Планування

Стоїмо разом, разом стоїмо – Володимир Дегтярьов, Андрій Сусленко, Ігор Солодов

29 січня 20241 год 10 хвАндрій Сусленко, Ігор Солодов, Володимир Дегтярьов

Коротко

Володимир Дегтярьов приходить до Андрія Сусленка й Ігоря Солодова з розмовою про професію коуча на початку 2024-го: культуру відміни, страх осуду, «нову щирість» і те, яким може бути особистий бренд. В описі також стоять питання, чому найкраща комунікація – це дія, і чи варто планувати в невизначеності. Юрій Козій і Віктор Дубровін у цьому випуску не були. Запис 29 січня 2024, тривалість 1 година 10 хвилин.

Випуск відкривається шляхом і ролями гостя, далі переходить до зовнішнього тиску на професію й етики комунікації. Один із розділів названо цитатою «Терапевти на бентлі не їздять» – про очікування ринку щодо грошей і вигляду фахівця.

Ключові ідеї

Культура відміни професії коуча винесена окремим блоком: що з нею робити і як не зводити відповідь лише до мовчання чи до виправдовування.

«Нова щирість» з’являється як рамка, звідки росте страх осуду: відкритість про кейси й біль могла б розвивати ринок, але вона ж лякає.

Комунікацію в описі ставлять як дію, не як окремий шар «правильних меседжів».

Планування в невизначеності – сусіднє питання, без єдиного календарного шаблону.

Особистий бренд обговорюють ближче до кінця: яким він має бути в нових умовах, і чи обов’язкові «чотири пости в Facebook через алгоритми».

Фраза розділу «Терапевти на бентлі не їздять» позначає суспільне очікування, хто «має право» добре заробляти в помогаючих професіях. Це тема для розбору, не мораль випуску.

«Ринок би швидше розвивався, якби люди більше розказували про себе, що їм болить, що їм цікаво, про кейси, про клієнтів. Просто метамодерн, нова щирість.»
З розмови Слухати з 17:17

Питання, які часто шукають

Про яку «культуру відміни» йдеться?

Про тиск і осуд навколо професії коуча. Ведучі й гість розбирають, що з цим робити і як не звести відповідь лише до страху або мовчання. Це окремий розділ, не побіжна репліка.

Що таке «нова щирість» у цьому випуску?

Рамка, у якій фахівцям варто було б більше говорити про свій біль, інтереси й кейси – так ринок розвивався б швидше, – і водночас звідси росте страх осуду.

Чи дають тут рецепт особистого бренду?

Є окремий блок порад, але єдиного шаблону на кшталт «чотири пости в Facebook» випуск не затверджує. Скоріше питають, яким бренд має бути в нових умовах і що з цим робити.

Що означає назва «Стоїмо разом, разом стоїмо»?

Це офіційна назва розмови з Володимиром Дегтярьовим на старті 2024 року. Зміст ближчий до спільної стійкості професії й комунікації дією, ніж до політичного слогана як такого.

Згадки: книжки, люди, інструменти

Володимир Дегтярьов – гість випуску; його ролі та шлях винесені в офіційний розділ з 01:35. Деталі біографії беремо лише з того, що сказано в ефірі чи описі, без дописування посад.

Згадка про пости у Facebook і алгоритми з’являється в блоці про особистий бренд – як приклад зовнішнього тиску, не як інструкція вести сторінку.

Повна розшифровка

Розшифровка вичитана редакцією; можливі дрібні неточності.

00:00 Давай з цього розпочнемо, да. – Ось «стоїмо», повідомлення, от, яке точно треба сказати, це перше. – Як ти змінювався в вартості? Як ти взагалі придумував, що ти хочеш бути коучем? – Ну, це прямо такі дві речі: що «стоїмо» і «разом». Щоб це було «разом» – воно просто зріє, зріє, і давно хочеться сказати «разом» і «стоїмо». – Як вона тобі допомагає чи десь обмежує? – Знову ж таки, до оцього головного нашого «разом». Ну от, можна зараз оце, напевно, головне. – Хочете дізнатися, що саме «разом» і «стоїмо», чому саме ці слова? Дивіться далі. [музика]

Андрій Сусленко: Усім привіт, ви слухаєте та дивитесь «Коучеварку». З вами Андрій Сусленко та Ігор Солодов, і наш гість сьогодні – Володимир Дегтярьов. Володя, привіт. – Привіт. – Ти легендарна особистість в багатьох ролях, як професійних, так і позапрофесійних. Тебе український світ знає, і тепер як військового, і як атлета, як атлета агресивного такого, прям спортсмена, і як атлета-аматора, як директора агенції, і як комунікаційника, і як піарника, як паблік-спікера, як автора подкастів, книжок (я не знаю, читав), автора книжки, навчальних курсів. Так ми тебе

01:20 знаємо в минулому. А які ролі твої сьогодні основні для тебе, як персональні, так і професійні? Давай з цього розпочнемо.

Володимир Дегтярьов: Так. Ну, зараз вся ця палітра ролей, вона сильно звузилась, по суті залишивши військового, [нерозбірливо] комунікаційника, і трошки коуча, і студента гештальту. Ну, і чоловіка і батька, та. Але оскільки сім'я зараз далеко, і бачимося ми наживо рідко, тому вся практична енергія іде от в військову справу і комунікації навколо війська, якісь дотичні до цього проєкти. Те, що лишається, трошки кудись в сторону коучингу або власного бізнесу.

Андрій Сусленко: Ми з цих ролей хотіли з Ігорем сьогодні декілька речей розглянути, і глядачам запропонувати, і поцікавитись про тебе: як ця мультимодальність… Мені персонально цікаво: бачиш, вона змінилася від там такої широкої палітри до трохи іншої. Як вона зараз функціонує, як вона тобі допомагає чи десь обмежує? Дуже цікаво персонально мені, так як ми тут про

02:41 консалтинг і коучинг і про способи саморозбудови в цих ролях: то як ти змінювався в вартості? Як ти взагалі придумував, що ти хочеш бути коучем? Як ти зрозумів, що ти можеш бути консультантом? Я думаю, що в приватних історіях ти це розповідав мені, але дуже цікаво це спробувати в світ дати, тому що це може бути для когось класним містком, класним уроком. Можливо, помилок ти наробив, а можливо, ні. Цікаво, як ти до прайсингу підходиш сьогодні, і чи змінилося це з війною. Це той набір інтересів, який у мене, а в Ігоря є свої інтереси, він зараз про них розкаже. Давай, може, ще про інтереси Ігоря, може, вони десь перетнуться.

