим? Ну, щоб я зрозумів. От, в мене постійно таке. – Слухай, Вітя, а в мене ще таке питання до твоєї практики. В тебе, напевно, більше, ніж в інших з нас, є робота з фондами благодійними і різними. Це не попадає в ту категорію? Чи це чисто бізнес для тебе, чи це не чисто бізнес?

Віктор Дубровін: Ні, там не чисто бізнес, я казав, бо там інші умови роботи, зовсім інші, ніж для бізнесу. – Але ти все-таки тим займаєшся, хоча міг би відпочити, грубо кажучи, в ті дні. – Е-е, ну, якщо так дивитись, то так, да. Але

51:44 це вкладається в мою місію, в мої наміри, в мої інтереси. І я розумію, що людям потрібна допомога, і саме моя допомога їм має бути доцільна, да. Тобто я дивлюсь, наскільки мої навички тут можуть бути корисні і наскільки є запит на зміни, да. Ну і куди, в якому векторі проєкт, да. Тому він для мене із сенсом і з результатом. Просто, якщо ви… в економічному контексті не з таким, як в бізнесі, але там я компенсую це соціальним сенсом. – У мене перші 10 років, коли я працював не коучем, у мене була окрема там позиція, де я там отримую гроші, да. От, перші 10 років я працював з недержавними організаціями, тому що я звідти, якщо так можна сказати. І

52:41 це, ну, був фокус такий, більше це студентські організації. От. І так, як AIESEC, Enactus чи ELSA. От. І якщо додати ще фрейму, то мій перший фрейм з планування на рік я отримав в AIESEC, і він виглядав ось так. Це просто рік: оце от січень, лютий, березень, квітень, травень. Ну і пішло так. От. І там те, що ми робили: ми просто накидували на кожен місяць певні івенти, які там будуть відбуватися, чи що має бути зроблено. Ну, там, тобто майлстоуни. От, просто уявити, що якісь є майлстоуни, да. Пам'ятаєте, це принцип [нерозбірливо] менеджменту: великі каміння, середні каміння, маленькі камінчики. От, спочатку великі якісь проєкти, програми, потім менші, менші, менші, і дивитися, чи взагалі вони туди, ну, вміщаються чи ні. Так. А ще знаєте, що можна зробити цікаво (може, комусь зайде)? Я останнім часом це намагаюся

53:59 зробити. От у мене, наприклад, на рік у мене є слово, «коріння», певне, в яке я вкладаю декілька сенсів: що саме я хочу зробити за цей рік. У Дегтярьова з минулої «Коучеварки», у нього було там «все інше», такий план на рік у тебе. – Що? – «Все інше»? – Там ще там декілька пунктів було. Але в цілому можна вигадувати, навіть вигадувати, яке буде слово лютого, наприклад, чи буде слово березня, да, про що це буде. І потім намагатися (це частково про принцип, частково про цінності чи частково про переконання) проявляти це: як я це можу проявляти краще. – У планування є трагічна сторона, з якою я близько знайомий: це параліч прийняття рішення про стратегування або планування з уявою, що це рішення остаточне, що воно… it can be reversed, it's irreversible. Цю річ варто про себе знати, якщо ви це про себе знаєте, і вам, хлопці, і слухачам. Для мене це вагомий стримуючий фактор в тому, як я

55:16 22–23-й роки проживав: не беручи активну участь у своєму житті місцями, через переляк і страх і цей параліч, що рішення буде irreversible, наприклад. Це одна річ, яку просто хотів підсвітити. Мені потрібно 10 хвилин, щоб розказати те, що хотів вам розказати, але я це в три заходи зроблю. А просто будемо… Це перше. Відповім на Юрине запитання про нелогічні речі. Я думаю, що нелогічним є спосіб, яким я клієнтів підбираю. Він абсолютно неринковий, мені здається. Я нічого не пощу про це, майже, там, три рази, може, за два роки. Я просто ходжу і вибираю тих людей, які мені симпатичні, з якими я хочу працювати. Я бачу їхній розмір, масштаб, вагу проблеми, я з ними, скоріш за все, добре знайомий або непогано знайомий, і мені саме з цими людьми хочеться працювати. Звісно, хтось каже легко, типу: «Так ти [нерозбірливо], ти просто не проявляєшся, не маркетуєшся». Да, без проблем, я погоджуюсь. І дійсно, я можу мати… А я ні… А при цьому, як це, для ринку нелогічно, виявляється, для мене логічно, напевно, що я саме так обираю. – Та, ну, [нерозбірливо] наче нелогічно, але логічно. – Цю

56:35 річ хотів відрефлексувати, Юр, на твоє запитання. Але я мусив подумати, що нелогічного я роблю. Класне запитання. Також хотів сказати, Ігор, на твоє підсвічення: що мене бісило в минулому році. Воно мені дало… я виписав собі. Я хотів би сказати про це, що це теж така стримуюча історія, стримуючі фактори, і що мені ніби на цей рік хотілось би анти-: що мене бісило – сором, провина, несміливість. Моя… як у Гайдеґґера є історія про те, що життя – це завжди страждання, це завжди напруга, і ти можеш вибрати проактивно з напругою взаємодіяти, а можеш бути реципієнтом цієї напруги. Як сказав Ігор: з тобою життя станеться, а не ти будеш жити. І в мене останні три тижні просто, бляха, кожен другий день ця історія навколо Гайдеґґера залітає. То один клієнт мені приніс це раз, потім мій дуже хороший

57:32 друг, класний спеціаліст, коуч-консультант, який в Канаді вже живе, який зараз навчається на курсах Гайдеґґера про буття. І це такий вибір: вибір – це про активність. І от свою неактивність, своє реципієнтство життя я б хотів залишити якраз в 23-му, і залишаю. А вибираю якраз тоді вибирати, вибирати. І страх, reversible decisions, вони просто… Це дуже втомлює, ця така несміливість дуже втомлює. Ну, власне, тому я і вийшов в мережі зі своїми важливими для мене в першу чергу проявами, заявами, створив невеличкий Telegram-канальчик, в якому спілкуюся з тим, для кого те, що мені болить, важливе. Що ще я хотів би залишити: стару коробку, фреймворк, з якого я мислю. Він непоганий, він офігенний, він дає комфортне життя, може створювати комфортне життя, в нього там класна візія. В того мене… Я до того, що я ще не мислив себе за межами цієї коробки. От я би хотів в цьому році якраз розтягнути цю частину. Можливо, батьківство це дасть, да. – Слухай, знаєш, що сюди… Кілька днів тому був International Backwards Day. Це така… придумав, він ніякий не International, це придумав якийсь чувак в Америці, не пам'ятаю, чим він займався.

58:51 Суть в тому, що він був незадоволеним своїм життям, і якось по всіх фронтах все посипалося. От. Він розумів, що це наслідки, якби, як ти кажеш, того, як його коробочка влаштована. І він сказав собі: «Все, давай от попробую один день: всього я буду робити все не так, як я завжди звик робити». Та. Тобто він пішов, наприклад, там на побачення з дівчиною і сказав: «Слухай, в мене зараз труднощі, якби, з роботою, мені складно заплатити там, грубо кажучи, там за наш динер, давай розділимо рахунок». Так. Чи він пішов на роботу, і сказав… знаєте, ну, пробуватись на нову роботу, і сказав: «В мене тут не вистачає компетенцій». І, грубо кажучи, всі ці речі класно працювали на нього: його взяли на ту роботу, бо він чесний кандидат, дівчина сказала: «Вау, ніфіга собі, ти сміливий таке казати». Так. І таке інше. І це загалом для будь-кого може бути смілива вправа: сказати, що я собі оцей день буду робити все навпаки. Воно, звичайно, вимагає певної самосвідомості. Так. От. Але це один зі способів, як цю коробочку трошки [нерозбірливо]. – Я тобі дякую за цю підказку. Остання річ… [нерозбірливо], але це прикольно. І остання річ… вона не остання, але вона важлива: я б хотів залишити в 23-му професійну одинокість. Я тут міркував, е-е, ну,