Ігор Солодов: Окей. Так, тоді я хочу почати, як я хотів почати. Я хочу почати тим, що хочу подякувати тобі за те, що ти робиш. Наскільки я знаю із того, що ти показуєш, що ти робиш… Тому що, якщо зробити zoom in, то я помічаю, як важлива професійна комунікація зараз. Тому що там крок вліво, крок вправо – зрада, зрада, і все погано, і таке інше, і хейт, і таке інше. І для мене важливість якісної

04:01 інформації, і про щось промовчати, про щось підкреслити – це дуже важливо, і я хочу тобі подякувати за це. А якщо говорити про zoom out, то є такий вислів, що треба прожити так, щоб іншим було соромно за своє життя. От. І це… я не знаю, що це за вислів, хто сказав і про кого, але я відчуваю точно, що мені іноді соромно за те, як я живу своє життя, коли я десь бачу, що ти пишеш, що ти робиш. Андрій питає там, як там взагалі… От для мене це точно не випадковий ефір. Тому що в якихось моментах тригерить: десь є заздрість, десь є сором, тому що ти робиш дійсно круті речі. Мої інтереси, які я хочу сьогодні у тебе попитати, це про… Мені здається, для тебе це дуже прості речі, але якраз

04:57 саме там я бачу, що ти можеш подарувати щось дуже класне нашим глядачам. По-перше, це мені цікаво: ну от, спортсмен, і, напевно, в такому аспекті: як зараз все ж таки підтримувати фізичний стан і енергію? Тому що я бачу, що у багатьох енергія в мінусі, навіть якщо не на нулі. А другий момент – це… ти починав таку тему і зараз її розвиваєш: планування в умовах невизначеності. Тому що вже наче починає закінчуватися січень, невизначеності не стає менше. От. І хочеться… можливо, у тебе є якісь там tips and tricks, чи якесь побажання, чи повідомлення, було б цікаво. Третє (їх лише чотири): багато хто з колег чи не хоче бути в інфобізнесі, бореться з внутрішніми драконами, але я бачу, що багато колег не публічні. І тоді, можливо, якісь у тебе

06:15 будуть поради щодо комунікації взагалі. Тому що, знаєш, там умовно: сторіз – приліт, потім сторіз – я п'ю каву, потім сторіз – донат, значить, збираємо на щось, потім сторіз – у мене курс, давайте, значить, реєструйтесь. І це от все так от разом. І от мені цікавий твій коментар і, можливо, якісь певні моменти. І четверте (це, мені здається, з третього трохи четверте) – це особистий бренд, твоя тема колись, не знаю, як зараз. Твої поради також в тому, як це будувати, розвивати. От, мені цікаво це. І те, що Андрій не спитав, але мені важливо, нам важливо зрозуміти певні червоні лінії: про що ти з цього всього можеш говорити, не можеш говорити, хочеш говорити, не хочеш говорити. Дякую. – Почнемо з червоних ліній?

Володимир Дегтярьов: Да, з червоних ліній. Ну, дивіться, давайте ми, напевно, там, якщо ми прямо заліземо кудись, то я скажу, що про це я не можу говорити наразі. Я поки що нічого такого критичного не почув. Ну, слухайте, я насправді зараз, коли їхав сюди зі штабу,

07:34 то я слухав ваш останній ефір про те, що я забираю… – Ага, забираю чи залишаю? – Залишаю, напевно, в 23-му році. – Да, да, да, да. – І воно було дуже цікаво. І я згадував, як ми з Андрієм, я думаю, десь в кінці 22-го року, на сесії коучинговій, де він працював зі мною як з клієнтом, я до нього прийшов якраз із запитом: давай подумаємо, що буде, якщо війна швидко не закінчиться, і я залишусь в цій ролі надовго. І от пройшов там рік з чимось, і воно, по суті, там так і відбулося: швидко не закінчилося, ця невизначеність тільки додалася. Я десь перебирав і знайшов ці старі записи, і дивлюся, що, в принципі, воно все [нерозбірливо], та. Тобто виявляється, що планування, воно все одно можливе, просто трошки інакше, ми про це поговоримо. Але оскільки воно ж там… вірніше, не так: програма «Коучеварка», то давайте я з коучингу все-таки почну, те, про що питав спочатку Андрій. Буквально позавчора мені Алла Заднепровська, в якої я вчився, написала,

08:51 що, каже: «Я роблю там чи новий сайт, чи нову програму, чи можеш ти написати якусь рекомендацію?» І я подивився, що 8 років тому я до неї прийшов на курс. Тобто це значить, що я вже 8 років як коучу людей, тому що я почав коучити прямо зразу, з ходу, з середини, напевно, нашого навчального курсу. І йшов я туди, вже будучи керівником і співвласником бізнесу, розраховуючи, що це зробить мене кращим і сильнішим як керівника. Але в процесі виявилось, що воно відкрило ще декілька прямо нових фахових напрямів: там і як коуча, і як там ментора, і як лектора, і як автора курсів. Тобто в процесі багато чого цікавого народилось якраз після коучингу. І зараз мені цікаво, що цей шлях, він продовжується, розвивається. Декілька років тому я пішов вчитися на гештальт, зараз на третьому році другої ступені. І ми оце жартуємо зі своїми одногрупниками по

10:10 навчанню, що гештальт зіпсував мені коучинг. Тому що якось воно все потрохи починає ставати глибше, цікавіше. І навіть сесії по плануванню, які я зазвичай проводжу в кінці року (і от в грудні я їх провів там понад 15, здається)… Якщо раніше, в попередні роки, вони були всі дуже структуровані і дуже схожі за процесом, то тепер прямо [музика] двох однакових за структурою нема. Якось немов би це навчання і практика терапевтична, вона додала мені більше якоїсь цікавості і здатності помічати якісь речі. Деякі люди з ринку сказали би: «А-та-та-та-та, погано масштабується». А я скажу: як будь-яка

11:05 хелперська, в принципі, професія. – Супер. Тому… ну так, так, дійсно. Тобто і коучинг чистий, і терапія – це ж ремесло, а не бізнес, да. Тут у нас з нами нема власника бізнесу, але він вже сам визнає, що він вже не працює як [нерозбірливо]. Да. Я… я можу підтвердити, Володя, якщо можна: мої [нерозбірливо] навчання на першій ступені гештальту, з 13-го по кінець 14-го, вони додали, коли вже пізніше я в коучинг взагалі вступив… вони мене за межі фреймів, якби, виводили, давали можливість трошки глибше спускатися. Тому я, скоріше, захоплений досвідами тих людей, до яких ти зможеш доторкнутись. Це історія про неможливість мати дві однакові… не те що неможливість: ти міг би мати, але ти не обираєш однакові структури, однакові фрейми. Я точно бачу майбутнє в мультимодальності і здатності хелперів мати цю мультимодальність. В мене виникло відразу запитання тут, де твій комунікаційний і personal brand experience може бути