1:00:12 екзистенційний запит на те, щоб бути не одному, та, реалізованому в якомусь племені. Тоді, якщо я вийшов з племені, з яким я функціонував до цього і будував свою уяву про себе з цим племенем, якщо я з нього виходжу і будую своє плем'я, то мені це треба перепрошити суттєво себе. І я що зрозумів: я так начебто назовні казав собі, казав Наташі, казав дружині, що типу не вистачає контактів з фізично людьми, що мені би хотілося двіжухи. А виявилось, що взагалі-то соціалізації в мене дохера, просто вона не професійного характеру, а вона просто соціалізація, вона прекрасна, чудова, вона точно заохочує інтерес мій, все клас. Але професійної соціалізації в мене давно немає такої, від якої я б драйвувався. Ми з вами – це в якомусь сенсі професійна реалізація, але я на нас дивлюсь, і на цей проєкт: для мене він в першу чергу про мій драйв, інтерес, а не про професію, моє очікування від цього, я б так це назвав. Тому для мене це… – Ти мав на увазі, коли ти казав, що «Коучеварка» – це взагалі не про коучинг? – Да. Ну, бо для мене це якраз great time, і це вот круто. Якщо звідси прийде клієнт – ну, зашибісь, прекрасно. Якщо прийде бізнес, а хтось скаже: «Андрюха, охренеть, давай ми тебе наймем вообще от на мільйон доларів, уже оце будеш робить», – ну, круто. Але вообще-то

1:01:32 мені, ну, просто мені ж треба: его, публічність, все діла, сцена, я це знаю. Плюс з вами це легко. Окей, приймаємо. Тобто я би хотів в 24-му… Бачите, камінчик вимальовується великий: мені дуже хочеться двіжухи професійної соціалізації. Професійної соціалізації я її форму не можу поки… вона вимальовується якоюсь: саме на роботу піти до когось, щоб це там було – великі цілі, та-та-та, команда, щоб в мене була, якої в мене немає. Я її не створюю. Окей. Оце цю частину, да, не піду далі в глибину, просто підсвічую, що би я хотів залишити. Це була теза номер два. Теза номер три: про смерть хочу розказати, і про «розбудувати імперію», про спосіб, як цілитись, декілька речей. Але якщо в когось є бажання щось сказати, піднімайте руку, або просто влітайте. – Я трошки влечу. Коли ти кажеш, що ти команду не створюєш… Ніфіга собі не створюєш: он скоро народиться новий член команди. – Я тобі дякую за це, да. Я якби… я не уявляю, як це буде. І в «Імперії» це команда. Я чомусь про професію міркую якось в [нерозбірливо] відриві в цьому сенсі, просто про самореалізацію. Підемо далі, про те, як… Давайте про смерть. Тому що саме смерть дала сили на те, щоби

1:02:53 говорити. Ми робили з терапевткою вправу. Вона мені каже: «Лягай». А в неї є диван, типу, щоб можна було лягти, прям кушетка. В мене раніше таких сесій не було, але це класний досвід, дійсно. Каже: «Закрий очі». Та. І практика наступна: спочатку вона дає мені час повідчувати, і подумати, і поуявляти, що буде зі мною, що я буду робити, ким я буду оточений, чим буде наповнений мій час, якщо я точно знаю, що мені 365 днів жити. Що там відбувається в мені? І вона дає реально час, ну, типу, це не на хвилинку, знаєш, просто так, від балди: 10 хвилин медитуєш, думаєш, що там відбувається, відчуваєш. Окей. Вона потім каже: «Добре, давай спробуємо тепер подивитись на шість місяців з моменту…» Коли я лежав там, це просто я починаю собі малювати картинку, де я встаю, виходжу, і в мене, бляха, шість місяців мінус година. Окей. Потім вона каже: «Наступний етап: давай подивимось на те, що в тебе 30 днів». І в мене дуже яскраві враження звідси виникли, дуже яскраві враження на рік. Я розкажу трошки детальніше. А потім вона каже: «Окей, добре, давай подивимося на те, що ти виходиш від мене, і в тебе є 24 години: про що ти думаєш, ким ти оточений,

1:04:11 з ким ти говориш, про що ти говориш, що ти робиш зі своїми годинами?» Ми… зараз мурашки пішли. В рік, коли цей рік або шість місяців (в мене чомусь там однаково було) – окей, в мене не було жодної думки про роботу, жодної. Тобто уява моя про те, як я хочу помирати, або з чим, або як, вона не стосувалася того, що я роблю в той момент. Там виникли історії про те, що мені хочеться реалізувати свої дитячі мрії: об'їхати Америку зигзагом на машині з Ромчиком, який в Америці живе, з Натахою, з малою, UK і Ірландію, там такі красиві краєвиди, фантастика. Тобто, якби, встигнути бакет-ліст закрити, знаєте, встигнути бакет-ліст закрити. І, ну, звісно, проводити час з малою, з Натахою. Але вмирати… в мене це давня мрія, ну,

1:05:06 або думка. Ви, напевно, пам'ятаєте фільм «На небі тільки говорять, що про світанок»? Я згадаю, я забув назву. І там історія така, що головний герой дуже хотів побачити море і помер на морі в результаті. Та, я теж хочу так. А, і в мене була думка, що, типу: «О, окей, ми сидимо, я, Наташа і мала». Ну, красива картинка, я, всі щасливі, нещасливі і щасливі одночасно, типу, я помер… Ні, ні. Чекай, це я думаю з Наташиної парадигми: як би я хотів, щоб вона думала, що я думаю. Ну, типу: «Алло, Вася, а ти що хочеш реально?» А я хочу друзів. Я, бляха, все зроблю, щоби там були ви, щоб там були мої близькі люди, де б вони не були: забрати їх, дістати. О, важливість, яка прокинулася: чому я про це забував? Труба грає, трубачі, дискотека. Вот. І це кінець. Це от такий кінець, граючи. Тепер на 30 днів. А ще: що ще я хочу цей рік робити? Я зрозумів, що нема чого боятися. Я буду вести блог щодня, як я помираю. Але не про те, як я помираю (і про це теж), а про те, що хочеться сказати, бо накопиченого багато. Сміливості сказати, як я живу, як я жив, про що я думав. Це точно комусь потрібно буде і може бути цілющим. А головне, що це для мене цілюще. І що ця сміливість

1:06:23 необхідна. Тобто доторкнутися до смерті дало сміливість. На 30 днів стало ясно, що це, якби, от все, що встигну: з подорожжю з сім'єю, зібрати людей, зробити. І так само ось це візуальне проявлення. Ну, от, не знаю, як «Марсіянин», пам'ятаєте фільм, типу: «Hello, сьогодні 23-й день, сьогодні ми їли картоплю, яку ми там, значить, посадили». А коли один день, то я виходжу, сідаю в машину і плачу. І я просто побачив це, я це відчув. А я давно не плакав. Я взагалі мало відчуваю, погано переживаю, ну, в мене тумблер вимкнений емоційний. Я в цілому дуже легко можу підіграти, підемпатувати, бо я це добре знаю, як це. Але як відчути – відчути поки що не так просто. І дуже хотілося відчувати. Тому треба було би проплакатися, воно само, якби, вийшло. І в цей день якомога більше часу провести з родиною по дорозі на море, а всім тим, кого я люблю, записати відео, щоби можна було сказати те, що я хочу, а саме не говорити по телефону, бо там буде: «Ой, ти помираєш», страждання, розумію. І це про… ну, власне, це такий дотик до смерті був в мене,

1:07:40 свій перший. Хоча я різні практики робив, багато [нерозбірливо], езотеричних і всіляких таких. І цей дотик дав мені трохи більше сміливості, з якою я входжу в 24-й [нерозбірливо] і планую не боятися. Я би дуже хотів… я би так сказав. – Як ти вважаєш, може бути некролог як візія? – Це хороша вправа. Це хороша вправа, некролог як візія. Але ж він, дивись, він же ж від сьогодні. Якщо його переписувати раз на квартал або… окей, раз на квартал, напевно, не вистачає часу на реалізацію візії, да. То тоді воно має сенс. Лиш би це не була твоя тюрма, щоб некролог не став тюрмою. – Слухайте, терапевтичненько, терапевтичненько було доторкнутись до твоєї вигаданої смерті, тобто прожити з тобою. Я дуже хотів… Що він розказав… Та я проживав теж таке, не в кабінеті терапевта, а в кабінеті звичайного лікаря, який сказав: «Ну, в тебе такий-то діагноз, іди почитай в інтернеті, що це значить». Та. Там перша фраза, що з цим діагнозом пацієнти, ну, в принципі, живуть більше п'яти років. От. І