12:22 там дуже корисний: що робити з майже cancel culture до… «ці коучі», або «ці коучі, їх мільйони», «гівнокоучі, гівнокоучі». От. І перше: чи ти помічаєш, чи є в тебе взагалі навколо твоєї бульбашки оця історія про те, що «вас, гівнокоучів, розвелося невідомо скільки»? І якщо ти це помічаєш, то чи міг би ти комунікаційно дати ради: взагалі куди цей тренд веде, і що з ним робити нам, хелперам? Дякую. – Можна, поки Володимир думає, я хочу всім сказати: хто хоче вийти з цієї бульбашки і побачити реакцію ринку, спробуйте дати таргетовану рекламу в Фейсбуці на свої коучпослуги. Ви побачите багато цікавих [сміх] коментарів. – А я, ти знаєш, не помічаю зневаги і знецінення. Або в мене вже настільки навколо… у мене тепла ванна, і змінилось якось оточення моє. Мені здається, що ще роки чотири-п'ять-шість тому от я

13:42 прямо це відчував, знецінення професії коуча. І я пам'ятаю, як ми колись ще на [нерозбірливо] запускали якийсь мій курс по персональному бренду, і Андрій [нерозбірливо] мені казав: «Слухай, давай ми приберемо з опису твого «коуч», тому що якось зразу падають реакції, охоплення і продажі». Але це було років п'ять-шість тому. Я останні вже декілька років, ну, якось, принаймні в своїй бульбашці, не бачу цього. Я бачу розуміння. Я бачу, коли десь я згадую про те, що я працюю як коуч, я бачу уточнюючі якісь запитання, які вказують на те, що люди якось розуміють, знають, стикалися. Вот. Так

14:37 що порад немає, тому що в тебе цього немає навколо, да. – Як з цим можна справлятись? – Просто продовжувати робити те, що ви робите. От, от і все, немає іншого. – Ну, так виходить, що немає нічого іншого: просто продовжити робити, тому що це все одно буде. А ти, до речі, Ігор, що думаєш: треба виправдовувати себе як якісного коуча, або індустрію саму, або ринок хелперів? Я ніколи в тебе не запитував зараз оце про…

Ігор Солодов: Мені здається, що кожного разу, коли ти починаєш виправдовуватися, ти вже програв. І це означає, що тут є два моменти для мене. Ну, ти сам згадував про бульбашки, і це означає, що спочатку, мені здається, варто зрозуміти, для якої бульбашки я працюю. Тому що погані відгуки від не твоїх клієнтів – це дуже добре. Коли люди дивляться, хто про тебе говорить погано, можливо, якраз це для мене ознака того, що до тебе треба звернутися, тому що там точно щось цікаве може бути. І, як там жартує один мій знайомий: «Головне, щоб правильно писали прізвище». От.

15:56 А от якщо твоя бульбашка, твої клієнти про тебе погано говорять, то це, напевно, вже треба досліджувати, що там з сервісом, з якістю, з продуктом, з очікуваннями, запитом, пропозицією і таке інше. Тут питання в тому, що, якщо ми про моє говорили: що якщо хейту немає, але просто немає публічності від коучів, тому що вони не виходять туди не через те, що є зовнішні бар'єри, а є внутрішні бар'єри. Наприклад: «Я не хочу, щоб думали про мене, що я інфоциган», чи: «Не хочу, я просто… ну, я не знаю, я ж, як там кажуть, коуч коучів, а що я там буду продавати?» Наприклад: «А що, буду постійно писати? А в мене немає натхнення». А значить, ну, от більше такі моменти технічні. Я постійно

16:51 забуваю, як там цей… синдром самозванця, да. Чи як от, ну, от там же ж є: «А що я буду… я ж чи коуч коучів, чи я ніхто». От вони якось між цим, і там, і там не пишуть. Те, що мене не те що бісить чи дивує… я не знаю, там палітра почуттів. Мені просто здається, що якби люди просто системно, автентично розказували про себе, що їм болить, що їм цікаво, про кейси свої розказували, про клієнтів більше, там, де вони можуть, розказували би, це було б значно крутіше, ринок би швидше розвивався. Просто метамодерн, нова щирість.

Андрій Сусленко: Що думаєш, Володь, до речі, про цей меседж Ігоря щодо такої нової щирості і розповідати? І те, що багато хто просто внутрішньо має багато бар'єрів, навіть якщо не боїться, або боїться осуду, або не знає, що боїться.

Володимир Дегтярьов: Осуду – це один, напевно, з найчастіших запитів, з яким до мене приходять ті, хто роздумує над якимось ростом своїм, або новою професією як коуча або консультанта, або хоче якось вийти, наприклад, з корпоративної сфери в щось своє. І власне це ось: «А що буде, якщо раптом я зараз вийду і скажу,

18:13 і колеги читають, і знайомі?» – Оце да, да: колеги читають, колеги бачать. – «І зараз хтось прийде, знецінить, і всі побачать, що я насправді не справжній» – отакий там, підставити потрібну професію. І тут, ну, є раціональні способи це спростовувати, але вони рідко працюють. Тому що, якби, як це: коли хтось каже «треба просто», то це значить, що це насправді дуже непросто. Або, як там кажуть, «просто» не значить «легко», да. От. І там цікаво далі можна піти глибше, подивитися, чому, власне, звідки росте цей страх осуду, чи він має під собою щось. Як можна потроху з цим страхом або фобією боротися, розмиваючи постійно оцей кордон, да, ідучи не в повну публічність, а в якийсь там мінімальний наступний крок: проявити себе в більш-менш безпечному стані, міг би бути. І от отак потрохи, потрохи. Тобто там спочатку заявити десь в маленькому колі, в дружньому середовищі, потім ще десь, да,

19:34 ну, і так розширяти. А взагалі я абсолютно згоден, що найкраща комунікація – це дія, да. Тобто спочатку йде дія, про яку ти вже можеш говорити як про факт, да, і вона комунікує найкраще. І мені здається, це стосується що людини, що бізнесу, що організації, проєкту, що завгодно. – Я уявив назву нашого випуску: «Володимир Дегтярьов: спочатку йде Дія», sponsored by Ministry of цифрова трансформація. Просто наскільки це [нерозбірливо]. Вибачте. – Да: спочатку було слово, і слово було «Дія». – Так, слухай, здорово. Така exposure therapy, step by step: з малих груп, з там дружніх, малими групами, далі до більших груп. Цілком погоджуюсь з таким методом. Далі в тебе, якщо можна, порухаю про те, як ти обираєш: ти коуч чи консультант в моменті? Цікаво просто. Я знаю, що ти equipped, ти багатий на різний досвід: управлінський досвід, стратегування, досвід роботи з людьми, очевидно, як індивідуальною, так і з групами людей.