1:08:58 це так просто: невдалий переклад був, в тому плані, що ти будеш жити далі, просто діагноз за тобою буде зберігатись п'ять років. От. А я подумав, що це, якби, п'ять років. І ти знаєш, п'ять років – це зовсім не та історія, як ти кажеш, про 30 днів. Тобто фундаментально моє уявлення про себе, про те, як я живу і чим я займаюсь, не помінялось, коли я подумав, що мені жити п'ять років. Так. Ну, в принципі, я буду і далі робити, принаймні я займаюсь тим, що мені подобається. Так. І я нічого не зміню. А про 30 днів чи про три місяці навіть – це прям хороша вправа, щоб відсіяти зайве, але не відсіювати оці нелогічні речі, які все одно з нами залишаться, [нерозбірливо] місії. – І одну річ, яку я хотів про фреймворк додати, з вашого дозволу, якщо простір це дозволяє: який механізм мені в минулому році сильно допоміг. Мені Женя Пєстєрніков підкинув, я ділюся з вами і з тими, хто нас слухає. З якої б ідентичності ти не заходив або не заходила (там для мене це може бути educator, consultant, той, хто розважає, там публічний виступач, там батько, коуч-консультант), то тут запитань сім, да. Запитань сім, це як такий каскад. І

1:10:17 перша зона, перший кластер звучить як вплив. Так. На що я маю стовідсотковий вплив в 24-му році? Тут мої базові відповіді, що це ж мій вибір: в першу чергу мої вибори і мої реакції. Це як такий маленький елемент для себе. Друге питання – це гра і азарт, яке мене так качнуло в минулому році. В цьому я ще не приступав до цієї задачі, тому зараз вперше з вами: де моя гра в 24-му році? В чому я можу знайти азарт в 24-му році? Пояснення: не спробувати щось нове, щоб в мене вийшло саме нове, щось спробувати, а те, щоби мені давало цей азарт. О, це хороше було для мене запитання. Третє: [нерозбірливо], допитливість, цікавість. В чому ти дилетант? В чому ти дилетант? В чому буде проявлятися моя дитяча зацікавленість, моє curiosity в 24-му році? І в минулому році, наприклад, ви були одним з елементів моєї дитячої зацікавленості, подібна штука реалізувалася. І ще там набір історій: це може бути лобзик по дереву, малювання, речі, які для мене… А я в цілому за рік, абсолютно, за два роки… Юрчик, от ти про музику класно кажеш. А я помітив, що я себе відсік від

1:11:34 проявів хобі, інтересів, доторку до цього: співи, барабани, те, що піаніно, те, що мені важливо було. Пункт номер чотири: творчість. Я автор. Та, автором чого я є в 24-му році? В 23-му написав: дитини. Вот. Що створене завдяки мені у 24-му році? І в мене там вийшли освітні програми, наприклад. Це було здорово, здорово знати, подкаст наш, як коавторство. Любов: номер п'ять, пункт номер п'ять – любов і піклування. Про кого і якими діями я буду піклуватися в 24-му році? Тут класно знати себе, що про себе, мені здається. Ну, я так: що про себе я буду робити, що про дружину, [фрагмент прибрано редакцією], про зовнішній світ. Тут підставте те, що для вас важливе. Номер шість, передостанній, він для мене зіграв найважливішу роль, я думаю: з якими людьми та командами я хочу працювати у 24-му році? Співпраця, партнерства, альянси. І це я, бачите, усміхаюсь, радію. В мене думки в 23-му були: великий корабель знайти собі, ну, типу, з яким великим кораблем я це хочу зробити, або знайти партнера чи партнерів, наприклад, вас. І так і вийшло в результаті. А ще Машу і Сергія. І в мене вийшло, що в мене два альянси різних,

1:12:53 дають мені енергію, натхнення, вони дають результат, авторство дають. І пункт номер сім: зміст, смисл, хештег. Це «коріння», про яке говорить Ігор: яким буде хештег 24-го року для мене? Все, вправа закінчена. Я маю надію, що ви помислили за цей час теж. Як я… список внизу під цим відео можете побачити. – Слухайте, я… Андрюха, дякую тобі за таке дуже чуттєве відображення досвіду. Мені здалося, знаєш, що до чогось дуже важливого ти доторкнувся. І тут, мені здається, дуже важлива тема про «жити своє життя»: в плані жити, проживати, і друге – саме своє. Бо що я помічаю, ну, і по собі, і по багатьох: що ти наче живеш, пливеш за течією, але розумієш, що це все не те, от не те. От ти там десь копіюєш, десь там дивишся збоку, там щось вигадуєш, але воно якесь все нетрушне, несправжнє. І мені здається, такі вправи, вони допомагають подивитися на дійсно цінне і важливе і зрозуміти, що саме моє, з великої букви.

1:14:15 Бо наповнити життя саме своїм, так, як я його бачу, не ідеально, без якихось відчуттів себе суперекспертом, готовим, просто як новачок, як неідеальний, але по-своєму неідеальний. І от жити життя. От так. Що в мене… в мене зараз мурахи прийшли, бо там тема дуже відгукується. Да, щоб проживати не для когось, не за якимись шаблонами, не так, як навчили, не так, як вимагають, не так, як хочуть, а так, як я бачу, да. І оце для мене… От там схожу я вправу робив колись, в мене був висновок, в мене було питання: а хто ж, якщо не я? І от я з таким вийшов, що, ну, і реально, скільки можна відкладати? У все це, в цій метушні, бігти кудись, ломитися, да. І потім ти дивишся: а що запам'ятається, що для тебе дійсно цінне, що для тебе наповнене сенсом? І там найчастіше ніякої роботи нема, там зовсім інші речі: там такі вечори з «Коучеваркою», там посиденьки з друзями, а там якійсь людині, якій ти допоміг, і тобі від цього прям тепло, тепло по всьому тілу. Навіть

1:15:33 якщо це було безкоштовно. – Дякую, Вітюш, за те, що так ділишся. Взагалі такий чутливий момент же зараз, ці хвилини останні, 10 і 15. Яка крутезна фіналочка може бути, і хай буде, бо тут вже далі додавати після такої… А знаєте ще одну річ? Дозвольте. Я останні роки живу без драйву. [музика] І мені би хотілося його знову відчувати в Новому році. – Як це відчуєш? Да, «поможи собі сам», драйв знайди собі ж. Два способи: ти або створиш умови, за яких він з'явиться, і ти знаєш, що ці умови можна створити, тобі допоможе. Я думаю, скажи: а що, зовсім-зовсім без драйву? – В мене був найвищий пік драйву, коли late night show було: я сів в це крісло, і тоді прям піково було, воно реалізувалося. Зараз його вже… ну, я не думаю про нього зовсім. І, як це, середній рівень інтересу, середній рівень радості, середній рівень нерадості. Ну, типу, знаєш, як маятник. Це

1:16:51 самозбереження, очевидно, могло бути і було. Але на цей момент прям так, щоб я відкривав очі і біг діяти, я цього не переживав вже якийсь час, я скажу чесно. Скажу чесно: я почав його переживати, вибачте, в той день, коли відкрив Telegram-канал і публічно сказав те, що я сказав стосовно того, що я думаю про своє місце, свій статус, ситуацію і так далі. І ось це запалило. От це важливо сказати. Може, бачите: смерть, сміливість, всі діла. Воно, якби… – І тому, що та штука, яку ти про Telegram-канал розказуєш, і те, як ти розказуєш, – це, мабуть, і є одна з твоїх нелогічних активностей. Вона тобі багато дає, не монетарного, можливо, зараз, так, але багато дає тобі опори. А я тобі ще хочу так припустити, що, знаєш, коли ти про late night show розказував, і раніше розказував про те, що я давно його хотів, і ось я його отримав, і цей досвід я пройшов, і він був, і класно, я зрозумів, що я не хочу sustainably бути ведучим, принаймні зараз. Так. То це ж може бути історія… окей, можу дещо поплутати, але це ж і, можливо, про трансформаційний твій період зараз в житті. Та. Перехід від такого досягальника до, не пам'ятаю, як

1:18:13 там той наступний етап називається. Але в тому наступному етапі, від 40 і далі, там ми не женемося за чимось примарним, ми просто живемо і насолоджуємося тим, що є, в спокійному режимі створюємо те, що наше. І далі там… я не пам'ятаю, я не знаю, чесно кажучи, як там буде нам в 50. Але недавно дивився відео про життя людини в 60, де вона ділиться, як їй жити от в цьому невеличкому будинку, спостерігати за тим, як ростуть кожного дня, там змінюється його сад. Тобто, на нашу думку, 40-річних, там в нього скучне життя, незрозуміло, які там взагалі задоволення, нічого не змінюється, і, напевно, пора, як то, [нерозбірливо] в напрямку цвинтаря вже. Та. От. А він каже… І це правда вже, якби, клінічно доведена, що саме в 60 люди проживають