20:54 Добре читаєш кімнату. В який момент ти почав мультимодальність взагалі використовувати? Що для цього потрібно було? Ти, типу, в себе повірив, що «я красавчик, тепер я вмію», чи воно природньо в тебе ставалося? От. І що рекомендуєш? – Угу. Ну, напевно, люди до мене приходять в тому числі з запитом, як побороти внутрішнього самозванця або там перфекціоніста, тому що десь відчувають, що я сам такий був довго, да. Тобто для мене дуже важлива оцінка зовнішня. В принципі, я від неї сильно залежав. Ну, і досі залежу, просто я вже навчився обирати, хто ті люди, чия оцінка важлива. А раніше вона була безумовна, і я в тому числі боявся назвати себе там (підставити) піар-спеціаліст, коуч, там що завгодно. Підпирав себе навколо якимись сертифікатами, курсами і ще чимось. І що цікаво: з кожним курсом або дипломом я розумів, що, блін, і тут, виявляється, я не так вже і багато нового дізнався. Ну, але що ж, тепер ще й оце от

22:13 допишу. І потім [нерозбірливо]. – Сказати, що з кожним сертифікатом самозванець зростає більше. – Тому що чим більше знаєш, тим більше не знаєш. – Ну, безумовно, безумовно, так, так. А потім в якийсь момент настав момент, коли я зрозумів, що, в принципі, я можу сказати вголос в аудиторії або на камеру, що там: «Мене звати Володимир Дегтярьов, я один з найкращих піар-спеціалістів України», і не вмерти при цьому, да. А я підозрюю, що це результат комплексної роботи, і практики отих самих дій, і якоїсь власної терапії, і власного коучингу, і якоїсь роботи з собою, в тому числі через спорт і тіло, і через якісь практики. От я згадував, що насправді в мене є ж такий трек дуже раціональної освіти і таких досягнень, дуже вимірюваних, але ще й купа всякого такого езотеричного і незрозумілих, нераціональних речей: там декілька віпассан,

23:34 йога-ретрити, якісь кемпи, експерименти різного штибу, на які теж в бізнес-світі дивляться трошки так критично. І воно десь якось разом все і склалося, напевно, да. Тобто я думаю, що вони якось доповнювали: оце якесь невимірюване, м'яке доповнювало таке чітке, зрозуміле, тверде, там, де щось можна [музика] поміряти.

Андрій Сусленко: Зараз є мікрофон, да, який має назву «Коучеварка». Якщо у тебе останнім часом є щось сказати таке, повідомлення, от, яке точно треба сказати, що б це було? Мені просто цікаво. І це може бути, ну, по темі чи не по темі «Коучеварки», але ти відчуваєш, що, ну, це от речення якесь чи два, воно просто зріє, зріє, і давно хочеться сказати. І от, а як сказати? Ну от, можна

24:56 зараз. Чи є таке?

Володимир Дегтярьов: Да, да, да, є таке. Ти знаєш, я б тоді сказав, що там, звертаючись до, наскільки я розумію, в основному україномовної аудиторії, яка розкидана по всьому світу, я б тоді сказав, що, напевно, зараз ми як країна, як суспільство, як громадяни проживаємо дуже важливий і дуже складний процес, і ми його проживаємо дуже гідно, да. Тобто той стан і той етап, на якому зараз Україна як держава і ми як громадяни є, зараз він, ну, унікальний для історії України, такого ще не було, да. Тобто і важливо дуже не знецінювати це, да, хоча можуть бути якісь психологічні

25:51 ями. І це довгий процес. І таке, напевно, я б сказав, два слова. Там перше – «стоїмо», да. Ось «стоїмо» – оце, напевно, головне, да. Тобто ми вже вистояли дуже складні етапи, да, і тепер далі треба стояти. Це перше. І друге – це «разом», да, оце про єдність. Та, тому що зараз дуже вразливе суспільство, в ньому дуже багато вразливих груп, і на базі цього різного досвіду, який ми всі проживаємо, дуже легко народжується якесь розщеплення. І от важливо дивитися, слідкувати за собою, за своїми словами, за своїми відчуттями, для того щоб виловлювати от ті речі, які можуть привести до розщеплення, і якось їх капсулювати. От, напевно. Ну, це прямо такі дві речі: що «стоїмо» і

27:10 «разом». – У тебе я зчитую в останніх публікаціях ще про extreme ownership чи extreme responsibility, да. І зараз я подумав: а цікаво, якщо можна було б зробити такий коучинг нації, да, чи терапію народу, як це можна було б робити, як ти вважаєш? – Угу. Ну от, за останні півтора року в службі своїй у війську, в тих проєктах, до яких я залучений, я бачу дуже багато [музика] прикладів змін, які народжуються через взаємодію, через спільну роботу. І ми це пропрацювали на декількох прямо дуже важливих військових навчальних, освітніх, якихось доктринальних проєктах, де я залучений як там частинка невеличка команди. І воно, напевно, все починається через: а) діалог,

28:30 б) створення простору, в якому можна спілкуватися і говорити, в) пошук кінцевого стану спільного, да. Тобто мені здається, що всі ті проєкти успішні, які зараз проходять, їх всіх об'єднує те, що вони починаються з кінця, да. І це насправді, воно, ну, ми це і в бізнесі є, і у військовому плануванні: всі військові операції починаються з end state. Тобто, коли я їздив з нашими офіцерами на курси планування військових операцій в Англію, прямо один з методів, який наш викладач, майор, нам казав… Каже, що ви як командир повинні уявити, як буде виглядати кінцева стадія операції, прямо пройти по карті, розстеленій на підлозі, от

29:27 в ту кінцеву точку, розвернутися там обличчям до свого штабу і розказати, що вони зробили для того, щоб прийти туди. От, напевно, це прямо, якщо говорити про якісь національні процеси, то це про пошук оцього кінцевого стану, обговорення його, тому що це дуже важливо насправді, тобто куди ми хочемо прийти, і вже рух назад від цього стану, якщо ми говоримо про системи. – Угу. Якщо ми говоримо про менші системи, як бізнес чи людина, і от це от моє питання про планування в умовах невизначеності: чи це тоді якраз означає, що, можливо, не стільки важливий план (хоча це не знецінює його, він такий має бути), а скільки має бути чітка візія якраз? Ну, що це не план заради плану, да, а що має бути в кінці спочатку. Тому що плани можуть змінюватися. Але тоді ми… це дуже схоже на те, що, мені здається, трохи не те що зменшується роль менеджера, напевно,

30:47 більше зростає роль лідера з візією. Є людина, яка розуміє, як це має бути, і вона, можливо, може передати це, чи вона може організувати процес обговорення в команді, бізнес-команді, чи серед своїх частин, якщо ми говоримо про людину, де ми домовляємося, в якому стані, як ми хочемо жити. Як ми туди прийдемо, ми не знаємо, проте кожного разу ми шукаємо можливості просунутися, да, зробити крок, чи бігти, якщо можна бігти, до цього. І таким чином, цікаво, що потім життя наче розвертає можливості, ти починаєш бачити навіть… Як там кажуть: ті, хто не мають візії, працюють на тих, хто має візію. – Всі ті проєкти, які от я бачив зараз, складні, великі, успішні, які