1:19:10 найщасливіший період свого життя, коли в них нема ніякої гонки за досягненнями. Вони вже все, що хотіли, умовно, там досягнули, отримали експірієнс, і просто зараз в них нема тягарів відповідальності, діти дорослі. Та. Вони живуть собі, насолоджуються там (то пенсією називається, напевно, в більшості країн). Так. І от там його насолода: доглядати за садом, ловити рибу і не переживати, якщо ти нічого не зловив, грубо кажучи. Так. І можна в такої людини повчитись, знаєш, десь трохи мудрості, стоїцизму. От. І зрозуміти, що, блін, не бігати за чимось – це теж прикольно. – Останню річ, дозвольте, про будування імперії, бо вона важлива, вона про спільне планування. Знаю, що ми вже в almost [нерозбірливо] time. «Як будувати імперію» – це наша з Наташею фраза була, яку вона мені колись, коли ми познайомились в 18-му році… Потім ми почали бути разом. Вона каже: «Давай збудуємо імперію». Я думаю: що вона від мене хоче? Це ж вона хоче, щоб я збудував імперію. Ну, це мої обмеження того часу. Ми розвинули ці стосунки і проговорили, що таке імперія для кожного з нас. Як це ж наше стратегування, яке ми робимо раз на рік. От нещодавно ми зробили якраз черговий підхід до цього: як виглядає твоя імперія, а як твоя? Добре. А як ми можемо разом допомогти один одному цю імперію склеїти? Чи вони

1:20:29 компліментарні? Наскільки в них перетинання є і [нерозбірливо] там всередині є? Чи може мій спосіб життя допомогти тобі реалізувати твій потенціал, а чи може мій спосіб життя, Наташа, допомогти тобі реалізувати [нерозбірливо]? Окей, окей. І так ми, значить, рік за роком передомовлялися. Але півтора року я вже не приходив на цю розмову сміливо, тому що сміливості не вистачало, бо я і позиції до кінця не мав, і це не виговорював. Ми робили [нерозбірливо] тактичні речі, там тримісячного, п'ятимісячного характеру, але не більш long-term. Як планувати зараз війну, в невизначеність? Тим паче ми за кордоном. Яке майбутнє? Що ми обираємо? Як ми обираємо? Дитина народжується. А тут я такий: «Слухай, все, я більше не можу не говорити. Мені було страшно, тому що я не знав, чи ти на це погодишся чи ні, але ось моє бачення нашої ситуації, current situation». Ми все ще будуємо імперію? Запитую. Каже: «Будуємо, давай будувати». Кажу: «Здорово. Уява така: якщо у вас немає великої цілі зараз, it's okay. В мене немає великої цілі зараз, і це окей. У моєї дружини є». Я кажу: «Наталочка, я дуже люблю те, як ти живеш, як ти мрієш, як ти йдеш до… Давай наша імперія зараз, в цей наступний період, хоча б рік, а можливо, два, ми будемо обслуговувати твою ціль, якби,

1:21:49 first of all, наскільки це можливо. Повір, я не пропаду, мої речі нікуди не дінуться, мої інтереси аж ніяк не будуть тут неврахованими, щоб ти не подумала, що це я скидаю відповідальність на тебе за те, щоб ми обирали вектор нашого життя». Вона каже: «Я погоджуюсь, я розумію». Тому що легко дуже було би подумати, що, типу, Андрюха не хоче приймати рішення, куди йому або нам рухатися. І це такий спосіб домовитися, як імперії вигідніше на цьому етапі просунутись далі. І ми, коли ми зрозуміли для нас обох, що: ага, оцей потенціал розвинути зараз важливіше, – супер, стало набагато простіше і чесніше. Трохи з плечей, знаєте, зайва відповідальність скинулася. Але це не значить, що ми не будемо цього робити, да. Будемо з радістю. Треба просто було прийти і чесно про це сказати. І те, що в мене немає великої цілі зараз, – ну, це дійсно так. Я все ще кажу: Вітя… Вітя каже, класно, вариться, вариться. А може й не стати, може й не бути. Ну, може не бути, так, окей. Вот. Тому я кажу: я приєднаюсь до твоєї, давай тебе ракетою вперед. Тому що воно на нас двох впливає прямо, і на вибір, де бути, як бути, розумієш. А якщо мені не подобається, не підходить, то я тобі скажу, і ми це зможемо перетрусити. І це мене вивільнило. Ось це зі свіжого: будуйте імперії. – Хочу, хочу, хочу додати дуже, бо ми