31:43 мають на меті змінити системи, вони починаються… тобто є декілька компонентів. Перше – це лідер на горі, який готовий брати на себе оцю кінцеву відповідальність і казати, що це моє рішення. Друге – це команда, яка готова включатися і робити руками це. І третє – це методологія ухвалення власне… ну, методологія планування, оце от operational design, тобто як ми будуємо. А якщо говорити про те, наскільки це впливає на особисті там способи планування, да, тобто три роки тому в мене був план на рік, і зараз в мене є план на рік. Тоді було дуже зрозуміле, чітке, передбачуване майбутнє, і в мене рік був розпланований, умовно кажучи, в грудні чи не помісячно, принаймні на перші півроку. Тобто я точно знав, де, куди ми їдемо, що, коли я запускаю, ну, прямо дуже-дуже детально було. Зараз в мене мій

33:01 план такий. Значить, такий план-мінімум: тут пункт перший – все, пункт другий – решта, пункт третій – професійна військова освіта, пункт четвертий – русизми, я борюсь з ними в своїй мові. Це, ну, це напівжартома, але не жартома. Якщо прямо серйозніше, то в мене є план на рік. Він складається з того, що в мене є якісь мої особисті персональні ролі, і в цих ролях є певні напрями, куди я хочу і намагаюсь уділяти час, да. І це все. Тобто я розумію, що протягом тижня або місяця мені важливо якось себе проявити в ролі військовослужбовця, піарника, батька, чоловіка, спортсмена, особистості. І як протягом тижня, залежно від того, як змінюється в мене оце от все, що навколо змінюється, я шукаю якісь способи, щоб я міг собі в кінці тижня сказати, що молодець, ось от тут кудись просунувся. – Вдається, скоріше вдається, чи скоріше не вдається так робити, казати собі «молодець»? Тобто рух в тебе який? – Да,

34:23 да, да, да, він… воно вдається. Тобто що більша невизначеність загальна навколо, то більш розмиті мої плани, але це не впливає на чіткість намірів. От, я б так сказав. – Тобто наміри як ключик, виходить так? – Наміри, так, так, так. Не знаю, а як у вас? У вас же теж все бурхливо міняється. – Моя визначеність відрізняється від твоєї, я думаю, певною визначеністю. Тому що в нас локації з тобою різні: ти в Україні, я не в Україні, наприклад. І я думаю, що це теж змінює параметр невизначеності і те, як в цьому параметрі планувати. Тобто в мене в цьому параметрі є певна

35:18 визначеність. Я колись… наша з тобою, до речі, знайома Ольга [нерозбірливо] скаже, що невизначеність – все нормально, це просто шматок формули, нічого страшного, а вона дає в результаті більшу [нерозбірливо]. І знаючи, наприклад, що ми, наприклад, в Польщі на рік, то я, якби, звідси можу виходити. Якщо говорити про… але зараз момент, коли ми, думаючи про майбутнє, скоріше на роздоріжжі певному, та. І в цьому роздоріжжі, бляха, дуже непросто цю невизначеність планувати. Тому вирішили доєднатися до певних маркерів, як ти кажеш, ролей. От в мене з'явиться скоро роль батька. Вона вимагає дуже певних речей, я так думаю, ви обидва батьки, ви добре знаєте. – Татусі. – О, я думаю, отлічно, і в Наташі так. Прекрасно, це може бути як опорна річ, на яку можна як мінімум якийсь час опиратися. До якогось… о, окей, значно простіше стало. І є три-чотири комітменти на кожного з нас на рік, які пов'язані з чимось або з кимось, які є inevitable. – О, супер. – Це для мене такі містки. Вот. І ми йдемо векторами цими, по цим місткам, так сказать. А в процесі ми вигадуємо, як нам,

36:38 на яку гіпотезу опертися, на яку гіпотезу про… ну, типу, на що поставити ставку, на яку гіпотезу про майбутнє, зробити, типу, основний сценарій, другорядний і третій. Бо таких немає на сьогодні готових для нас. Тому є оці реперні точки, комітменти, на які ми… вони хардові, на які ми опираємося, і ролі, які неможливо уникнути, типу батька. І мені, наприклад, так простіше стає, тому що я про це знаю. Вот. І є ще мільйон речей, про які я зовсім не знаю, а думати я про них буду якраз в процесі ходіння по оцьому маршрутику. Така в мене зараз ясність. Ігор?

Ігор Солодов: У мене є чітке бачення, чого я хочу, але це така стратегія на роки. А у мене є, от як у тебе, на рік є все, да. У мене є слово «коріння». І там багато сенсів. І це враховує, наприклад… ну, у тебе русизми, да, у мене, напевно, українська, краща українська. Коріння – це про фінанси, це про систему, це про процеси, це про те, що не треба вигадувати ровер там, де можна щось автоматизувати.

37:58 Коріння – це про фізичний свій стан, тому що я за останні роки взагалі не займався тілом своїм. А це про енергію, тобто все те, що може дати більше витривалості, стійкості, енергії, заземлення в гарному сенсі того слова. І це от, напевно, мій вектор на рік, і це от те, що я намагаюсь зробити. Тому що мої плани, наприклад, на тиждень чи на місяць, судячи з того, як… ну, давайте приклад. От у мене там були певні завдання на святкові дні, да. Ну, от наче святкові, от. А потім… давай я, Андрію, тебе познайомлю

38:55 трохи з роллю батька: а потім [фрагмент прибрано редакцією] От. І плюс там решта якісь моменти, на які треба також певну увагу, і таке інше. Ну от, і там десь просуваєшся, але є відчуття, що не біжиш, як там бігли раніше, а, ну, повземо, повземо. Що робимо, то робимо. Але це також важливо. І є певне таке відчуття, що хочеться себе [нерозбірливо] від того, що не зробив, не зробив, не зробив. З іншої сторони, можна побачити, що є щось дуже-дуже-дуже важливе для мене, тому що я вже стільки разів не зробив, і

39:50 стільки років я цього не зробив, і я продовжую цим займатися. Що це означає? Що там є дуже потужна і велика місія, яку я краще і краще розумію і якраз розкриваю її через свої факапи, фейли, те, що щось не зроблено, а щось зроблено. І мені здається, зараз от у мене з'являється ще чіткіший вектор: мої теги, з якими я можу пов'язати своє прізвище, і свій особистий бренд, і напрям. І навіть коли все буде погано, я знаю, що все одно я буду це робити. От, отаке от у мене планування. Тому для мене якраз було цікаво почути це, тому що якраз це дуже резонує з тим, що я відчуваю: що є сенс, є певні цінності, є бачення візії, якою це має бути, і все. І тоді для мене, напевно, більше важливі не стільки стратегічні сесії для того, щоб чітко зрозуміти, що нам робити, скільки сенсові, смислові сесії, коли ми розуміємо, для чого. Тому що що ми будемо робити – воно часто змінюється. От зараз воно змінюється: що ми будемо робити, хто це

41:10 буде робити зараз. Але в цілому, якщо ми знаємо, що нам туди, то далі воно якось розвертається. Але от, я вам скажу, цікаво: я помічаю, що чим більше факапів… раніше це були факапи, зараз це просто ще одна, я не знаю, стежка чи сходинка для того, щоби піднятися і використовувати все: перемоги чи поразки, для того щоб рухатися туди, куди тобі треба. Лиш би знати, куди нам. – Та ладно, ти знаєш. – Мені здається, що ти не знаєш, я не один. – Ага, окей. – Ну, так, супер, поступово буде така родинна візія. – До речі, от про родину, Володимир. Якщо це не туди, то я не буду про це питати. Я про тебе дізнався раніше, ніж познайомився з тобою, тому що спочатку я познайомився з сестрою, з Ольгою, потім [нерозбірливо], і все таке, ми звідти. А зараз я дивлюся, що вона також, здається, навчається терапії. Дружина – терапевт, ти також вивчаєш це. Чи можна сказати, що тоді в родині немає

42:30 конфліктів, напруження, і все просто файно і чудово, тому що всі такі прокачані, і, значить, багато років супервізій і роботи з клієнтами, і ти клієнт? І зовнішнє те, як ви комунікуєте: час від часу є відчуття, що велике кохання лише зростає. – Я сподіваюсь, що воно… мені здається, так і є, і це не тільки зовнішнє відчуття. Мама жартує, що, конечно, оці коучі і терапевти оточують її, да, тому що сестра вже також практикує як коуч. І я насправді заздрю її клієнтам, тому що в неї теж фантастичний досвід. Я можу, напевно, про себе і про Олю, наскільки там можу, розказати про це. Безумовно, досвід її довгий в терапії, і навчання, і тепер як терапевта вже пару років, як вона працює, і

43:49 мій досвід дослідження цього (хоча я, напевно, на років п'ять від неї відстаю в цьому процесі, але в мене там якийсь був [нерозбірливо]), він сильно допомагає розумінню себе, володінню своїми емоціями, розумінню, що треба, як про це казати, як казати про потреби, як реагувати, озвучувати якісь емоції, як закінчувати або виходити з конфліктів. Ну, тобто воно очевидно, що зараз ми обидвоє сильно відрізняємось від тих, якими ми були 20 років тому, коли познайомилися, чи 18… Короче, зараз мені прилетить після цього. Короче, багато років тому, коли ми познайомились, да, ми тоді були інші, молоді, обидвоє травмовані певним своїм попереднім досвідом, і ми на ґрунті цих травм злилися, і далі якось покотилося, і були складні моменти.

45:09 І я був не ідеальною людиною, і я намагався отримати якось її визнання в дивні способи, які мені здавалися нормальними, там, через спортивні досягнення тощо, те, що там працювало колись раніше. От. І думаю: що, блін, я оце бігаю, бігаю марафони, а якось стосунки краще не стають, напевно, повільно бігаю, треба марафон з трьох годин. Вибіг з трьох – ні, щось не спрацювало. Треба довше, треба ультрамарафон пробігти. Та треба 100 км. Ну, короче, якісь… От. І потім персональна терапія, і спільний якийсь там терапевтичний досвід, коли ми ходили разом, і пошук інтересів спільних. Теж в якийсь момент стало зрозуміло, що, в принципі, виявляється, не обов'язково, щоб в нас було єдине спільне хобі, да, а що можуть бути паралельні інтереси, але десь ми можемо перетинатися в якихось історіях. Як там: мені завжди хотілось досягнень, швидше і далі, а Олі цікава була йога. А

46:28 потім виявилось, що на перетині цього є фрідайвінг, і він в нас став спільною історією. Вот. Так що якось так, да. Але, ну, це був процес, і це є процес насправді, тому що зараз ми вже майже два роки живемо в різних містах і намагаємось зустрічатися так часто, наскільки мені дозволяє служба, а їй – діти, канікули і інші обов'язки. – Дійсно, коли я дивлюся в Memories, в принципі, я бачу, що кожен рік в цей день було щось класне. Тому я думаю: ну, клас. Тому що мозок же, він теж якось, ну, мій принаймні, він запам'ятовує якісь не завжди яскраві моменти, а щось і негативне. А потім дивишся якось по історії, і, в принципі, в цей день всі минулі роки був [музика] класний.

Андрій Сусленко: Так, сімейної теми… Дуже хочеться… Як це не хотілось на гроші виходити, але хочеться на гроші все-таки вийти. Бачу, в нас асиметричний рух, але він все одно, якби, комплексно складеться. Я оце міркую про твою мультимодальність, а потім думаю: а про Володю-терапевта з часом? Наприклад, от ти отримаєш третій ступінь, четвертий ступінь і вийдеш уже як гештальт-терапевт, будеш доотримувати КПТ-шну спеціалізацію, [нерозбірливо] спеціалізацію та інші, якщо захочеш. Ну, і будеш працювати. А, як каже мій терапевт (ти казав, один з… Сергій, наш, здається, терапевт, здається, теж ним

48:14 займався), він колись сказав таку фразу, типа: «Андрій, терапевти на Bentley не їздять». Я просто хочу це зв'язати з тим, яке в тебе від цього очікування, яке в тебе очікування від своїх [нерозбірливо]. Я чую, що в тебе в цьому році, наприклад, військова роль, очевидно, перша, атлета трошки і студента гештальту, так, і там мінімально ти казав про коучингову роль, і твоя комунікаційна, ну, з агенцією, напевно, пов'язана, скільки уявляю. Це може бути нова реальність, яка може бути надовго. Розумію, освіту ти гештальтну отримаєш. Цікаво, чи ти будеш її, ну, як практикувати, її як ремесло, чи ти плануєш це… І тоді я міркую про те: а як ти плануєш (вибач за таке пряме питання) монетизовувати її, зараз незручне слово, сьогодні заробляти з нею, якщо вона на Bentley не дає змоги заробити?

Володимир Дегтярьов: Ти знаєш, по-перше, я бачу приклади людей, якщо говорити вже

49:09 про чисту монетизацію. Тобто там же поруч є багато всякого різного: і навчання, викладання, групи, і інші способи, і інструменти. І Bentley не Bentley, але якісь там дорогі машини я бачу в людей. Так що для мене це не… ну, короче, я не зовсім прямо згоден з цим. По-друге, я допускаю себе гіпотетично, бачу через там років 10–15 прямо як терапевта-терапевта. Мені здається, що це одна з, напевно, небагатьох професій, яка з часом… ну, ти тільки набуваєш все більше досвіду і стаєш все ціннішим, да. Тобто твоя

50:05 цінність з тою кількістю людей, з якими ти говориш, вона збільшується, якщо терапевтична історія. Але поки що, наприклад, я бачу, що вона дуже помічна: це вміння бачити людей і розуміти їх мотивацію, їх емоції, свою мотивацію, емоції в тих проєктах, які я роблю вже зараз. Тут, я не знаю, там спілкуюсь з кимось, розумію так: ага, психопат. – Або типізація допомагає, обережніше стаєш, або навпаки, асертивніший. – Ну, да, да, да, безумовно, да. Тобто або там працюю з кимось в плануванні вирішення якогось бізнес-завдання, там приходить до мене потенційна клієнтка… а, ладно, не буду. Короче, і приходять клієнти, і, описуючи свої бізнес-проблеми або завдання, я розумію, що там часто насправді не бізнес-проблеми або завдання, а якісь потреби, які ростуть з дитинства, і вони не вирішуються механістично тим, що ти