1:23:08 з цього почали, але не довели: про коробочки, про розширення коробочок. Це, мені здається, дуже важливе питання. Бо я що бачу: що люди або дивляться з поточної перспективи, намагаються її якось екстраполювати в майбутнє, що не працює, поганий підхід, або в принципі бояться підходити до цього, типу: «Навіщо це робити?» Або себе в процесі гасять: «Ну, типу, та на що ти замахнувся, що ти хочеш?» Ну, там, в кого як. І оці штуки, вони заважають. Бо оце формулювання: яку імперію я будую, да, чи який храм я будую, яке місто я будую, – воно важливо, щоб оце відчути себе Брюсом Всемогутнім, да, в моєму розумінні. І це велика, ну, там прям така навичка: змогти вийти в цей стан, коли ти

1:24:05 навигадував без якихось обмежень, да. Бо якщо на практиці я там робив таку справу: ти пишеш, уяви, що в тебе є тумбочка, в якій безмежна кількість грошей, от прям уяви, 10 хвилин пиши, що б ти робив. Друге питання: а що б ти робив, якщо в тебе ще б не було ніяких зобов'язань, від слова зовсім? І третє: а тепер в тебе чарівна паличка, що б ти зробив? І там вивільняються оці речі без якихось обмежень. І мені іноді потрібно клієнтам домовляти: «Слухай, ну уяви без прив'язки на сьогодні, а щоб було круто, щоб ти сам від себе…» Отаке формулювання: от що там має бути через [нерозбірливо] років, щоб ти сказав: «Мені це на голову не налазить, мені б сказали – я б не повірив», да. І оця штука

1:25:01 про розширення коробки, про імперії. Бо мені, вибачте, ну, там в кінці минулого року прийшла така думка, що мені було б прикольно побудувати райончик чи містечко якесь, ну, прям створити. І я такий, типу, знаєте, як перший раз йдеш на побачення ще там в шостому чи в п'ятому класі, і дівчинку тільки бачиш і вже втікаєш від неї. От в мене була перша реакція від цієї мрії. Але зараз я такий: «Так, ну почекай, ну почекай, ну що ти, ну ні, ну почекай». І от я зараз вибудовую відносини з оцією ніхрена собі штукою, яка в поточних умовах виглядає, типу: «Чувак, ну камон». Ось. Але ж там щось будоражить, там щось кличе. Звідки ж воно [нерозбірливо] там з'явилося в бажанні. Тому оце розширення горизонтів, мені здається, навичка, яка дуже забилася і якої зараз дуже всім не вистачає: стукатися і думатись туди, а що б, якщо можливо було все. Оце, блін, дуже корисно робити. І це не після війни, а зараз. – Зараз, зараз. Давайте по одному повідомленню і будемо

1:26:20 закінчувати. – Я думаю, вже [нерозбірливо]. Я вже хотів підрезюмувати, сказати, що ви сьогодні почули від чотирьох коучів неканонічні підходи до планування. Сьогодні не було практично фреймворків, майже нічого не було про цілепокладання, як мінімум. – А ромашка, да, квадрат з буквами, і такий: який рік, такі фреймворки. – Правильно. Тобто треба… Відстаньте трошки від себе, відчепіться. Будь-яку роль ви в бізнесі займаєте чи в своєму житті – відстаньте від себе і плануйте, як планується. Так. От якось так: плани для вас, а не ви для планів. – О, супер. Життя для вас, а не ви для

1:27:15 життя. – [нерозбірливо] – Слухай, просто… стільки… будуйте міста. Згоден з попередніми ораторами. – Ні, я б побажав би просто уявити і спробувати пожити своє найкраще життя, от прямо з наступного дня, класно, з усіх… в усіх умовах, які є, от в цих умовах, наскільки це можливо.

Андрій Сусленко: Любимо, обіймаємо, чекаємо на вас наступного разу. «Коучеварка» 2024: Сусленко, Козій, Дубровін, Солодов. Підписуйтесь і напишіть в коментарях, будь ласка, що ви хочете від нас почути надалі, і кого хочете бачити в гостях, і що цінного було у цьому [музика]

1:28:09 випуску.