51:22 допоможеш спланувати розмову там з бізнес-партнером, а вони вирішуються якимось іншим чином. – Чи можете порадити, можливо, коучам і консультантам тоді отримати хоча б перший ступінь гештальту для того, щоби бути збагаченими, якби, в глибину більше, і розширити свою модальність, розширити свій equipment не лише фреймворками, своєю природною чуттєвістю, наприклад, чутливістю? Цікаво, до речі, що ти думаєш. – Ну, я не хочу… Дивись, це може бути просто помилкою того, хто вижив: типу, в мене це спрацювало, і [музика]… Тому це, знаєш, як: типу, яка найкраща машина? Ну, та, на якій ти їздиш. Ось. Так і тут: мені безумовно це допомогло. Чи допоможе це решті людей – треба більшу вибірку, треба якесь дослідження провести для того, щоб зрозуміти, чи дійсно воно допоможе. Але, ну, безумовно, мені здається, що якась персональна терапія, особливо зараз, вона корисна всім при такій травматизації суспільства, кількості болю, кількості нерозуміння, розривів. – Так, я погоджуюсь.

52:38 Наша «Коучеварка» дуже терапевтична сьогодні, мушу сказати, да. А повертаючись до Bentley: просто, може, терапевти не їздять на Bentley тому, що [музика] це якась excessive need. – Ну, безумовно. – Тобто… бо ми ж знаємо, що нормальні люди сліду в історії не залишають. І троє з нас – люди, яким не просто бути нормальними, і хоч всі троє з нас хотіли би залишити слід в історії на різному рівні, і якось зараз знаходяться на цій шкалі нормалізації. Та, вибачте, що я встряв зі своїм аналізом. Як одна моя колега сказала (ми там обговорювали певні нарцистичні риси), вона каже: «Але це дуже симпатичний нарцис». І до інших тем: від мультимодальності, помилки того, хто вижив, до інших тем. Ігор, твій крок. – Мій крок. Якщо можна, прокоментувати те, що я на початку, не знаю, там під запис чи не під запис, спитав, про твій

53:58 коментар до сторіз: наскільки це етично, неетично, професійно, непрофесійно, і що робити взагалі, якщо в житті все змішано. І от я питав про сторіз, коли там у колеги, наприклад, сьогодні приліт, потім «я п'ю каву» десь, потім «збираємо на донати», потім «реєструйтеся». І це от такий меседж, і це один профіль, але ти наче читаєш чотири людини відразу, чи чотири контексти, чи чотири різних моменти. Чи це означає, що, наприклад, якщо сьогодні поганий день, то ми робимо відео, перепости, якщо там хтось хоче, там те, що дозволене, те, що в відкритому доступі, і показуємо донати, але не продаємо сьогодні? А чи це окей, чи ні? Чи як ти вважаєш, що робити, яка має бути зараз нова… Ну, напевно, це етичність все-таки, да, я не знаю, можливо, ти краще слово якесь

55:15 підбереш, в комунікації. Що ми не можемо забити на бізнес, економіка важлива. З іншої сторони, ми не можемо ігнорувати зовнішню реальність і біль людей. Де це балансування відбувається?

Володимир Дегтярьов: Де балансування… Балансування, так. Мені здається, що сама природа балансування в тому, що тобі постійно треба докладати зусиль. В тебе постійно якісь дрібні м'язи, коли ти стоїш на балансборді, вони працюють, і тобі доводиться якось підвантажувати, підпрацьовувати. По-перше, мене одна з моїх теперішніх шефинь періодично відучала від надмірної публічності. Ну, тому що насправді це ж все певний нарцисизм, якщо ми говоримо не про продажі чисті, а про все інше, да. Тобто це дійсно прояв певного власного нарцисизму: подивіться, який я, або подивись, що я зробила, подивись

56:35 якесь щось, да. Тобто це значить, що ми шукаємо підтвердження, оцінку, захоплення від людей навколо. І дійсно треба подумати, наскільки для мене критично важливі дійсно оці 50 лайків, або сердечок, або там сотня вогників від людей, яких я ніколи не бачив або майже не знаю, да, порівняно з кимось, хто дійсно важливий. От. Але це знову ж таки про якесь розуміння себе. Інша історія – це власне про продажі. Очевидно, що тепер ми не просто балансуємо на балансборді, а цей балансборд, він ще стоїть на м'ячі, і нам доводиться докладати ще більше зусиль, да. Тобто не просто зробити план постів, зафігачити його в якийсь планер і дати їм [нерозбірливо], а слідкувати за тим, чи не прилетіло кудись щось сьогодні, і чи не тригерну я… Ну, от така реальність. Ну, так, на це треба докладати трошки зусиль:

57:55 слідкувати за якимись фразами, назвами, бути обережнішими з мілітарними термінами, не називати маркетингову конференцію там «Захоплення висоти». Вчитися жити в цьому світі, коли… ну, тобто, да, це пошук якоїсь нової… створення нової якоїсь суспільної угоди, домовленості про те, що прийнятно і неприйнятно. І зараз оцей… ну, вона іде якось, мені здається. Якщо подивитися на те, що говорять, подивитися заголовки просто в YouTube подкастів, тем, то видно, як щось нове вибудовується. – Я трохи не зрозумів. Дивись, там просто у тебе, те, що я пам'ятаю, бекграунд: там, ну, взагалі, цікавість, інтереси, комунікація, особистий бренд у тебе. Так. Те, що там, один меседж, який я чую, наприклад: це зараз в світі, де зникає довіра (дуже важливо, особливо якщо ми говоримо про певну довіру, довіру до інститутів, вона зменшується), одна з найбільших… взагалі, де ще вона залишається – це довіра до людей, до близького оточення. От. І тоді особливо

59:14 важливо збудовувати, просувати свій особистий бренд, щоб була довіра, щоб були продажі, і таке інше. Ну, і ти, і твій меседж, що ти допомагаєш донести, також, і таке інше. З іншої сторони, є інші твої коментарі, що: ну, слухайте, ну, можливо, не треба, значить, бути нарцисами, і, значить, давайте… ну, це ж не контент заради контенту. От. І от тут хтось каже, що треба мінімум чотири пости в Фейсбуці, тому що інакше алгоритми не працюють. З іншої сторони, от оця от терапевтична тема, і також зовнішні умови і обставини, в якому новому світі ми живемо. І тоді чи це означає, що я не почую від тебе порад сьогодні щодо особистого бренду, тому що це кожного

1:00:09 разу дуже індивідуально? Чи все ж таки вони є, якісь? – Є. Я повернуся до тої тези, яка була десь там на початку, про те, що найкраща комунікація – це дія. От, якщо подивитись на… я не знаю, ми візьмемо зараз там абстрактного якогось міністра, в якого дуже там щодня з'являються пости, і ці пости: «Ми провели нараду», «Я провів відеоконференцію», «Я зустрівся з делегацією», «Я підписав меморандум», «Я випустив заяву». І умовного там Мустафу Найєма, в якого в його там Телеграмі або Фейсбуці пости з'являються раз на пару тижнів, але ці пости: «Ось міст, який ми відбудували», «Ось район, який ми відновили». Це ж зовсім інша історія. Це перше. Друге: мені здається, що публічність персональна, вона сильно залежить все-таки від галузі, в якій ти працюєш. Після того як я потрапив у військо (а це, по суті, така

1:01:28 ієрархічна, бюрократична, трошки політизована структура), я зрозумів, що в державних структурах, на відміну від, наприклад, бізнесу, зовсім інший спосіб взаємодії з зовнішнім світом. Ну, умовно кажучи, що от, якщо подивитися, є там у нас бізнес, є неурядові організації, третій сектор, і є державна структура. В них різна природа сама по собі: бізнес – заради прибутку, третій сектор, неурядові організації працюють заради справедливості, і держава працює заради… – Цікавішого. – О, да. І держава працює заради суспільного блага. І тоді виходить, що спосіб виживання або взаємодії з зовнішнім світом там в бізнесі – це конкуренція, в неурядовому секторі – це взаємодія, тому що в тебе нема ресурсів, тобі треба будувати альянси, а в державному секторі – це служіння. Тому те, що умовно працює в бізнесі («Подивіться, я найкращий, найперший,

1:02:49 найшвидший», найкраще USP), воно не буде працювати так само в чомусь, що працює там у державному секторі. Тобто дивно буде виглядати чиновник або держслужбовець, який буде казати: «Дивіться, який новий, перший в нас, унікальний, єдиний». А тому що це буде якось іти проти природи. А тому, залежно від того, знову ж таки, де ти в цій площині, в тебе буде інша робоча модель. Я не знаю, це якось було відповіддю на питання? – Да, да, да, да. І тоді, знаєш, просто от зараз таке питання. Тренди і наша розмова також сьогодні показує, що йде інтеграція коучингу і

1:03:44 терапії. І зараз також, мені здається, відбувається певна інтеграція, коли ми говоримо… мені просто трохи зрезонувало, що ти так розписав: конкуренція, взаємодія, служіння. От мені здається, що також зараз, в моїй мрії, відбувається інтеграція бізнесу, і громадського суспільства, і держави, і що служіння зараз, і взаємодія, і це… воно все разом. Тому що є комерційні компанії, які служать, є громадські організації, які конкурують за гроші, наприклад, за донати. От. Але в цілому те, що ми намагаємося зробити, і, можливо, і держава зараз, вона більше демонструє, що вона хоче взаємодіяти. От, чи ми можемо сказати, що у нас перетворюється щось, спільнота, на те, що у нас з'являється така метаорганізація якась? Вони можуть бути різні, але в цілому це може бути вже щось таке подвійне, коли це соціально

1:05:04 відповідальний бізнес, чи альянси між бізнесом, державою і громадським сектором, чи… я не знаю. От просто, що ти бачиш, чи ти помічаєш це, чи це цікаво взагалі? – Андрій, у нас вже політична програма. – Ще чуть-чуть, а потім я, якби, в завершення заведу. – Да, окей. – Це останнє питання. – [нерозбірливо] – Да, да, це дуже круто. Я погоджуюсь, я погоджуюсь. Дійсно, зараз, напевно, найуспішніші там компанії, лідери в своїх бізнесах, вони вже виходять за межі ось цих якихось чітких способів і природи. Ну, але я думаю, що це… повертаємося знову ж таки до оцього головного нашого «разом», да, оце «разом» і «стоїмо». От, я думаю, що це лише підтвердження того, що це відповідь нашої системи на зовнішню загрозу. – Мені дуже подобається, як ти вмієш сенс скорочувати до одного чи двох

1:06:22 слів. Це круто. – Я підслуховую. Я просто спілкуюся або намагаюся слухати, слідкувати за розумними людьми. І от це я насправді почув в нещодавній лекції, яку керівник психологічного, психіатричного напряму Unbroken Олег Березюк проводив лікарям, от якраз про те, як змінює війна, як вона впливає на стосунки. І от я в нього прямо це так чітко почув, тому хочу йому give credit. – Я просто, знаєш, Андрій, якби… от я не знаю, як зроблять тизер, але я б зробив би так: наприклад, моє питання до Володимира – він каже «разом», твоє питання до Володимира – він каже «стоїмо», моє питання – «разом». І якось… – О, так, от, от. – А хочете дізнатися, що саме, чому саме ці слова? Дивіться [музика] далі.

Андрій Сусленко: Я навіть радий, Володя, що ти на запитання про Bentley відповів так,

1:07:42 як відповів, а не про логіку ціноутворення твоїх консультантських і коучингових послуг. Бо логіка нашої розмови була… ну, в іншому плані, в іншому вимірі, мені здається, ми знаходилися, і я не проти. Всі, хто хочуть поцікавитися вартістю роботи Володі, ви завжди знаєте, як його знайти і отримати його, наприклад, планування на рік. Рік, може, і розпочався, але планувати треба, я вважаю саме так, да. Посилання в Інстаграмі, перехід на [нерозбірливо], і все буде. І все буде. Володя, дякую тобі за службу в першу чергу. Дякую за те, що ти робиш. Я до Ігоря абсолютно приєднуюсь. Я щасливий трошки бути дотичним до того, як ти рухався, твого стану. Ти дуже ресурсний, ти сильно змінився в кращу сторону. Ти непоганий був, просто посилився, став більш… збільшився в якості дядька. – Дядько. – Дядько, да, [нерозбірливо] young man. – Я захоплююсь багатьма речами, які пов'язані з тобою. От Ігор каже, що там було місце і заздрощам, інтересу. Я, коли знайомився з тобою проактивно, здається, в 17-му році чи в 18-му, я теж мав це відчуття заздрості, а воно виникало з того, як ти демонстрував те життя, яке

1:09:00 в тебе було тоді: атлета, в цих ролях, в різних ролях. І як же здорово бачити, що ти теж людина, і, ну, мається на увазі, що це теж було потрібно для чогось. Але при цьому ти дуже capable в багатьох місцях, і настільки capable, що ти готовий вчити і можеш вчити. Ну, власне, ти це своїми прикладами робиш. Ну, а зараз, у війні, ти, як це… ну, ти дійсно стоїш і робиш все, щоб це було разом. Тобто це не просто ти це говориш, «стоїмо разом», а ти це дієш. І тоді ми повертаємося до початку нашої розмови, де ти класно сказав, що спочатку була дія, і це про тебе, Володя, зараз. Дякую тобі дуже за те, що ти був гостем нашої «Коучеварки». – Дякую за цей простір, мені прямо було дуже цікаво. Я пару собі речей запишу зараз. [музика]